Постанова № 45113799, 09.06.2015, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" червня 2015 р. Справа№ 910/2032/15-г

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Тищенко А.І.

Скрипки І.М.

при секретарі судового засідання Д'якова Ю.Ю.

за участю представників:

від апелянта: не з'явився.

від позивача: Головатенко Д.М. за дов. № 89 від 24.02.2015.

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2015

у справі № 910/2032/15-г (суддя Полякова К.В.)

за позовом Фізичної особи-підприємця Коновал Юрій Ярославович

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар"

про стягнення грошових коштів у розмірі 67 741,79 грн.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 26.03.2015 у справі

№ 910/2032/15-г позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Коновал Юрій Ярославович до Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" про стягнення грошових коштів у розмірі 67 741,79 грн. Задоволені частково, а саме стягнуто з відповідача на користь позивача 57 353 грн. 00 коп. - основного боргу, 7 004 грн. 48 коп. пені, 1 113 грн. 24 коп. 3% річних.

Не погодившись із вказаним рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю "Леостар" звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що місцевим господарським судом позовні вимоги задоволені частково, через неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

Також, апелянт посилається на те, що не з'являвся в судові засідання 19.03.2015 та 26.03.2015 у зв'язку з тим, що перебував на довгостроковому лікарняному, і тому був позбавлений можливості для надання пояснень та доказів по суті справи, у зв'язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена, а рішення місцевого господарського суду має бути скасоване.

Відповідно до Протоколу про автоматизований розподіл справ між суддями від 24.04.2015 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Шаптали Є.Ю., суддів Тищенко А.І., Скрипки І.М.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 27.04.2015 у складі суддів: головуючий суддя Шаптала Є.Ю., судді Тищенко А.І., Скрипки І.М., прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" до розгляду та порушено апеляційне провадження. Розгляд справи призначено на 09.06.2015.

В судовому засіданні 09.06.2015 представник позивача заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі з урахуванням відзиву поданого під час апеляційного провадження, просив рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2015 у справі № 910/2032/15-г залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судове засідання 09.06.2015 апелянт свого представника не направ, про день, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином, причини неявки суду не відомі.

Згідно із п.3.9.2 Постанови № 18 від 26.12.2011 Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Дослідивши матеріали справи, які містять докази повідомлення всіх учасників судового процесу про дату, час та місце судового засідання, з метою дотримання процесуальних строків вирішення спору, судова колегія вважає можливим розглянути справу за відсутності представника апелянта за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишене без змін, виходячи із наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, між суб'єктом підприємницької діяльності фізичною особою - підприємцем Коновалом Юрієм Ярославіовичем (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Леостар" (покупець) 15.11.2013 було укладено Договір поставки № 151113 (далі-Договір).

Згідно з п. 1.1. Договору позивач зобов'язувався поставити, а відповідач прийняти й оплатити м'ясну продукцію (далі - продукція) у кількості, асортименті, терміни і за ціною відповідно до умов Договору.

Як встановлено положеннями п. 6.4. Договору, продукція вважається поставленою з моменту підписання повноважним представником покупця відповідних документів, що свідчать про реальне прийняття продукції.

Відповідно до п.5.2. Договору, оплата покупцем за продукцію може передбачати як і передоплату, так і оплату по факту поставки або на умовах відтермінування платежу - у строк не більше 5 (п'яти) банківських днів з моменту поставки Товару.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у період з 18.07.2011 по 11.04.2013 на адресу Відповідача відвантажена та доставлена продукція згідно умов Договору на загальну суму 395 786,94 грн.

Проте, відповідач не виконав своїх зобов'язань за Договором у частині повної та своєчасної оплати за поставлену продукцію і протягом періоду з 28.11.2013 по 09.01.2014 здійснив лише часткову оплату на загальну суму 338 433,94 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими виписками про рух грошових коштів на рахунку позивача.

Як вбачається з позовної заяви, позивач стверджує, що станом на 19.11.2014 покупцем не оплачені накладні № 145 від 19.05.2014 на суму 31 053, 00 грн. та № 163 від 16.06.2014 на суму 26 300,00 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що позивач направляв відповідачу претензію №15 від 22.09.2014, в якій наполягав на виконанні грошового зобов'язання у розмірі 57 353,00 грн.

Проте, відповідачем вимоги позивача не виконані.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Як передбачено нормами ч. 1 ст. 11 Цивільного кодексу України, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Пунктом 1 частини 2 зазначеної статті визначені підстави виникнення цивільних прав та обов'язків, якими зокрема є договори та інші правочини.

Згідно з абз. 2 п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до статті 173 Господарського кодексу України, господарським визначається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським скодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботи, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматись від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Норми статті 265 Господарського кодексу України кореспондуються із положеннями статті 712 Цивільного кодексу України.

Як зазначено в ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ч. 1 ст. 665 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач у повному обсязі виконав прийняті за Договором зобов'язання, та поставив відповідачу товар, що підтверджується складеними та підписаними сторонами відповідними видатковими накладними.

Як встановлено нормами ст. 692 Цивільного кодексу України, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Але відповідач у порушення зобов'язань, прийнятих за Договором, не здійснив повну оплату отриманих товарів, яка становить 57 353,00 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Пунктом 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Сторонами, у п. 7.3. Договору встановлено, що в разі порушення умов цього договору, щодо строків поставки та/або оплати, винна сторона сплачує другій стороні неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ діючої на момент виникнення такого порушення за кожен день протермінування від суми несплати.

Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок пені позивача є невірним, а тому, як зазначено вище, сплатити суму основного боргу відповідач мав до 25.05.2014 за видатковою накладною № 145 та до 22.06.2014 за видатковою накладною №163, а тому прострочення виконання зобов'язання сталось з 26.05.2014 та з 23.06.2014 відповідно. Таким чином відповідні періоди нарахування пені становлять 26.05.2014-25.11.2014 та 23.06.2014-22.12.2014.

Беручи до уваги вищевикладене, апеляційний суд погоджується з перерахунком суду першої інстанції та зазначає, що сума пені підлягає стягненню у розмірі 7 004,48 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Враховуючи приписи статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.

Апеляційний суд зазначає, що сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом) та інфляційних втрат, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора, який полягає у отриманні від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові та відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.

З вищевикладеного вбачається право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи відсотків річних, як спосіб захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що розрахунок 3% річних здійснений позивачем є обґрунтованим у визначенні періоду нарахування, та здійснений судом перерахунок за період фактичного прострочення здійснення платежів, встановив, що до стягнення з відповідача підлягають грошові кошти у розмірі 1 113,24 грн.

З урахуванням всього вищевикладеного, суд апеляційної інстанції погоджується з місцевим господарським судом, про те, що позовні вимоги про стягнення грошових коштів підлягають частковому задоволенню, а саме 57 353,00 грн. - основного боргу, 7 004,48 грн. пені та 1 113,24 грн. трьох відсотків річних.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно частини 2 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що доводи Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар", викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, а тому господарський суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2015 у справі № 910/2032/15-г підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 49 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 33, 34, 49, 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Леостар" на рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2015 у справі № 910/2032/15-г - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.03.2015 у справі № 910/2032/15-г залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/2032/15-г повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді А.І. Тищенко

І.М. Скрипка