Вирок № 4510126, 11.02.2008, Апеляційний суд міста Києва

Справа № 1-9/2008 рік

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 лютого 2008 року Апеляційний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Боголюбської Л.Б., судді Таргоній С.В., народних засідателів Абраімова В.В., Коваленка О.М., Кужими Н.І., при секретарі Журавель В., за участю прокурора Кліменка В.А.,

потерпілих ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, захисників ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві кримінальну справу за обвинуваченням

ОСОБА_10, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Тальне Черкаської області, українця, громадянина України, освіта середня, не одруженого, не працюючого, засудженого вироком Апеляційного суду м. Києва від 9.12.2005 року по ч.2 ст. 296 КК України на 2 роки позбавлення волі, який проживав у гуртожитку АДРЕСА_1, -у вчиненні злочину, передбаченого п.п. 7,12 ч.2 ст. 115 КК України,

ОСОБА_11, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженця м. Риги, Латвія, українця, громадянина України, освіта середня, не одруженого, не працюючого, засудженого вироком Апеляційного суду м. Києва від 09.12.2005 року по ч.4 ст. 296 КК України на 3 роки позбавлення волі, який проживав у гуртожитку АДРЕСА_1, -у вчиненні злочину, передбаченого п.п. 7,12 ч.2 ст. 115 КК України,

ОСОБА_12, ІНФОРМАЦІЯ_3, уродженця м. Гайсина Вінницької області, українця, громадянина України, освіта середня, не одруженого, не працюючого, раніше не судимого, який проживав у гуртожитку АДРЕСА_1, -у вчиненні злочину, передбаченого п.п. 7,12 ч.2 ст. 115 КК України, -

ВСТАНОВИВ:

Підсудні ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 в ніч з 10 на 11 червня 2004 року за попередньою змовою групою осіб із хуліганських мотивів вчинили умисне вбивство ОСОБА_13 за таких обставин.

Підсудні ОСОБА_10 та ОСОБА_11 11 червня 2004 року після опівночі на перехресті вулиць Оленівської та Межигірської в м. Києві біля станції метро «Тараса Шевченка», під час вчинення хуліганства відносно ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_13, за що ОСОБА_10 та ОСОБА_11 вироком Апеляційного суду м. Києва від 09.12.2005 року засуджені відповідно по ч.2 та ч.4 ст. 296 КК України, за попередньою змовою між собою та з ОСОБА_12, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, з хуліганських мотивів, використовуючи незначний привід, маючи умисел на позбавлення життя ОСОБА_13, який побіг на інший від кіосків бік вулиці Межигірської в м. Києві з метою уникнути подальшого побиття, наздогнали його, збили з ніг, повалили на землю обличчям вниз та, діючи узгоджено, втрьох продовжили наносити ОСОБА_13 численні удари ногами в життєво важливий орган - голову, а також по тулубу і рукам, якими він захищався, не реагуючи на його прохання припинити побиття.

Внаслідок таких дій ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ОСОБА_13 була заподіяна закрита черепно-мозкова травма з переломами кісток обличчя, крововиливами під оболонки, в шлуночки і в речовину головного мозку, набряком-набуханням головного мозку, від чого ОСОБА_13 помер на місці.

ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 з місця скоєння злочину зникли.

Допитаний в судовому засіданні підсудний ОСОБА_11 винним себе у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_13 із хуліганських мотивів за попередньою змовою групою осіб не визнав. Стверджував, що домовленості про вбивство ОСОБА_13 між ним, ОСОБА_10 та ОСОБА_12 не було, умислу на позбавлення життя ОСОБА_13 він не мав. Підсудний ОСОБА_11 не заперечував, що після конфлікту, який мав місце ввечері 10 червня 2004 року біля гуртожитку, де вони проживали, він, ОСОБА_10, ОСОБА_14, ОСОБА_12 та інші студенти академії, в діях яких склад злочину не встановлений, домовилися між собою знайти ОСОБА_13, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 з тим, щоб поговорити з ними. З цією метою, враховуючи, що вхідні двері гуртожитку після 24 години зачиняються і їх ніхто не випустить з гуртожитку, вони всі вилізли через вікно другого поверху кімнати НОМЕР_1 і попрямували до станції метро «Тараса Шевченка».

Коли підійшли до кіосків біля станції метро, першим побачили ОСОБА_13. ОСОБА_10 одразу підійшов до нього і вдарив кулаком в обличчя, від чого той присів. Коли ОСОБА_13 намагався вилізти з металевого каркасу, то він, ОСОБА_11, пнув його ногою ззаду.

Вилізши з металевого каркасу, ОСОБА_13 почав тікати на інший бік дороги і за ним погнався ОСОБА_10, до якого приєднався і він, ОСОБА_11

Наздогнавши ОСОБА_13, він, ОСОБА_11 зробив йому підсічну ногою, від якої ОСОБА_13 упав, а разом з ним впали і він зі ОСОБА_10 Підвівшись на ноги, він побачив, що ОСОБА_13, який лежав обличчям до низу, бив ОСОБА_12 і ще хтось незнайомий, який вдарив потерпілого ногою зверху по голові. ОСОБА_12 бив потерпілого у верхню частину тіла та по голові руками чи ногами, він не знає. Сам він став біля ОСОБА_13 з правого боку і наніс потерпілому 1-2 удари ногами по тулубу. Напроти нього, з іншого боку знаходився ОСОБА_10Навколо потерпілого вони не бігали.

ОСОБА_13 просив, щоб його не били, і він запропонував всім залишити потерпілого.

Повернувшись на інший бік вулиці, він підійшов до ОСОБА_4, який сидів біля кіоску, і вдарив його ногою по рукам, якими той закривав обличчя.

При побитті ОСОБА_13 металевий прут, який брав із собою для самооборони, він не використовував, бо, коли наздоганяв ОСОБА_13, цей прут згубив.

У тому, що сталося він кається, але смерті ОСОБА_13 не бажав і нікого вбивати не хотів.

Підсудний ОСОБА_12 винним себе у інкримінованому йому злочині не визнав, стверджував, що умислу на позбавлення життя ОСОБА_13 не мав, ні з ОСОБА_11, ні зі ОСОБА_10 про вбивство ОСОБА_13 не домовлявся.

Підтвердив, що він, ОСОБА_11, ОСОБА_10 та інші студенти домовлялися в гуртожитку про необхідність поговорити з ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_13 з тим, щоб отримати від них вибачення за образи, які вони висловлювали на їх адресу.

Проте, з потерпілими ніхто ні про що не говорив, а відразу стали наносити удари.

Він перебував біля кіосків на перехресті вулиць Оленівської та Межигірської, коли побачив, що ОСОБА_13 біжить по проїзній частині вулиці Межигірської в бік іншого входу до станції метро «Тараса Шевченка», а його наздоганяють ОСОБА_11 та ОСОБА_10 Перебігши через дорогу, всі троє впали, а потім, підвівшись, ОСОБА_11 і ОСОБА_10 почали бити ОСОБА_13 Він приєднався до них і наніс ОСОБА_13 два удари ногою в нижню частину тулубу і по ногам.

Почувши сирену чи то міліцейської машини, чи то карети швидкої допомоги, залишив ОСОБА_13 і побіг до інших студентів. Через декілька хвилин до них приєдналися ОСОБА_10 і ОСОБА_11 Згодом всі повернулися до гуртожитку.

Дізнавшись, що ОСОБА_13 помер, він залишив гуртожиток і переховувався від правоохоронних органів.

Підсудний ОСОБА_10 свою вину у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_13 в судовому засіданні не визнав, давати показання відмовився.

Із показань, які ОСОБА_10 давав у ході досудового слідства і в попередніх судових засіданнях і які були досліджені в даному судовому засіданні, убачається, що він, дізнавшись від ОСОБА_15 та ОСОБА_12 про обставини конфлікту між цими особами та трьома невідомими чоловіками біля гуртожитку, домовився з ОСОБА_11, ОСОБА_12 та іншими студентами про побиття невідомих, вважаючи їх дії образливими. З цією метою разом з іншими він виліз через вікно кімнати НОМЕР_1 гуртожитку і попрямував до станції метро «Тараса Шевченка».

Побачивши в каркасі від кіоску на перехресті вулиць Оленівської та Межигірської в м. Києві ОСОБА_13, підбіг до нього та, нічого не кажучи, наніс йому удар кулаком в обличчя. Після чого попрямував до інших потерпілих, які знаходились біля кіосків по вулиці Межигірській.

Почувши, що ОСОБА_13 тікає та побачивши, як той перебігає проїзну частину вулиці Межигірської, побіг за ним разом з ОСОБА_11

Наздогнавши ОСОБА_13, вони впали, а коли він піднявся, то побачив, що ОСОБА_13 ногами в голову б'ють ОСОБА_12 і якийсь невідомий чоловік. Поруч він бачив і ОСОБА_11 Він і ОСОБА_11 нанесли по 1-2 удари по тулубу ОСОБА_13 Ніяких інших ударів він ОСОБА_13 не наносив, умислу на позбавлення останнього життя не мав.

Винність підсудних у вчиненні інкримінованого їм злочину підтверджується зібраними по справі та перевіреними в судовому засіданні доказами.

Допитана в судовому засіданні потерпіла ОСОБА_1 повідомила, що в ніч з 10.06.2004 року на 11.06.2004 року її єдиний син ОСОБА_13 не прийшов ночувати додому. Вона декілька разів телефонувала йому на мобільний телефон, останній раз близько 23 години, але зв'язку не було. Наступного дня 11.06.2004 року їй зателефонував чоловік ОСОБА_2 і повідомив, що їх син загинув.

Про обставини загибелі сина їм стало відомо від працівників міліції та зі слів потерпілого ОСОБА_4 - однокласника їх сина.

Потерпіла ОСОБА_1 охарактеризувала ОСОБА_13 як добру, порядну, розумну людину. Зазначила, що ОСОБА_13 не був конфліктною людиною, участі у будь-яких бійках не приймав, умів залагоджувати конфлікти.

Загибель сина, на якого вони з чоловіком покладали великі надії, завдала їй особливих страждань, докорінно змінила її та чоловікове життя, вплинула на стан їх здоров'я.

Аналогічні за змістом показання дав у судовому засіданні і потерпілий ОСОБА_2

Як убачається з показань потерпілого ОСОБА_3, допитаного в судовому засіданні, 10 червня 2004 року він разом зі своїм співробітником ОСОБА_4 та його знайомим ОСОБА_13 у вечірній час перебували біля гуртожитку Київської Державної академії водного транспорту АДРЕСА_1, куди вони прийшли за пропозицією ОСОБА_13, місце роботи якого знаходилось в приміщенні гуртожитку.

Там між ОСОБА_13 і ОСОБА_4 та декількома молодими особами з гуртожитку виник конфлікт, який був вичерпаний після того, як охоронець запропонував всім, хто мешкав у гуртожитку, зайти у приміщення, повідомивши, що ним викликана міліція.

Після цього він, ОСОБА_4, та ОСОБА_13 попрямували до станції метро «Тараса Шевченка».

ОСОБА_13 придбав пляшку води, щоб змити кров з обличчя і відійшов у бік ближче до вулиці Оленівської, а він, ОСОБА_3, придбав для себе пляшку пива. В цей момент він побачив, що з-за рогу вулиці Оленівської вибігла група молодих людей.

Він бачив, як одна людина бігла через дорогу і за ним бігло мінімум дві особи. Як згодом він дізнався, то біг ОСОБА_13 Що відбувалося на іншому боці вулиці він не бачив, так як в цей момент між ним та ОСОБА_14 почалася бійка. Від отриманих ударів він декілька разів втрачав свідомість. Коли ОСОБА_4 допомагав йому підвести, до них підійшов ОСОБА_10, який, з'ясувавши, що в них ножа не було, наніс удар спочатку ОСОБА_4, а потім йому, ОСОБА_3, від чого він втратив свідомість.

До тями його привели вже лікарі, а від ОСОБА_4 йому стало відомо, що ті молоді люди, які на них напали, вбили ОСОБА_13

Потерпілий ОСОБА_3 також пояснив, що ніяких образ щодо студентів ні він, ні ОСОБА_4, ні ОСОБА_13 не висловлювали. Ні в кого з них ні ножа, ні інших колючо-ріжучих предметів не було. Про відсутність цих предметів вони студентам повідомляли. Після інциденту біля гуртожитку вони не запрошували студентів до станції метро «Тараса Шевченка» на зустріч.

Допитаний в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_4 дав аналогічні за змістом показання про обставини інциденту зі студентами, який мав місце біля гуртожитку, зазначивши при цьому, що ОСОБА_13 він знав тривалий час, бо вони разом навчалися у школі. ОСОБА_13 був відмінником, умів залагоджувати конфлікти. Він ніколи не бачив, щоб ОСОБА_13 першим починав бійку, чи просто застосовував силу.

ОСОБА_4 підтвердив, що, коли він підійшов до ОСОБА_13 і іншого студента з'ясувати обставини конфлікту, його, нічого не говорячи, збив з ніг ОСОБА_12, який почав тікати до гуртожитку, і він побіг за ним. У холі гуртожитку вони з ОСОБА_12 попадали. ОСОБА_12 .побіг

далі, а йому охоронник запропонував покинути приміщення гуртожитку, що він і зробив.

Коли він вийшов з гуртожитку, то на вулиці біля ОСОБА_13 він побачив ОСОБА_3, який раніше залишався біля їх речей. Вони повернулися за речами. В цей момент з гуртожитку вибігло близько 15 чоловік студентів і хтось із них став з'ясовувати, чи будуть вони битися, чи розмовляти. Вони запропонували студентам поговорити, але в цей час вийшов охоронник і запросив студентів до гуртожитку, повідомивши, що викликав міліцію.

Забравши речі, вони втрьох пішли до станції метро «Тараса Шевченка».

Він з ОСОБА_3 знаходились ближче до станції метро, а ОСОБА_13 стояв далі біля металевого каркасу одного з кіосків.

В цей момент він побачив, що з-за кіосків вибігли студенти, і він повернув голову у той бік, де знаходився ОСОБА_13 Але відчув сильний удар по голові, у нього потемніло в очах, він присів біля кіоску і закрив голову руками. Після цього відчував удари, проте хто його бив і скільки було осіб, він не бачив і не знає.

Згодом він направився до ОСОБА_3, але з проїзної частини дороги, де згодом він знайшов ОСОБА_13, до них підбіг ОСОБА_10 і наніс по декілька ударів і збив його з ніг. Коли він намагався підняти ОСОБА_3, той підвестися не зміг.

Один із водіїв таксі запропонував подивитися, що сталося зі ОСОБА_13, вказавши на інший бік дороги.

Коли він перебіг на інший бік вулиці, то побачив ОСОБА_13, який лежав на лівому боці, у нього з ротової порожнини текла кров. Він його перевернув і утримував його, доки не приїхали працівники міліції, які повідомили, що ОСОБА_13 помер.

Хто і як бив ОСОБА_13 він, ОСОБА_4, не бачив.

ОСОБА_4 підтвердив, що ні в нього, ні в ОСОБА_3, ні в ОСОБА_13 ножа не було. Крім того, потерпілий зазначив, що ніхто з них не пропонував студентам зустрітися біля станції метро « Тараса Шевченка» для продовження вирішення конфлікту.

Обставини конфлікту, який мав місце біля гуртожитку академії, підтвердив і свідок ОСОБА_16, який на той час працював там охоронцем. При дослідженні показань цього свідка, які він давав у ході досудового слідства і в судовому засіданні, свідок зазначив, що у потерпілого ОСОБА_4 в руках був якийсь предмет, але цей предмет не був схожий на ніж.

Із показань свідка ОСОБА_17- вахтера гуртожитку, які вона давала в ході досудового слідства, в попередніх судових засіданнях та підтвердила в судовому засіданні, убачається, що біля гуртожитку 10.06.2004 року мав місце конфлікт між студентами гуртожитку та сторонніми особами, який закінчився після 24 години ночі.

Коли вона вийшла до охоронника, який знаходився на ґанку, і повідомила про необхідність зачиняти вхідні двері гуртожитку згідно внутрішнього: розпорядку, до гуртожитку забіг ОСОБА_12 і сторонні

особа. Охоронець забіг за ними і сторонню особу вивів. Що відбувалося на вулиці, вона не бачила.

Після того, як студенти зайшли до гуртожитку і за ними були зачинені двері, вони зібралися на другому поверсі і щось обговорювали. На її пропозицію розійтися по кімнатах, ОСОБА_12 та інші студенти, які перебували на другому поверсі, просили випустити їх на вулицю, щоб з кимсь поговорити, але вона нікого не випустила. Про те, щоб їх випустили, наполегливо просив ОСОБА_12

Як студенти розходились по кімнатам, вона не бачила.

Приблизно після 2 години ночі до гуртожитку працівники міліції привели студента ОСОБА_14 і повідомили, що біля станції метро «Тараса Шевченка» сталося вбивство.

Свідок ОСОБА_18 - на час досліджуваних подій студент Київської Державної академії водного транспорту, підтвердив у судовому засіданні, що учасником конфлікту біля гуртожитку він не був, але бачив, як за ОСОБА_12 у гуртожиток забіг один із потерпілих, якого з гуртожитку вивів охоронець.

Коли ОСОБА_10, ОСОБА_12, ОСОБА_11 та інші студенти зібралися на другому поверсі гуртожитку, то обговорювали події і зі слів ОСОБА_12 він дізнався, що в одного з потерпілих був ніж. Вважаючи дії потерпілих образливими, вирішили, що з ними необхідно розібратися, і через вікно кімнати НОМЕР_1, де він мешкав, спустилися на вулицю і попрямували в напрямку станції метро «Тараса Шевченка». Коли він підійшов до перехрестя вулиць Оленівської та Межигірської, то побачив, що ОСОБА_4 сидів біля кіосків, закривши голову руками, ОСОБА_3 - лежав під бочкою з квасом, де знаходився ОСОБА_13 він не бачив.

Зазначив, що ініціаторами бійки біля станції метро «Тараса Шевченка» були ОСОБА_10, ОСОБА_14 та ОСОБА_12

Із показань ОСОБА_14, свідків ОСОБА_15, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20, які вони давали в ході досудового слідства і в попередніх судових засіданнях і які були досліджені в даному судовому засіданні, убачається, що після конфлікту, який мав місце біля гуртожитку між ОСОБА_15, ОСОБА_12 і потерпілими, вважаючи поведінку потерпілих образливою, дізнавшись від ОСОБА_12 про наявність у одного з потерпілих ножа, домовилися про необхідність розібратися з потерпілими в зв'язку з їх, на думку учасників конфлікту, протиправною поведінкою, для чого, знаючи, що вхідні двері гуртожитку зачинені, вилізли через вікно кімнати НОМЕР_1 гуртожитку і попрямували до станції метро «Тараса Шевченка».

Із показань свідка ОСОБА_15 убачається, що першим до потерпілих, які знаходилися на ґанку входу з торця приміщення гуртожитку, підійшов саме він, але змісту сказаних ним слів щодо сторонніх не пам'ятає.

Із показань свідка ОСОБА_19 - кіоскера кіоску, який знаходився біля станції метро «Тараса Шевченка», які вона давала в ході досудового слідства і в попередньому судовому засіданні ( т.1, а.с. 196-198, т.7, а.с. 81-82, т.11, ах. 333) убачається, що в ніч з 10.06.2004 р. на 11.06.2004 року вона, перебуваючи у кіоску, бачила бійку, яка мала місце перед її кіоском та на протилежному боці вулиці Межигірської і тривала приблизно хвилин 10. Хлопці, які розпочали бійку, знецька з'явилися з-за рогу вулиці Оленівської. Бійка перед кіоском закінчилася раніше, ніж побиття чоловіка на протилежному боці вулиці.

Таким чином, твердження підсудних про те, що їх дії щодо ОСОБА_13 були викликані неправомірною поведінкою потерпілого є надуманими і спростовуються наведеними вище показаннями потерпілих та свідків та визнаними доведеними обставинами вчинення хуліганства щодо ОСОБА_3, ОСОБА_4 і ОСОБА_13 відповідно до вироку Апеляційного суду м. Києва від 09.12.2005 року.

Будь-яких даних про неправомірну поведінку потерпілих ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_13 на перехресті вулиць Оленівської та Межигірської, де сталося їх побиття та вбивство ОСОБА_13, в матеріалах справи немає, органами досудового слідства та судом не встановлені.

Згідно протоколу огляду місця події від 11 червня 2004 року (т.1, а.с. 12- 15) та фото таблиць до нього ( т.1, а.с. 16 -20) на місцевості, що розташована на відстані 25 метрів від входу до станції метро «Тараса Шевченка» ( з боку підприємства «Київ-Млин») по діагоналі, а також близько 25 метрів від входу до станції метро «Тараса Шевченка» ( з боку вулиці Межигірської на протилежному її боці) виявлений труп чоловіка, обличчям до гори з ознаками насильницької смерті.

На волосяній частині голови та обличчі виявлені численні нашарування крові. Кістки склепіння черепа на дотик цілі, кістки носа пошкоджені. На обличчі виявлені численні садна та синці. На слизових оболонках губ - рани. Інших пошкоджень на тілі трупа не виявлено. Зліва від трупа на землі виявлена калюжа крові розміром 70x70 сантиметрів.

Огляд проводився при недостатньому штучному освітленні - вуличний ліхтар.

Відповідно до висновку експерта № 151/2312 від 22.07.2004 року (т.3, а.с. 102-106), при судово-медичному дослідженні трупа ОСОБА_13 виявлено:

А) множинні синці та садна на обличчі; забиті рани на слизистих губ; множинні крововиливи в м'які тканини обличчя та волосяної частини голови; осколкові переломи носових кісток з відривом хряща носа; перелом нижньої щелепи зліва; субдуральні крововиливи на півкулях головного мозку, поширений органічно-дифузний субарахнощальний крововилив на всьому протязі півкуль мозку та мозочку; дрібно осередковий крововилив в тканини

мозку в стінці лівого бокового шлуночку; кров'янистий ліквор в шлуночках головного мозку. Ці пошкодження, які складають комплекс черепно-мозкової травми, мають ознаки тяжких тілесних ушкоджень, як небезпечних для життя і перебувають у причинному зв'язку зі смертю.

Б) перелом правого верхнього ріжка щитовидного хряща. Це ушкодження має ознаки середнього ступеня тяжкості за критерієм тривалості розладу здоров'я і в причинному зв'язку з настанням смерті не перебуває.

В) відшарування капсули печінки, яке неможливо оцінити по ступеню тяжкості.

Г) садна та синці на правому передпліччі та кистях рук; крововиливи в м'які тканини спини і лівої поперекової області. Ці пошкодження мають ознаки легких тілесних ушкоджень і в причинному зв'язку зі смертю не перебувають.

Смерть ОСОБА_13 настала від закритої черепно-мозкової травми з переломами кісток обличчя, крововиливами під оболонки, в шлуночки і в речовину головного мозку в період з першої до другої години ночі 11.06.2004 року.

Пошкодження заподіяні ОСОБА_13 мають ознаки прижиттєвих, виникли від неодноразової дії тупого ( тупих) предметів, характерні особливості яких в даних пошкодженнях не відобразилися. Ними могли бути взуті ноги ( в кросівки чи туфлі), кулаки рук та інше. При цьому в області голови було заподіяно не менше 10 дій травмуючої сили, в області шиї - не менше одного, в області тулуба не менше 4-х, в області верхніх кінцівок - не менше 3-х.

Пошкодження в області верхніх кінцівок у виді саден та синців можуть свідчити про можливу самооборону.

Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_20 висновки судово-медичної експертизи та дані, які містяться в акті судово-медичного дослідження трупа № 2312 від 11.06.2004 року ( т.3, а.с. 91-97) підтвердив.

Із показань свідків ОСОБА_15( т. 4, а.с. 41-44,51-53, т.7, а.с. 63-67,90-94, т.8 а.с. 84-85,125-131,206-211), ОСОБА_19 ( т.4, а.с. 5-7,13-14,114-123,204-208, т.7, а.с. 105, 52-55, 95-101, 102-105, 110-112, т.8, а.с. 212-216,т.9, а.с. 43-46, т.11, а.с. 312 -), ОСОБА_18 ( т.5, а.с.133-134, т.7 а.с. 74-76,113-119, т.8, а.с; 109-115, т.11, а.с. 320-327), які вони давали в ході досудового слідства і які досліджені в даному судовому засіданні, убачається, що після нанесення ударів ОСОБА_13 біля каркасу кіоску за останнім, який тікав, на іншу сторону дороги побігли ОСОБА_11, ОСОБА_10, а слідом за ними і ОСОБА_12

Саме цих три особи знаходились біля ОСОБА_13 і наносили йому удари ногами по голові та тулубу після того, як ОСОБА_10 та ОСОБА_11 збили його з ніг. При цьому свідки ОСОБА_15 та ОСОБА_19 стверджували, що ОСОБА_11 та ОСОБА_10 наносили удари ОСОБА_13 в голову, а ОСОБА_12 - по тулубу в області спини.

Показання свідків ОСОБА_15 та ОСОБА_19 в частині конкретизації місця розташування кожного з підсудних по відношенню до ОСОБА_13 при нанесенні йому ударів суд оцінює критично, зважаючи на їх особисті стосунки з підсудними, зацікавленість по справі та на те, що ці показання спростовуються показаннями інших свідків із числа сторонніх осіб.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_21 підтвердив, що після опівночі 11.06.2004 року знаходився на автобусній зупинці біля станції метро «Тараса Шевченка» по вул. Межигірській в м. Києві зі своїм знайомим ОСОБА_20 і бачив, як ОСОБА_13 перебігав дорогу в бік «Київ-Млина», його наздогнали троє хлопців і почали наносити удари по різним частинам тіла ногами. При цьому свідок зазначив, що ті, хто бив потерпілого, який лежав на землі, не стояли на одному місці, а переміщалися по відношенню до тіла лежачої людини.

Аналогічні за змістом показання давав свідок ОСОБА_22 ( т.1, а.с.200, т.7, а.с. 83-84) в ході досудового слідства, які були досліджені в судовому засіданні.

Деякі суперечності, які містяться в показаннях свідків ОСОБА_21 і ОСОБА_22суд вважає не суттєвими, виходячи з особливостей сприйняття цих подій кожним із очевидців.

В даному судовому засіданні свідок ОСОБА_21 повідомив суду, що бачив, що один з нападників ударив ОСОБА_13 палицею по голові, від чого останній впав і більше не піднімався.

Суд критично ставиться до цих показань свідка, оскільки в ході досудового слідства ОСОБА_21 таких показань не давав, а органами досудового слідства не було встановлено достовірних даних застосування щодо ОСОБА_13 таких предметів і обвинувачення підсудним в такому обсязі не пред'являлося.

Крім того, як пояснив у судовому засіданні експерт ОСОБА_20, враховуючи характер ушкоджень, їх зовнішній вигляд і те, що під незначною товщиною м'яких тканин в ділянці голови є підлеглі кістки, від дії металевого предмету з обмеженою контактною поверхнею циліндричної форми мали б утворитися продовгуваті, видовжені синці, рани з розміжченням м'яких тканин, а також переломи кісток. Ран з такими характеристиками при досліджені трупа виявлено не було.

Згідно висновку № 281 від 08.08.2004 року судово-медичної імунологічної експертизи ( т.2, а.с. 180 - 185) на наданих на дослідження вилучених у ОСОБА_11 футболці ( об. № 1,3), брюках ( об. № 11), правому туфлі ( об.№ 20) встановлена наявність крові людини, яка могла утворитися від потерпілого ОСОБА_13

Відповідно до висновку № 282 від 10.08.2004 року судово-медичної імунологічної експертизи

( т.2, а.с. 146-1,50) на наданих для дослідження

кросівках, вилучених у ОСОБА_10 ( об. №№ 16,17) виявлена кров людини, походження якої від потерпілого ОСОБА_13 не виключається.

За висновками № 196/ц від 27.08.2004 року судово-медичної цитологічної експертизи ( т.3, а.с. 41-44) при судово-цитологічному дослідженні піднігтьового вмісту рук ОСОБА_10( об. № 1,2) виявлені епітеліальні клітини, мікрофрагменти слизової оболонки та в об.№ 1 мікрофрагменти верхніх шарів шкіри людини, частина з яких походить від особи чоловічої статі і їх походження від потерпілого ОСОБА_13 не виключається.

Згідно висновку № 195/ц від 26.08.2004 року судово-медичної цитологічної експертизи ( т.3, а.с. 24-27) при судово-цитологічному дослідженні піднігтьового вмісту правої руки ОСОБА_11 ( об. № 1) виявлені епітеліальні клітини, фрагменти слизової оболонки та верхніх шарів шкіри особи чоловічої генетичної статі, походження яких можливе від чоловіка/чоловіків, у крові якого/яких містяться антигени А,В і Н. Антиген В не властивий крові ОСОБА_11 і міг утворитися за рахунок потерпілого ОСОБА_13

Аналіз наведених вище показань свідків дає підстави суду визнати, що між ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 мала місце домовленість про вчинення щодо потерпілих певних дій, в тому числі і нанесення тілесних ушкоджень, ступінь тяжкості яких ними не визначався.

При цьому підсудні діяли, використовуючи незначний привід: твердження ОСОБА_12 про наявність у ОСОБА_4 ножа, що ні в ході досудового слідства, ні в судовому засіданні підтвердження не знайшло.

Із наведених вище показань підсудних, потерпілих і свідків слідує, що після нанесення ОСОБА_10 та ОСОБА_11 ударів ОСОБА_13 біля каркасу кіоску на розі вулиць Оленівської і Межигорської, останній намагався уникнути подальшого побиття, боячись за своє життя, для чого побіг на інший бік вулиці. ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, вважаючи недостатнім побиття ОСОБА_13, наздогнали його, збили з ніг та продовжили наносити удари лежачому на землі ОСОБА_13, діючи спільно та узгоджено.

Характер вчинюваних ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 дій щодо ОСОБА_13 свідчить про явну неповагу до суспільства, оскільки вони учинялися в громадському місці, у присутності сторонніх осіб; про нехтування загальнолюдськими правилами співжиття і нормами моралі, що виразилось у демонстрації своєї зверхності та сили, зневажливого ставлення до особи ( потерпілий ОСОБА_13 бажав уникнути побиття, просив про його припинення )'.

Як убачається з показань підсудних при допиті їх як обвинуваченних, при відтворенні з їх участю обставин та обстановки подій ( т.5, а.с. 12-39, т.7, а.с. 10-27, т.7, а.с. 28-51), кожен з них стверджував, що удари ОСОБА_13 наносив лише по тулубу, зазначаючи, що в голову ОСОБА_13 удари наносили двоє інших підсудних.

Ці пояснення підсудних суд оцінює критично і вважає, що і ОСОБА_10, і ОСОБА_11, і ОСОБА_12 в такий спосіб бажають зменшити міру своєї відповідальності за скоєне.

Механізм заподіяння ушкоджень ОСОБА_13 ( нанесення ударів ногами зі значною силою), їх локалізація (життєво важливий орган), характер та кількість, свідчать про те, що і ОСОБА_10, і ОСОБА_11, і ОСОБА_12 усвідомлювали, що здійснюють посягання на життя іншої людини, що наслідком їх дій може бути смерть потерпілого, бажали настання такого наслідку (нанесення ударів і після прохання потерпілого про припинення його побиття) і припинили свої дії тоді, коли вважали їх достатніми для досягнення мети.

З огляду на викладене, суд визнає: ОСОБА_10 винним у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_13 із хуліганських мотивів за попередньою змовою групою осіб і вважає, що його дії за цими ознаками підлягають кваліфікації по п.п. 7, 12 ч.2 ст. 115 КК України;

ОСОБА_11 винним у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_13 із хуліганських мотивів за попередньою змовою групою осіб і вважає, що його дії за вказаними ознаками підлягають кваліфікації по п.п. 7, 12 ч.2 ст. 115 КК України;

ОСОБА_12 винним у вчиненні умисного вбивства ОСОБА_13 із хуліганських мотивів за попередньою змовою групою осіб і вважає, що його дії за цими ознаками підлягають кваліфікації по п.п. 7, 12 ч.2 ст. 115 КК України.

Призначаючи підсудним покарання, суд враховує ступінь тяжкості вчиненого ними злочину, який віднесений до категорії особливо тяжких злочинів, роль кожного з підсудних у вчиненні цього злочину. А також дані про особу кожного з них.

Так, підсудний ОСОБА_10 був студентом юридичного факультету Київської Державної академії водного транспорту, за місцем навчання характеризується посередньо, пропускав без поважних причин лекційні, семінарські заняття та консультації, проте мав високі результаті по фізичному вихованню, регулярно займався боксом, участі у громадському житті факультету не приймав, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував, виховувався у неповній сім'ї.

Підсудний ОСОБА_11 навчався на 2 курсі факультету судноводіння Київської державної академії водного транспорту, за місцем навчання характеризується посередньо, значних здібностей та наполегливості в опануванні дисциплін не виявив, у громадському житті факультету участі не приймав, на обліку у лікарів нарколога та психіатра не перебував. Допитана в судовому засіданні куратор групи, де навчався ОСОБА_11, - ОСОБА_24, не

заперечуючи даних, викладених у характеристиці, характеризувала ОСОБА_11 як людину спокійну, яка з повагою ставилася до викладачів академії, агресивної поведінки з боку ОСОБА_11 вона не бачила.

Підсудний ОСОБА_12 з 1 вересня 2001 року по 25 червня 2003 року перебував на денній формі навчання Київського національного торговельно-економічного університету, звідки був відрахований за порушення навчальної дисципліни і правил внутрішнього розпорядку, з січня 2004 року був зарахований на 2 курс факультету економіки транспорту Київської державної академії водного транспорту, але без поважних причин пропустив 86% планових навчальних занять, до літньої екзаменаційної сесії 2004 року допущений не був, за місцем проживання у гуртожитку мав зауваження. Разом з тим, за місцем постійного проживання та навчання у школі характеризується позитивно, виховувався у багатодітній сім'ї.

Як обтяжуюча покарання ОСОБА_10, ОСОБА_11 і ОСОБА_12 обставина, судом визнається вчинення ними злочину в стані алкогольного сп'яніння.

Обставин, які пом'якшують покарання, судом не встановлено.

З урахуванням викладеного, суд вважає, що ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 слід призначити покарання у виді позбавлення волі на певний строк у межах санкції ч.2 ст. 115 КК України.

Враховуючи, що підсудні ОСОБА_10 і ОСОБА_11 вироком Апеляційного суду м. Києва від 09.12.2004 року засуджені відповідно за ч.2 ст.296 та ч.4 ст. 296 КК України, остаточне покарання їм повинно бути призначене за сукупністю злочинів на підставі ч.4 ст.70 КК України.

Потерпілими ОСОБА_1 та ОСОБА_2 заявлено в судовому засіданні цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди в сумі 48 104 грн. 89 коп. та моральної шкоди в сумі 7 000 000 млн. грн..

Підсудні ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 цивільний позов не визнали.

Вирішуючи цивільний позов про відшкодування матеріальної шкоди, суд вважає, що він підлягає задоволенню в частині витрат на поховання в сумі 2254 грн.41 коп., придбання костюма вартістю 333 грн., туфель вартістю 250 грн., краватки вартістю 45 грн., сорочки вартістю 50 грн., весільного рушника вартістю 100 грн., продуктів харчування для поминальних обідів в сумі 903 грн.01 коп., 816 грн.21 коп., 262 грн. 15 коп., а також витрат на встановлення пам'ятника на могилі сина в сумі 35 000 грн., всього у сумі 40013 грн.78 коп.

В решті позов про відшкодування матеріальних збитків задоволенню не підлягає, оскільки не підтверджений документально.

Враховуючи, що внаслідок умисного вбивства ОСОБА_13 - єдиного сина позивачів, їм завдано особливих моральних та психічних страждань винними діями підсудних та негативнії наслідки, які від цих дій настали, їх

глибину та тривалість, суд вважає можливим задовольнити позов в частині стягнення моральної шкоди в сумі 100 000 грн.

Так як, шкода матеріальна і моральна була заподіяна спільними діями підсудних, вона підлягає стягненню зі ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 солідарно.

Стягненню в рівних долях підлягають з підсудних і судові витрати за проведення дактилоскопічної експертизи.

Доля речових доказів по справі вирішується у відповідності до ст.81 КПК України.

Керуючись ст.ст. 323, 324 КПК України, апеляційний суд м. Києва, -

ЗАСУДИВ:

ОСОБА_10 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого п.п. 7, 12 ч.2 ст. 115 КК України та призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 12 ( дванадцять) років і 6 місяців.

На підставі ч.4 ст.70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Апеляційного суду м. Києва від 9.12.2005 року за ч.2 ст. 296 КК України, більш суворим остаточно призначити ОСОБА_10 до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років 6 місяців.

Строк відбування покарання ОСОБА_10 обчислювати з 28 липня 2004 року, зарахувавши в строк відбуття час ізоляції від суспільства з 17 по 30 червня 2004 року.

Запобіжний захід, обраний ОСОБА_10 - тримання під вартою залишити без зміни і утримувати його у Київському СІЗО № 13 до набрання вироком чинності.

ОСОБА_11 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого п.п. 7, 12 ч.2 ст. 115 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 12 (дванадцять) років і 6 місяців.

На підставі ч.4 ст. 70 КК України за сукупністю злочинів шляхом поглинення менш суворого покарання, призначеного за вироком Апеляційного суду м. Києва від 09.12.2005 року за ч.4 ст. 296 КК України, більш суворим остаточно призначити ОСОБА_11 до відбуття покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років і 6 місяців.

Строк відбуття покарання ОСОБА_11 обчислювати з 28 липня 2004 року, зарахувавши в строк відбуття час ізоляції від суспільства з 17 по 30 червня 2004 року.

Запобіжний захід, обраний ОСОБА_11 - тримання під вартою, залишити без зміни і утримувати його в Київському СІЗО №. 13 до набрання вироком чинності.

ОСОБА_12 визнати винним у вчиненні злочину, передбаченого п.п. 7, 12 ч.2 ст. 115 КК України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі строком на 12 років.

Строк відбування покарання ОСОБА_12 обчислювати з 14 січня 2005 року.

Запобіжний захід, обраний ОСОБА_12 - тримання під вартою, залишити без зміни і утримувати його в Київському СІЗО № 13 до набрання вироком чинності.

Цивільний позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Стягнути зі ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12 солідарно на користь ОСОБА_1 і ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 40 013 грн.78 коп. та моральну шкоду в сумі 100 000 грн. В решті цивільний позов залишити без задоволення.

Стягнути зі ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 на користь НДЕКЦ при ГУМВС України в м. Києві, р\р 3522110010531 в УДК у Київській області, МФО 821018, код 25575285, з приміткою « За проведення дактилоскопічної експертизи», в рівних долях по 87 грн. 18 коп. з кожного.

Речові докази: особисті речі засуджених ОСОБА_10, ОСОБА_11 та ОСОБА_12 повернути їх рідним, а в разі відмови - знищити.

Вирок може бути оскаржений до Верховного Суду України через Апеляційний суд м. Києва всіма учасниками судового розгляду протягом одного місяця з дня його проголошення, а засудженими - в той же строк з моменту вручення їм копії вироку.