Рішення № 45082061, 17.06.2015, Придніпровський районний суд м. Черкас

Придніпровський районний суд м.Черкаси

Справа № 711/9781/14-ц

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 червня 2015 року Придніпровський районний суд м. Черкаси

В складі: головуючого судді Михальченко Ю.В.

при секретарях Терезюк С.А., Гордієнко О.А., Сушкова С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Айболит про стягнення заборгованості,-

В с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до Придніпровського районного суду м.Черкаси з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Айболит про стягнення заборгованості, мотивуючи наступним. 01 грудня 2010 року, він, ОСОБА_1, відповідно до укладеного трудового договору із ТОВ «Айболит» був прийнятий на посаду фельдшера до вказаного роботодавця, шо підтверджується наказом № 128 від 01.12.2010 р. 09 червня 2011 року, його було звільнено з посади фельдшера у зв'язку з переведенням на роботу в Феодосійську філію ТОВ «Айболит», що підтверджується наказом № 73 від 09.06.2011 р. В день звільнення позивач не повідомив його про нараховані суми належні при звільненні та не провів з ним будь-яких розрахунків, стосовно належних йому виплат за період роботи з 01 грудня 2010 року по 09 червня 2011 року, чим порушив його право на оплату праці та компенсацію невикористаних днів щорічної відпустки. Також, відповідач не надав йому для ознайомлення копію наказу про звільнення.

В квітні 2014 року звернувся до Територіальної державної інспекції з питань праці у Черкаській області із скаргою на дії ТОВ «Айболит», щодо порушення його трудових прав.

11 червня 2014 року, направив ТОВ «Айболит» заяву з проханням перерахувати заборгованість із заробітної плати на його картковий рахунок. Проте, належної реакції з виплати належних йому сум зі сторони відповідача до теперішнього часу не має.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 47,116,117 КЗпП України, ст.ст. 118-119, 121 ЦПК України, просив суд стягнути з ТОВ «Айболит» на його користь заборгованість із заробітної плати у сумі 5984,76 грн. компенсацію за невикористану відпустку у сумі 388,44 грн., а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 6373,20 грн.

В подальшому подав уточнюючий позов, відповідно до якого 16 серпня 2014 року позивач направив відповідачеві заяву із проханням надати довідку про розмір нарахованої останньому заробітної плати за період з 01 грудня 2010 року по 09 червня 2011 року (із зазначенням щомісячних нарахувань).

На дану заяву, відповідач надав відповідь в якій зазначив розмір сумарного доходу позивача за період з 01 грудня 2010 року по 09 червня 2011 року, а саме:

980 грн. (за грудень 2010р.);

563,68 грн. (за січень 2011р.);

1190 грн. (за лютий 2011р.);

1785 грн. (за березень 2011р.);

535,50 грн. (за квітень 2011р.);

469,74 грн. (за травень 2011р.);

104,16 грн. (за червень 2011р.), а всього 5628,08 грн.

Подаючи позов, позивач виходив із тих обставин, що розмір нарахованої заробітної плати останньому був невідомий, а тому за основу розрахунку заборгованості відповідача перед позивачем було взято розмір мінімальної заробітної плати, що був встановлений законом, в період 01 грудня 2010 року по 09 червня 2011 року.

Як вбачається із наданої довідки, загальний розмір нарахованої заробітної плати є менший, ніж сумарний розмір мінімальної заробітної плати за вказаний період, що є підставою для зміни основної суми боргу відповідача перед позивачем, а саме розміру заборгованості відповідача із заробітної плати та розміру компенсації за невикористану відпустку.

На даний час, наявна заборгованість відповідача із заробітної плати перед позивачем

складає: 980 грн. (за грудень 2010р.) + 563,68 грн. (за січень 2011р.) + 1190 грн. (за лютий 2011р.)+1785 грн. (за березень 2011р.) + 535,50 грн. (за квітень 2011р.) + 469,74 грн. (за травень 2011р.) +104,16 грн. (за червень 2011р.) = 5628,08 грн. 08 коп.

Сума компенсації за невикористану відпустку розраховується шляхом множення середньоденної заробітної плати за розрахунковий період на кількість календарних днів, що припадають на відпустку.

В = З.П.ср. * Ккд

де В - сума компенсації за невикористану відпустку;

З.П.ср. - середньоденна заробітна плата за розрахунковий період;

Ккд - кількість календарних днів, що припадають на час відпустки.

Сума компенсації за невикористану відпустку становить: 31,57 * 12 - 378,84 гри.

Період, за який позивач заявляє вимогу, в рамках даного позову, про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних сум - з 10 червня 2011 року по 31 серпня 2011 року. Загальний розмір середнього заробітку за час затримки виплати належних позивачу сум у період з 10 червня 2011 року по 31 серпня 2011 року складає - 1443,68 грн. (25,78 грн. середньоденна заробітна плата) х 56 робочих днів).

Враховуючи вищевикладене, на підставі ст. ст. 47,116,117 КЗпП України, керуючись ст.ст. 27,31 ЦПК України, просить стягнути з ТОВ «АЙБОЛИТ» на користь, ОСОБА_1, заборгованість із заробітної плати у сумі 5628,08 грн., компенсацію за невикористану відпустку у сумі 378,84 грн., середній заробіток за час затримки виплати належних сум 1443,68 грн., а всього стягнути грошових коштів на загальну суму 7450,60 грн.

В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_2, уточнюючі позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив задовольнити, надав пояснення аналогічні викладеним в позові.

Представник відповідача ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, подала заперечення на позов в яких зазначила, що 01 грудня 2010 року ОСОБА_1 відповідно до укладеного трудового договору із товариством з обмеженою відповідальністю «Айболит» був прийнятий па посаду фельдшера до ТОВ «Айболит», що підтверджується наказом № 128 від 01.12.2010 року. 09 червня 2011 року ОСОБА_1 було звільнено з посади фельдшера у зв'язку з переведенням на роботу в Феодосійську філію ТОВ «Айболит», що підтверджує наказом № 73 від 09.06.2011 року.

ОСОБА_4II, було звільнено з посади фельдшера в зв'язку з переведенням на роботу в Феодосійську філію відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП, (що підтверджується 2-3 ст. трудової книжки ОСОБА_1П.).

13.08.2014 року ОСОБА_1 звернувся до TOB «Айболит» з заявою, у якій просив видати наступні документи:

копію наказу № 73 від 09.06.2011 року про звільнення з посади фельдшера ОСОБА_1; довідку про розмір нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2010 року по 09 червня 2011 року (із зазначенням щомісячних нарахувань); довідку про розмір виплат, щодо заробітної плати ОСОБА_1 за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю виплати компенсації за невикористану відпустку (дата звільнення 09.06.2011 року).

21.08.2014 року TOB «Айболит» було надіслано відповідь на заяву ОСОБА_1 від 13.08.2014 року, у якій були надані наступні відомості:

відповідно до припису № 23-01-31/069-079 від 25 квітня TOB «Айболит» здійснило розрахунок з вами, перерахувавши депоновану заробітну плату згідно платіжного доручення № 1412 від 16 червня 2014 року (копія додається); довідку про нараховану заробітну плату за період з 01.12.2010 року по 09.06.2011 року (вих. № 706 від 21.08.2014) та копію наказу № 73 від 09.06.11 надаємо. Всі інші документи були отримані Вами в день звільнення, а тому їх повторна видача не передбачена.

Відповідачем, відповідно до ст. 47 КЗпП, у день звільнення були проведені усі належні виплати позивачу.

Лист № 707 від 21.08.2014 року був отриманий позивачем 26.08.2014 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, виплату поштового переказу.

У зв'язку з цим, твердження відповідача про не отримання копії наказу та не повідомлення його про нарахування заробітної плати не відповідає дійсності.

У заяві про зміну предмету позову позивач зазначає, що згідно з ч. 1 ст. 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 16 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку складає 1000 грн.

Дане твердження позивача не відповідає дійсності у зв'язку з тим, що заробітна плата за період з 01.12.2010 року по 09.06.2011 року була виплачена ОСОБА_1 повністю, а також 09 червня 2011 року його було звільнено з посади фельдшера у зв'язку з переведенням на роботу в Феодосійську філію ТОВ «Айболит», що підтверджується наказом № 73 від 09.06.2011 року.

20 січня 2014 року комісією у складі головного бухгалтера, диспетчера та фельдшера було знищено документи та справи шляхом спалення, а саме: авансові звіти за 2010- 2011 рр., журнали ордери за 2010-2011 рр., касові книги за 2010-2011 рр., прибуткові, видаткові ордери, відомості виплати зарплати за 2010-2011 рр., що підтверджується актом № 1 на знищення документів та справ від 20.01.2014 року.

Актом ДПІ у м. Черкасах № 171/22-11/32941180 від 10.08.2012 року про результати планової виїзної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Айболит» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року встановлено, що станом на 01.04.2012 року заборгованість із виплати заробітної плати на підприємстві відсутня.

На підставі викладеного, не встановлено підстав для стягнення з ТОВ «Айболит» заборгованості позивача по заробітній платі. Керуючись ст. 128 ЦПК України, просять відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовної заяви до товариства з обмеженою відповідальністю «Айболит» про стягнення заборгованості

Свідки ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, в судовому засіданні підтвердили факт знищення документів шляхом спалювання 20 січня 2015 року, після затоплення приміщення де вони зберігались, а саме: авансові звіти за 2010- 2011 рр., журнали ордери за 2010-2011 рр., касові книги за 2010-2011 рр., прибуткові, видаткові ордери, відомості виплати зарплати за 2010-2011 рр.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, допитавши свідків та дослідивши письмові матеріали справи, вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають до задоволення, виходячи з наступних підстав.

Як передбачено ст.3 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Способи захисту визначені ст. 16 ЦК України. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950р., ратифікованої Законом України від 17.07.1997р., передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до положень ст.ст. 11, 60 ЦПК України, кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених ст. 61 цього Кодексу. Докази надаються сторонами та іншими особами, що беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч.ч.2,3 ст. 58 ЦПК). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст. 59 ЦПК).

За змістом ч.4ст.60 ЦПК Українидоказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно до положеньст.212 ЦПК Українисуд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

В судовому засіданні встановлено, що 01 грудня 2010 року ОСОБА_1 відповідно до укладеного трудового договору із товариством з обмеженою відповідальністю «Айболит» був прийнятий па посаду фельдшера до ТОВ «Айболит», що підтверджується наказом № 128 від 01.12.2010 року.

09 червня 2011 року ОСОБА_1 було звільнено з посади фельдшера у зв'язку з переведенням на роботу в Феодосійську філію ТОВ «Айболит» у відповідності до п. 5 ст. 36 КЗпП України, що підтверджує наказом № 73 від 09.06.2011 року. 29.07.2013 року ОСОБА_1 звільнено з посади директора в Феодосійської філії ТОВ «Айболит» за угодою сторін п.1 ст.36 КЗпП України.

16 червня 2014 року ОСОБА_1 було перераховано депоновану заробітну плату за липень 2013 року в сумі 2595 грн.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 47 КзПП України та ч. 1 ст. 116 КзПП України, виплата всіх сум, що належать працівнику від підприємства чи установи, проводиться у день звільнення. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно з ст. 83 Кодексу Законів про працю України та ст. 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткові відпустки працівникам, які мають дітей.

Невиплата власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум і вимога звільненого працівника щодо їх виплати є трудовим спором між цими учасниками трудових правовідносин.

Обов'язок довести відсутність вини за затримку розрахунку при звільненні лежить на підприємстві.

У відповідності до ст.60 ЦПК України, суд вважає, належним та допустимим доказом на підтвердження доводів виплати заробітної плати ОСОБА_1 за період з 01 грудня 2010 року по 09 червня 2011 року, наступний документ:

акт державної податкової інспекції у м.Черкасах від 10.08.2012 року №171/22-11/32941180 про результати планової виїздної перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Айболит» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2009 року по 31.03.2012 року, складеного комісією в складі 4 інспекторів, яким встановлено, наступне «При перевірці нарахування та виплати заробітної плати було використано: відомості нарахування та виплати заробітної плати, табеля обліку робочого часу, журнали-ордери та відомості по рахунках 661 «Розрахунки по заробітній платі», податкові розрахунки за формою №1-ДФ та звіти до фонду пенсійного забезпечення, накази про прийняття та звільнення з роботи, журнали реєстрації трудових книжок. Станом на 01.04.2012 заборгованість із виплати заробітної плати на підприємстві відсутня».

Суд вважає також допустимим доказом акт №1 на знищення документів та справ від 20.01.2014 року складений комісією у складі головного бухгалтера, диспетчера та фельдшера про те, що було знищено документи та справи шляхом спалення, а саме: авансові звіти за 2010- 2011 рр., журнали ордери за 2010-2011 рр., касові книги за 2010-2011 рр., прибуткові, видаткові ордери, відомості виплати зарплати за 2010-2011 рр. Поважність знищення вищезазначених документів, а саме неможливість використання з них інформації, оскільки останні намокли через протікання даху в приміщенні ТОВ «Айболит» та складання акту №1 підтвердили свідки в судовому засіданні.

В свою чергу ні позивач, ні його представник не надали суду належних доказів на спростування доводів про виплату заробітної плати.

Тобто суд вважає довединим факт виплати позивачу заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку, в строки визначені КЗпП України.

За правилами ч. 1ст. 117 КЗпП Україниу разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені вст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Оскільки, суд вважає довединою виплату всіх належних сум позивачу, не підлягає до задоволення вимога про стягнення середнього заробітку за час затримки виплати належних сум.

На підстави вищевикладеного суд прийшов до висновку про відмову в задоволенні позову в повному обсязі.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.36,43,47,116,117 КЗпП України, Постановою Пленуму ВСУ «Про судову практику розгляду трудових спорів» №9 від 06.11.1992 року, Законом України «Про оплату праці», ст.ст.5,8,10, 11, 57,60,61,88,174, 212, 213, 215,216, 218 ЦПК України, суд , -

В и р і ш и в :

В задоволенні позову ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю Айболит про стягнення заборгованості відмовити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано апеляційному суду Черкаської області через Придніпровський районний суд м.Черкаси протягом десяти днів з дня проголошення рішення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Відповідно до вимог ст.209 п.3 ЦПК України повний текст рішення виготовлено 17 червня 2015 року.

Головуючий: Ю.В.Михальченко