Ухвала суду № 45060894, 08.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3683/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1 Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.06.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Варикаші О.Д.

суддів - Бабія А.П.

- ОСОБА_2

при секретарі - Стадніченко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05.01.2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів та моральної шкоди,-

встановила:

Позивачка звернулася з вказаним позовом до суду (а. с. 2 ), який в ході розгляду справи неодноразово уточнювала (а. с. 21, 50) та в останній редакції просила стягнути з відповідача кошти в сумі 34864,8 грн. з перерахуванням на день платежу за офіційним кусом відповідної валюти, 3% річних та 3% за користування чужими коштами, а також судові витрати.

Свої позовні вимоги позивачка, як зазначено в рішенні суду та вбачається з позовної заяви, обґрунтовувала тим, що 10.06.2014 року набрало законної сили рішення Овідіопольського районного суду, яким з відповідача на її користь було стягнуто 32 000 грн., що на день винесення рішення складало 4 000 дол. США.

У звязку з тим, що курс долара до гривні кожен день змінюється, та на даний час складає 15,77 грн. за один дол. США, то борг, який відповідач повинен повернути їй складається з 4000 дол. США х 15,77 = 63080 грн. + 3% річних + 3% за користування чужими коштами, і того: 63080 + 1892,4 + 1892,4 = 66864,80 32000 = 34864,8 грн.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду позивачка свої вимоги підтримала. Представник відповідача позов, в частині стягнення 3% річних від простроченої суми визнав, в остальній частині позовні вимоги не визнав, оскільки вважав, що вони не ґрунтуються на законі.

Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 05.01.2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 834 грн. 19 коп. 3% річних за прострочення виконання зобовязання та 249 грн. судових витрат по справі. В задоволені іншої частини позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05.01.2015 року, в якій просить скасувати рішення суду від 05.01.2015 року та задовольнити позов у частині повернення валютного боргу, посилаючись на те, що суд невірно застосував норми матеріального права.

Відповідачем рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні представник відповідача заперечував проти задоволення апеляційної скарги. Сторони в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. При цьому, судова колегія звертає увагу на те, що за заявою позивачки ОСОБА_3 (а. с. 107) розгляд справи призначений на 27.04.2015 року уже відкладався, а тому враховуючи строки розгляду апеляційних скарг, передбачені ст. 303-1 ЦПК України та те, що неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час та місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи (ч. 2 ст. 305 ЦПК України), судова колегія вирішила продовжувати розгляд справи у відсутність позивачки ОСОБА_3

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог та наданих доказів і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив з наступного.

Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання.

Боржник, який прострочив виконання зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що 23.02.2013 року між позивачем ОСОБА_3 та відповідачем ОСОБА_4 був укладений в простій письмовій формі договір позики грошей. Своїх зобовязень за вказаним договором відповідач ОСОБА_4 не виконував, у звязку з чим заочним рішенням Овідіопольського районного суду від 26.02.2014 року, яке набрало законної сили 10.06.2014 року з відповідача ОСОБА_4 на користь позивача ОСОБА_3 було стягнуто 32 291 грн. 72 коп.

Зі змісту ст. ст. 598-608 ЦК України слідує, що сама по собі наявність рішення суду про стягнення боргу, яке не виконується боржником, не є підставою вважати зобовязання припиненим та не позбавляє позивача ставити вимогу до відповідача про стягнення 3% річних від простроченої суми, у звязку з чим суд першої інстанції вважав, що позов в цій частині підлягає задоволенню, а тому суд вважав можливим стягнути з відповідача ОСОБА_4 3% річних від простроченої суми, що на день винесення рішення складає 834 грн. 19 коп.

Що стосується вимоги про стягнення інфляції відповідно до курсу долара США, то ця вимога, суд першої інстанції вважав задоволенню не підлягає, оскільки ст. 625 ЦК України передбачає стягнення з урахуванням встановленого індексу інфляції, і цей індекс не відповідає офіційному курсу долара США до гривні.

Вимога про стягнення з відповідача 3% за користування чужими грошима суд першої інстанції вважав також не може бути задоволена, оскільки розмір таких процентів в договорі позики, як того вимагає ст. 536 ч. 2 ЦК України не зазначався, як і не передбачений розмір таких процентів іншими нормами цивільного законодавства.

Оскільки, договір позики також не передбачав відповідальність за шкоду, яка буде завдана стороні договору з вини іншої сторони договору позики, то вказана вимога також не підлягає задоволенню на думку суду першої інстанції.

За таких обставин, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги позивачки ОСОБА_3 та відповідно до ст. 88 ЦПК України стягнув з відповідача на користь позивачки судові витрати по справі, які складаються з витрат по сплаті судового збору в сумі 249 грн.

Судова колегія, вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку на підставі наданих та досліджених доказів, частково задовольнивши позовні вимоги позивачки ОСОБА_3

Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, наданим доказам та відповідним нормам матеріального і процесуального права, а суд першої інстанції правомірно на підставі вимог закону та на підставі встановлених обставин справи дійшов висновку про часткове задоволення позову.

Оскільки, в судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що між сторонами було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач взяв у позику в позивачки 4000 дол. США., які були стягнуті з відповідача на користь позивачки в гривневому еквіваленті рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.02.2014 року, яке набрало законної сили 10.06.2014 року (а. с. 7-9).

На даний час відповідачем кошти позивачці не повернуті.

Докази припинення зобовязань відповідача перед позивачкою стосовно повернення отриманих в борг та стягнутих рішенням суду коштів відповідно до Глави 50 ЦК України в матеріалах справи відсутні.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобовязання. Боржник, який прострочив виконання зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Тому суд першої інстанції правильно стягнув з відповідача на користь позивачки 3% річних від простроченої суми в розмірі 834 грн. 19 коп., враховуючи прострочену суму, стягнуту рішенням суду в розмірі 32291,72 грн., та період прострочення (10 місяців і 10 дн.) з моменту ухвалення рішення суду про стягнення боргу (26.02.2014 року) та по час ухвалення оскаржуваного рішення суду (05.01.2015 року), з чим погоджується і судова колегія.

Також судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції стосовно того, що ст. 625 ЦК України не передбачено стягнення інфляції відповідно до курсу долара США, а лише з урахуванням встановленого індексу інфляції, що позивачкою відповідно до її позовних вимог не заявлялося, а також з тим, що договором позики, укладеним між сторонами не визначався розмір відсотків, за користування грошовими коштами, які просить стягнути позивачка з відповідача, та не передбачалися умови щодо відшкодування шкоди, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Доводи апеляційної скарги стосовно того, що суд першої інстанції не вірно застосував норми матеріального права, оскільки не звернув уваги на те, що позика відповідачеві надавалася не у національній валюті, а в доларах, а тому повинна бути повернута згідно ч. 1 ст. 192 ЦК України, судова колегія не приймає до уваги.

Оскільки , відповідно до ст. 192 ЦК України, законним платіжним засобом, обовязковим до приймання за номінальною вартістю на всій території України, є грошова одиниця України гривня. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.

Згідно ст. 533 ЦК України, грошове зобовязання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобовязанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом. Використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, щоміж сторонами було укладено договір позики в доларах США, та борг за даним договором позики було стягнуто з відповідача на користь позивачки в гривневому еквіваленті на час ухвалення рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 26.02.2014 року (а. с. 7-9).

Тобто, за договором позики, укладеним між сторонами борг з відповідача на користь позивачки відповідно до рішення суду стягнуто в повному обсязі, докази протилежного в матеріалах справи відсутні, а відповідальність за порушення грошового зобовязання (в даному випадку несплату стягнутих коштів) передбачено ст. 625 ЦК України, на яку посилалася позивачка обґрунтовуючи свої позовні вимоги та з чого виходив і суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги позивачки.

Також судова колегія не приймає до уваги доводи апеляційної скарги з посиланням позивачки на ст. 623 ЦК України, враховуючи вимоги ст. 11 ЦПК України, оскільки позовні вимоги позивачкою відповідно до позовних заяв (а. с. 2, 21, 50) ст. 623 ЦК України не обґрунтовувалися, що не позбавляє права позивачки при наявності підстав звернутися з позовом до суду з інших підстав, зокрема відповідно до ст. 623 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Щодо невиконання в добровільному порядку судового рішення відповідачем стосовно стягнутого боргу, то судова колегія звертає увагу на те, що виконання рішення суду в примусовому порядку здійснюється відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, враховуючи вище викладене, надані докази, обставини, якими позивачка обґрунтовувала свої позовні вимоги, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не спростовують висновки суду.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно відхилити, а рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05.01.2015 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 05.01.2015 року по справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення коштів та моральної шкоди залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

ОСОБА_5

ОСОБА_2