Ухвала суду № 45025111, 08.06.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 червня 2015 року Справа № 876/7707/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі колегії:

головуючого-судді Довга О.І.,

судді Запотічний І.І.,

судді Ліщинський А.М.

секретар судового засідання Гнатик А.З.

за участю представників сторін:

від позивача Андріїв Д.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 року у справі № 813/1125/13-а за позовом Приватного підприємства «Галтеплосервіс» до Державної податкової інспекції в Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач, приватне підприємство «Галтеплосервіс», звернувся до суду з позовом про скасування податкового повідомлення-рішення №0002271552 прийнятого 07.11.2012 року Державною податковою інспекцією у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням позивачем вимог чинного законодавства при проведенні перевірки та безпідставністю прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 року у справі № 813/1125/13-а адміністративний позов задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення рішення Державної податкової інспекції у Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби № 0002271552 від 07.11.2012 року.

Не погодившись із постановою суду першої інстанції відповідачем подано апеляційну скаргу. З посиланням на невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права апелянт просить постанову суду скасувати, та прийняти нову, якою у задоволені позову відмовити. В обґрунтування поданої апеляційної скарги посилається на той факт, що позивачем неправомірно включено до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість по податкових накладних виписаних ПП «Авторесурс Cервіс», оскільки згідно акта перевірки ДПІ у Франківському районі м. Львова контрагент позивача здійснював діяльність спрямовану на здійснення операцій пов'язаних з наданням податкової вигоди третім особам.

Представник позивача в судовому засіданні проти поданої апеляційної скарги заперечує.

Інші особи, які беруть участь у справі, в судове засідання на виклик суду не з'явилися, що не перешкоджає розгляду справи в їх відсутності згідно ч.4 ст. 196 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає виходячи з наступного.

Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив з його обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Камеральна перевірка (без виходу на підприємство) проводиться податковим інспектором в момент одержання декларацій та розрахунків з використанням бухгалтерської звітності. Перевірці підлягають такі питання: повнота і своєчасність подання звіту, податкових декларацій та розрахунків; дотримання вимог щодо порядку заповнення поданих документів;узгодженість звітних даних;послідовність даних у формах звітності; відповідність даних, що використовуються для складання розрахунків, даним, відображеним звітності; правильність заповнення усіх пунктів декларацій та розрахунків;

правильність арифметичних підрахунків, визначення сум і строків сплати або повернення з бюджету належних сум.

Відповідачем проведено камеральну перевірку даних, задекларованих позивачем у податковій звітності з податку на додану вартість за березень 2011р., про що 10.10.2012 року складено акт №573/150/340698149.

За результатами камеральної перевірки та на підставі складеного акта, відповідачем 07.11.2012 року прийнято податкове повідомлення-рішення № 0002271552 про збільшення позивачеві грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість в сумі 5150,00 грн.

В акті перевірки зазначено порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, 201.5, 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010 року та п.1, п.2 ст.215, п.1 ст.216, ст.228, ст.626, ст.629, ст.655, ст.658, ст.662 ЦК України.

До такого висновку відповідач дійшов використавши при проведенні камеральної перевірки податкову декларацію позивача з податку на додану вартість за березень 2011р. (від 20.04.2011р. №23244), з урахуванням акта «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Авторесурс Сервіс» ЄДРПОУ 37030717 (№134/23-2/37030617 від 14.02.2012 року), зареєстрованого в ДПІ у Франківському районі м. Львова.

Камеральною вважається згідно п.75.1.1. ст. 75 ПК України перевірка, яка проводиться у приміщенні органу державної податкової служби виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях (розрахунках) платника податків.

Порядок оформлення результатів камеральної перевірки здійснюється згідно п.76.2 ст.76 ПК України відповідно до вимог статті 86 цього Кодексу.

Статтею 200 ПК України встановлено порядок визначення суми податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або відшкодуванню з Державного бюджету України (бюджетному відшкодуванню), та строки проведення розрахунків.

Відповідно до п.200.10 ст.200 ПК України, камеральна перевірка заявлених у податковій декларації даних проводиться податковим органом протягом 30 календарних днів, що настають за граничним терміном отримання податкової декларації.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач провів камеральну перевірку позивача без використання первинних документів позивача, і виключно на підставі акта «Про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Авторесурс Сервіс» ЄДРПОУ 37030717 (№134/23-2/37030617 від 14.02.2012 року), зареєстрованого в ДПІ у Франківському районі м. Львова.

З огляду на приписи п. 75.1 ПК України під час камеральної перевірки не можуть використовуватися документи первинного обліку платника податків, вивчення та оцінка укладених таким платником податків угод, оскільки дані про укладання таких угод не відображаються у податковій звітності, а отже, під час камеральної перевірки неможливо зробити висновок про реальність або фіктивність укладених платником податків правочинів.

Податковим законодавством не передбачено витребування будь-яких документів від платників податків до початку проведення камеральної перевірки, тобто ця перевірка проводиться за наявними в органу податкової служби документами (деклараціями) (п. 85.1ПКУ). Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки (п. 85.2 ПКУ).

Оскільки предметом камеральної перевірки є правильність складання податкових декларацій, суд дійшов висновку, що документами, які мають відношення до такої перевірки, є саме податкові декларації (розрахунки) і ніякі інші. А у разі якщо під час проведення камеральної перевірки буде виявлено порушення податкового законодавства, відповідач має право призначити та провести документальну (виїзну, невиїзну або планову чи позапланову) перевірку позивача, як це визначено гл. ХІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з ПДВ, затвердженого наказом ДПА України від 25.01.2011 р. №41, на порушення якого відповідач актом камеральної перевірки визначив податкові зобов'язання позивача.

Суд наголошує, що в силу п.83.1 ст.83 Податкового кодексу України для посадових осіб органів державної податкової служби під час проведення перевірок підставами для висновків є: 83.1.1. документи, визначені цим Кодексом; 83.1.2. податкова інформація; 83.1.3. експертні висновки; 83.1.4. судові рішення; 83.1.5. виключено; 83.1.6. інші матеріали, отримані в порядку та у спосіб, передбачені цим Кодексом або іншими законами, контроль за дотриманням яких покладений на органи державної податкової служби.

Проте, викладені в акті перевірки висновки суб'єкта владних повноважень не ґрунтуються на жодному з визначених ст.83 Податкового кодексу України джерел.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні.

Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-XIV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

У статті 2 вказаного Закону зазначено, що сфера дії Закону поширюється на всіх юридичних осіб, створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно-правових форм і форм власності, а також на представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності (далі - підприємства), які зобов'язані вести бухгалтерський облік та подавати фінансову звітність згідно з законодавством.

Відповідно до вимог п.3.2 ст. З Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне збереження записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704.

Відповідно до п.п.1.2 п.1 вказаного Положення, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення (п.п.2.1 п.2 Положення).

Відповідно до п.1 ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю й упорядкування оброблених даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні і зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назва документа; дату і місце складання; назва підприємства, від імені якого складається документ; зміст і обсяг господарської операції; одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що мають можливість ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (п.2 ст.9 цього Закону).

Частиною 5 статті 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» передбачено, що підприємство самостійно визначає облікову політику; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановленим цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляє систему і форму внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів.

Матеріалами справи підтверджено, що згідно протоколу виїмки від 09.09.2011 р. (а.с.22-32), первинні документи позивача, пов'язані із господарськими операціями контрагентом яких є ПП «Авторесур Сервіс» вилучені, а тому такі на час перевірки не були і не могли бути предметом дослідження.

Відповідно до листа ДПА України «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними» від 29.09.2010 року №20289/7/16-1617, дані, наведені в декларації, повинні відповідати даним бухгалтерського та податкового обліку платника, отже, аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. Наявність же розбіжностей між сумами податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість у розрізі контрагентів не є самостійною підставою для визнання правочинів нікчемними.

Така правова позиція викладена у Постанові Пленуму Верховного Суду України №9 від 06.11.2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсний».

Окрім цього, з 01 січня 2011 року набули чинності зміни, внесені до ЦК України, зокрема, було викладено частину першу статті 203 у новій редакції та доповнено статтю 228 частиною третьою. На підставі частини 3 статті 228 ЦК України чи статті 207 Господарського кодексу України (далі ГК України) доводити недійсність правочинів (господарських зобов'язань) органи державної податкової служби зобов'язані виключно у судовому порядку.

З врахуванням викладеного, з 01.01.2011р. повноваження на встановлення законності правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ, зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, належать до виключної прерогативи судових органів.

Враховуючи наведене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772), до набуття законної сили рішенням суду про визнання недійсним правочину, за яким платником податків було сформовано валові витрати обігу та виробництва або податковий кредит з ПДВ чи зменшено суму отриманого в межах звітного податкового періоду доходу, податковий орган не має правових підстав для відображення в акті перевірки судження про вчинення таким платником порушення податкового законодавства щодо правильності та повноти справляння податків за цим правочином.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції є законним та не підлягає скасуванню, оскільки суд першої інстанції, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив спір у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин; в них повно відображені обставини, що мають значення для справи, висновки суду щодо встановлених обставин і правові наслідки є правильними, а доводи апеляційної скарги їх не спростовують.

Керуючись ст. 160, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч.1 ст. 205, ст.ст. 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції в Пустомитівському районі Львівської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 10.04.2013 року у справі № 813/1125/13-а без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом 20-ти днів з дня набрання ухвалою законної сили, а у разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до ст.160 КАС України з дня складення ухвали в повному обсязі.

Головуючий суддя Довга О.І.

Судді Запотічний І.І.

Ліщинський А.М.