Ухвала суду № 45025065, 11.06.2015, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4021/15 Головуючий у 1-й інстанції: Іщук І.О. Суддя-доповідач: Бистрик Г.М.

У Х В А Л А

Іменем України

11 червня 2015 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: Бистрик Г.М.,

суддів: Желтобрюх І.Л., Шостака О.О.,

при секретарі: Гуменюк Т.В.,

розглянувши у судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівітіс» до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И Л А :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Дівітіс» звернулися в суд з позовом до Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 13 травня 2015 року позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Дівітіс» задоволено частково; визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення ДПІ у Шевченківському районі ГУ Міндоходів у м. Києві від 13.11.2014 року № 0015532205; в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог позивача.

Представники сторін в судове засідання не зявились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, відповідно до ч. 4 ст. 196 Кодексу адміністративного судочинства України не перешкоджає судовому розгляду справи. У звязку з цим, відповідно до ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанову суду - без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 195 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення першої інстанції в межах апеляційної скарги.

Згідно зі ст.ст. 198 ч. 1 п. 1, 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд першої інстанції всебічно, повно та об'єктивно розглянув справу, правильно встановив обставини, наданим доказам дав правильну правову оцінку і прийшов до обґрунтованого висновку про часткове задоволення вимог позивача.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість та податку на прибуток при взаємовідносинах з ТОВ «Софт Трейд ЛТД» за період з 01.07.2014 року по 31.07.2014 року, за результатами якої складено акт від 12.09.2014 року № 11668/10/2659-22-05

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.4, п. 201.6, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, п. 9.1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», п. 2.4, п. 2.16 Положення «Про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку» та п. 4, п. 14 Порядку «Заповнення податкової накладеної», в результаті чого позивачем завищено суму відємного значення з податку на додану вартість за липень 2014 року на 168 350,00 грн..

У звязку із виявленими порушеннями, на підставі акта перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.11.2014 року №0015532205, яким позивачу збільшено суму грошового зобовязання з податку на додану вартість на загальну суму 252 525,00 грн., в тому числі за основним платежем - 168 350,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 84175,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження рішеннями Головного управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві від 23.01.2015 року № 1056/10/26-15-10-05-35 та Державної фіскальної служби України від 18.02.2015 року № 3213/6/99-99-10-01-01-25 податкове повідомлення-рішення від 13.11.2014 року № 0015532205 залишено без змін, а скарги без задоволення.

Судом попередньої інстанції встановлено, що між позивачем (покупець) та ТОВ «Софт Трейд Лтд» (постачальник) укладено договори поставки від 29.07.2014 року та від 30.07.2014 року, відповідно до умов яких, постачальник зобовязується передати у власність покупця, а покупець зобовязується прийняти у свою власність та оплатити товар в кількостях, асортименті та за ціною (вартістю), що наводяться у специфікації до цього договору, які підписуються та скріплюються печатками обох сторін та є невідємною частиною цього договору. На підтвердження виконання зазначених договорів, позивачем надано: специфікації, податкові накладні, видаткові накладні, рахунки-фактури, банківські виписки. Подальшої реалізація придбаного позивачем товару підтверджується укладеними угодами з Державним підприємством «Київський бронетанковий завод» та відповідними первинними фінансово-господарськими документами.

Згідно з пунктом 138.2 статті 138 ПК України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пункт 198.6 статті 198 ПК України передбачає, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціям, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 №996-XIV встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції: посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Системний аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що обов'язковою умовою підтвердження реальності здійснення господарських операцій є фактична наявність у платника податків первинних документів, фізичних, технічних та технологічних можливостей для здійснення відповідних операцій та зв'язку між фактом придбання товару (послуги) і подальшою господарською діяльністю.

Як на підставу відсутності реального виконання господарських зобовязань за укладеним позивачем з контрагентом правочинами податковий орган посилається на відсутність документів, які підтверджували б факт транспортування придбаного товару.

Не заслуговують на увагу доводи апелянта, що транспортування товару в рамках виконання договору у звязку з його негабаритністю, здійснювалося власним автотранспортом, що належить на праві власності ОСОБА_3, яка є дружиною засновника та директора ТОВ «Дівітіс» ОСОБА_4. Вказаний автотранспортний засіб фактично використовується директором (засновником) ТОВ «Дівітіс» під час здійснення господарської діяльності товариства. Крім того, податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як обовязковий первинний документ на підтвердження реальності укладених правочинів.

Також, не заслуговують на увагу посилання відповідача про порушення позивачем приписів податкового законодавства в частині відсутності факту реєстрації податкових накладних у відповідному реєстрі, оскільки відповідно до п. 11 Перехідних положень Податкового кодексу України реєстрація податкових накладних платниками податку на додану вартість продавцями в Єдиному реєстрі податкових накладних запроваджується для платників цього податку, у яких сума податку на додану вартість в одній податковій накладній становить: понад 1 мільйон гривень - з 1 січня 2011 року; понад 500 тисяч гривень - з 1 квітня 2011 року; понад 100 тисяч гривень - з 1 липня 2011 року; понад 10 тисяч гривень - з 1 січня 2012 року. Тобто, податковим законодавством не встановлено обовязку щодо реєстрації податкової накладної, якщо сума податку не перевищує 10 тисяч гривень.

При цьому, фактичне виконання господарських зобовязань підтверджується належним чином оформленими первинними документами, укладені договори відповідають економічному змісту та діловій меті, отримані блага використані позивачем у власній господарській діяльності, а здійснені господарські операції спричинили зміни в структурі його активів.

Зазначене повністю спростовує доводи відповідача, що здійснені позивачем і контрагентом господарські операції не мали реального характеру, а використовувались виключно для зменшення податкових зобовязань позивача.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно застосував норми матеріального права, правову позицію з приводу яких аргументовано виклав в мотивувальній частині оскаржуваного відповідачем рішенні.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи допущені порушення норм матеріального чи процесуального права.

Оскаржуване судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст. ст. 41, 158, 160, 167, 195, 196, 198, 199, 200, 205, 206, 212, 254, КАС України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача Державної податкової інспекції у Шевченківському районі Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 травня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки передбаченні ст. 212 КАС України.

Повний текст ухвали суду виготовлено 16.06.2015 року.

Головуючий суддя: Бистрик Г.М.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Шостак О.О.

Головуючий суддя Бистрик Г.М.

Судді: Желтобрюх І.Л.

Шостак О.О.