Постанова № 45021945, 08.06.2015, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

08 червня 2015 р. Справа № 802/550/15-а

Вінницький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Яремчука К.О.,

суддів Богоноса М.Б.,

Комара П.А.,

за участі секретаря судового засідання Жупанової Д.О.,

представника позивача ОСОБА_2 та ОСОБА_3,

представника відповідача Остапенка В.В.,

представника третіх осіб Кушнір А.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_6

до: начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України, треті особи, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Вінницький обласний військовий комісаріат та Вінницький об'єднаний міський військовий комісаріат

про: визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

До Вінницького кружного адміністративного суду з адміністративним позовом звернувся ОСОБА_6, в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.09.2014 № 552 в частині увільнення ОСОБА_6 від займаної посади та зарахування у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України відповідно до розпорядження Президента України від 24.09.2014 № 1041/2014-рп;

- зобов'язати відповідача поновити ОСОБА_6 на посаді військового комісара Вінницького об'єднаного військового комісаріату Вінницької області оперативного командування "Північ" Сухопутних військ Збройних Сил України.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.09.14 № 552 його було увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України відповідно до розпорядження Президента України від 24.09.2014 № 1041/2014-рп щодо забезпечення направлення в район проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях, для проходження військової служби, військових комісарів районів, міст, областей, міста Києва.

На переконання позивача, при виданні оскаржуваного наказу не існувало жодної з підстав, передбачених п. 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, який визначає виключні випадки зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, що мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання.

Крім того, позивач зазначив, що чинним законодавством, яке регламентує порядок проходження військової служби, не передбачено можливість увільнення особи офіцерського складу з посади відповідно до розпорядження Президента України.

З огляду на зазначене позивач вважає оскаржуваний наказ начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України в частині увільнення його позивача від займаної посади та зарахування у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Ухвалами від 07.04.2015, постановленими в судовому засіданні без виходу до нарадчої кімнати, суд залучив до участі у справі як третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Вінницький обласний військовий комісаріат та Вінницький об'єднаний міський військовий комісаріат.

13.05.2015 представником позивача у судовому засіданні подано заяву про зміну позовних вимог, у якій просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.09.2014 № 552 в частині увільнення ОСОБА_6 від займаної посади та зарахування у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України від 24.09.2014-рп;

- зобов'язати начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних сил України поновити ОСОБА_6 на посаді військового комісара Вінницького об'єднаного міського військового комісаріату Вінницької області оперативного командування "Захід" Сухопутних військ Збройних Сил України.

Представники позивача у судовому засіданні підтримали позовні вимоги та з урахуванням заяви про зміну позовних вимог просили позов задовольнити в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову заперечував та просив суд в задоволенні позову відмовити у повному обсязі, зазначивши, що при виданні оскаржуваного наказу начальник Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України діяв на законних підставах у відповідності до вимог чинного законодавства, виконуючи розпорядження Президента України від 24.09.2014 № 1041/2014-рп

Представник третіх осіб у судовому засіданні проти задоволення адміністративного позову також заперечував.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, третіх осіб, суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_6 з 11.12.2010 по 29.09.2014 проходив військову службу на посаді військового комісара Вінницького об'єднаного військового комісаріату Вінницької області оперативного командування "Північ" Сухопутних військ Збройних Сил України.

Згідно з наказом начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.09.2014 № 552 позивача увільнено від займаної посади та зараховано у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України відповідно до розпорядження Президента України від 24.09.14 № 1041/2014-рп щодо забезпечення направлення в район проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях для проходження військової служби військових комісарів районів, міст, областей, міста Києва.

Визначаючись щодо позовних вимог, колегія суддів зважає на таке.

Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни визначає Закон України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон № 2232).

Статтею 1 Закону № 2232 визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.

Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

Відповідно до положень статті 2 Закону № 2232 військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язаній із захистом Вітчизни.

Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі, регулюються Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153 (далі - Положення № 1153).

Пунктом 12 вказаного Положення визначено, що встановлення, зміна або припинення правових відносин військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом та за призовом осіб офіцерського складу (зокрема, присвоєння та позбавлення військового звання, пониження та поновлення у військовому званні, призначення на посади та звільнення з посад, переміщення по службі, звільнення з військової служби, залишення на військовій службі понад граничний вік перебування на військовій службі, направлення за кордон, укладення та припинення (розірвання) контракту, продовження його строку тощо) оформлюється письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких встановлюються Міністерством оборони України.

Відповідно до положень пункту 116 Закону № 2232 зарахування військовослужбовців наказами по особовому складу в розпорядження посадових осіб, які мають право призначення на посади, для вирішення питання щодо дальшого їх службового використання допускається в разі:

1) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, якщо до кінця встановленого строку проведення цих заходів не вирішено питання щодо дальшого службового використання вивільнених військовослужбовців;

2) якщо посада, на яку призначено військовослужбовця, належить до номенклатури нижчої посадової особи і не є вакантною, а також до номенклатури командира військової частини А0515;

3) пониження у посаді, якщо неможливо відразу призначити їх на нижчу посаду;

4) повернення депутатів, які є військовослужбовцями, після закінчення строку їх депутатських повноважень;

5) повернення військовослужбовців, відряджених до державних органів, установ і організацій;

6) повернення військовослужбовців, які направлені за кордон без виключення зі списків особового складу військових частин, в яких вони проходили службу до направлення, якщо їх військові посади внаслідок організаційно-штатних заходів у військовій частині скорочено;

7-1) закінчення строку перебування військовослужбовців на посадах науково-педагогічних працівників вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів вищих навчальних закладів та необрання їх на ці посади за результатами нового конкурсу;

8) якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовано таке покарання, як арешт;

9) якщо військовослужбовці відсутні більше десяти днів, - до повернення військовослужбовців у військову частину (у разі неприйняття іншого рішення про дальше проходження ними військової служби) або до дня набрання чинності рішенням суду про визнання їх безвісно відсутніми чи оголошення померлими;

10) якщо військовослужбовці перебувають у полоні, як заручники або інтерновані особи, - до їх повернення;

11) розформування (реформування) військової частини або скорочення штатних посад, які займають військовослужбовці-жінки, що перебувають у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (шестирічного віку - за медичними показниками), за відсутності можливості перемістити таких жінок на вакантні посади, - до закінчення відпустки по догляду за дитиною.

Військовослужбовці звільняються з посад та зараховуються в розпорядження посадових осіб наказами командирів (начальників), які мають право призначення на ці посади.

Саме на відсутність передбачених указаними нормами обставин для зарахування у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України посилається позивач як на підставу протиправності оскаржуваного наказу.

Однак, суд критично оцінює такі посилання позивача з огляду на те, що вказане Положення не є єдиним правовим актом, що регулює порядок проходження громадянами України військової служби.

Згідно з частиною 2 статті 2 Закону №2232 порядок проходження громадянами України військової служби, їх права та обов'язки визначаються цим Законом, іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби громадянами України, які затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.

Саме таким іншим правовим актом, що покладений в основу прийняття оскаржуваного рішення, є розпорядження Президента України від 24.09.2014 № 1041/2014-рп. Вказаним розпорядженням доручено Міністрові оборони України забезпечити направлення в район проведення антитерористичної операції в Донецькій та Луганській областях для проходження військової служби військових комісарів районів, міст, областей, міста Києва та призначення на посади військових комісарів, що вивільняються, військовослужбовців - учасників антитерористичної операції, які зазнали поранення, іншого ушкодження здоров'я та визнані військово-лікарськими комісіями придатними за станом здоров'я для проходження військової служби.

Надаючи оцінку наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.09.2014 № 552 в частині увільнення ОСОБА_6 від займаної посади та зарахування у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України відповідно до розпорядження Президента України від 24.09.14 № 1041/2014-рп суд враховував, зокрема, наступне.

Відповідно до положень статті 106 Конституції України Президент України забезпечує державну незалежність, національну безпеку і правонаступництво держави (п. 1 ч. 1); є Верховним Головнокомандувачем Збройних Сил України; призначає на посади та звільняє з посад вище командування Збройних Сил України, інших військових формувань; здійснює керівництво у сферах національної безпеки та оборони держави (п. 17 ч. 1).

При цьому, згідно з визначеннями, наведеними в статті 1 Закону України "Про оборону", військове формування - створена відповідно до законодавства України сукупність військових з'єднань і частин та органів управління ними, які комплектуються військовослужбовцями і призначені для оборони України, захисту її суверенітету, державної незалежності і національних інтересів, територіальної цілісності і недоторканності у разі збройної агресії, збройного конфлікту чи загрози нападу шляхом безпосереднього ведення воєнних (бойових) дій;

органи військового управління - Міністерство оборони України, інші центральні органи виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями, утвореними відповідно до законів України, Генеральний штаб Збройних Сил України, інші штаби, командування, управління, постійні чи тимчасово утворені органи у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, призначені для виконання функцій з управління, в межах їх компетенції, військами (силами), з'єднаннями, військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями, які належать до сфери управління центральних органів виконавчої влади, а також військові комісаріати, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Стаття 6 Закону України "Про оборону" визначає, що Президент України здійснює повноваження у сфері оборони відповідно до Конституції України. Для здійснення повноважень у сфері оборони, визначених Конституцією та законами України, Президент України видає укази і розпорядження.

Вимоги щодо порядку підготовки та внесення на розгляд глави держави проектів актів Президента України (указів і розпоряджень) визначає Положення про порядок підготовки та внесення проектів актів Президента України, затверджене Указом Президента України від 15.11.2006 № 970/2006.

Згідно з пунктом 4 цього Положення розпорядженнями Президента України оформляються прийняті Президентом України на основі та на виконання Конституції і законів України рішення про, зокрема: оперативні, організаційні і кадрові питання (крім рішень, які згідно з пунктом 3 цього Положення оформляються указами) (підпункт 3). Розпорядженнями Президента України оформляються також інші рішення, прийняття яких у формі розпорядження передбачено законами України, актами Президента України.

Системний аналіз наведених положень дає підстави стверджувати, що розпорядження є результатом правотворчої діяльності Президента України підзаконного характеру, приймаються у межах президентських повноважень, передбачених Конституцією та законами, мають обов'язкову силу для фізичних та юридичних осіб, яким вони адресовані.

Розпорядження Президента України від 24.09.2014 № 1041-рп прийняте в умовах загрози посягання на територіальну цілісність України, пов'язане з необхідністю зміцнення обороноздатності та підтримки Збройних Сил України, носить організаційно-розпорядчий характер для Міністра оборони та є обов'язковим для виконання.

З огляду на викладе колегія суддів дійшла висновку про правомірність наказу начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) від 29.09.2014 № 552 в частині увільнення ОСОБА_6 від займаної посади та зарахування його у розпорядження начальника Генерального штабу - Головнокомандувача Збройних Сил України відповідно до розпорядження Президента України від 24.09.14 № 1041/2014-рп, а тому відсутні підстави для його скасування.

Оскільки за результатами розгляду справи суд дійшов висновку про правомірність оскаржуваного наказу, тому позовна вимога про поновлення позивача на посаді, яка є похідною від позовної вимоги про скасування наказу, також не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач довів обґрунтованість своїх заперечень та правомірність оскаржуваного рішення.

Приймаючи до уваги встановлені в ході судового розгляду фактичні обставини справи та враховуючи наведені норми матеріального права, якими врегульовано спірні правовідносини, суд відмовляє в задоволенні адміністративного позову повністю.

Відповідно до частини 2 ст. 94 КАС України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони - суб'єкта владних повноважень, суд присуджує з іншої сторони всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати, пов'язані із залученням свідків та проведенням судових експертиз. Відповідач не надав суду доказів понесення ним судових витрат, тому підстави для присудження на його користь судових витрат відсутні.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Головуючий суддя Яремчук Костянтин Олександрович Судді Богоніс Михайло Богданович Комар Павло Анатолійович

Згідно з оригіналом

Суддя

Секретар