Рішення № 45009944, 25.05.2015, Печерський районний суд міста Києва

печерський районний суд міста києва

Справа № 757/4099/15-ц

Категорія 54

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 травня 2015 року Печерський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді - Цокол Л.І. ,

при секретарі - Міщенко О. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Центр громадської безпеки 112» про стягнення заборгованості по заробітній платі, вихідної допомоги, середнього заробітку за час вимушеного прогулу та компенсації моральної та матеріальної шкоди та витребування трудової книжки,

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вимогами до ДП «Центр громадської безпеки 112» і просить стягнути з відповідача на його користь середню заробітну плату по день вимушеного прогулу в розмірі 49 647,97грн., матеріальної шкоди в розмірі 913,24грн., та моральну шкоду в розмірі 59 600,00грн. Позовні вимоги обґрунтовані наступними обставинами. З березня 2012 року позивач ОСОБА_1 згідно наказу був прийнятий на посаду першого заступника директора зазначеного підприємства . 12 січня 2015 року позивача було попереджено про зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності штату, а також запропоновано обійняти посаду першого заступника директора, та роз'яснено, що у разі відмови від запропонованої посади позивач підлягає звільненню з 12 березня 2015 року. Позивач скориставшись своїм правом подав відповідачу заяву і просив скоротити термін попередження звільнити його з займаної посади з 16 січня 2015 року. Станом на 16 січня 2015 року копія наказу про звільнення та розрахунок проведено не було. При цьому було створено конфліктну ситуацію, яка призвела до погіршення стану здоров'я позивача та виклику швидкої допомоги . На лікування позивачем було витрачено 913,24грн. Діями відповідача, які виразились у приниженні гідності позивача при працівниках підприємства, його професійних здібностей, було завдано моральних страждань.

Під час судового розгляду позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 підтримали вимоги, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені у позові, наполягали на тому, що дата звільнення позивача повинна бути внесене до трудоввої книжки та відповідати даті фактичної видачі трудової книжки .

Представник відповідача Шевченко Д.І. вимоги позивача не визнав, заперечував проти їх задоволення, вказуючи на те, що 16 січня 2015 року позивач не дочекавшись видачі йому копії наказу та проведення з ним розрахунку залишив приміщенні ДП «ЦГБ 112», уникаючи таким чином проведення перевірки його діяльності, яка проводилась в цей час на підприємстві. В подальшому позивачу в усній формі та письмовій було запропоновано отримати трудову книжку та розрахунок при звільненні , однак позивач до відповідача не з'явився. Категорично заперечував представник проти заподіяння позивачу моральних страждань з наведених позивачем обставин, вказуючи на те, що вони не відповідають дійсності.

Суд вислухавши пояснення позивача ОСОБА_1, його представника ОСОБА_2, представника відповідача Шевченко Д.І., дослідивши надані сторонами письмові докази, прийшов до наступного висновку.

Встановлено, що у березні 2012 року позивача було прийнято на посаду першого заступника директора Державного підприємства «Центр громадської безпеки 112».

Наказом «Про здійснення організаційно-штатних заходів в організаційних структурах ДСНС України» від 06.11.2014р. №618 було затверджено чисельність працівників підприємств у кількості 35 осіб.

На виконання п.2 Наказу ДСНС України №618 від 06.11.2014р. було розроблено штатну структуру та штатний розпис, які в подальшому були погоджені Державною службою України з надзвичайних ситуацій.

Організаційно-штатну структуру та штатний розпис введено в дію наказом ДП «ЦГБ» від 09.12.2014р. №74.

У зв'язку зі змінами в організації праці та виробництва, у тому числі скороченням чисельності працівників, та істотними змінами умов праці, керівництвом підприємства було ініційовано вивільнення працівників у порядку, визначеному КЗпПУкраїни.

12 січня 2015 року позивача було персонально попереджено про наступне вивільнення. Цим попередженням позивача було проінформовано про зміни в організації виробництва і праці та скорочення чисельності штату, а також було запропоновано обійняти посаду першого заступника директора. Крім того, цим попередженням позивача було проінформовано про те, що у випадку відмови від запропонованої посади він підлягає звільненню з роботи по ч1 ст.40 КЗпПУкраїни з 12 березня 2015 року з виплатою вихідної допомоги у розмірі не менше середньомісячного заробітку.

13 січня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою, якою просив скоротити термін попередження про наступне вивільнення, та звільнити його відповідно до п.1 ст.40 КЗпПУкраїни з 16 січня 2015 року.

15 січня 2015 року позивач звернувся до відповідача із заявою, якою просив надати чіткий перелік документів , які необхідно повернути для вирішення питання про його звільнення.

16 січня 2015 року відбулось засідання адміністрації підприємства щодо передачі справ першого заступника директора ОСОБА_1 у зв'язку зі звільненням, на якому був також присутній позивач.

16 січня 2015 року позивач о 15.00год.був доставлений в приймальне відділення Київської міської клінічної лікарні №8 бригадою КШД з діагнозом : гіпертонічний криз.

16 січня 2015 року було видано наказ ДП «ЦГБ112» яким було скорочено термін попередження про майбутнє вивільнення ОСОБА_1 до 16 січня 2015 року, звільнено ОСОБА_1 у зв'язку з скороченням штату, згідно заяви працівника від 16.01.2015р., з проведенням остаточного розрахунку та виплатою заробітної плати по 16.01.2015р. та компенсацію.

Встановлене свідчить про те, що 16 січня 2015 у позивача був останнім робочим днем.

Згідно ст.40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

1) змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників;

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації.

Згідно ст.49 цього ж Кодексу власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівникові на його вимогу довідку про його роботу на даному підприємстві, в установі, організації із зазначенням спеціальності, кваліфікації, посади, часу роботи і розміру заробітної плати.

Згідно ст.116 цього ж Кодексу при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ст.117 цього ж Кодексу в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Згідно ст. 237 -1 цього ж Кодексу відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Оскільки позивач в день свого звільнення трудової книжки та розрахунку не отримав, його вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки є повністю обґрунтованими. В цьому випадку суд враховує, що відповідач звільнивши позивача 16 січня 2015 року повинен був вжити належних заходів для виконання покладених на нього трудовим законодавством обов'язків - видати трудову книжку та здійснити розрахунок . Як видно із наданих позивачем доказів з 19 січня 2015 року по 30 січня 2015 року позивач знаходився на стаціонарному лікуванні. За таких обставин відповідач мав врахувати ці положення , вжити заходів для направлення позивачу повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки та здійснити розрахунок.

Підтвердження направлення 19.02.2015р. телеграми позивача суд до уваги не бере, оскільки не надано змісту цієї телеграми та підтвердження її отримання.

При цьому суд вважає вимоги позивача про внесення запису про нову дату звільнення, якою вважати день фактичної видачі трудової книжки, такими, що задоволенню не підлягають.

В цьому випадку суд виходить із пояснень позивача якими він фактично погодився про те, що його звільнення відбулось 16 січня 2015 року, про що виданий наказ, який не оспорюється . Позивач не пов'язує свої вимоги із незаконним звільненням.

Так, дійсно згідно п.4.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників Трудова книжка заповнюється одночасно українською та російською мовами і засвідчуються окремо обидва тексти. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний видати працівнику його трудову книжку в день звільнення з внесеним до неї записом про звільнення. При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Днем звільнення в такому разі вважається день видачі трудової книжки. Про новий день звільнення видається наказ і вноситься запис до трудової книжки працівника. Раніше внесений запис про день звільнення визнається недійсним у порядку, встановленому пунктом 2.10 цієї Інструкції.

Також згідно п.4.2. вказаної Інструкції якщо працівник відсутній на роботі вдень звільнення, то власник або уповноважений ним орган в цей день надсилає йому поштове повідомлення із вказівкою про необхідність отримання трудової книжки. Пересилання трудової книжки поштою з доставкою на зазначену адресу допускається тільки за письмовою згодою працівника.

Позивач обґрунтовуючи свої вимоги фактично стверджує про те, що в день його звільнення відповідач не провів з ним розрахунку та не видав трудову книжку, отже позивач погоджується з тим, що звільнення з ним проведено саме 16 січня 2015 року та не просить вважати термін з 16 січня 2015 року по цей час вимушеним прогулом в розумінні трудового законодавства.

Суд бере до уваги розрахунок середнього заробітку за час затримки складений позивачем, оскільки відповідачем не надано достатніх доводів в його неправильності , та відсутні підстави стверджувати про його невідповідність положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМ України №100 від 08.02.1995р.

Вимоги позивача про витребування трудової книжки є передчасними, оскільки дії відповідача щодо не вчинення заходів визначених п.4.2 Інструкції не свідчать про здійснення перешкод позивачу в її отриманні.

Порушення діючого трудового законодавства у відповідності до положень ст. 237-1 КЗпП України є підставою для відшкодування моральної шкоди. В цьому випадку суд виходить з того, що порушення гарантованих трудовим законодавством прав безперечно призвели до душевних хвилювань позивача, оцінюючи які суд вважає розмір грошової компенсації в 2 000грн. таким, що відповідатиме вимогам розумності та справедливості. Суд відхиляє посилання позивача про те, що погіршення стану його здоров'я виникло саме внаслідок неправомірних дій керівництва відповідача. Вказані посилання є припущеннями, які суд не бере до уваги.

Вимоги позивача щодо відшкодування 913,24грн. суд знаходить такими, що задоволенню не підлягають, оскільки вони не підпадають під дію положень КЗпП України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 40, 49, 116,117,232,237-1 КЗпПУкраїни, ст.ст.8,10,60,88,208,212,213,214, 215 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства «Центр громадської безпеки 112» на користь ОСОБА_1 средній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 49 647,97грн. та компенсацію завданої моральної шкоди в розмірі 2 000грн.

Стягнути з Державного підприємства «Центр громадської безпеки 112» в дохід держави в розмірі 496,47грн.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду м. Києва через районний суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Цокол Л.І.