Рішення № 44983372, 02.06.2015, Апеляційний суд Херсонської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний номер справи: 667/9308/14-ц Головуючий у І інстанції Іванцова Н.К.

Номер провадження: 22-ц/791/1563/15 Доповідач: Семиженко Г.В.

Категорія 67

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

2015 року червня місяця 02 дня колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Херсонської області у складі:

головуючого: Семиженка Г.В.

суддів: Бугрика В.В.

Лісової Г.Є.

при секретарі: Сидоренко І.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Херсоні апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 на рішення Комсомольського районного суду міста Херсона від 22 квітня 2015 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 про встановлення факту постійного проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю, визнання права власності на частину майна,

ВСТАНОВИЛА:

у листопаді 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_7, з якою він проживав однією сім'єю та вів спільне господарство без реєстрації шлюбу з 1981 року у будинку АДРЕСА_1, будівництво та облаштування даного будинку було здійснено ними за спільні кошти, у 2004 році новостворене майно було оформлено на ОСОБА_7, з 1989 року по 2007 рік позивач був зареєстрований у будинку АДРЕСА_2, але фактично проживав зі ОСОБА_7 в її будинку АДРЕСА_1, зареєструвався у цьому будинку 07 квітня 2007 року, у позові поставлено питання про встановлення факту проживання однією сім'єю позивача та ОСОБА_7 без реєстрації шлюбу з 1981 року по ІНФОРМАЦІЯ_1, який йому також необхідний для реалізації спадкових прав, про визнання домоволодіння АДРЕСА_1, розташованого на земельній ділянці площею 0,033 Га, спільною сумісною власністю позивача та ОСОБА_7, визнання за позивачем права власності на 1/2 частину вказаного будинку.

Рішенням Комсомольського районного суду міста Херсона від 22 квітня 2015 року у задоволенні позовних вимог відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_3з посиланням на незаконність та необґрунтованість рішення суду просили його скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову з підстав, що у ньому зазначені.

У судовому засіданні при апеляційному розгляді справи сторони свої процесуальні позиції підтримали, підтвердили факт, що з 79-80-х років позивач та померла ОСОБА_7 не перебували у іншому шлюбі, сторона позивача наполягала на задоволенні позову з вказаних у ньому підстав, представник позивача зазначив, що він та позивач не наполягають на відшкодуванні судових витрат і така вимога ними не зазначалася у апеляційній скарзі, сторона відповідача заперечувала щодо вимог скарги, представник відповідачів допустив факт проживання ОСОБА_7 та позивача з моменту прописки останнього у спірному будинку з 2007 року.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що спірний будинок було збудовано до 2004 року і СК України, який набрав чинності з 01 січня 2004 року, свою дію на спірні правовідносини з приводу права власності на будинок не поширює, оскільки чинне до вказаної дати законодавство не передбачало правові наслідки від проживання чоловіка та жінки однією сім'єю без реєстрації шлюбу, а встановлення факту спільного проживання позивача зі ОСОБА_7 не може мати для заявника правових наслідків.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитися не може з таких підстав.

Поняття сім'ї визначено ст. 3 СК України, за якою сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки, за ст. 74 цього Кодексу якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними, на таке майно поширюються положення глави 8 цього Кодексу, якою врегульовано питання права спільної сумісної власності подружжя.

Для вирішення питання щодо права позивача на спірний будинок необхідно встановити час набуття ОСОБА_7 права на нього з врахуванням того, що за вимогами позову спірний період охоплює період часу, за якого діяв ЦК Української РСР, та з 01 січня 2004 року чинні СК та ЦК України.

За ст. 86 ЦК Української РСР, яка була чинною до 01 січня 2004 року, право власності - це врегульовані законом суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження майном, згідно зі ст. 182 чинного з 01 січня 2004 року ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації в порядку, встановленому законом. За положеннями ст. 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», який набрав чинності 03 серпня 2004 року, право на нерухоме майно виникає з моменту реєстрації такого права, права на нерухоме майно, що виникли до набрання чинності цим Законом, визнаються дійсними у разі відсутності їх державної реєстрації, передбаченої цим Законом, за умови, якщо реєстрація прав була проведена відповідно до законодавства, що діяло на момент їх виникнення, або якщо на момент виникнення прав діяло законодавство, що не передбачало обов'язкової реєстрації такого права.

Згідно з п. п. 6, 7 Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року, підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалася вона на підставі документів, що встановлюють право власності - правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції, за пунктом 11 цього переліку таким правовстановлюючим документом разом з рішенням про відвід земельної ділянки та дозволу на будівництво є акт державної комісії про прийняття будинку та введення його в експлуатацію, отже право власності на жилий будинок у забудовника виникало з моменту затвердження компетентним органом акту про прийняття будинку та введення його в експлуатацію.

Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 13 грудня 1995 року зазначена Інструкція визнана такою, що втратила чинність, проте цим же наказом було затверджено Правила державної реєстрації об'єктів нерухомого майна, що знаходяться у власності юридичних та фізичних осіб та додаток № 1 до них, які були чинними до 02 липня 2012 року, ними передбачалося обов'язкове для забудовника введення будинку в експлуатацію, і правовстановлюючими документами для нього визначено рішення про відведення земельної ділянки або акт про право власності на земельну ділянку для будівництва об'єкта та акт прийняття цього об'єкта в експлуатацію, затверджений рішенням місцевого органу державної виконавчої влади, місцевого самоврядування.

Отже виникненню у забудовника права на житловий будинок у спірний період обов'язково мало передувати введення його в експлуатацію із оформленням відповідного акту компетентним органом, такий висновок відповідає висновку Верховного Суду України у постанові № 6-137цс13 від 18 грудня 2013 року.

Рішенням Виконавчого комітету Комсомольської районної ради міста Херсона від 13 лютого 2004 року № 25 вирішено оформити документи на спірний будинок на ім'я ОСОБА_7 та затвердити акт приймання його до експлуатації, у акті зазначено про те, що будівництво будинку закінчено у 2004 році, на підставі вказаного рішення 16 лютого 2004 року на ім'я ОСОБА_7 було видано свідоцтво про право власності на даний будинок, таке право зареєстровано органом БТІ 04 березня 2004 року, з цього моменту у ОСОБА_7 виникло право власності на будинок, відповідно на дані правовідносини поширюють свою дію норми чинних СК та ЦК України.

Матеріали даної справи не містять даних про те, що спірний будинок було введено в експлуатацію ОСОБА_7 до 2004 року, посилання сторони відповідача на те, що будинок був збудований раніше, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки такі твердження суперечать даним в акті про приймання будинку до експлуатації, а технічний паспорт, складений тільки у 2005 році, є технічним, а не правовстановлюючим документом.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 померла, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори подали її діти - відповідачі у справі.

Доводи позивача про те, що він з 1981 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 поживав зі ОСОБА_7 однією сім'єю без реєстрації шлюбу та спільно з нею будував спірний будинок підтверджується наявними у справі доказами - послідовними поясненнями свідків ОСОБА_8, ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, які пояснили джерело своєї обізнаності та пояснення яких збігаються з іншими доказами у справі - довідкою квартальної, реєстрацією проживання позивача разом зі ОСОБА_7 з 2007 року, оплата ним будівельних матеріалів у спірний період, даними особистої переписки, фотографіями (а.с. 19-21, 27-32, 35, 48-55, 105, 174, 180-187), на відміну від пояснень відповідачів та свідків ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, пояснення яких суперечать іншим доказам у справі та не є достатньо послідовними та переконливими.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що спірний будинок був спільним сумісним майном позивача та ОСОБА_7, у відповідності до ст. 70 СК України частки вказаних осіб у будинку є рівними, отже за позивачем належить визнати право власності на 1/2 частину спірного домоволодіння.

Відповідно до ст. 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, отже встановлення факту проживання позивача з ОСОБА_7 однією сім'єю має для позивача правове значення для можливої реалізації ним спадкових прав у порядку, встановленому цим Кодексом.

Відповідно до положень ст. ст. 256, 257, 261 ЦК України загальний строк позовної давності, тобто строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, встановлений тривалістю у три роки, початок його перебігу починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

У даному випадку строк позовної давності позивачем пропущений не був, оскільки до смерті ОСОБА_7 він своє право порушеним не вважав, т.я. безперешкодно проживав у будинку, після смерті ОСОБА_7 у нього виник спір з відповідачами з приводу будинку і з цього часу у нього виникло право на позов.

На підставі наведеного колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції у даній справі не відповідає вимогам щодо його законності та обґрунтованості, апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 309, 314 ЦПК України, колегія суддів,

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 та його представника ОСОБА_3 задовольнити.

Рішення Комсомольського районного суду міста Херсона від 22 квітня 2015 року скасувати.

Позов ОСОБА_2 задовольнити.

Встановити факт проживання однією сім'єю без реєстрації шлюбу ОСОБА_2, народженого ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Анапа Краснодарського краю, та ОСОБА_7, народженою ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Цюрупинську Херсонської області, з 1981 року по ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнати домоволодіння АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_7, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину домоволодіння АДРЕСА_1.

Рішення суду набирає законної сили з моменту проголошення, на нього протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

Судді _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _

_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ _