Рішення № 44947809, 02.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4453/15

Головуючий у першій інстанції Целух А. П.

Доповідач Ступаков О. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Ступакова О.А.

суддів: Бабія А.П., Станкевича В.А.

при секретарі - Стадніченко А.І.

розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, КП "Житлово-комунальний сервіс "Хмельницький", Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про витребування з володіння, скасування державної реєстрації права власності, виселення та вселення, за апеляційними скаргами ОСОБА_2, ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року, -

встановила:

Позивачі звернулися в суд з позовом до відповідачів який в подальшому доповнили то уточнили і остаточно просили:

Визнати недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації (Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради) від 27 лютого 2008 року № 210365, про приватизацію двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5.

Визнати недійсним договір-купівлі продажу зазначеної квартири від 20.03.2008 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6.

Витребувати з володіння ОСОБА_6 б/квартиру АДРЕСА_2.

Скасувати державну реєстрацію права власності на двокімнатної квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_6.

Встановити порядок виконання рішення суду відповідно до якого, зобов'язати Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління ю в Одеській області внести в реєстр речових прав на нерухоме майно відповідні відомості про скасування права власності на квартир АДРЕСА_1 за ОСОБА_6.

Визнати за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 право на користування б/квартирою АДРЕСА_2.

Виселити ОСОБА_6 із б/квартиру АДРЕСА_2.

Зобов'язати ОСОБА_6 не чинити перешкоди ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 у вселенні та користування б/квартирою АДРЕСА_2.

Встановити порядок виконання рішення суду відповідно до якого зобов'язати комунальне підприємство "Житлово-комунальний сервіс "Хмельницький" укласти договір з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 на послуги з утримання будинку та прибудинкової території по квартирі АДРЕСА_3.

В обґрунтування зазначених вимог позивачі посилалися на те, що відповідно до ордеру НОМЕР_1 від 06 травня 1965 року виданого Виконавчим комітетом Одеської міської ради депутатів, ОСОБА_10 та членам родини ОСОБА_2, ОСОБА_3, надано право на вселення та користування житловою площею квартири АДРЕСА_3, загальною площею 22 кв. м..

Пізніше, рішенням виконавчого комітету Іллічівської районної ради народних депутатів міста Одеси від 17 квітня 1987 року № 334 - ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 було надано для тимчасового поліпшення житлових умов квартиру АДРЕСА_2, площею 13 кв. м., що підтверджується Розпорядженням Іллічівської районної адміністрації № 85 від 26.01.1998 року "Про затвердження Акту комісії районної адміністрації про технічний стан б/квартири АДРЕСА_2, де проживає гр. ОСОБА_2, та п. 23 рішення виконавчого комітету Іллічівської районної ради народних депутатів міста Одеси від 17 квітня 1987 року № 334 де вказано - квартиру АДРЕСА_2, однокімнатну, жила площа 13 кв. м., надати гр. ОСОБА_10 склад родини чотири особи, місце проживання котрих, кв, АДРЕСА_3, для тимчасового поліпшення житлових умов, з внесенням відповідних змін до особливих рахунків стосовно займаної жилої площі, без зняття з квартирного обліку.

Станом на 17 квітня 1987 року в кв. АДРЕСА_3 проживали наступні особи: ОСОБА_10, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2. Тобто вочевидь технічна описка у прізвищі гр. ОСОБА_10 у рішення Виконавчого комітету Іллічівської районної ради народних депутатів міста Одеси від 18.06.1984 року № 393

27 лютого 2008 року Розпорядженням органу приватизації прийнято рішення, яким передано ОСОБА_5 квартиру АДРЕСА_1 у приватну власність.

27 лютого 2008 року Управлінням житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради, на підставі розпорядження органу приватизації в 27.02.2008 р. № 210365 видано, ОСОБА_5 Свідоцтво про право власності на житло на квартиру АДРЕСА_1.

Право власності було зареєстроване КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації реєстрації об'єктів нерухомості".

12 березня 2008 року вказану вище квартиру вона продала ОСОБА_6, за договором купівлі-продажу посвідченому приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу.

ОСОБА_5 надала як доказ, правомірності включення до площі кв. №4, 13 кв. м. площі кв. №3 рішення Іллічівської районної адміністрації № 58 від 25.01.2000 року яким бувшу квартиру АДРЕСА_2 яка складається з однієї кімнати площею 9 кв.м. списано з балансу житлового фонду та закріплено в якості підсобного приміщення за гр. ОСОБА_13, проживаючого в кв.АДРЕСА_4, але такого рішення не існує.

Дії посадових осіб органу приватизації в особі Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради, щодо прийняття рішення, яким передано, ОСОБА_5 двокімнатну квартиру АДРЕСА_1 у приватну власність є недійсними та такими, що не повинні породжувати будь-яких правових підстав, так як площа кв. АДРЕСА_1 складає 22,1 кв. м. згідно викупіровкою поетажного плану кв. кв. АДРЕСА_1 станом на 27.02.2008 року наданої КП "МБТІ та РОН" 26.02.2010 року.

Данні обставини як зазначили поизвачі свідчать про незаконне отримання громадянкою ОСОБА_5 у власність 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1.

ОСОБА_5 безпідставно збільшила загальну площу квартири АДРЕСА_1 з однокімнатної 22,1 кв. м. до двохкімнатної 56,3 кв.м. за рахунок кімнати № 3, а потім - оформила свідоцтво про право власності на зазначену квартиру на підставі незаконного розпорядження органу приватизації від 27 лютого 2008 року.

Вказане Свідоцтво було видане згідно Розпорядження органу приватизації (Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради) від 27 лютого 200 8року № 210365.

Звернувшись до органу приватизації, ОСОБА_5, надала документи та відомості, які не відповідають дійсності та збільшення загальної площі кв № 4 за рахунок квартири №3 не має ні яких правових підстав, а тому відповідне розпорядження органу приватизації та відповідне свідоцтво про право власності повинно бути визнано не чинним та скасоване.

ОСОБА_5, окрім проведення незаконної приватизації квартири АДРЕСА_1, 12 березня 2008 року вказану вище квартиру за договором купівлі-продажу продала ОСОБА_6, посвідченому приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу.

Зазначений договір купівлі продажу на думку позивачів підлягає визнанню недійсним на підставі ст. ст. 202, 203, 215, 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 3 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володій власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Як роз'яснено у п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 6 листопада 2009 року № 9 у цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК.

Рішення суду про задоволення позову про повернення майна, переданого за недійсним правочином, чи витребування майна із чужого незаконного володіння є підставою для здійснення державної реєстрації права власності на майно, що підлягає державній реєстрації, за власником а також скасування попередньої реєстрації (статті 19, 27 Закону України від 1 липня 2004 року "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень").

Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Згідно з пп. 10 п. 27 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 22 червня 2011 року № 703 документами, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно, є рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

У речово-правових відносинах не застосовується способи захисту прав, встановлені для зобов'язальних правовідносин. У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо право власності оспорюється або не визнається іншою особою власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності відповідно до ст. 392 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 7 листопада 2012 р. у справі № 6-107цс12).

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього. Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна відповідачу (постанова Верховного Суду України від 21 листопада 2012 р. у справі 6-136цс12).

Відповідачі позов не визнали. Відповідач ОСОБА_6 подав заяву про застосування строків позовної давності (а.с. 152).

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з зазначеним рішенням суду ОСОБА_2, ОСОБА_3 подали апеляційні скарги.

В апеляційних скаргах ставиться питання про скасування рішення суду в зв'язку з тим, що воно ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, невідповідністю висновків суду обставинам справи з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційних скарг, сторони, що з'явилися, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, судова колегія вважає, що апеляційні скарги підляють задоволенню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, посилався на те, що в якості письмових доказів по справі були надані позивачами рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів м. Одеси від 17.04.1987 року за № 334, як на підставу правомірного користування спірним приміщенням квартири АДРЕСА_2. Згідно якого, ОСОБА_10 та членам її родини в складі 4 особи було надано для тимчасового поліпшення житлових умов квартиру АДРЕСА_2. Також, позивачі посилаються на розпорядження Іллічівської районної адміністрації № 85 від 26.01.1998 року "Про затвердження Акту комісії районної адміністрації про технічний стан б/квартири АДРЕСА_2, де проживає гр. ОСОБА_2". Згідно розпорядження встановлено, що є рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів м. Одеси від 27.12.1995р., яким було передано зі згоди родини (ОСОБА_3) під встановлення б/кв. АДРЕСА_2 ОСОБА_2, на склад родини 1 особа. Однак, оскільки квартиру б/кв. 3 самостійно зайняли мешканці іншої квартири цього дому, ОСОБА_2 вселився до квартири № 10 у цьому домі, після смерті гр.. ОСОБА_7. Тому, за ОСОБА_2, було закріплено квартиру АДРЕСА_5.

З 26.01.1998 року ОСОБА_2, не зміг вселитися до б/кв. АДРЕСА_2, оскільки вже квартира була зайнята іншими особами.

Інших документів, які б посвідчували право останніх на користування саме квартирою б/к.3, чи право власності на цю квартиру до суду позивачами не надано.

Позивачі надавали лише документи, які стосуються процедури приватизації, яка була проведена відповідачкою ОСОБА_5 у 2008р.

Відповідно до заявлених позовних вимог до Департаменту міського господарства Одеської міської ради, тобто скасування розпорядження органу приватизації від 27.02.2008 року, суд першої інстанції зазначив, що відповідно до ст.1 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" приватизація державного житлового фонду (далі - приватизація) - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України. Згідно ст.. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів (далі - квартири (будинки), які використовуються громадянами на умовах найму. Ст. 8 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" передбачає, що приватизація державного житлового фонду здійснюється уповноваженими на це органами, створеними місцевою державною адміністрацією, та органами місцевого самоврядування, державними підприємствами, організаціями, установами, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких знаходиться державний житловий фонд. Передача квартир (будинків) у власність громадян здійснюється на підставі рішень відповідних органів приватизації, що приймаються не пізніше місяця з дня одержання заяви громадянина.

ОСОБА_5, як наймачем квартири були надані усі необхідні для приватизації документи, вони були належним чином посвідчені. У зв'язку з чим, останній відповідно 27.02.2008 року Розпорядженням органу приватизації було прийнято рішення про передачу квартири АДРЕСА_1 у приватну власність. Не відповідають дійсності твердження позивача, що була неправомірна збільшена площа квартири АДРЕСА_1 з однокімнатної 22.1 кв.м., до двохкімнатної 56,3 кв.м. за рахунок кімнати № 3, оскільки, як заявлена позивачами, площа квартири б/кв.3 складає лише 13 кв.м. Натомість в матеріалах справи є документи, а саме: розпорядження Малиновської районної адміністрації від 07.02.2008 року за № 56/01-06, які посвідчують та закріплюють збільшення ОСОБА_5 площі своєї квартири за рахунок підсобного приміщення, а тому на думку суду першої інстанції позовні вимоги до Департаменту міського господарства Одеської міської ради є необґрунтованим та не підтвердженими належними доказами.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, що до ОСОБА_6 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 20.03.2008 року, суд першої інстанції посилався на те, що 12.03.2008 року був укладений договір між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1. Згідно умов правочину ОСОБА_6, придбав у власність квартиру площею 56,3 кв.м. з кількістю жилих кімнат 2 шт. За це він сплатив грошові кошти у розмірі 165 131 тисяч гривень. Під час правочину ніяких заборон, справах у суді щодо майна не існувало.

Згідно ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст.. 203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Ст. 208 ЦК України передбачає, що у письмовій формі належить вчиняти:

1) правочини між юридичними особами;

2) правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 ЦК України;

3) правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 ЦК України;

4) інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма.

Стаття 209. ЦК України закріплює , що правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов'язковому нотаріальному посвідченню. Нотаріальне посвідчення правочину здійснюється нотаріусом або іншою посадовою особою, яка відповідно до закону має право на вчинення такої нотаріальної дії, шляхом вчинення на документі, в якому викладено текст правочину, посвідчувального напису. Нотаріальне посвідчення може бути вчинене на тексті лише такого правочину, який відповідає загальним вимогам, встановленим ст. 203 ЦК України. Згідно ст. 210 ЦК України, правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації.

Відповідно до ст.. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України.

Договір купівлі-продажу від 20.03.2008 року, укладався у нотаріальній формі, у подальшому був зареєстрований у КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" в реєстрі прав власної на нерухоме майно 04.03.2008 року, за реєстраційним номером 22360225, за номером запису 255 в книзі 683 пр-24, тобто усі вимоги, які необхідні для укладання даного виду правочину були сторонами виконанні.

Таким чином, як зазначив суд першої інстанції, не має підстав для визнання договору купівлі-продажу від 20.03.2008 року недійсним у судовому порядку, оскільки позивачами не доведено порушення вимог законодавства України сторонами правочину під час його укладання.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про витребування з володіння ОСОБА_6 б/кв. АДРЕСА_2, суд першої інстанції посилався на те, що згідно ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Відповідно до ст.. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:

1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;

2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;

3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Відповідно до п.19 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014р. за № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" застосовуючи положення статті 387 ЦК, суди повинні виходити з того, що власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним і в якої майно фактично знаходиться та є індивідуально визначеним. Позов про витребування майна, пред'явлений до особи, у незаконному володінні якої це майно знаходилось, але на момент розгляду справи в суді у неї відсутнє, не може бути задоволений. Як було встановлено матеріалами справи (довідки КП "Житлово-комунальний сервіс "Хмельницький" від 24.07.2013 року за № 1029) та поясненнями сторін на теперішній час квартира АДРЕСА_2 на балансі КП "Житлово-комунальний сервіс "Хмельницький" не значиться та взагалі її не існує. А отже, немає можливості задовольнити позов з цих підстав.

Згідно п. 23 Постанови Пленуму ВССУ від 07.02.2014р. за № 5 "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав" відповідно до статті 387 ЦК та частиною третьої статті 10 ЦПК особа, яка звернулася до суду з позовом про витребування майна із чужого незаконного володіння, повинна довести своє право власності на майно, що знаходиться у володінні відповідача.

При цьому суди повинні мати на увазі, що право власності на рухоме майно доводиться за допомогою будь-яких передбачених процесуальним законодавством доказів, що підтверджують виникнення такого права у позивача. Факт знаходження майна на балансі особи сам по собі не є доказом права власності чи законного володіння. Однак, під час судового засідання було з'ясовано, що у позивачів не має право власності на витребуване майно. Ні яких письмових доказів, яки б спростовували цю обставину не надано. Тому, з таким позовом позивачі не мали право звертатися, оскільки жоден з них не є власником б/кв. АДРЕСА_2.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, про визнання за ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 право користування б/кв. АДРЕСА_2, виселення ОСОБА_6, з б/кв. АДРЕСА_2, зобов'язання ОСОБА_6 не чинити перешкоди ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 у вселенні та користуванні б/кв. АДРЕСА_2 суд першої інстанції зазначив, що враховуючи вищенаведені обставини, про неможливості задоволення вимог про скасування розпорядження органу приватизації, визнання недійним правочину, неможливості витребування майна у добросовісного набувача, відсутні правові підставі для задоволення і похідних позовних вимог оскільки не порушені права позивачів та вони не довели право власності на спірне майно.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог заявлених позивачами до КП "Житлово-комунальний сервіс "Хмельницький" про зобов'язання останнього укласти договір з ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 на послуги з утримання будинку та прибудинкової території по квартирі АДРЕСА_3, суд першої інстанції зазначив, що є не зрозумілим той факт, на підставі чого виникли такі позовні вимоги до відповідача, оскільки кв. АДРЕСА_3, взагалі не відноситься до розгляду даної справи, це приміщення де мешкають позивачі згідно поданої заяви. Не зрозумілим є посилання на зобов'язання укласти відповідний договір. Якщо є спір з цього приводу між сторонами, то він повинен вирішуватися в судовому порядку під час розгляду іншої справи.

З зазначеними висновками колегія не погоджується.

Відповідно до ч.1 п.4 ст. 309 ЦПК України - підставами для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення є порушення та неправильне застосування норм матеріального права.

Судом встановлено, що рішенням виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів м. Одеси від 17.04.1987 року за № 334, як на підставу правомірного користування спірним приміщенням квартири АДРЕСА_2. Згідно якого, ОСОБА_10 та членам її родини в складі 4 особи було надано для тимчасового поліпшення житлових умов квартиру АДРЕСА_2. В зазначеному рішенні зазначено прізвище ОСОБА_10 та членам її родини в складі 4 особи, а не ОСОБА_10, однак на рішення суду першої інстанції в частині того, що зазначена квартира №3 була саме передана родині позивачів, відповідачами у справі не оспорюється, оскільки апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції в зазначеній частині не подана.

Розпорядженням Іллічівської районної адміністрації № 85 від 26.01.1998 року "Про затвердження Акту комісії районної адміністрації про технічний стан б/квартири АДРЕСА_2, де проживає гр. ОСОБА_2" встановлено, що є рішення виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів м. Одеси від 27.12.1995 року, яким було передано зі згоди родині позивачів під відновлення б/кв. АДРЕСА_2. Однак, квартиру б/кв. 3 самостійно зайняли мешканці іншої квартири цього дому, ОСОБА_2 вселився до квартири № 10 у цьому домі, після смерті гр.. ОСОБА_7. Тому, за ОСОБА_2, було закріплено квартиру АДРЕСА_5. В зазначеному розпорядженні не зазначено будь якої правової підстави для попереднього надання родині позивачів квартири №10, а єдиною підставою для надання квартири №10 зазначається те, що квартиру №3 зайняли самостійно мешканці іншої квартири. Як встановлено в судовому засіданні, квартиру №3 самостійно зайняла ОСОБА_5 відповідачка у справі.

З 26.01.1998 року ОСОБА_2, не зміг вселитися до б/кв. АДРЕСА_2, оскільки вже квартира була зайнята іншими особами і саме з 26.01.1998 року позивачі достовірно дізналися про порушення їх прав на користування квартирою зі сторони ОСОБА_5 Саме самостійне заняття квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_5 стало підставою для надання родині позивачів квартири №10 у цьому ж будинку.

Позивачі правомірно посилалися на те, що у речово-правових відносинах не застосовується способи захисту прав, встановлені для зобов'язальних правовідносин. У речово-правових відносинах захист прав особи, яка вважає себе власником майна, можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені ст. 388 ЦК України, які дають право витребувати майно у добросовісного набувача. У разі, якщо право власності оспорюється або не визнається іншою особою власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності відповідно до ст. 392 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 7 листопада 2012 р. у справі № 6-107цс12).

Відповідно до ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до ст. 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване в нього. Пунктом 3 ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено, що у разі придбання майна за відплатним договором в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

За змістом ч. 1 ст. 388 ЦК України передбачено необхідність встановлення обставин вибуття майна із володіння власника, який вважає своє право власності порушеним та вимагає повернення майна, а не особи, яка в подальшому здійснила продаж цього майна відповідачу (постанова Верховного Суду України від 21 листопада 2012 р. у справі 6-136цс12).

Разом з тим враховуючи те, що про порушення своїх прав на користування квартирою АДРЕСА_2 зі сторони ОСОБА_5 позивачі дізналися 26.01.1998 року, саме самостійне заняття квартири АДРЕСА_2 ОСОБА_5 стало підставою для надання родині позивачів квартири №10 у цьому ж будинку свідчить про те, що позивачі пропустили строк позовної давності для звернення до суду про застосування наслідків спливу якого просив відповідач ОСОБА_6 Позивачі не подавали заяву про поновлення їм строку позовної давності для звернення до суду.

Верховний Суд України у постанові № 6-101цс12 від 21 листопада 2012 року зробив правовий висновок, відповідно до якого позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою нею до винесення рішення судом першої інстанції.

На підставі наведеного колегія вважає, що заявлені позивачами вимоги про витребування з володіння ОСОБА_6 б/квартиру АДРЕСА_2, Визнання за ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 право на користування б/квартирою АДРЕСА_2, не підлягають в зв'язку з спливом строку позовної давності. Крім того колегія приймає до уваги, що рішенням виконавчого комітету Іллічівської міської ради народних депутатів м. Одеси від 17.04.1987 року за № 334 позивачам було надано для тимчасового поліпшення житлових умов квартиру АДРЕСА_2. Позивачами не надано належних доказів того, що зазначена квартира передавалася їм у постійне користування

В зв'язку зі спливом строку позовної давності не підлягають задоволенню і позовні вимоги заявлені позивачами про визнання недійсним та скасувати розпорядження органу приватизації (Управління житлово-комунального господарства та паливно-енергетичного комплексу Одеської міської ради) від 27 лютого 2008 року № 210365, про приватизацію двокімнатної квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_5

Також колегія вважає, що не підлягають задоволенню позовні вимоги заявлені позивачами про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 20.03.2008 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6, оскільки позивачі не є сторонами у зазначеному договорі, а відповідно до постанов Верховного Суду України від 21 листопада 2012 р. у справі 6-136цс12 та № 6-101цс12 від 21 листопада 2012 року позивачі мали право на витребування майна, проте пропустили строк для звернення до суду з зазначеними вимогами про, що зазначалося вище.

В зв'язку з відсутністю підстав для задоволення вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 20.03.2008 року укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не підлягають задоволенню і похідні від цих вимоги про скасування державної реєстрації права власності на двокімнатної квартири АДРЕСА_1 за ОСОБА_6, встановлення порядку виконання рішення суду відповідно до якого, зобов'язати Відділ державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Головного управління юстиції в Одеській області внести в реєстр речових прав на нерухоме майно відповідні відомості про скасування права власності на квартир АДРЕСА_1 за ОСОБА_6. Крім того колегія приймає до уваги, що відсутній спір між позивачами та Реєстраційною службою Одеського міського управління юстиції.

Позивачі жодним чином не обґрунтували наявність спору між ними та КП "Житлово-комунальний сервіс "Хмельницький" стосовно зобов'язання комунального підприємства "Житлово-комунальний сервіс "Хмельницький" укласти договір з ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 на послуги з утримання будинку та прибудинкової території по квартирі АДРЕСА_3. В матеріалах справи відсутні докази звернення позивачів до КП "Житлово-комунальний сервіс "Хмельницький" з зазначеними вимогами та отримання відмови на укладення зазначеного договору.

В зв'язку з відсутністю для задоволення зазначених вище позовних вимог заявлених позивачами, відсутні підстави для задоволення заявлених ними вимог про виселення ОСОБА_6 із б/квартиру АДРЕСА_2 та зобов'язання ОСОБА_6 не чинити перешкоди ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_2 у вселенні та користування б/квартирою АДРЕСА_2, крім того колегія приймає до уваги, що позивачами ставиться питання про виселення та вселення в б/квартиру № 3, однак вселення та виселення може проводитися лише з житлового приміщення.

На підставі наведеного рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні заявлених позивачами позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 307 ч.1 п.3, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, судова колегія,

вирішила:

Апеляційні скарги ОСОБА_2, ОСОБА_3 задовольнити частково. Скасувати рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 20 березня 2015 року.

Відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, Департаменту міського господарства Одеської міської ради, КП "Житлово-комунальний сервіс "Хмельницький", Реєстраційної служби Одеського міського управління юстиції про витребування з володіння, скасування державної реєстрації права власності, виселення та вселення.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення однак може бути оскаржено до суду касаційної інстанції на протязі двадцяти днів.

Головуючий О.А. Ступаков

Судді А.П. Бабій

В.А. Станкевич