Ухвала суду № 44947506, 02.06.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/1947/15

Головуючий у першій інстанції Суворова О. В.

Доповідач Гайворонський С. П.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.06.2015 року м. Одеса

Судова колегія судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого Гайворонського С.П.

суддів Кононенко Н.А.

Сегеди С.М.

при секретарі Феленко В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення коштів за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року,

встановила:

22 липня 2014 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_4, ОСОБА_5, в якій просила стягнути з відповідачів солідарно на її користь суму боргу у розмірі 27190 доларів США 90 центів, що за офіційним курсом НБУ на 17 липня 2014 року складає 318624,92 гривні, стягнути з відповідачів суму за надання адвокатських послуг у розмірі 80000 гривень, судові витрати покласти на відповідачів.

В обґрунтування позову ОСОБА_3 послалась на те, що 26 грудня 2011 року ОСОБА_3 позичила ОСОБА_4 грошові кошти у розмірі 78000 доларів США строком до 26 серпня 2013 року, проте заборгованість до даного часу не повернута, з огляду на що позивачка вважає, що відповідачі мають сплатити на її користь 3 % річних за весь час прострочення заборгованості та проценти за користування позиченими коштами у розмірі облікової ставки НБУ. Також позивачка вважає, що відповідачі мають сплатити на її користь матеріальну шкоду, яку їй було спричинено у зв'язку із тим, що вона не змогла влаштувати сина на навчання у розмірі 10000 доларів США.

В судовому засіданні:

- позивачка, її представник, відповідачі не з'явились.

Заочним рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Суд першої інстанції:

- стягнув солідарно з ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 суму грошових коштів у розмірі 257 824 гривні 82 коп.;

- стягнув з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 суму судового збору у розмірі 2956 гривень 74 коп.

В іншій частині позову відмовлено.

Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 20 листопада 2014 року виправлено описку, допущену у заочному рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення коштів, зазначивши у тексті рішення « 2 жовтня 2014 року» замість « 8 жовтня 2014 року» у всіх випадках.

Виправлено арифметичні помилки, допущені у заочному рішенні Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення коштів, зазначивши, що загальна сума заборгованості за процентами за користування позикою складає 221872,30 гривень замість 223948,08 гривень, сума 3 % річних складає 33378,57 гривень замість 33876,74 гривень, загальна сума заборгованості, яка підлягає стягненню за рішенням, складає 255250 гривень 87 коп. замість 257824,82 гривень, сума судового збору, яка підлягає стягненню за рішенням складає 2927 гривень 22 коп. замість 2956,74 гривень.

В апеляційній скарзі апелянт просить заочне рішення суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з'явилися, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне її відхилити.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні,в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які буди досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання:

1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;

2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;

3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин;

4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин;

5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;

6) як розподілити між сторонами судові витрати;

7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;

8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

У п.п. 2, 3, 8 Постанови № 14 Пленуму Верховного України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» роз'яснено, що рішення є законним тоді, коли суд виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до ст. 8 ЦПК України, а також правильно витлумачив ці норми.

Як вбачається з положень ст.ст. 10, 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Ухвалене у справі рішення має бути гранично повним, ясним, чітким, викладеним у послідовності, встановленій ст. 215 ЦПК України, і обов'язково містити вступну, описову, мотивувальну та резолютивну частини.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково вищевказаний позов, суд першої інстанції правильно на підставі ст.ст. 536, 625, 1046,1047, 1048, 1166 ЦК України, ст.ст. 61,65 СК України, з наступного.

26 грудня 2011 року ОСОБА_4 було складено розписку, за змістом якої вона отримала від ОСОБА_3 суму грошових коштів у розмірі 78 000 доларів США, яку зобов'язалась повернути до 26 серпня 2013 року.

З розписки вбачається, що грошові кошти отримані ОСОБА_4 за згоди її чоловіка - ОСОБА_5, що підтверджується здійсненим ним надписом на розписці, датованим 26 грудня 2011 року.

Вищевказане підтверджується копією даної розписки та встановлено рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 квітня 2014 року у справі № 522/3679/13 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення суми боргу, яке набрало законної сили 14 липня 2014 року.

Даним рішенням було стягнуто з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 у солідарному порядку суму грошових коштів у розмірі 624 000 гривень та судові витрати у розмірі 3670,40 гривень.

Будь-які докази повного чи часткового виконання відповідачами даного рішення у матеріалах справи відсутні.

Між позивачкою ОСОБА_3 та відповідачкою ОСОБА_4 склались правовідносини щодо позики.

Оскільки, розпискою не визначено, що позика є безпроцентною, суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про виникнення у відповідачки ОСОБА_4 обов'язку щодо сплати на користь позивачки ОСОБА_3 процентів за користування позикою у розмірі облікової ставки Національного банку України.

Згідно наведеного у позові розрахунку заборгованість ОСОБА_4 за процентами склала станом на 17 липня 2014 року 15100,93 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення 1295,1459 гривень за 100 доларів США складає 15100,93 х 1295,1459 / 100 = 195579,07 гривень. Крім того, з урахуванням заяви позивачки про уточнення позову, згідно якої вона просить стягнути заборгованість станом на день ухвалення рішення суд розраховує розмір процентів за користування позикою з розрахунку розміру облікової ставки НБУ 12,5 процентів річних за період з 18 липня 2014 року по 8 жовтня 2014 року (82 днів): 78000 х (82 / 365) х (12,5 / 100) х (1295,1459 / 100) = 28369,01 гривень. Таким чином, загальна сума заборгованості за процентами за користування позикою складає 195579,07 + 28369,01 = 223948,08 гривень.

Районний суд вірно вказав про правомірність вимоги позивачки про стягнення з ОСОБА_4 суми 3 % річних за період з 26 серпня 2013 року по 8 жовтня 2014 року, тобто за 408 днів у розмірі 78000 х 408 х 0,03 / 365 = 2615,67 доларів США, що за офіційним курсом НБУ на день ухвалення рішення 1295,1459 гривень за 100 доларів США складає 2615,67 х 1295,1459 / 100 = 33876,74 гривень.

Що стосується вимоги позивачки про стягнення збитків, які їй було спричинено у зв'язку із тим, що вона не змогла влаштувати сина на навчання у розмірі 10 000 доларів США, суд першої інстанції зробив правомірний висновок про те, що позивачкою жодних доказів, які б підтверджували факт спричинення їй будь-яких збитків з боку відповідачів відповідачів не надано.

Районний суд дійшов до обґрунтованого висновку, що вимога позивачки щодо покладення солідарного обов'язку з виконання зобов'язань ОСОБА_4 на ОСОБА_5 підлягає задоволенню.

Сума, яка підлягає стягненню з ОСОБА_4 на користь позивачки складає 223948,08 + 33876,74 = 257824,82 гривень.

Також, суд першої інстанції правомірно зазначив, що з матеріалів даної справи вбачається, що адвокат Коваленко В.П. приймав участь у даній справі як представник позивачки, у якості особи, яка надає правову допомогу відповідною ухвалою суду до участі у справі не залучався.

За таких обставин, в суду відсутні підстави для стягнення з відповідачів суми, сплаченої позивачкою в оплату послуг представника у якості витрат на правову допомогу, які є різновидом судових витрат.

При цьому, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Договір позики може бути оплатним, або безоплатним.

Випадки, коли договір позики вважається безоплатним вказані в ч. 2 ст. 1048 ЦК України.

Положення про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

Отже, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) щомісячно до дня повернення позики, у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Винагорода для позикодавця встановлюється у формі процентів від суми, що надається у позику, розмір яких визначається сторонами в договорі позики, або, якщо такий розмір процентів не встановлений, він визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Згідно з ч. 3 ст. 10 ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як па підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 57 - 60 ЦПК України.

Судова колегія вважає, що відповідачі не довели ті обставини, на які вони посилались як на підставу своїх заперечень щодо вищевказаного позову, що є обов'язком сторін згідно з засадами змагальності процесу за ст. 10 ЦПК України.

Посилання апеляційної скарги на те, що дана справа була розглянута за відсутності належним чином повідомленого відповідача, не може бути підставою для скасування правильного по суті рішення виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 3 ст. 309 ЦПК України, порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Порядок повідомлення осіб, які беруть участь у справі, про дату судового засідання врегульовано ст. 74 ЦПК України.

Належне повідомлення осіб, які беруть участь у справі, є обов'язковим (ч. 1 ст. 158 ЦПК України), участь у справі є процесуальним правом таких осіб (ст. 27 ЦПК України).

З матеріалів даної цивільної справи вбачається, що суд першої інстанції при розгляді цієї справи допустив деякі порушення норм діючого ЦПК України стосовно належного сповіщення відповідачів .

Між тим, судова колегія вважає, що порушення норм цивільного процесуального законодавства України, які були допущені судом першої інстанції при розгляді зазначеної вище справи, не призвели до неправильного вирішення цієї справи на підставах викладених вище.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.

Судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до невірного вирішення справи.

Керуючись ст.ст. 303, 304, 305, п. 1 ч. 1 ст. 307, ст.ст. 308, 313, п. 1 ч. 1 ст. 314, 315, 317, 319 ЦПК України, судова колегія судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області,

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 - відхилити. Заочне рішення Приморського районного суду м. Одеси від 02 жовтня 2014 року по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про стягнення коштів - залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді С.П. Гайворонський

Н.А. Кононенко

С.М. Сегеда