Ухвала суду № 44947468, 25.05.2015, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/4269/15

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Варикаша О. Д.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.05.2015 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області в складі:

головуючого судді Варикаші О.Д.

суддів - Бабія А.П.

- ОСОБА_2

при секретарі - Стадніченко А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11.03.2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання договорів дарування удаваними, договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності,-

встановила:

Позивачка звернулася з вказаним позовом до суду (а. с. 2-3), в якому просила: визнати удаваним договір дарування 1/2 частини домоволодіння № 34 по вул. Творча в м. Одесі, укладений 02 квітня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, визнавши його договором купівлі-продажу; визнати удаваним договір дарування 1/2 частини домоволодіння № 34 по вул. Творча в м. Одесі, укладений 27 травня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, визнавши його договором купівлі-продажу; визнати недійсним договір купівлі-продажу 1/2 частини домоволодіння № 34 по вул. Творча в м. Одесі, укладений 27 травня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3; визнати за нею та ОСОБА_5 право спільної сумісної власності на 1/2 частину домоволодіння № 34 по вул. Творча в м. Одесі та застосувати до сторін договору купівлі-продажу двосторонню реституцію, витребувавши з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 1/2 частину домоволодіння № 34 по вул. Творча в м. Одесі та стягнувши з ОСОБА_7 на користь ОСОБА_3 20 000 дол. США.

Свої позовні вимоги позивачка, як зазначено в рішенні суду першої інстанції, обгунтовувала тим, що під час перебування у шлюбі з ОСОБА_5, вони вирішили за сумісні кошти придбати частину будинку за адресою м. Одеса, вул. Творча, 34. 02 квітня 2009 року відбулася угода, на якій позивачка присутня не була. Згодом вона дізналася, що 02 квітня 2009 року ОСОБА_6 подарував її чоловіку ОСОБА_5 1/2 частину вказаного будинку, яку вона з чоловіком мали намір придбати для їхньої сімї. 27 травня 2009 року ОСОБА_5 подарував цю частину будинку ОСОБА_3 Позивачка вважала, що вказані договори є удаваними, оскільки насправді було вчинено договори купівлі-продажу, про що свідчать розписки про передачу коштів, а тому 1/2 частина будинку № 34 по вул. Творчій в м. Одесі належить їй та ОСОБА_5 на праві спільної сумісної власності. Оскільки, договір, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 є фактично договором купівлі-продажу, була необхідна її згода, якої вона не давала, а тому вказаний договір є недійсним з моменту його укладення.

В судовому засіданні в суді першої інстанції, як зазначено в рішенні суду, представник позивача підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити. Відповідачка ОСОБА_3 позовні вимоги не визнала, пояснивши, що позивачці було відомо про те, який саме договір буде укладатися між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, кошти за 1/2 частину будинку № 34 по вул. Творча в м. Одесі вона отримала, таким чином просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Відповідач ОСОБА_5 в останнє судове засідання не зявився, надав суду заяву про слухання справи у його відсутності. В попередніх судових засіданнях позовні вимоги визнав в повному обсязі. Відповідач ОСОБА_6 в останнє судове засідання не зявився, сповіщався за вказаною в матеріалах справи адресою. В матеріалах справи є його заява від 04.12.2009 року, в якій він просить розглянути справу у його відсутність. Крім того, зі змісту цієї заяви вбачається, що він визнає позовні вимоги ОСОБА_4 до нього в повному обсязі. Однак, в судових засіданнях ОСОБА_6 стверджував, що він позовні вимоги не визнає, грошей від продажу 1/2 частини будинку по вул. Творча, 34 в м. Одесі від ОСОБА_5 він не отримував, однак вказував на те, що розписку про отримання коштів від ОСОБА_5 він дійсно писав під тиском, проте доказів щодо примушування його до написання відповідної розписки суду надано не було.

Рішенням Малиновського районного суду м. Одеси від 11.03.2015 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено частково. Визнано удаваним договір дарування 1/2 частини домоволодіння № 34 по вул. Творчій в м. Одесі, укладений 02 квітня 2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, визнавши його договором купівлі-продажу. Визнано удаваним договір дарування 1/2 частини домоволодіння № 34 по вул. Творчій в м. Одесі, укладений 27 травня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3, визнавши його договором купівлі-продажу. Визнано недійсним договір купівлі-продажу 1/4 частини домоволодіння № 34 по вул. Творчій в м. Одесі, укладений 27 травня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3. Визнано за ОСОБА_4 право власності на 1/4 частину домоволодіння № 34 по вул. Творчій в м. Одесі. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу на рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11.03.2015 року, в якій просить скасувати рішення суду від 11.03.2015 року, постановити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання договорів дарування удаваними, договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності, відмовити у повному обсязі, посилаючись на те, що не може погодитися з оскаржуваним рішенням суду, оскільки при розгляді справи судом не було враховано ряд істотних обставин, за визначенням яких, рішення суду мало б зовсім інший результат, на те, що судом невірно застосовано норми цивільного матеріального права.

Іншими учасниками процесу рішення суду не оскаржується.

В судовому засіданні ОСОБА_3 та її представник підтримали апеляційну скаргу, представник позивачки заперечувала проти задоволення апеляційної скарги. Інші учасники процесу в судове засідання не зявилися, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, клопотання про відкладення розгляду справи від них на адресу суду не надходили.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення осіб, які зявилися в судове засідання, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог та наданих доказів і доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_4, суд першої інстанції виходив з наступного.

Судом встановлено, що позивачка та ОСОБА_5 з 16 січня 2001 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, яка є в матеріалах справи.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 202, ч. ч. 3, 5 ст. 203 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Згідно ч. 1 ст. 319 Цивільного кодексу України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до ст. ст. 626, 638 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обовязків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 717 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобовязується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Згідно договору дарування від 02 квітня 2009 року, укладеного між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, посвідченого державним нотаріусом Пятої Одеської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, зареєстрованого в реєстрі за № 3-784, ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_5 прийняв в дарунок 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами під № 34 по вул. Творчій в м. Одесі, який в цілому складається з одного шлакобетонного житлового будинку під літерою А, загальною площею 66,5 кв. м., житловою площею 38,1 кв. м., та надвірних будівель і споруд під літерами: Б - літня кухня, В - сарай, Г - вбиральня, Д - льох, № 1-4 огорожа, І мостіння, ІІ цистерна, розташованих на земельній ділянці площею 621 кв. м., яка знаходиться у фактичному користуванні. Ця частина житлового будинку належить дарувальнику на праві приватної спільної часткової власності: 7/50 частин на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Пятої Одеської державної нотаріальної контори 20.03.2009 року за реєстровим № 1-26, зареєстрованого в КП ОМБТІ та РОН, номер запису 18289, в книзі: 4доп-15; 18/50 частин на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Пятої Одеської державної нотаріальної контори 20.03.2009 року за реєстровим № 1-31, зареєстрованого в КП ОМБТІ та РОН, номер запису 18289, в книзі: 4доп-15. В цьому договорі, який було підписано сторонами, вказано, що сторони при укладенні вказаного договору, володіють достатнім обсягом цивільної дієздатності та діють на підставі вільного волевиявлення, яке відповідає їхній внутрішній волі. Зазначений договір було зареєстровано в КП ОМБТІ та РОН 03.04.2009 року, про що свідчить витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно.

Ні ОСОБА_5, ні ОСОБА_6 вказаний договір не оспорювали, та він не був визнаний недійсним.

Згідно до письмової угоди про укладення договору, укладеної 23 травня 2009 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5, ОСОБА_3 (покупець) передала в якості доказу укладення та забезпечення виконання договору купівлі-продажу частини будинку, розташованого за адресою м. Одеса, вул. Творча, 34 ОСОБА_5 (продавець) аванс в розмірі 15 400 грн., що еквівалентн 2 000 дол. США. В цій угоді вказана повна вартість обєкта, яка складає 154 000 грн., що еквівалентно 20 000 дол. США; покупець зобовязується передати власнику будинку залишок суми в розмірі 18 000 дол. США в день оформлення договору по відчуженню вищевказаного обєкта нерухомості; строк остаточного розрахунку та підписання договору купівлі-продажу (міни тощо) погоджений та визначений сторонами до 05 червня 2009 року.

27 травня 2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 було укладено договір дарування 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами під № 34 по вул. Творчій в м. Одесі, який було посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу ОСОБА_9, зареєстрованого в реєстрі за № 577. З тексту договору вбачається, що сторони попередньо ознайомлені з вимогами цивільного законодавства щодо недійсності правочинів, перебуваючи при здоровому глузді, ясній памяті та діючи добровільно, без будь-яких погроз, примусу чи насильства, як фізичного так і морального, розуміючи значення своїх дій та правові наслідки укладеного договору, домовилися про укладення зазначеного договору. Право власності ОСОБА_3 на 1/2 частину будинку № 34 по вул. Творчій в м. Одесі було зареєстровано в КП ОМБТІ та РОН 28.05.2009 року, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.

Цей договір сторонами не оскаржувався.

Після укладення 27 травня 2009 року договору дарування, ОСОБА_3 стала проживати у спірному будинку.

Згідно до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобовязується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобовязується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як вказувала позивачка в своїй позовній заяві та підтвердив відповідач ОСОБА_5, фактично за придбання 1/2 частини спірного будинку вони сплатили ОСОБА_6 грошові кошти, що підтверджується написаними ним власноручно розпискою від 24.12.2008 року, в якій вказано, що ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_4 в сумі 8 000 дол. США в якості завдатку та зазначено, що договір купівлі-продажу буде укладений після оформлення всіх документів. Згідно письмової розписки від 02 квітня 2009 року ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_5 20 000 дол. США за 1/2 частину будинку по вул. Творчій, 34 в м. Одесі та вказав, що розрахунок повний.

В судовому засіданні ОСОБА_6 пояснив, що жодних коштів за продаж 1/2 частину будинку по вул. Творчій, 34 в м. Одесі він не отримував, а вказані розписки були дійсно ним написані, але під тиском позивачки та її чоловіка ОСОБА_5

На питання суду чи оскаржував він, укладений між ним та ОСОБА_5, договір дарування спірної частини будинку, чи звертався до правоохоронних органів і надання з цього приводу доказів, ОСОБА_6 зазначав, що позивачка та відповідач його били, закривали в будинку, підпоювали, а потім забрали документи та змусили написати вказані розписки. До правоохоронних органів він не звертався, договір дарування від 02 квітня 2009 року не оскаржував. Крім того, заявляв, що йому було відомо про те, що буде укладатися саме договір дарування, а не договір купівлі-продажу цієї частини будинку.

В матеріалах справи є розписка, складена 27 травня 2009 року ОСОБА_5 про те, що він продав ОСОБА_3 1/2 частину будинку № 34 по вул. Творчій в м. Одесі за 20 000 дол. США.

Посилання відповідачки на той факт, що вказана розписка була написана не ОСОБА_5, а позивачкою у справі, спростовується висновком судової почеркознавчої експертизи, проведеної Одеським науково-дослідним інститутом судових експертиз від 12 жовтня 2012 року, з якого вбачається, що рукописний текст у наданій на експертизу розписці від 27 травня 2009 року про продаж 1/2 частини будинку за адресою: м. Одеса, 6-й Лазурний провулок, буд. 7, який починається і закінчується словами: Расписка 27.05.2009… - ОСОБА_5В. виконаний не ОСОБА_4, а іншою особою. Підпис від імені ОСОБА_5 у наданій на експертизу розписці від 27.05.2009 року про продаж 1/2 частини будинку за адресою: м. Одеса, 6-й Лазурний провулок, буд. 7, розміщений ліворуч від запису ОСОБА_5В., виконаний самим ОСОБА_5. Судовий експерт не зміг дати відповіді на питання щодо виконання тексту досліджуваної розписки про продаж 1/2 частини будинку за адресою: м. Одеса, 6-й Лазурний провулок, буд. 7 ОСОБА_5 або іншою особою, оскільки на експертизу не було надано достатньої кількості вільних зразків почерку ОСОБА_5

Іншого клопотання про призначення додаткової або повторної експертизи відповідачкою не заявлялося.

Крім того, відповідачкою не заперечувався той факт, що вона дійсно заплатила 20 000 дол. США за придбання 1\2 частини житлового будинку№ 34 по вул. Творчій в м. Одесі і те, що їй було відомо про те, що буде укладено договір дарування спірної частини будинку.

Сторонами не заперечувався той факт, що в день укладення правочинів їм було відомо про те, що буде укладатися договір дарування, оскільки інша частина спірного будинку не була належним чином оформлена, нотаріуси запропонувала укласти договори дарування.

Також відповідач ОСОБА_5 заявляв, що він мав намір продати ОСОБА_3 1\4 частину спірного будинку, оскільки знаходився в зареєстрованому шлюбі з позивачкою, однак продав 1/2 його частину, приховавши від позивачки той факт, що буде укладено договір дарування.

Допитана в судовому засіданні свідок відповідачки ОСОБА_10 пояснила, що їй не відомо про те, що було вказано в розписці від 24.12.2008 року щодо отримання ОСОБА_6 авансу від ОСОБА_4, при передачі коштів вона не була присутня, вказану розписку не підписувала, до правоохоронних органів з цього приводу не зверталася, однак їй відомо, що ОСОБА_6 позичив у позивачки 8 000 дол. США.

Свідок відповідача ОСОБА_11 вказувала на те, що позивачка звернулася до агентства нерухомості ОСОБА_11 + з приводу продажу будинку № 34 по вул. Творчій в м. Одесі і саме вона займалася цим питанням, однак у звязку з тим, що позивачка не була власником будинку, було запрошено ОСОБА_5, який і підписав договір дарування, при цьому була присутня і позивачка, яка і отримала кошти за частину будинку.

Свідок відповідачки ОСОБА_12 пояснила, що дійсно у ОСОБА_4 та ОСОБА_3 був намір продати та купити частину будинку, угоду дарування підписав ОСОБА_5, однак свідка при укладенні договору дарування не було.

Свідок ОСОБА_13, який є чоловіком ОСОБА_3, пояснив, що дійсно між сторонами мав бути укладений договір купівлі-продажу, кошти в сумі 20 000 дол. США отримала позивачка, а ОСОБА_5 підписав договір дарування, оскільки саме він був власником 1/2 частини житлового будинку по вул. Творчій, 34 в м. Одесі.

Свідок відповідачки ОСОБА_14, яка проживає із ОСОБА_6, вказувала на те, що позивачка застосовувала до ОСОБА_6 фізичну силу, забрала в нього документи, однак це було в червні 2009 року, тобто після укладення договорів, про обставини угоди дарування, укладеної між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 їй нічого не відомо.

Свідок відповідачки ОСОБА_15 стверджував, що він був присутній при оформленні угоди в агентстві нерухомості, коли ОСОБА_3 передавалися кошти в якості завдатку, також він був присутній при укладенні угоди дарування, де також були позивачка та ОСОБА_5 і їй було відомо, що така угода буде підписуватися. Також вказаний свідок пояснив, що примушування сторін до укладення договору дарування не було.

Згідно ст. ст. 60, 63, 65 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї.

Відповідно до вимог ст. ст. 368, 369, 372 Цивільного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників. У разі вчинення одним із співвласників правочину щодо розпорядження спільним майном вважається, що він вчинений за згодою всіх співвласників. Згода співвласників на вчинення правочину щодо розпорядження спільним майном, який підлягає нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, має бути висловлена письмово і нотаріально посвідчена. Співвласники мають право уповноважити одного з них на вчинення правочинів щодо розпорядження спільним майном. Майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до п. п. 43, 44 Інструкції Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерство юстиції України N 20/5, 03.03.2004 року, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, правочини щодо розпорядження майном, що є спільною сумісною власністю, які подаються для нотаріального посвідчення, підписуються всіма співвласниками цього майна або уповноваженими ними особами. При посвідченні правочинів щодо розпорядження спільним майном, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, якщо правовстановлювальний документ оформлений на одного із співвласників, нотаріус вимагає письмову згоду інших співвласників. Згода на укладення таких правочинів повинна бути посвідчена нотаріально. Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними. Договори щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності майна, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також правочини щодо іншого цінного майна можуть бути посвідчені нотаріусом за наявності письмової згоди другого з подружжя. Згода на укладення такого договору повинна бути посвідчена нотаріально. Якщо у згоді на відчуження спільного майна вказано, кому персонально (прізвище, імя, по батькові фізичної особи, найменування юридичної особи) він погоджується продати, подарувати, заставити тощо спільно набуте майно, чи вказано ціну продажу, інші умови укладення договору, нотаріус при посвідченні такого договору зобовязаний перевірити додержання умов, зазначених у такій згоді. (розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу).

У відповідності до вимог ст. 235 Цивільного кодексу України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили. За удаваним правочином обидві сторони свідомо, з певною метою, документально оформлюють правочин, але насправді між ними встановлюються інші правовідносини.

Згідно п. п. 25, 26 постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними N 9 від 06.11.2009 року за удаваним правочином (стаття 235 ЦК) сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обовязки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним. До удаваних правочинів наслідки недійсності, передбачені статтею 216 ЦК, можуть застосовуватися тільки у випадку, коли правочин, який сторони насправді вчинили, є нікчемним або суд визнає його недійсним як оспорюваний. Особами, які беруть участь у справі про визнання правочину недійсним, є насамперед сторони правочину. Нотаріуси, що посвідчували правочини, залучаються до участі у справі як треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, якщо позивач обґрунтовує недійсність правочину посиланням на неправомірні дії нотаріуса.

Аналізуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що вказані договори дарування є удаваними та фактично є договорами купівлі-продажу, оскільки вони не є безоплатними, так як за 1/2 частину житлового будинку № 34 по вул. Творчій в м. Одесі продавцям дійсно були передані кошти, а останні в свою чергу передали придбане майно, а отже вказана частина будинку є спільною сумісною власністю позивачки та ОСОБА_5

Таким чином, фактично позивачці та ОСОБА_5 належить по 1/4 частині житлового будинку № 34 по вул. Творчій в м. Одесі.

Матеріали справи не містять нотаріально посвідченої заяви позивачки про її згоду на відчуження 1/4 частини житлового будинку № 34 по вул. Творчій в м. Одесі, яка їй належить, а отже договір купівлі-продажу 1/4 частини житлового будинку № 34 по вул. Творчій в м. Одесі необхідно визнати недійсним. Що стосується 1/4 частини вказаного будинку, яка належала ОСОБА_5, суд зазначив, що він мав право розпорядитися своєю часткою у спільному майні подружжя та відчужити її ОСОБА_3

Згідно до ст. ст. 215, 216 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, пятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що повязані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобовязана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року, відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Саме до цього зводяться розяснення, надані Пленумом Верховного Суду України у п. 10 постанови Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06.11.2009 року № 9.

Виходячи з розяснень п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року вказівка в ч. 3 ст. 215 ЦК України на те, що правочин може бути визнаний судом недійсним не лише за позовом однієї із сторін договору, але і за позовом іншої заінтересованої особи, стосується тих випадків, коли заінтересована особа домагається відновлення порушеного договором її права, не вимагаючи повернення їй переданого на виконання цього договору майна, а вимагаючи повернути сторони договору до первісного стану.

Крім того, у п. 10 вказаної вище постанови зазначено, що реституція як спосіб захисту цивільного права (ч. 1 ст. 216 ЦК) застосовується лише в разі наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним чи який визнано недійсним. У звязку з чим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути предявлена тільки стороні недійсного правочину. Норма ч. 1 ст. 216 ЦК не може застосовуватися як підстава позову про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, яке було відчужене третій особі.

Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача - з підстав, передбачених ч. 1 ст. 388 ЦК.

Під час судового засідання судом представнику позивача неодноразово у відповідності до вимог ст. ст. 10, 11 ЦПК розснювалося право на необхідність уточнити свої позовні вимоги щодо застосування до сторін двосторонньої реституції, витребування з чужого незаконного володіння ОСОБА_3 1/2 частину домоволодіння № 34 по вул. Творчій в м. Одесі та стягнення з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 20 000 дол. США, однак представник позивача відмовилася від запропонованого. У звязку з наведеним та фактично допущеною помилкою в редакції пункту 5 позовної заяви, яку суд кваліфікував як вимогу застосування реституції (оскільки реституція передбачає повернення сторін у первісний стан, а в заявленій редакції вказано як на сторони так і на майновий стан, який необхідно відновити) суд відмовив в задоволенні цієї частини позову.

При цьому, сторона повинна нести негативні наслідки не вчинення процесуальної дії (не уточнення п. 5 позовних вимог), оскільки така вимога не дозволяє суду вирішити спір відповідно ст. ст. 1-3 ЦПК України.

Суд врахував, що витребування як елемент віндикації, дійсно вказаний у позовних вимогах, але в редакції позову, на якій наполягає представник позивача, не вказано другого елементу віндикації а саме особу на користь якої необхідно вчинити певні дії. Суд зазначив, що позивач не позбавлений можливості на звернення до суду із віндикаційним позовом щодо витребування майна з чужого незаконного володіння.

За таких обставин, суд першої інстанції частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_4

Судова колегія, вважає, що суд першої інстанції, в межах позовних вимог, повно, всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин та прийшов до правильного висновку на підставі наданих та досліджених доказів, частково задовольнивши позовні вимоги ОСОБА_4

Тому судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи, наданим доказам та відповідним нормам матеріального і процесуального права, а суд першої інстанції правомірно на підставі вимог закону та на підставі встановлених обставин справи дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог позивачки.

Оскільки, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили (ст. 235 ЦК України).

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи

що 02.04.2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 було укладено договір дарування (а. с. 36- 37 т. 1), відповідно до якого ОСОБА_6 подарував, а ОСОБА_5 прийняв в дарунок спірну 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами під № 34 по вул. Творчій в м. Одесі, яку відповідно до договору дарування, укладеного 27.05.2009 року між ним та ОСОБА_16 (а. с. 4, 17, 35 т. 1) подарував останній.

Проте, як встановлено в судовому засіданні, сторонами вказаних договорів насправді було вчинено договори купівлі-продажу спірної 1/2 частини житлового будинку з надвірними спорудами під № 34 по вул. Творчій в м. Одесі, а не договори дарування, що підтверджується розписками ОСОБА_6 про отримання коштів за спірну частину будинку (а. с. 237-338 т. 1), розпискою ОСОБА_5 про отримання коштів за спірну частину будинку (а. с. 18 т. 1), заявою ОСОБА_6 про визнання позову (а. с. 26 т. 1), заявою ОСОБА_5 про визнання позову (а. с. 31 т. 1), ні ОСОБА_6, ні ОСОБА_5 рішення суду не оскаржується, а також визнанням ОСОБА_16 передачі нею коштів за придбання спірної частини житлового будинку та насправді укладення договору купівлі-продажу, а не дарування, що вона підтвердила і в судовому засіданні в суді апеляційної інстанції, що підтверджується також передачею нею ОСОБА_5 авансу за вказану спірну частину житлового будинку (а. с. 5) та встановлено рішенням апеляційного суду Одеської області від 01.10.2014 року (а. с. 216-219 т. 2), що не підлягає доказуванню відповідно до ч. 3 ст. 61 ЦПК України.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку, що спірні договори дарування є удаваними, а насправді між сторонами укладено договори купівлі-продажу спірної частини житлового будинку та відносини сторін регулюються правилами щодо правочинів, які сторони насправді вчинили.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є обєктом права спільної сумісної власності подружжя (ст. 60 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України).

Дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сімї, створює обовязки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сімї (ст. 65 СК України).

В судовому засіданні встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивачка ОСОБА_4 та відповідач ОСОБА_5 перебувають в зареєстрованому шлюбі з 2001 року (а. с. 6 т. 1).

Тому спірна частина житлового будинку набута за удаваним договором дарування, укладеним 02.04.2009 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_5, насправді укладеним між сторонами договором купівлі-продажу, набута подружжям Вергун за час шлюбу та належить їм на праві спільної сумісної власності.

В судовому засіданні встановлено, що ОСОБА_5 розпорядився спірною частиною житлового будинку, яка належить на праві спільної сумісної власності йому та позивачці ОСОБА_4, відчуживши їй на підставі удаваного договору дарування ОСОБА_17, насправді укладеного між сторонами договору купівлі-продажу, без згоди ОСОБА_4 відповідно до ч. 5 ст. 65 СК України, докази протилежного в матеріалах справи відсутні.

Як розяснено в п. 25 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі статті 235 ЦК має визнати, що сторонами вчинено саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин ч. 3 ст. 215 ЦК України).

За таких обставин, враховуючи вище вказане, вимоги ч. ч. 1, 3, 5 ст. 65 СК України те, що в матеріалах справи відсутня згода позивачки на відчуження спірної частини житлового будинку та позивачка заперечує дійсність договору купівлі-продажу укладеного між ОСОБА_5 і ОСОБА_16 без її згоди в установленому законом порядку, звернувшись з даним позовом до суду, а також заперечує та в матеріалах справи відсутні докази, що одержані за цим договором кошти використані в інтересах сімї (це не оспорюється і відповідачем ОСОБА_18, який визнав позов та не оскаржує рішення суду), судова колегія вважає, що суд першої інстанції правомірно дійшов висновку частково визнавши недійсним договір купівлі-продажу спірної частини житлового будинку, укладеного 27.05.2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_16 та визнавши за позивачкою право власності на частку спірного будинку. При цьому, погоджуючись з таким висновком суду, судова колегія приймає до уваги те, що ні позивачкою, ні відповідачем ОСОБА_5 рішення суду не оскаржується і, зокрема, в частині, часткового визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу, укладеного між ОСОБА_5 та ОСОБА_16 та визнання за позивачкою права власності на частку спірного будинку.

Також судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції і в частині відмови в задоволенні позовних вимог, враховуючи, що позивачкою рішення суду не оскаржується, а відповідачкою ОСОБА_16 рішення оскаржується з інших підстав та враховуючи вимоги ст. 216 ЦК України і розяснення, викладені в п. 7 постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06.11.2009 року Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними, відповідно до якого за змістом статті 216 ЦК та виходячи із загальних засад цивільного законодавства суд може застосувати з власної ініціативи реституцію як наслідок недійсності оспорюваного правочину. Інші наслідки недійсності оспорюваного правочину (відшкодування збитків, моральної шкоди тощо) суд застосовує відповідно до статті 11 ЦПК.

Доводи апеляційної скарги з посиланням на п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України стосовно того, що ОСОБА_5 02.04.2009 року спірну частину житлового будинку отримано в дар від ОСОБА_6, тому це майно не є спільною сумісною власністю подружжя, яким ОСОБА_5 розпорядився на власний розсуд, а права позивачки жодним чином не порушуються та вона не мала жодних підстав для звернення до суду з цим позовом, судова колегія не приймає до уваги.

Оскільки, як встановлено вище, договір дарування спірної частини житлового будинку, укладений 02.04.2009 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 є удаваним та насправді сторони уклали договір купівлі-продажу, тому відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За таких обставин, спірна частина житлового будинку, придбана ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу за час шлюбу з позивачкою ОСОБА_4, належить їм на праві спільної сумісної власності (ст. 60 СК України, ч. 3 ст. 368 ЦК України), а тому розпорядження цим майном без згоди позивачки порушує її права, за захистом яких вона звернулася до суду.

Таким чином, враховуючи вище наведене, надані докази, обставини, якими позивачка обґрунтовувала свої позовні вимоги, доводи апеляційної скарги, судова колегія вважає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не спростовують висновки суду, а спростовуються доказами по справі.

За таких обставин, апеляційну скаргу ОСОБА_3 необхідно відхилити, а рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11.03.2015 року залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 304, 307, 308, 313, 314, 315, 319 ЦПК України, колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 11.03.2015 року по справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_3 про визнання договорів дарування удаваними, договору купівлі-продажу недійсним та визнання права власності залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили до суду касаційної інстанції.

Судді апеляційного суду Одеської області О.Д. Варикаша

ОСОБА_19

ОСОБА_2