Ухвала суду № 44923165, 05.06.2015, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 463/4825/14 Головуючий у 1 інстанції: Грицко Р.Р.

Провадження № 22-ц/783/3564/15 Доповідач в 2-й інстанції: ОСОБА_1 І. В.

Категорія:19

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області в складі:

Головуючого: Бермеса І.В.

суддів: Мусіної Т.Г., Савуляка Р.В.

за участі секретаря: Щербая В.П.

з участю: ОСОБА_2

розглянула у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Личаківського районного суду м.Львова від 27 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про розірвання договору довічного утримання та визнання права власності на нерухоме майно, -

встановила:

Оскарженим рішенням Личаківського районного суду м.Львова від 27 березня 2015 року позов задоволено.

Розірвано договір довічного утримання, укладений 01.10.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, зареєстрований за №3-2561.

Визнано за ОСОБА_4 право власності на квартиру №9 в будинку №10 на вул. Чехова в м. Львові.

Вирішено питання судових витрат.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі зазначає, що рішення суду є безпідставним та необґрунтованим у звязку з невідповідністю висновків суду всім обставинам справи. вказує, що договір довічного утримання з моменту його укладення належним чином виконувався. Доводи позивача та його представника, свідків носять оціночний та упереджений характер, не підтверджуються належними та допустимими доказами. Зазначає, що апелянт систематично та вчасно сплачував рахунки за комунальні послуги, однак, враховуючи той факт, що стороною в договорах на постачання таких послуг був позивач, в квитанціях про сплату не могло бути вказане прізвище відповідача як платника. Крім того звертає увагу, що матеріальна допомога, докази купівлі продуктів відповідачем не фіксувалася, оскільки він не планував судових спорів та не збирав доказів належного виконання договору довічного утримання.

Просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_4- ОСОБА_2 на заперечення апеляційної скарги, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги та предявлених позовних вимог законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід відхилити з таких підстав.

Відповідно до вимог ч.1 ст.303 ЦПК України, під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції лише в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Статтями 10, 60 ЦПК України, встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін і, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що 01.10.2009 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було укладено договір довічного утримання, посвідчений державним нотаріусом Четвертої Львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_5, зареєстрований за № 3-2561.

Відповідно до п.1 вказаного договору, ОСОБА_4 передала у власність ОСОБА_3 належну їй на праві власності квартиру №9 в будинку №10 на вул. Чехова в м. Львові, яка в цілому складається з однієї кімнати, житловою площею 20,8 кв.м., та кухні, загальною площею 38,9 кв.м. та комори в підвалі, площею 8,0 кв.м.

Відповідно до п.5 цього ж договору набувач прийняв вказану квартиру та зобов'язався надавати відчужувачу довічно матеріальне забезпечення в натурі у вигляді житла, зокрема, у вищевказаній квартирі, харчування, лікування, догляду і необхідної допомоги, а у разі смерті відчужувача - поховати її згідно з християнським обрядом. Пунктом 6 договору передбачено, що вартість вищевказаного матеріального забезпечення встановлюється сторонами у розмірі 500 гривень в місяць.

Крім того судом першої інстанції встановлено, що відповідач є племінником позивача та проживає в одному будинку № 10 на вул. Чехова в м. Львові із позивачем, у квартирі, що розташована нижче поверхом.

Позивач є особою похилого віку, ІНФОРМАЦІЯ_1. Згідно з амбулаторною медичною картою позивач страждає захворюваннями очей, і їй відповідно встановлено діагноз: відкритокутова 4а глаукома правого ока, артифакія правого ока, 2а глаукома лівого ока, початкова катаракта лівого ока.

23.11.211 року, між ОСОБА_4 та Львівським міським територіальним центром соціального обслуговування пенсіонерів та одиноких непрацездатних громадян було укладено договір від 29.11.2011 року та додаткову угоду від 03.02.2014 року про соціальне обслуговування (надання соціальних послуг) відділенням соціальної допомоги вдома одинокого (проживаючого самотньо) з 4 групою рухомої активності. Даний договір виконується і на сьогоднішній день.

При цьому встановлено, що договір про соціальне обслуговування укладено на платній основі, витрати по оплаті якого несла особисто позивач, що підтверджується представленими квитанціями про оплату за 2014 рік.

Задовольняючи позов районний суд виходив з того, що відповідачем не доведено належного виконання своїх обовязків, визначених договором щодо утримання позивачки, забезпечення її харчуванням, доглядом, необхідною матеріальною та іншою допомогою, а встановленні судом обставини вказують на нехтування відповідачем виконання своїх обовязків щодо повного утримання позивачки, що призвело до того, що позивач, як особа, що в силу похилого віку та незадовільного стану здоров'я потребувала сторонньої допомоги, була вимушена звертатися по таку допомогу до соціальних служб та сусідів за місцем проживання.

З такими висновками суду погоджується колегія суддів виходячи з наступного.

Відповідно до п.7 даного договору, такий може бути розірваний за згодою сторін, а у випадку невиконання умов цього договору та відмови однієї із сторін від добровільного розірвання в судовому порядку.

У відповідності до ст.744 ЦК України, за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов»язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.

У відповідності до ч.1 ст.755 ЦК України, договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду: 1) на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов»язків, незалежно від його вини; 2) на вимогу набувача.

Згідно з ч.1ст.756 ЦК Україниу разі розірвання договору довічного утримання (догляду) у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов'язків за договором, відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення. У цьому разі витрати, зроблені набувачем на утримання та (або) догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

Свідки, які є сусідами позивачки по місцю проживання, в суді першої інстанції підтвердили, що знають, що відповідач жодної допомоги позивачу не надає.

Слід зазначити, що показання свідків є одними із засобів доказування, чим скористалася позивачка як правом, яке їй надано процесуальним законодавством. Разом із тим, будь-яких доказів виконання умов укладеного договору з боку відповідача подано не було.

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 10 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Отже, з урахуванням підстав позову, саме відповідач зобов'язаний довести належне виконання умов договору довічного утримання, що ним не здійснено.

З врахуванням наведеного не заслуговують на увагу посилання апелянта на те, що матеріальна допомога, докази купівлі продуктів ним не фіксувалася, оскільки він не планував судових спорів та не збирав доказів належного виконання договору довічного утримання.

Безпідставними є і посилання апелянта на те, що спір є надуманим та викликаний особистою неприязню позивачки до його - відповідача дружини, оскільки договір довічного утримання може бути розірваний незалежно від вини набувача у невиконанні останнім його умов.

Встановивши, що відповідач не виконує своїх обов'язків, передбачених договором довічного утримання, суд на підставі вказаної норми матеріального права прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог позивача про розірвання договору довічного утримання.

Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, давши належну оцінку доказам, які сторони подали в обгрунтування своїх вимог та заперечень, застосував матеріальний закон, який підлягав застосуванню, під час розгляду справи не допустив порушень норм процесуального закону, які б були підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а тому апеляційну скаргу необхідно відхилити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

Керуючись п.1 ч.1 ст.307, ст.308, п.1ч.1ст. 314, ст.315, ст.317 ЦПК України,колегія суддів,-

ухвалила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м.Львова від 27 березня 2015 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвали законної сили.

Головуючий: Бермес І.В.

Судді: Мусіна Т.Г.

ОСОБА_6