Рішення № 44921463, 09.06.2015, Апеляційний суд Кіровоградської області

Апеляційний суд Кіровоградської області

№ провадження 22-ц/781/1268/15 Головуючий у суді І-ї інст Щенюченко С. В. Доповідач Суржик М. М.

РІШЕННЯ

Іменем України

09.06.2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Кіровоградської області в складі: головуючого : судді Суржика М.М.,

суддів : Авраменко Т.М.,

Суровицької Л.В.,

за участю секретаря : Чорної В.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кіровограді цивільну справу за апеляційною скаргою ПП «Агрофірма Кам*янська» на рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2015 року у справі за позовом ПП «Агрофірма Кам»янська» до ОСОБА_3, Фермерського господарства «Подурця Л.О.», третя особа - Реєстраційна служба Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області, Відділ Держземагенства у Новомиргородському районі Кіровоградської області, Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки,

В С Т А Н О В И Л А :

04 лютого 2015 року ПП «Агрофірма «Кам'янська» звернулось до суду з позовом до ОСОБА_3, Фермерського господарства «Подурця Л.О.», третя особа - Реєстраційна служба Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Обґрунтовуючи вимоги, позивач зазначив, що 17.10.2006 року Новомиргородським відділом КРФ ДП "ЦДЗК" було зареєстровано договір оренди землі між позивачем і ОСОБА_3 14.07.2011 року відділом Держкомзему у Новомиргородському районі Кіровоградської області було зареєстровано додаткову угоду між позивачем та ОСОБА_3 про подовження договору оренди терміном на 5 років. Позивач вважає, що вказаний договір є чинним (укладеним до 14.07.2016 р.), а земельна ділянка до сьогодні використовується позивачем для вирощування сільськогосподарських культур. Орендна плата сплачується відповідачеві ОСОБА_3 в повному обсязі. Власником спірної земельної ділянки є відповідач ОСОБА_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 06.11.2001 р. При зверненні позивача до Реєстраційної служби Новомиргородського районного управління юстиції з'ясувалося, що між ОСОБА_3 та ФГ «Подурця Л.О.» було укладено договір оренди земельної ділянки на строк 10 років. Такі дії відповідачів суперечать вимогам законодавства та порушують права позивача. Уклавши договір оренди, відповідач ОСОБА_3 взяла на себе зобов'язання, визначені таким договором і нормами законодавства. Пунктом 2.2 договору і п. 1 Додаткової угоди до договору встановлено строк договору оренди 10 років, тобто до 14.07.2016 р. (з моменту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди). Посилаючись на ст. ст. 15, 137, 182, 202, 203, 215, 236, 526 ЦК України, ст. ст. 95, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 24, 27 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 2, 3, 6, 19, 26, 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», позивач просив суд визнати недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений між ОСОБА_3 та ФГ «Подурця Л.О.» щодо земельної ділянки кадастровий № НОМЕР_2 площею 2,9225 га, що розташована на території Кам'янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області та належить відповідачу ОСОБА_3 , рішення про державну реєстрацію речового права оренди (№ запису 14245136 від 07.07.2014 р., зареєстрованого Реєстраційною службою Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області).

Ухвалою Новомиргородського районного суду від 19 лютого 2015 року до участі у справі залучено в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору Відділ Держземагенства у Новомиргородському районі Кіровоградської області, Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградської області.

Рішенням суду в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду в скарзі апелянт зазначив, що при постановленні рішення судом порушені норми матеріального та процесуального права, висновки суду не відповідають фактичним обставинам справи. Просили рішення суду скасувати, позов задовольнити.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідач ОСОБА_3 є власником земельної ділянки № НОМЕР_3 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1 від 06.11.2001 року загальною площею 2,9225 га кадастровий № НОМЕР_2, що розташована на території Кам'янської сільської ради Новомиргородського району Кіровоградської області.

З матеріалів справи вбачається, що 01.07.2014 р. між відповідачами ОСОБА_3 і ФГ «Подурця Л.О.» було укладено договір оренди земельної ділянки № НОМЕР_4 на 10 років. Цей договір було зареєстровано Реєстраційною службою Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області (рішення про державну реєстрацію речового права оренди (№ запису 14245136 від 07.07.2014 р.).

Позовні вимоги обґрунтовано порушенням відповідачем ОСОБА_3 п. 2.2 договору і п. 1 Додаткової угоди до договору, котрими начебто встановлено строк договору оренди 10 років, тобто до 14.07.2016 р. (з моменту державної реєстрації додаткової угоди до договору оренди), та посиланнями на ст. ст. 15, 137, 182, 202, 203, 215, 236, 526 ЦК України, ст. ст. 95, 152 Земельного кодексу України, ст. ст. 24, 27 Закону України «Про оренду землі», ст. ст. 2, 3, 6, 19, 26, 28 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень». У позовній заяві не вказано та не обґрунтовано наявність конкретних істотних порушень чинного законодавства при укладенні відповідачами оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 01.07.2014 р.

В той же час лише відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених статтею 15 Закону України «Про оренду землі», а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (ч. 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» у редакції, що діяла на час укладення оспорюваної угоди).

Окрім цього, предметом спору є земельна ділянка площею 2,9225 га та кадастровим № НОМЕР_2, технічна документація на котру була виготовлена лише у червні 2014 року.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що на час державної реєстрації оспорюваного договору оренди у Державному земельному кадастрі не було зареєстровано обтяжень на належну ОСОБА_3 земельну ділянку, строк дії укладеного між позивачем і ОСОБА_3 договору оренди закінчився 07 серпня 2013 року, а отже на час укладення між відповідачами договору відсутні перешкоди для його укладення і права позивача не порушено. Водночас суд дійшов висновку, що договір оренди від 03 серпня 2004 року та додаткова угода до нього від 07 серпня 2008 року, які пов'язують початок перебігу строку дії договору з його державною реєстрацією, порушують публічний порядок, а тому є нікчемними. Також суд вказав про наявність підстав для відмови в реєстрації цього договору через його невідповідність вимогам ст. 15 Закону України «Про оренду землі».

Згідно ст. 213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що зазанченим вимогам оскаржуване рішення не відповідає.

Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Право змінити предмет або підставу позову належить лише позивачу (ч. 2 ст. 31 ЦПК).

Не зважаючи на те, що предметом оскарження в суді був договір оренди, укладений 01 липня 2014 року між ОСОБА_3 і ФГ «Подурця Л.О.», а не договір оренди, укладений між позивачем і ОСОБА_3 03 серпня 2004 року, який ніким не оспорюється, поширюється презумпція його правомірності (ст. 204 ЦК України), суд першої інстанції фактично вдався до з'ясування питання його дійсності, тим самим самостійно збільшивши предмет та підставу судового розгляду.

Суд першої інстанції, аналізуючи відповідність вимогам ст. 15 Закону України «Про оренду землі» умов укладеного між ПП «Агрофірма «Кам'янська» і ОСОБА_3 договору оренди земельної ділянки від 03 серпня 2004 року і додаткової угоди та підставності проведення його державної реєстрації, вийшов за межі пред'явленого позову.

Крім того, суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що договір від 03 серпня 2004 року та додаткова угода до нього від 07 серпня 2008 року є нікчемними через порушення публічного порядку, що на думку суду виявилося в бездіяльності позивача щодо державної реєстрації цього договору та додаткової угоди до нього.

Суд не вказав, в чому саме полягає протиправність цього правочину, укладеного на підставі Закону України «Про оренду землі», який характер цього порушення та чиї і які саме права ним порушуються.

Значний проміжок часу між укладенням договору оренди і його державною реєстрацією не є доказом порушення публічного порядку, а вказує на час, з якого договір є чинним (ст. 18 Закону України «Про оренду землі», яка діяла на час укладення договору).

Неправильно суд першої інстанції визначив і строк дії договору оренди земельної ділянки від 03 серпня 2004 року, з урахуванням додаткової угоди від 07 серпня 2008 року, а саме, що строк його дії закінчився 07 серпня 2013 року.

Такий висновок суду не узгоджуються з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду України № 6-162цс13 від 16 лютого 2014 року.

Відповідно до частини другої статті 792 ЦК України, відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов'язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18, 20 Закону України «Про оренду землі» (у редакції, яка була чинною на момент укладення договору оренди від 03 серпня 2004 року) договір оренди землі підлягає державній реєстрації, якщо такий договір укладений. Після державної реєстрації укладеного договору оренди землі він набирає чинності.

Відповідно до п. 9.1. вказаного договору оренди земельної ділянки від 03 серпня 2004 року він набирає чинності після підписання сторонами та державної реєстрації.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, сторони договору, дійшовши згоди щодо всіх істотних умов договору оренди землі, складають і підписують договір, надаючи згоди встановленої форми.

Разом з тим, цивільні права та обов'язки, на досягнення яких було спрямоване волевиявлення сторін при укладенні спірних договорів, набуваються після відповідної державної реєстрації.

В момент державної реєстрації договір набирає чинності, укладення якого вже відбулося, і така реєстрація не може змінювати момент укладення договору.

Сторони по справі не заперечують, що договір оренди земельної ділянки між ПП «Агрофірма «Кам'янська» і ОСОБА_3 був підписаний його сторонами саме 03 серпня 2004 року після того, як вони досягли згоди щодо істотних умов договору. Зазначений момент і є моментом укладення договору.

Згідно п. 2.2. цього договору, він укладається строком на 5 років, починаючи з дати його реєстрації і діє до 03 серпня 2009 року.

Таким чином, на час укладення договору його сторони дійшли згоди щодо кінцевої дати строку його дії, яку є 03 серпня 2009 року.

Згодом, а саме 07 серпня 2008 року, сторони дійшли згоди щодо збільшення строку дії договору, тобто його продовження на 5 років.

Хоча сторони в додатковій угоді вжили словосполучення «подовжити терміном на 5 років», фактично вони, виходячи з поняття строку та терміну (ст. 251 ЦК), подовжили строк дії договору оренди, визначивши його роками (ст. 252 ЦК), що відповідає і ст.19 Закону України «Про оренду землі».

Крім того, договір є продовженим (пролонгованим) з моменту коли закінчився раніше встановлений договором строк, тобто з 03 серпня 2009 року.

Таким чином, загальний строк дії договору оренди земельної ділянки від 03 серпня 2004 року, укладеного між ПП «Агрофірма «Кам'янська» і ОСОБА_3, з урахуванням додаткової угоди, становить 10 років (з 03 серпня 2004 року по 03 серпня 2014 року).

Отже колегія суддів вважає неправильними, як висновок суду першої інстанції про закінчення строку дії договору оренди 07 серпня 2013 року, так і доводи позивача про те, що перебіг цього строку починається з дати державної реєстрації договору оренди землі та додаткової угоди і договір є дійсним до 14 липня 2016 року.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

З матеріалів справи вбачається, що до того, як закінчився строк дії договору оренди земельної ділянки, укладеного між ПП «Агрофірма «Кам'янська» і ОСОБА_3, а саме 03 липня 2014 року, ОСОБА_3 укладено інший договір оренди тієї ж земельної ділянки з ФГ«Подурця Л.О.», за яким ОСОБА_3 належну йому земельну ділянку передає в оренду на 10 років.

Пред'являючи позов позивач посилався на те, що укладеним між відповідачами договором порушуються його права, як орендаря, але позивач не конкретизував, які саме його права порушено.

Згідно ст. 25 Закону України «Про оренду землі» орендар земельної ділянки має право: самостійно господарювати на землі з дотриманням умов договору

оренди землі; за письмовою згодою орендодавця зводити в установленому

законодавством порядку жилі, виробничі, культурно-побутові та інші

будівлі і споруди та закладати багаторічні насадження; отримувати продукцію і доходи; здійснювати в установленому законодавством порядку за

письмовою згодою орендодавця будівництво водогосподарських споруд

та меліоративних систем.

Таким чином, основним правом орендаря є використання об'єкта оренди.

З матеріалів справи вбачається, що до закінчення строку дії договору від 03 серпня 2004 року, тобто до 03 серпня 2014 року, орендована позивачем земельна ділянка у нього не вилучалася і він користувався нею. Докази наявності вимог з боку відповідачів щодо її повернення позивач не надав. Отже належне позивачу право користування орендованою земельною ділянкою порушено не було.

У строк до 03 серпня 2014 року позивач не повідомляв ОСОБА_3 про свої наміри скористатися переважним правом на укладення договору оренди землі на новий строк (ч.2 ст. 33 Закону України «Про оренду землі») а отже і це право позивача порушене не було.

Оскільки на час укладення оспорюваного у справі договору оренди ще не закінчився строк дії договору від 07 серпня 2008 року, і не настали обставини з якими ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі» пов'язується поновлення договору оренди землі, відсутні підстави вважати, що право позивача на поновлення договору було порушене.

Виходячи із змісту ст. 3 ЦПК України, ст. 15 ЦК України в порядку цивільного судочинства підлягає захисту саме порушене право.

Проте, у справі не встановлено фактів порушення прав позивача при укладенні оспорюваного ним договору. У зв'язку з цим позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог п.1,4 ч.1 ст.309 ЦПК України, підставами для скасування рішення першої інстанції і ухвалення нового рішення або зміни рішення є неповне зясування судом обставин справи, що мають значення для справи, порушення або неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів дійшла переконання, що суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального і процесуального права, невірно встановив деякі обставини, які мають значення для справи, то ухвалене ним рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, судові витрати покласти на позивача.

Керуючись ст.ст. 303, 307, 309, 313, 314, 316 ЦПК України, колегія суддів,

В И Р І Ш И Л А:

Апеляційну скаргу ПП «Агрофірма Кам*янська» задовольнити частково.

Рішення Новомиргородського районного суду Кіровоградської області від 31 березня 2015 року скасувати і ухвалити нове рішення.

Відмовити в задоволенні позову ПП «Агрофірма Кам»янська» до ОСОБА_3, Фермерського господарства «Подурця Л.О.», третя особа - Реєстраційна служба Новомиргородського районного управління юстиції Кіровоградської області, Відділ Держземагенства у Новомиргородському районі Кіровоградської області, Головне територіальне управління юстиції у Кіровоградської області про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржене шляхом подачі касаційної скарги до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ним законної сили.

Головуючий:

Судді: