Рішення № 44903749, 10.06.2015, Апеляційний суд Київської області

Справа № 361/10235/14-ц Головуючий у І інстанції Маценко Н. П.Провадження № 22-ц/780/2482/15 Доповідач у 2 інстанції Голуб С. А.Категорія 18 10.06.2015

РІШЕННЯ

Іменем України

10 червня 2015 року колегія суддів судової палати в цивільних справах Апеляційного суду Київської області у складі:

головуючого судді Голуб С.А.,

суддів Касьяненко Л.І., Таргоній Д.О.

за участі секретаря Микитенко Д.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Апеляційного суду Київської області цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2015 року у справі за позовом ОСОБА_2 до товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Фактор» про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и л а :

У грудні 2014 року позивач пред»явила в суді названий позов посилаючись на те, що відповідач отримав від неї грошові кошти у розмірі 328 375 грн., які вона сплатила на виконання нікчемного попереднього договору № 64 від 13 грудня 2010 року.

У зв'язку із нікчемністю попереднього договору, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2013 року стягнуто із відповідача на її користь кошти у розмірі 328 375 грн. та моральну шкоду у розмірі 3000 грн.

25 червня 2014 року до Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців внесено рішення засновників ТОВ «Т-Фактор» щодо припинення юридичної особи у результаті ліквідації. Ліквідатор визнав її вимоги до ТОВ «Т-Фактор» у розмірі 328 375 грн. та 3000 грн. моральної шкоди.

Оскільки відповідач кошти позивачу не повернув, позивач вважала, що він має відповідно до ч.2 ст. 1214 ЦК України сплатити їй проценти за користування коштами. Розмір процентів, які відповідач мала сплатити позивачу, остання визначила на рівні облікової ставки Нацбанку України керуючись ст. 536 ЦК України.

Крім того, позивач вважала, що оскільки відповідач не виконує зобов'язання щодо повернення коштів, яке виникло на підставі рішення суду від 01 березня 2013 року, то він має сплатити 3% річних та інфляційні відповідно до ст.. 625 ЦК України.

Просила суд стягнути з відповідача на користь позивача проценти за користування безпідставно отриманими коштами за період з 13 грудня 2010 року по 10 грудня 2014 року в сумі 101 735,33 грн. ; інфляційні нарахування у розмірі 65 346,63 грн. за квітень 2013 - листопад 2014 року; 3% річних за період з 12 березня 2013 року по 10 грудня 2014 року в розмірі 17 206,19 грн.

Рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2015 року позов задоволено частково.

Стягнуто із товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Фактор» в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_2, інфляційні у розмірі 86292 (вісімдесят шість тисяч двісті дев'яносто дві) грн. 52 коп. та 3 % річних у розмірі 17365 (сімнадцять тисяч триста шістдесят п'ять) грн. 66 коп., всього 103658 (сто три тисячі шістсот п'ятдесят вісім) грн. 18 коп., а також судовий збір у розмірі 806 (вісімсот шість) грн. 42 коп.

В задоволенні позовних вимог про стягненні процентів за користування коштами відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів за користування безпідставно набутими коштами, позивач подала апеляційну скаргу посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції неповно з»ясував обставини справи і не дав їм належної правової оцінки, а саме помилково прийшов до висновку про те, що кошти, які були передані позивачем відповідачу на підставі нікчемного договору, не можна вважати такими, що набуті без достатньої правової підстави.

Просить рішення суду скасувати в частині відмови у задоволенні позову і ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позову про стягнення відсотків за користування коштами.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, виходячи з наступного.

Судом першої інстанції встановлено, що 13.12.2010 року між ТОВ «Т-Фактор» та ОСОБА_2 укладено попередній договір, за яким сторони зобов'язалися у майбутньому в строк до кінця ІІІ кварталу 2011 року укласти основний договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 у м. Бровари на умовах визначених попереднім договором.

На виконання умов вказаного попереднього договору ОСОБА_2 сплатила грошові кошти у розмірі 265000 грн. та 63375 грн., про що свідчать відповідні квитанції /а. с. 9/.

Заочним рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 березня 2013 року із ТОВ «Т-Фактор» на користь ОСОБА_2 стягнуто кошти у розмірі 328375 грн. та моральну шкоду у розмірі 3000 грн.

14 червня 2013 року Броварським міськрайонний судом Київської області на підставі вищевказаного рішення видано виконавчий лист про стягнення боргу із ТОВ «Т-Фактор».

19 червня 2013 року відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого Броварським міськрайонний судом Київської області про стягнення боргу із ТОВ «Т-Фактор» у розмірі 328375 грн. Для добровільного виконання боржнику надано строк до 25 червня 2013 року.

Згідно із витягу із Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців ТОВ «Т-Фактор» перебуває у процесі припинення за рішенням засновників. Для заявлення кредиторами встановлено строк до 25 серпня 2014 року. Головою комісії з припинення або ліквідатором визначено Матвієнко А.О.

Листом від 14 жовтня 2014 року голова ліквідаційної комісії ТОВ «Т-Фактор» Матвієнко А.О. підтвердила, що ОСОБА_2 є дійсно кредитором ТОВ «Т-Фактор» у розмірі 331375 грн. станом на 14 жовтня 2014 року. Згідно із реєстрацією всіх вимог при ліквідації ОСОБА_2 за черговістю знаходиться перша у реєстрі погашення боргу.

Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення процентів за користування безпідставно набутими коштами за період з 13 грудня 2010 року по 10 грудня 2014 року, суд першої інстанції виходив з того, що заявляючи цю вимогу позивач посилалась на ст. 1214 ЦК України, оскільки вважала, що до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином застосовуються положення вказаної статті. Разом із тим, суд прийшов до висновку, що не можна вважати, що відповідач набував грошові кошти за попереднім договором безпідставно, оскільки під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту, а тому до виниклих правовідносин ст.1214 ЦК України не може бути застосована.

Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду, враховуючи таке.

Відповідно до ст.. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;

4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла

Як було встановлено судом, правочин, за якими відповідач прийняв від позивача грошові кошти, рішенням суду був визнаний нікчемним і відповідач зобов'язаний повернути отримані за цим правочином кошти позивачу.

Із цього вбачається, що була відсутня правова підстава для отримання відповідачем грошових коштів від позивача, а тому він збагатився за рахунок позивача безпідставно.

Таким чином, висновки суду щодо того, що отримані відповідачем кошти від позивача не можна вважати безпідставно набутими коштами є помилковими.

Оскільки суд помилково виходив з того, що ці кошти відповідачем були набуті правомірно, він не визнав за можливе стягувати з відповідача відсотки за користування коштами набутими без достатньої правової підстави, хоча таке право потерпілого передбачене ч.2 ст. 1214 ЦК України.

Відповідно до ч.2 ст. 1214 ЦК Українист. 1214 ЦК України у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (ст. 536 цього Кодексу).

Як вбачається зі змісту цієї статті, у разі, якщо об'єктом безпідставного збагачення були грошові кошти, за весь період їх безпідставного використання набувач повинен сплатити проценти.

Згідно зі ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Таким чином, вказана стаття не встановлює розміру процентів за користування грошовими коштами, відсилаючи кредитора та боржника з метою вирішення цього питання до договору або закону.

Зважаючи на те, що розмір процентів за користування відповідачем належними позивачу грошовими коштами не встановлено договором та враховуючи позадоговірний характер спірних правовідносин сторін, що обумовлений нікчемністю попереднього договору від 13 грудня 2010 року, колегія суддів погоджується із позицією позивача в тому, що при визначенні розміру процентів, які має сплачувати відповідач за користування коштами слід виходити із аналогії закону , а саме ч.1 ст. 1048 ЦК України, відповідно до якої у разі, якщо договором не встановлено розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки національного банку України. Адже статтею 8 ЦК України передбачено, що якщо цивільні відносини не врегульовані цим Кодексом, іншими актами цивільного законодавства або договором, вони регулюються тими правовими нормами цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, що регулюють подібні за змістом цивільні відносини (аналогія закону), а в даному випадку подібність правовідносин полягає в користуванні чужими коштами.

Розраховуючи розмір процентів, позивач зазначив, що відповідач користувався коштами належними позивачу у розмірі 265 000 грн. з 13 грудня 2010 року по 31 травня 2011 року протягом 170 днів, облікова ставка НБУ становила 7,75% і розмір процентів за цей період становив 9565,41 грн.;

з 01 червня 2011 року по 22 березня 2012 року відповідач користувався коштами у розмірі 328 375 грн., тобто 296 днів при обліковій ставці НБУ 7,75% і розмір процентів за цей період становив 20638,14 грн.;

з 23 березня 2012 року по 09 червня 2012 р. при обліковій ставці НБУ 7,5% розмір процентів за 79 днів становив 5330,47. грн..;

з 10 червня 2012 р. по 12 серпня 2013 р. при обліковій ставці НБУ 7% за 429 днів розмір процентів становив 27016,72 грн.;

з 13 серпня 2013 року по 14 квітня 2014 року облікова ставка НБУ становила 6,5% і розмір процентів за 245 днів - 14327,05 грн.;

з 15 квітня 2014 року по 16 липня 2014 року облікова ставка НБУ становила 9,5% і за 93 дні розмір процентів становив 7 948,47 грн.;

з 17 липня 2014 р. по 12 листопада 2014 р. протягом 119 днів облікова ставка НБУ становила 12,5% і нараховано процентів 13382,41 грн.;

з 13 листопада 2014 року по 10 грудня 2014 року облікова ставка НБУ становила 14% і за 28 днів нараховано 3526,66 грн. процентів, а загальний розмір процентів за 1459 днів користування боржником грошовими коштами позивача становила 101 735,33 грн.

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження в судовому засіданні, а тому вона підлягає задоволенню, а рішення суду скасуванню в частині відмови у стягненні з відповідача на користь позивача процентів за користування безпідставно набутими коштами.

Відповідно до ч.1 ст. 88 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати. Якщо позов задоволено частково, судові витрати присуджуються позивачеві пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а відповідачеві - пропорційно до тієї частини позовних вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Позивач при подачі позовної заяви не сплатила судовий збір, а тому суд у своєму рішенні розподіливши судовий збір пропорційно задоволеній частині позовних вимог, стягнув з відповідача на користь держави судовий збір у розмірі 1036,58 грн., а з позивача 806,42 грн.

Оскільки апеляційний суд задовольняє позовні вимоги позивача також в іншій частині, то судовий збір з відповідача на користь держави має бути стягнутий також за цими позовними вимогами, а саме у розмірі 806, 42 грн.

Відповідно до ч. 1,3 ст. 79 ЦПК України до судових витрат відносяться також витрати на правову допомогу. Позивач понесла такі витрати за надання правової допомоги в апеляційному провадженні у розмірі 700 грн., що підтверджується угодою від 12.03.2015 р укладеною між нею та ОСОБА_4, розрахунком винагороди виконавця від 12.03.2015 р. та квитанцією про оплату 700 грн. (а.с.65-67)

Відповідно до вимог ч.1 ст. 88 ЦПК України ці витрати також підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Крім того, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 508,68 грн. судового збору, що були сплачені нею за подачу апеляційної скарги. (а.с.65)

Оскільки рішення суду оскаржувалось лише в частині відмови у задоволенні позову про стягнення процентів, судова колегія в силу вимог ч.1 ст. 303 ЦПК України не перевіряла правильність висновків суду в іншій частині.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України колегія суддів, -

В И Р І Ш И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити

Рішення Броварського міськрайонного суду Київської області від 03 березня 2015 року в даній справі скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог і в частині стягнення з ОСОБА_2 судового збору у розмірі 806,42 грн. і в цій частині ухвалити нове рішення.

Позов ОСОБА_2 в частині стягнення процентів за користування коштами задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Фактор» в особі ліквідаційної комісії на користь ОСОБА_2 проценти за користування безпідставно отриманими коштами за період з 13 грудня 2010 року по 10 грудня 2014 року у розмірі 101 735, 33 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Фактор» на користь ОСОБА_2 сплачений нею судовий збір при подачі апеляційної скарги у розмірі 508,68 грн. і витрати на правову допомогу у розмірі 700 грн.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Фактор» на користь держави судовий збір у розмірі 806,42 грн.

В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Рішення апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення та може бути оскаржене в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий

Судді