Постанова № 4489611, 02.03.2009, Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61004 м. Харків, вул. Мар"їнська, 18-Б-3 ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" березня 2009 р.                                                                                 № 2-а-9399/08/2070

Харківський окружний адміністративний суд у складі

Головуючого судді Спірідонов М.О.

за участю секретаря судового засідання Свіргун О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом

Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України"

до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова

пропро визнання податкових повідомленнь-рішень недійсними та скасування їх ,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Дочірня компанія «Газ України» Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» в особі Харківської філії в звернулась до адміністративного суду з позовом до ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова в якому посила суд визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 02.09.2008 р. № 0001892310/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем: податок на податок на додану вартість у розмірі 114075,86 грн. на підставі підпункту «б» п.п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4, п.п. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» та від 02.09.2008 р. № 0001882310/0, яким позивачу визначено податкове зобов’язання за платежем: податок на прибуток підприємств у розмірі 125793,75 грн. на підставі підпункту «б» п.п. 4.2.2. п. 4.2. ст. 4, п.п. 17.1.3. п. 17.1. ст. 17 Закону України «Про порядок погашення зобов’язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами».

          Вобгрунтування позову позивач вказв, що висновки акта перевірки від 14.08.2008 р. №2121/23-104/33886752, на підставі яких прийняті спірні податкові повідомлення-рішення, є безпідставними та такими, що не відповідають законодавству.

Позивач вказав, що Харківська філія ДК «Газ України», маючи у своєму розпорядженні всі належним чином оформлені первинні документи, відповідно до вимог п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» правомірно сформувала валові витрати підприємства. Позивачем також зазначається, що здійснюючи діяльність з реалізації природного газу, Харківська філія ДК «Газ України» керується положеннями постанови Кабінету Міністрів України від 27.12.2001р. № 1729 «Про забезпечення споживачів природним газом» та Законів України «Про нафту і газ», «Про ціни і ціноутворення», Статутом ДК «Газ України» та Статутом НАК «Нафтогаз України», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998р. № 747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Ціни реалізації природного газу визначаються наказами НАК «Нафтогаз України» із урахуванням граничних рівнів цін на природний газ, визначених постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2006р. № 605 «Деякі питання діяльності Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України». Вказані чинники об’єктивно впливають на формування ціни природного газу та її рівень. Тому господарська діяльність, яку проводить позивач, відповідає критеріям господарської діяльності, визначеним в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств». Податковий кредит сформований Харківською філією ДК «Газ України» на підставі податкових накладних відповідно до вимог Закону України «Про податок на додану вартість» щодо порядку та підстав формування податкового кредиту.

Крім того, позивач вважає, що оскільки Харківська філія ДК «Газ України» не є юридичною особою, вона не є пов’язаною особою відносно ДК «Газ України». Тому висновки відповідача щодо необхідності застосування особливих умов оподаткування (із застосуванням звичайних цін) до господарських операцій філії, які є складовою частиною функцій юридичної особи – ДК «Газ України», не відповідають вимогам Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Позивачем також зазначено, що оцінка діяльності Харківської філії ДК «Газ України» здійснюється на підставі Методики оцінки діяльності філій ДК «Газ України», затвердженої наказом ДК «Газ України» від 10.02.2006р. № 37. Відповідно до цієї Методики розмір винагороди філії за виконані обсяги робіт з реалізації природного газу та зменшення дебіторської заборгованості за реалізований природний газ обмежується сумою фактичних витрат на утримання філії в межах кошторису, затвердженому ДК «Газ України». Сума винагороди розраховується на кожний місяць і фіксується в актах винагороди Харківської філії ДК «Газ України» за виконані обсяги робіт.

Прдставник позивача в судвое засідання з’явився та позов підтримав у повному обсязі та просив суд задовольнити його.

Представник вдповідача в судове засідання з’явився та з позвоними вимогами не погодився у повному обсязі вказавши, що в порушення п.5.1., п.п.5.2.1. п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» Харківська філія ДК «Газ України» включила до складу валових витрат суму більшу, ніж підтверджена актами винагороди Харківської філії за виконані обсяги робіт, в зв’язку з чим завищила валові витрати на суму 335450,73 грн.

Крім того, відповідач зазначає, що у податкових періодах 2006-2007 років (крім грудня 2007 року) суми по актам винагороди Харківської філії, які підтверджують витрати, понесені на утримання філії при здійсненні послуг при реалізації природного газу, не покривають фактично понесені філією витрати. Згідно із п.п. 7.4.4 п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Включивши до складу податкового кредиту суми витрат, не підтверджених ДК «Газ України» (згідно актів винагороди), позивачем завищено податковий кредит на суму 76051 грн.

Суд зазначає, що представник відповідача у судовому засіданні визнали доводи позивача щодо необхідності застосування загальних умов оподаткування до господарських операцій Харківської філії ДК «Газ України», а саме: оскільки Харківська філія та ДК «Газ України» не є пов’язаними особами, при визначенні валових доходів та витрат Харківської філії за господарськими операціями між філією та ДК «Газ України» звичайні ціни не застосовуються.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

          Судом встановлено, що працівниками ДПІ у Комінтернівському районі м.Харкова було проведено документальну невиїзну перевірку позивача, про що складено акт від 14.08.2008 р. №2121/23-104/33886752.

          На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення від 02.09.2008 р.:

          - № 0001882310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 125793,75 грн., у тому числі основний платіж - 83862,50 грн, штрафні санкції – 41931,25 грн.;

- № 0001892310/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 114075,86 грн., у тому числі основний платіж – 76050,57 грн., штрафні санкції – 38025,29 грн.

          Актом перевірки встановлено наступне.

          Харківська філія ДК «Газ України» у періоді, що перевірявся, була платником податку на прибуток та податку на додану вартість. Згідно з наказом ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» від 10.02.06 №37 «Щодо оцінки діяльності філій «ДК «Газ України» з 01.02.06 затверджена Методика оцінки діяльності філій ДК «Газ України». За вказаною Методикою щомісячно розраховувався розмір винагороди Харківської філії (за формулою) за виконані обсяги робіт з реалізації природного газу та зменшення дебіторської заборгованості за реалізований природний газ. Розмір винагороди зазначався в актах винагороди, які щомісяця підписувались представниками ДК «Газ України» та Харківської філії ДК «Газ України».

Протягом 2006-2007 років Харківська філія ДК «Газ України» включила до складу валових доходів (ряд. 01.1 Декларації з податку на прибуток) суми за актами винагороди, отриманої від ДК «Газ України» за виконані обсяги робіт з реалізації природного газу, на загальну суму 2744500 грн. без ПДВ, у тому числі 2006 рік – 1141700 грн., 2007 рік – 1603800 грн. До складу валових витрат (ряд. 04.1 Декларації з податку на прибуток) віднесені видатки на утримання філії за 2006-2007 роки у сумі 3076 285,64 грн. без ПДВ, у тому числі 2006 рік – 1262020,05 грн., 2007 рік – 1814265,59 грн. При цьому фактичні витрати на утримання філії за 2006 рік та перший, другий та третій квартали 2007 року більше ніж винагорода, отримана від ДК «Газ України», на суму 335450,73 грн., що є порушенням п. 5.1., п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Крім того, позивачем у грудні 2006 року до складу валових витрат віднесено витрати на придбання новорічних листівок на суму 187,17 грн., що є порушенням п.п. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств». Даний висновок акту перевірки позивачем не оскаржується.

Таким чином, відповідно до акта перевірки внаслідок завищення у 2006-2007 роках суми валових витрат на 335638 грн. позивачем занижені податкові зобов’язання з податку на прибуток на суму 83909,50 грн. При цьому в акті відсутній перелік витрат (крім витрат на придбання новорічних листівок), які позивач неправомірно врахував у складі валових витрат.

Платіжним дорученням від 18.04.2008 р. № 364 Харківська філія ДК «Газ України» сплатила визнану суму донарахованого податкового зобов’язання з податку на прибуток у розмірі 217,00 грн., у тому числі основний платіж – 47 грн., штрафні санкції – 170 грн.

Щодо висновків акта перевірки від 14.08.2008 р. № 2121/23-104/33886752, а саме, що Харківська філія ДК «Газ України» НАК «Нафтогаз України» безпідставно віднесла до складу валових витрат суму 335450,73 грн., суд погоджується не може з наступних підстав.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» об’єктом оподаткування є прибуток, який визначається шляхом зменшення суми скоригованого валового доходу звітного періоду, визначеного згідно з п. 4.3 цього Закону, на суму валових витрат платника податку, визначених ст. 5 цього Закону, та суму амортизаційних відрахувань, нарахованих згідно із статтями 8 і 9 цього Закону.

Відповідно до п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п. 1.32 ст. 1 зазначеного Закону господарська діяльність - це будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Стаття 7 Закону України «Про нафту і газ» визначає, що з метою забезпечення енергетичної безпеки країни держава здійснює регулювання нафтогазовою галуззю шляхом встановлення загальних правил здійснення цієї діяльності суб'єктами підприємницької діяльності, надання ліцензій на здійснення окремих видів діяльності, спеціальних дозволів на користування нафтогазоносними надрами та формування тарифної політики та іншими засобами, що визначаються законами. Відповідно до ст. 9 Закону України «Про ціни і ціноутворення» на ресурси, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, на товари і послуги, що мають вирішальне соціальне значення, а також на продукцію, товари і послуги, виробництво яких зосереджено на підприємствах, що займають монопольне (домінуюче) становище на ринку, встановлюються державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи. Державні фіксовані та регульовані ціни і тарифи встановлюються державними органами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.06 № N 605 «Деякі питання діяльності Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України» встановлені граничні рівні цін на природний газ.

Відповідно до пп.10.4.5. п. 10.4. Статуту НАК «Нафтогаз України», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.05.1998р. № 747 «Про утворення Національної акціонерної компанії «Нафтогаз України», до компетенції правління Компанії належить вирішення питань керівництва роботою дочірніх підприємств Компанії, забезпечення виконання покладених на них завдань. На виконання положень Статуту НАК «Нафтогаз України» встановила для Дочірньої компанії «Газ України» ціни реалізації природного газу. Прейскуранти цін на природний газ з ресурсів НАК «Нафтогаз України» для застосування підприємствами Компанії, затверджені наказами НАК «Нафтогаз України». Зазначене не заперечується відповідачем. Пунктом 6.3 Статуту ДК «Газ України», встановлено, що рішення правління та накази НАК «Нафтогаз України» є обов’язковими до виконання.

Таким чином, суд приходить до висновку, що ДК «Газ України» в особі Харківської філії здійснювала реалізацію природного газу споживачам за цінами, визначеними відповідно до чинного законодавства. Оскільки чинним законодавством встановлені граничні рівні цін на природний газ всім категоріям споживачів, позивач не мав законодавчих підстав для збільшення суми доходів від операцій із реалізації природного газу. Вказані чинники об’єктивно, з незалежних від позивача факторів, впливають на результати його господарської діяльності. Отже діяльність, яка проводиться ДК «Газ України» в особі Харківської філії, відповідає критеріям господарської діяльності, визначеним в Законі України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Виходячи з вище викладеного суд зазначає, що позивча , маючи у своєму розпорядженні всі належним чином оформленні первинні документи (вказаний факт не заперечується відповідачем), відповідно до вимог п. 5.1., п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» правомірно включив до складу валових витрат суми витрат, понесені у зв’язку із реалізацією природного газу.

Також суд не може погодитись із висновками акту перевірки щодо неправомірності включення позивачем до складу валових витрат суми, більшої ніж підтверджена актами винагороди Харківської філії ДК «Газ України» за відповідний місяць.

Як вбачається із наданих суду документів, Методикою оцінки діяльності філій ДК «Газ України», яка затверджена наказом ДК «Газ України» від 10.02.06 № 37, визначена формула, за якою обчислюється сума винагороди філії в залежності від обсягу реалізованого у відповідному місяці природного газу, рівня розрахунків філії із ДК «Газ України» за природний газ, отриманий у попередньому місяці, та суми, на яку зменшена дебіторська заборгованість споживачів перед філією протягом відповідного місяця. Відповідно до п. 2 зазначеної Методики, якщо сума винагороди, визначена за формулою, перевищує суму фактичних витрат на утримання філії, ДК «Газ України» встановлює винагороду на рівні фактичних витрат в межах затвердженого кошторису. У разі, якщо сума винагороди за розрахунком менша від фактичних витрат на утримання філії, в суму винагороди включаються витрати на: виплату заробітної плати, витрат на відрядження та вихідної допомоги звільненим працівникам, сплату обов’язкових нарахувань на заробітну плату, оренду майна, послуги зв’язку та охорони, банківське обслуговування, оплату комунальних послуг.

Таким чином, сума винагороди філії, яка визначається у кошторисі, обчислена згідно з Методикою оцінки діяльності філій ДК «Газ України», є фінансовим важелем, який застосовується позивачем для стимулювання більшої продуктивності праці філії і для можливості прийняття відповідних управлінських рішень: щодо виділення ліміту природного газу для його постачання філією споживачам, виплати премій тощо. При цьому сума витрат, визначена в кошторисі, не є ідентичною сумі валових витрат та сумі фактично проведеного фінансування філії (коштів, які виділяються філії для погашення нею поточних зобов’язань перед постачальниками, бюджетом та фондами пенсійного та соціального страхування.

Суд вважає безпідставним висновок відповідача, що, встановлюючи протягом 2006-2007 років Харківській філії суму винагороди меншу, ніж фактично понесені нею витрати (відповідально до актів винагороди), ДК «Газ України» не підтвердила фактичні витрати філії. У акті винагороди Харківської філії за відповідний місяць 2006-2007 років, який підписаний як представником філії, так і представником ДК «Газ України», визначена як сума винагороди (п. 7 акту), так і сума фактичних витрат філії за звітний період (п. 6). Тобто, ДК «Газ України» підтверджує суми понесених Харківською філією витрат.

Враховуючи зазначене, суд доходить до висновку, що сума винагороди, визначеної для Харківської філії, є компенсацією витрат філії, пов’язаних із її господарською діяльністю з постачання природного газу, а отже висновки визначені в вище зазначеном у акті перевірки щодо завищення позивачем валових витрат на суму 335450,83 грн. є необґрунтованими та такими, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства України.

Щодо порушення позивачем п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», а саме, що у грудні 2006 року до складу податкового кредиту віднесена сума 37,43 грн. – сума податку на додану вартість, сплаченого у зв’язку із придбанням новорічних листівок то суд зазначає, що даний висновок позивачем не оскаржується. Та підтверджується матеріалами старви, а саме : актом перевірки встановлено, що в порушення п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» Харківською філією ДК «Газ України» включено до складу податкового кредиту суму 76 051 грн. – суму податку на додану вартість, сплаченого у вартості природного газу, отриманого від ДК «Газ України».

Платіжним дорученням від 18.04.2008 р. № 365 Харківська філія ДК «Газ України» сплатила визнану суму донарахованого податкового зобов’язання з податку на додану вартість у розмірі 207,43 грн., у тому числі основний платіж – 37,43 грн., штрафні санкції – 170 грн.

З висновками акта перевірки від 14.08.2008 р. № 2121/23-104/33886752, що Харківська філія ДК «Газ України» безпідставно віднесла до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість, які розраховані відповідачем як різниця між сумою встановленої для філії винагороди та фактичними витратами філії, суд не погоджується із таких підстав.

          Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 Закону, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. При цьому, документальним підтвердженням права на податковий кредит є належним чином оформлена податкова накладна. Згідно підпункту 7.4.5 п.7.4 ст. 7 зазначеного Закону непідлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв’язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені належним чином оформленими податковими накладними.

Статтею 95 Цивільного кодексу України встановлено, що філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, який розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Реалізовуючи споживачам Харківської області природний газ, отриманий від ДК «Газ України», Харківська філія ДК «Газ України» виконувала частину функцій юридичної особи. Тобто, використовувала придбаний природний газ у межах господарської діяльності.

У відповідності із положеннями п. 7.5 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що?засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Таким чином, позивач, маючи у своєму розпорядженні всі належним чином оформленні первинні документи, відповідно до вимог п. 7.5 Закону України «Про податок на додану вартість» правомірно включив до складу податкового кредиту суми податку на додану вартість на підставі податкових накладних (що не спростовується відповідачем у акті перевірки). В акті перевірки не наведено жодного аргументу та доказів щодо відсутності зв’язку здійсненних витрат (на придбання товарів, робіт, послуг) із господарською діяльністю Філії.

Суд зазначає, що із наданих суду документів вбачається, що відповідач зменшив суму податкового кредиту, відображену в Деклараціях з податку на додану вартість, на суму, отриману відповідачем внаслідок арифметичних обчислень даних, наведених у актах винагороди Харківської філії ДК «Газ України» за 2006-2007 роки, які розраховані відповідного до Методики оцінки діяльності філій ДК «Газ України», затвердженої наказом від 10.02.2006 р. № 37. А саме, відповідачем визначена арифметична різниця між розміром встановленої філії винагороди (п.7 Актів винагороди) та фактичними (а не валовими) витратами філії (п.6 Актів винагороди). При цьому не всі витрати Харківської філії, які враховані нею у складі валових витрат, передбачають нарахування податку на додану вартість. Зокрема, не є базою для оподаткування податком на додану вартість витрати на оплату праці та податки, які сплачуються у зв’язку з їх нарахуванням. Крім того, в акті перевірки відповідачем не вказуються номери та дати податкових накладних, за якими проведено зменшення податкового кредиту позивачу.

За таких обставин суд доходить до висновку, що ДПІ у Комінтернівському районі м. Харкова не має підстав для визначення ДК «Газ України» в особі Харківської філії податкових зобов’язань з податку на прибуток та податку на додану вартість.

У відповідності до ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Доказів, які б спростували доводи позивача, відповідач суду не надав.

Згідно з ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч наведеним вимогам відповідач, як суб’єкт владних повноважень, правомірності своєї позиції щодо визначення позивачу податкових зобов’язань по податку на прибуток та податку на додану вартість суду не довів.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що податкові повідомлення-рішення відповідача від 02.09.2008р. №0001882310/0 та від 02.09.2008р. № 0001892310/0 підлягають визнанню нечинними.

Судові витрати підлягають стягненню у відповідності до вимог ст. 94 КАС України.

Керуючись ст.ст. 4, 7, 86, ч.1 ст.158, 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України Харківський окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі м. Харкова про визнання податкових повідомленнь-рішень недійсними та скасування їх -задовольнити у повному обсязі.

Визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення-рішення № 0001892310/0 від 02.09.2009 року, № 0001882310/0 від 02.09.2008 року.

Стягнути з Державного бюджету на користь Дочірньої компанії "Газ України" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" (м. Харків, вул. Плеханівська, 117, код 33886752) сплачений судовий збір 3 (три) грн. 40 коп. .

Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу –з дня складення в повному обсязі. Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження або у строк встановлений ч.5 ст.186 КАС України.

          Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений цим Кодексом, постанова суду набирає законної сили після закінчення цього строку.

Повний текст постанови виготовлено 05.03.2009 року

Суддя                                                                                 Спірідонов М.О.