Ухвала суду № 44883660, 09.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2015 року м. Київ К/800/49700/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Кошіля В.В.

Суддів Борисенко І.В.

Моторного О.А.

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

на постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014

у справі № 813/3115/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Барвінок»

до Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торгова мережа «Барвінок» звернулося до суду з позовом про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Львові Міжрегіонального Головного управління Міндоходів від 04.03.2014 № 0000153910/3420 та від 17.04.2014 № 0000303910/28-06-33-10.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 28.05.2014 в задоволенні позову відмовлено, з підстав правомірності прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Постановою Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 рішення суду першої інстанції скасовано та прийнято нове про задоволення позовних вимог; визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення, з підстав обґрунтованості позовних вимог.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, як таке, що прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Позивач в запереченнях на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийняте у відповідності до норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ «Торгова мережа «Барвінок» на предмет дотримання податкового законодавства по взаєморозрахунках з ПП «Грін-Р», ПП «Інфо-Пост», ПП «Софія Тойс-Плюс» за період з 01.01.2011 по 31.12.2013, складено акт № 73/28-06-39-10/35621418 від 18.02.2014, в якому зафіксовані порушення вимог, зокрема: пп. пп. 14.1.185, 14.1.191 п. 14.1 ст. 14, п. 185.1 ст. 185, п. 188.1 ст. 188, п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 201.1, п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, внаслідок безпідставного віднесення до складу податкового кредиту сум ПДВ по податкових накладних, отриманих від ПП «Грін-Р», ПП «Софія Тойс-Плюс» по операціях фактично не здійснених в межах господарської діяльності підприємства, що призвело до заниження податку на додану вартість в сумі - 239 224 грн.

Зазначені висновки податковий орган обґрунтовує тим, що платник податку не надав достатніх доказів на підтвердження реальності господарських операції з ПП «Грін-Р», ПП «Софія Тойс-Плюс», в той час як наявна в розпорядженні податкового органу інформація свідчить про те, що такі постачальники в силу об'єктивних причин не могли здійснити поставку товару позивачу.

На підставі результатів проведеної перевірки та процедури адміністративного оскарження відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення:

- № 0000153910/3420 від 04.03.2014 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 373 075 грн., в т.ч.: 248 716,37 грн. основного платежу та 124 358,18 грн. штрафних (фінансових) санкцій;

- № 0000303910/28-06-33-10 від 17.04.2014 про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 292 618 грн., в т.ч.: 239 224 грн. основного платежу та 53 394 грн. штрафних (фінансових) санкцій.

Матеріалами справи встановлено, що згідно договорів поставки, укладених між ТОВ «Торгова мережа «Барвінок» (покупець) та ПП «Софія Тойс-Плюс» (постачальник) № ТП-317 від 01.12.2010, № ТПР-019 від 03.01.2012, № ТПР-13 від 01.01.2013, № ТП-338 від 03.05.2013, за умовами яких постачальник зобов'язується передати у власність покупця товар (дитячі іграшки).

Також між ТОВ «Торгова мережа «Барвінок» (покупець) та ПП «Грін-Р» (постачальник) укладено договір № ТП-229 від 01.01.2010 про поставку товарів (овочів, фруктів).

Постачальники (ПП «Софія Тойс-Плюс» та ПП «Грін-Р») на підставі вказаних договорів зобов'язані були поставляти і передавати у власність товари з усією товаротранспортною документацією.

На виконання умов зазначених договорів до суду надано: податкові та видаткові накладні, акти звіряння, платіжні доручення, накладні, які оформлені у відповідності до вимог ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

На підтвердження використання поставленого товару в своїй господарській діяльності позивачем надано копії контрольних стрічок реєстраторів розрахункових операцій.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що позивач не надав документів, що підтверджують, що товари (дитячі іграшки), які він отримав від ПП «Софія Тойс-Плюс», відповідають встановленим законодавством вимогам до їх безпеки для споживачів (сертифікатів відповідності); позивач також не надав жодних відомостей щодо походження товару та його виробника; контрагенти позивача не мали необхідних матеріальних, трудових ресурсів та об'єктивно не могли продати та доставити позивачу товарно-матеріальні цінності.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, апеляційний адміністративний суд мотивував своє рішення тим, що товарно-транспортна накладна не може бути первинним документом, який підтверджує здійснення господарської операції з поставки товару та набуття права власності на нього, оскільки не відображає відомостей про поставку товару чи її відсутність, а лише засвідчує факт його перевезення, тому безпідставними є твердження відповідача про відсутність товарно-транспортних накладних, та те що господарські операції з поставки товарно-матеріальних цінностей не відбулись; фактичне виконання господарських операцій між позивачем та контрагентами підтверджене належним чином оформленими документами бухгалтерського та податкового обліку.

Суд касаційної інстанції погоджується з наведеним висновком суду апеляційної інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з п. 198.1 ст. 198 цього Кодексу право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 зазначеного Кодексу датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду (п. 198.3 ст. 198 ПК України).

Згідно з п. 198.6 ст. 198 зазначеного Кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством (п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу України).

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товару, що призвела до об'єктивної зміни складу активів такого платника (покупця), у межах господарської діяльності, за відсутністю з боку такого платника порушення вимог наведених норм при формуванні податкового кредиту, підстави для позбавлення останнього права на податковий кредит відсутні.

Платник податку (покупець товару), який дотримався вимог закону щодо формування податкового кредиту не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням його контрагентами вимог законодавства щодо створення підприємства, здійснення господарської діяльності, виконання податкових зобов'язань тощо і в подальшому зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит. У разі коли постачальники допустили порушення вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності, то це тягне відповідальність та негативні наслідки щодо них, адже законами іншого не передбачено.

Нереальність господарських операцій з придбання платником податків товарів (робіт, послуг) має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами і не може ґрунтуватися на припущеннях, зокрема обумовлюватись лише порушеннями контрагентами вимог законодавства при веденні фінансово-господарської діяльності або деякими дефектами в розрахункових документах, зумовленими допущеними помилками.

Посилання відповідача на відсутність у постачальників товару адміністративно-господарських можливостей для виконання господарських зобов'язань є загальним посиланням, яке не доведено, і саме по собі не свідчить про нереальний характер господарських операцій. До того ж підприємство не позбавлено права і можливостей залучати матеріально-технічні ресурси для здійснення торгівельної діяльності.

Усі документи в їх сукупності, складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення, які за змістом та формою відповідають вимогам закону та які відображають реальні господарські операції, належать до первинних документів бухгалтерського обліку, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, тому відсутність товарно-транспортної накладної, яка не є обов'язковим первинним документом, що складається під час здійснення господарської операції з поставки товару, за наявності належних первинних документів на поставку товару, не може бути самостійною підставою для висновку про безтоварний характер господарських операцій.

Також слід зазначити, що наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків, у зв'язку з його господарською діяльністю, мали місце.

Таким чином, за встановлення в судовому порядку фактичного здійснення господарських операцій між позивачем та контрагентами (ПП «Софія Тойс-Плюс» та ПП «Грін-Р») та використання придбаних у контрагентів товарів у власній господарській діяльності, що підтверджено належним чином оформленими первинними документами є правомірним формування позивачем податкового кредиту в спірному періоді за результатами господарських операцій із зазначеними контрагентами.

Враховуючи викладене, відсутність порушень норм матеріального та процесуального права, висновок суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог є вірним, а касаційна скарга відповідача - необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2201, 223, 224, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Спеціалізованої державної податкової інспекції з обслуговування великих платників у м. Львові Міжрегіонального головного управління Міндоходів відхилити.

Постанову Львівського апеляційного адміністративного суду від 09.09.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення та може бути переглянута Верховним Судом України у випадках, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Головуючий В.В. Кошіль Судді І.В. Борисенко О.А. Моторний