Ухвала суду № 44883603, 10.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"10" червня 2015 р. м. Київ К/800/42376/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі:

Головуючого Рецебуринського Ю.Й.,

Суддів Ємельянової В.І.,

Стародуба О.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Управління Пенсійного фонду України в м. Суми (далі - Управління), відділу державної виконавчої служби Сумського міського управління юстиції (далі - ВДВС) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,

за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Сумського окружного адміністративного суду від 6 травня 2014 року та постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2014 року,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з адміністративним позовом, в якому просила: визнати протиправною бездіяльність Управління щодо несписання фінансових санкцій, застосованих до позивача як до платника внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування; зобов'язати Управління списати фінансові санкції, застосовані до позивача як до платника внесків за загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, та внести відповідні зміни до її особового рахунку платника; визнати протиправною бездіяльність ВДВС щодо незакінчення виконавчого провадження ВП №42191638 з виконання рішення Управління від 18 лютого 2013 року №568; зобов'язати ВДВС повернути виконавчий документ стягувачу у виконавчому провадженні ВП №42191638 з виконання рішення Управління від 18 лютого 2013 року №568, та зняти арешти з майна позивача, у тому числі, але не виключно, із вилученням відповідних записів про обтяження в державних реєстрах.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 6 травня 2014 року позов задоволено частково. Визнано протиправною відмову у списанні фінансових санкцій, викладену у листі Управління від 6 березня 2014 року №4454/02-09. Зобов'язано Управління повторно розглянути заяву позивача про списання фінансових санкцій від 17 лютого 2014 року. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2014 року скасовано постанову Сумського окружного адміністративного суду від 6 травня 2014 року у частині задоволення позовних вимог, прийнято нове рішення яким відмовлено у задоволенні позовних вимог у цій частині. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі позивач, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просить скасувати ухвалені ними судові рішення та постановити нове рішення про задоволення позовних вимог.

З'ясувавши обставини справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права згідно статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення касаційної скарги з врахуванням наступного.

Судами встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована як платник внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, перебуває на обліку в Управлінні. З 2006 року позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування та є платником єдиного податку.

З 12 лютого 2013 року по 18 лютого 2013 року Управлінням проведено планову документальну перевірку позивача, за результатами якої складено акт, в якому зазначено, що позивачем за грудень 2006 року, січень - грудень 2007 року, січень - березень 2008 року не було нараховано страхових внесків за ставкою 31,8%, 33,2% на фонд заробітної плати працівників, що призвело до зниження сум фактичних витрат на оплату праці на загальну суму 41906 грн 77 коп. З даного фонду оплати праці позивачем не було обчислено та сплачено до управління страхових внесків за ставкою 31,8%, 33,2% на загальну суму 13884 грн 27 коп.

На підставі висновків акту перевірки, відповідачем 18 лютого 2013 року було прийнято рішення №568 про застосовування фінансових санкцій за донарахування органом Пенсійного фонду України або страхувальником сум своєчасно не обчислених та не сплачених страхових внесків в сумі 45656 грн 92 коп.

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 11 червня 2013 року у справі №818/4012/13-а, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 29 липня 2013 року та Вищого адміністративного суду України від 6 квітня 2014 року, відмовлено у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_2 до Управління про скасування рішення Управління від 18 лютого 2013 року №568.

17 лютого 2014 року позивач звернувся до Управління із заявою про списання фінансових санкцій, посилаючись на абзац 3 частини 15 статті 106 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Управління відмовило позивачу, мотивуючи тим, що законодавством не передбачено списання фінансових санкцій з фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки позивач у період з 2006 по 2009 рік перебувала на спрощеній системі оподаткування, то згідно із положеннями частини 15 статті 106 Закону №1058-IV нараховані позивачу на підставі рішення відповідача від 18 лютого 2013 року №568 фінансові санкції підлягають списанню, а тому відмова у їх списанні є незаконною. В свою чергу, оскільки суд не наділений повноваженнями підміняти функції інших органів, то позовні вимоги щодо зобов'язання Управління списати фінансові санкції є необґрунтованими та, як наслідок, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність виходу за межі заявлених позовних вимог та зобов'язання повторно розглянути заяву про списання фінансових санкцій.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що положення частини 15 статті 106 Закону №1058-IV не розповсюджуються на страхувальників (роботодавців), які використовують працю найманих працівників.

Статтею 1 Закону №1058-IV визначено, що страхувальниками є роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.

Застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Згідно з статтею 11 Закону №1058-IV загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню підлягають:

громадяни України, які працюють у фізичних осіб - підприємців та інших осіб (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок) на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру;

фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), та члени сімей зазначених фізичних осіб, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності.

Відповідно до пункту 1 частини 14 Закону №1058-IV страхувальниками відповідно до цього Закону є роботодавці, а саме, фізичні особи - підприємці та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування (єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту).

Згідно з статтею 20 Закону №1058-IV страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.

Отже, загальнообов'язковому пенсійному страхуванню підлягають окремо наймані працівники фізичної особи-підприємця та сама фізична особа-підприємець. В свою чергу, фізична особа-підприємець є страхувальником найманих працівників, за яких сплачує страхові внески до Пенсійного фонду України.

Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення окремих норм Податкового кодексу України» від 7 липня 2011 року №3609-VІ частину п'ятнадцяту статті 106 Закону №1058-IV доповнено абзацами другим і третім такого змісту: «фінансові санкції (штраф, пеня) та адміністративні стягнення, а також примусові стягнення органами виконавчої служби за несплату внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, не застосовуються. Нараховані органами Пенсійного фонду України суми фінансових санкцій, зазначених в абзаці другому цієї частини, та не сплачені фізичними особами - суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали особливий спосіб оподаткування, підлягають списанню».

Отже, як правильно зазначив суд першої інстанції, винятків щодо списання фінансових санкцій, застосованих до фізичних осіб - підприємців, які обрали особливий спосіб оподаткування, вказаний Закон не містить.

Тому, висновок суду апеляційної інстанції про те, що положення абзаців 2 та 3 частини 15 статті 106 Закону № 1058-IV не розповсюджуються на страхувальників (роботодавців), які використовують працю найманих працівників є помилковим.

Стосовно вимоги про зобов'язання Управління списати суму вказаних санкцій, то як правильно зазначив суд першої інстанції суд не вправі підміняти державний орган, до компетенції яких віднесено прийняття відповідних рішень.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ВДВС обґрунтовано зазначив, що підстав для відмови у відкритті виконавчого провадження, відповідно до статті 26 Закону України «Про виконавче провадження», в даному випадку у державного виконавця не було.

За таких обставин судом апеляційної інстанції були неправильно застосовані норми матеріального права, що призвело до невірного вирішення справи, у зв`язку з чим його рішення підлягає скасуванню.

За правилами статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції скасовує судове рішення суду апеляційної інстанції та залишає в силі рішення суду першої інстанції, яке ухвалено відповідно до закону і скасоване або змінене помилково.

Керуючись статтями 222, 223, 226, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 14 липня 2014 року скасувати, а постанову Сумського окружного адміністративного суду від 6 травня 2014 року залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі та оскарженню не підлягає.

Головуючий Ю.Й. Рецебуринський

Судді В.І. Ємельянова

О.П. Стародуб