Постанова № 44876495, 11.06.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2015 р. Справа № 922/5465/14

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Потапенко В.І.

при секретарі Яблунівській І.М.

за участю представників сторін:

позивача - Михайлов Є.Б.,

відповідача - Головко І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача (вх.№3027 Х/3) на рішення господарського суду Харківської області від 24.12.14 у справі № 922/5465/14

за позовом Харківська міська рада, м.Харків

до Фізична особа - підприємець Протасенко Сергій Олександрович , м.Харків

про повернення безпідставно набутого майна та відшкодування доходів

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Харківська міська рада, звернувся до господарського суду Харківської області з позовом про зобов'язання ФОП Протасенка С.О. повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,0695 га, яка розташована по вул.Юр'ївській, 17 у м.Харкові та стягнення з відповідача доходів, отриманих від безпідставно набутого майна в розмірі 374 276,22 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 24 грудня 2014 року по справі №922/5465/14 (суддя Аріт К.В.) в позові відмовлено.

Позивач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права та неповне з'ясування обставин справи при його прийнятті, просить скасувати рішення господарського суду в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача доходів, отриманих від безпідставно набутого майна в розмірі 374 276,22 грн. та прийняти нове рішення, яким позов в цій частині задовольнити.

У апеляційній скарзі зазначив, що відсутність у відповідача належних прав на земельну ділянку, які виникають в порядку та на підставі закону, свідчать про відсутність достатніх правових підстав для її набуття, для застосування ст.1212 ЦК України факт протиправності дій відповідача не повинен доводитись, розмір доходу, отриманого відповідачем від безпідставно набутого майна є доведеним.

В заяві про уточнення (доповнення) апеляційних вимог просить скасувати додаткове рішення господарського суду Харківської області від 18.05.2015р., яким стягнута недоплачена сума судового збору в розмірі 23769,56 грн.

Позивач зазначає, що земельна ділянка, яка надавлась ТОВ «Євросервіс» була поділена і утворились нові земельні ділянки, право щодо землекористування ТОВ ТОВ «Гранд - Альянс» не зареєстровані і не перешли до ФОП Протасенка С.О.

Відповідач вважає рішення суду законним та обґрунтованим, прийнятим відповідно до норм чинного законодавства, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

У відзиві зазначив, що придбав у власність нежитлову будівлю за адресою: м. Харків, вул. Юрївська, 17 у ТОВ «Гранд - Альянс», рішенням виконкому Харківської міської ради №977 від 28.07.1999р. ТОВ «Евросервіс» (реорганізовано в ТОВ «Гранд -Альянс») надано в тимчасове користування земельну ділянку площею 0,2221 га по вул.Юрївській, 17 для експлуатації і обслуговування адміністративних, господарських та допоміжних будівель і споруд, тобто до відповідача перейшло право користування земельною ділянкою.

Розпорядженням секретаря третьої судової палати від 02.06.15 року, у зв'язку з хворобою судді Плужника О.В. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Могилєвкін Ю.О., суддя Пушай В.І., суддя Потапенко В.І.

В судовому засіданні 8.06.2015р. оголошено перерву до 11.06.2015р. о 12год.00 хв.

Судова колегія, повторно розглянувши справу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення встановила, що фізична особа-підприємець Протасенко С.О. (відповідач) є власником нежитлової будівлі літ. «В-1» по вул. Юр'ївська, 17 у місті Харкові на підставі договору купівлі-продажу від 06 лютого 2001 року, зареєстрованим за №236, що підтверджується інформацією з Реєстру прав власності на нерухоме майно від 08 серпня 2014 року за №25347941.

Відповідач використовує огороджену земельну ділянку площею 0,0695 га по вул. Юр'ївська, 17 у місті Харкові для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, що підтверджується актом обстеження та визначення меж, площі та конфігурації земельної ділянки Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради від 03 жовтня 2014 року.

Відділом контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради здійснено заходи самоврядного контролю за додержанням вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки, яка розташована по вул. Юр'ївська, 17 у місті Харкові та встановлені факти використання відповідачем земельної ділянки площею 0,0695 га по вул. Юр'ївська, 17 у місті Харкові без достатньої правової підстави, а саме що відповідач без наявного та зареєстрованого у визначеному порядку права власності або користування використовує спірну земельну ділянку без достатніх правових підстав, що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, щодо об'єкта нерухомого майна від 08 серпня 2014 року за №25347827, листами Управління Держземагентства у м. Харкові Харківської області від 27 серпня 2014 року №4029/08 та Департаменту земельних відносин Харківської міської ради від 22 вересня 2014 року за №10420/0/225-14.

Позивач наполягає на безпідставному користуванні відповідачем спірною земельною ділянкою, у зв'язку з чим, звернувся з відповідним позовом та просив суд зобов'язати відповідача звільнити відповідну ділянку та стягнути з відповідача суму несплаченої плати за користування земельною ділянкою як отриманий останнім дохід від використання безпідставно набутого майна.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Суд першої інстанції, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, обґрунтовано відмовив у задоволенні позову, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.4 ст.41 Конституції України, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно із ст.179, ч.1 ст.181, ч.1 ст.316 Цивільного кодексу України річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки; до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення; правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що на спірній земельній ділянці відповідачу на праві приватної власності належить нежитлова будівля (нерухоме майно) загальною площею 0,0695 га. та будь-яке переміщення вказаної нерухомості є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення.

Згідно чинного земельного законодавства використання землі здійснюється або на праві власності, або на праві користування земельною ділянкою (в даному випадку - договору оренди земельної ділянки).

Порядок набуття прав на земельну ділянку при переході права на будівлю і споруду унормований статтею 30 Земельного кодексу України від 18.12.90 (чинного на час придбання спірного майна).

За приписами наведеної норми при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження - будівлі та споруди. У разі зміни цільового призначення надання земельної ділянки у власність або користування здійснюється в порядку відведення.

Статтею 120 Земельного кодексу України від 25.10.01 (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) унормовано, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Як свідчать матеріали справи, відповідач у 2001 році набув право власності на нерухоме майно (будівлю), розташоване на спірній земельній ділянці; що така земельна ділянка раніше була надана в користування попередньому власнику цього майна ТОВ «Евросервіс» (реорганізовано в ТОВ «Гранд -Альянс»)

Отже, відповідач, у відповідності до вимог земельного законодавства, набув і право на земельну ділянку під такою нерухомістю на тих же умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Таким чином, спірна земельна ділянка не є безпідставно набутим майном у розумінні приписів статті 1212 Цивільного кодексу України.

Статтею 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що невід'ємною частиною договору оренди землі є, зокрема, проект відведення земельної ділянки у разі його розроблення згідно із законом.

Згідно ч.2 ст.123 Земельного кодексу України особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки.

Відповідач, в свою чергу, як власник нерухомого майна, з метою подальшого укладення договору оренди спірної земельної ділянки, 24.03.2006р. звертався до міського голови про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення спірної земельної ділянки, на якій таке майно розташоване .

Частиною 3 статті 123 Земельного кодексу України визначено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Суд першої інстанції обгрунтовано встановив, що позивач визначених ч.3 ст.123 Земельного кодексу України або Законом України "Про звернення громадян", дій не вчинив.

Частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

За ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а згідно із ст.13 - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою (Лист Верховного Суду України від 01 квітня 2014 року "Аналіз практики застосування судами ст.16 Цивільного кодексу України").

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що у відповідача виникло право власності на нерухомість на підставі цивільно-правових угод, але право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином відповідачем не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомості на користування нерухомістю та як наслідок - земельною ділянкою, на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантованого статтею 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття (Лист Вищого господарського суду від 01 січня 2010 року "Узагальнення судової практики розгляду господарськими судами справ у спорах, пов'язаних із земельними правовідносинами").

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому виключає можливість задоволення позовних вимог в цій частині.

Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог в частині стягнення з відповідача 374276,22 грн., як доходу, отриманого від безпідставно набутого майна, оскільки земельна ділянка, яка є предметом спору, не є такою, що набута безпідставно.

Відповідно до частини 1 статті 1214 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.

Отже, для застосування статей 1212, 1213, 1214 ЦК України має бути доведеним факт безпідставного набуття майна, що позивачем не виконано.

Суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволені позовних вимог про повернення безпідставно набутого майна - земельної ділянки, оскільки це майно (земельна ділянка) не є безпідставно набутим враховуючи, що на ній знаходиться будівля, яка належить відповідачу на праві власності та повернення земельної ділянки приведе до порушення права відповідача на будівлю, яка належить йому на праві власності.

Колегія суддів, здійснивши системний аналіз норм діючого законодавства, вважає, що вимога про повернення безпідставно набутого майна нерозривно пов'язана з вимогою про відшкодування всіх доходів, отриманих від безпідставно набутого майна, тобто не довівши факт безпідставності набуття майна, не повернувши зазначене майно у позивача не виникає право на відшкодування доходів, отриманих від безпідставно набутого майна.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що застосування ст..ст.1212, 1213, 1214 ЦК України в даному випадку є неправомірним.

Статтею 1214 Цивільного кодексу України передбачено визначення реального розміру доходів, які були одержані від цього майна.

Заявлена до стягнення сума грошових коштів розрахована позивачем, виходячи з розміру орендної плати за земельну ділянку.

Відповідно до пункту 288.1 статті 288 Податкового Кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Договори оренди відповідач на спірну земельну ділянку не укладав, майно за актами приймання-передачі не отримував.

Таким чином, розрахунок позивача про отримані доходи відповідачем оснований на припущеннях та є недоведеним.

Згідно із пунктом 287.6 статті 287 Податкового Кодексу України при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину), податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди, їх частини, з урахуванням прибудинкової території, сплачуються на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Також, відповідно до статті 206 Земельного кодексу України, використання землі в Україні є платним.

Згідно із ст.269 Податкового кодексу України, платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою (п.287.1 ст.287 Податкового кодексу України ).

Об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

Для визначення розміру податку та орендної плати відповідно до п.289.1 ст.289 Податкового кодексу України використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин (стаття 23 Закону України "Про оцінку земель").

Нормативно грошова оцінка земельної ділянки визначає вартість квадратного метра певної земельної ділянки.

Таким чином, для встановлення загальної нормативної вартості земельної ділянки необхідно встановити конкретний розмір такої земельної ділянки, але позиція позивача базується на припущеннях та з достовірністю не підтверджується матеріалами справи.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що наданий позивачем до позову акт обстеження та визначення меж, площі та конфігурації спірної земельної ділянки від 03 жовтня 2014 року (а.с.13-16) складено головним спеціалістом відділу контролю за використанням земель Департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради. Докази про використання під час складання вказаного акту необхідної техніки, спеціалістів та документації в матеріалах справи відсутні, а позивачем не надані.

Відповідно до Положення про Департамент самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради (додаток № 130 до рішення Харківської міської ради 6 скликання від 24 листопада 2010 року № 07/10 в редакції рішення 25 сесії Харківської міської ради 6 скликання від 03 липня 2013 року №1188/13), він не має повноважень щодо визначення меж, розмірів земельних ділянок, а виконує на самоврядних засадах контрольну функцію належного використання земельних ділянок.

На підставі викладеного, позивачем, в порушення ст.ст.4-3, 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, не підтверджено розмір спірної земельної ділянки, а від так не підтверджено розмір заявлених до стягнення грошових коштів.

Суд першої інстанції зробив обґрунтований висновок, що відповідач жодним чином не ухилявся від здійснення плати за фактичне використання спірної земельної ділянки, згідно пояснень відповідача, останній здійснював плату за оренду земельної ділянки, що підтверджується довідкою ДПІ у Московському районі м.Харківа від 5.06.2015р. про відсутність заборгованості із сплати податків, зборів.

Колегія суддів вважає, що заява про уточнення (доповнення) апеляційних вимог та скасування додаткового рішення господарського суду Харківської області від 18.05.2015р., яким стягнута недоплачена сума судового збору в розмірі 23769,56 грн. не підлягає задоволенню, так як позивач безпідставно не сплатив судовий збір за позовною вимогою про повернення в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набутого майно - земельну ділянку площею 0,0695 га, яка розташована по вул. Юр'ївській, 17 у м. Харкові., вартість земельної ділянки підтверджується нормативною грошовою оцінкою.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень, що позивачем не виконано.

Таким чином, висновки викладені в рішенні господарського суду, відповідають нормам матеріального та процесуального права та фактичним обставинам справи, а мотиви позивача не можуть бути підставою для його скасування, керуючись ст.ст.41, 129 Конституції України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст.ст. 16, 179, 181, 316 Цивільного кодексу України, ст.ст.120, 123, 206 Земельного Кодексу, ст.ст.269, 287, 289 Податкового Кодексу України, ст.15 Закону України "Про оренду землі", ст.179 Господарського кодексу України, ст.ст. 101-105 ГПК України колегія суддів

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 24.12.2014 р. по справі №922/5465/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до касаційної інстанції: Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складено 12.06.15

Головуючий суддя Могилєвкін Ю.О.

Суддя Пушай В.І.

Суддя Потапенко В.І.