Постанова № 44876352, 11.06.2015, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2015 р. Справа № 914/1876/14

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого-судді Кордюк Г.Т.

суддів Гриців В.М. Давид Л.Л.

розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 від 19.03.15

на рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.15

у справі № 914/1876/14

за позовом ОСОБА_1, м.Жовква Львівської області

до відповідача-1 ОСОБА_2, м.Жовква Львівської області

до відповідача-2 ОСОБА_3, м.Жовква Львівської області

до відповідача-3 Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок", м.Жовква Львівської області

за участю у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватного нотаріуса Жовківського районного нотаріального округу Кобзар Любов Вікторівни, м.Жовква Львівської області

про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі від 14.09.11 та визнання недійсним рішення зборів учасників ПП "Експрес-Зв'язок", оформленого протоколом №3 від 08.07.13

за участю представників:

від позивача: ОСОБА_1; ОСОБА_6 - представник

від відповідача-1: ОСОБА_7 - представник;

від відповідача-2: ОСОБА_3; ОСОБА_8 - представник

від відповідача-3: Майборода О.М. -генеральний директор;

від третьої особи: не з'явився.

Автоматизованою системою документообігу суду справу № 914/1876/14 розподілено до розгляду судді - доповідачу Кордюк Г.Т., введено до складу судової колегії суддів Гриців В.М. та Давид Л.Л.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 27.03.15 апеляційну скаргу у даній справі прийнято до провадження, справу призначено до розгляду на 16.04.15.

Розпорядженням голови Льввіського апеляційного господарського суду від 15.04.15 внесено зміни до складу судової колегії - замість судді Гриців В.М. введено суддю Данко Л.С.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 16.04.15 розгляд апеляційної скарги відкладено на 29.04.15.

Розпорядженням голови суду від 27.04.15 частково змінено склад судової колегії - замість судді Данко Л.С. введено суддю Гриців В.М. з підстав, викладених у розпорядженні.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 29.04.15 розгляд апеляційної скарги відкладено на 21.05.15.

Ухвалою суду від 21.05.15 розгляд апеляційної скарги відкладено на 26.05.15.

Ухвалою суду від 26.05.15 розгляд апеляційної скарги відкладено на 11.06.15.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 14.08.14 у справі № 914/1876/14 (суддя Мороз Н.В.) в задоволенні позову відмовлено повністю.

Постановою Львівського апеляційного господарського суд від 13.10.2014р. рішення господарського суду Львівської області від 14.08.2014р. у справі №914/1876/14 залишено без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 10.12.2014р. касаційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково, скасовано рішення господарського суду Львівської області від 14.08.2014р. та постанову Львівського апеляційного господарського суду від 13.10.2014р. у справі №914/1876/14, справу № 914/1876/14 направлено на новий розгляд до господарського суду Львівської області.

Направляючи справу на новий розгляд до Господарського суду Львівської області, судом касаційної інстанції зазначено, що суди попередніх інстанцій дійшовши висновку про те, що позивач належним чином був повідомлений про проведення зборів, оскільки повідомлення про проведення зборів надсилались на адресу позивача, зазначену в статуті Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок", чинного на момент прийняття рішення загальними зборами, а саме: АДРЕСА_1, в свою чергу доказів повідомлення позивачем про зміну місця свого проживання (місцезнаходження) суду не надано, в порушення вимог статей 47, 43 ГПК України, залишили поза увагою та правовим аналізом те, що як в протоколі №1 зборів учасників Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 29.04.2013р., була зазначена нова адреса проживання ОСОБА_1: АДРЕСА_2, так і в спірному протоколі зазначена адреса: АДРЕСА_2.

Крім того, як зазначено у постанові Вищого господарського суду України, судами попередніх інстанцій залишено поза правовим аналізом те, що спірним протоколом здійснено перерозподіл часток в статутному капіталі на підставі договору дарування частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 14.09.2011р., відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 частку в статутному капіталі Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок", яка становить 66,66%. В той час як відповідно до протоколу №1 зборів учасників Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 29.04.2013 та протоколу №3 зборів учасників Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" 08.07.2013р. частка в статутному капіталі ОСОБА_2 становить 44,36%.

Враховуючи, що підставою для визнання недійсним договору дарування ОСОБА_1 в позовній заяві послається на те, що спірний договір дарування суперечить вимогам законодавства, зокрема ст. ст. 203, 215 ЦК України та ст.57 ГК України, оскільки п.6.3 та п.6.6 статуту Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" встановлено обмеження на відчуження частки в статутному капіталі підприємства, колегія суддів суду касаційної інстанції не погодилась із висновком суду першої інстанції про те, що при укладенні спірного договору дарування дотримано п.6.3 та п.6.6 статуту Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок", який зроблений на підставі того, що заяву ОСОБА_2 від 14.09.2011р. про вихід із приватного підприємства у зв'язку із передачею своєї частки на підставі договору дарування було розглянуто 08.07.2013р. на зборах учасників Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок", оскільки місцевий господарський суд дійшовши даного висновку не врахував те, що п.6.3 та п.6.6 статуту Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" передбачена згода засновників підприємства, яка надається загальними зборами учасників підприємства, саме на передачу частки, а не затвердження її наслідків.

Отже, колегія суддів Вищого господарського суду України зазначила, що місцевий та апеляційний господарські суди припустились неправильного застосування приписів ч.1 ст.47 ГПК України щодо прийняття судового рішення суддею за результатами обговорення усіх обставин справи та ч.1 ст.43 цього Кодексу стосовно всебічного, повного і об'єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності.

Відповідно до вимог ч.1 ст.111-12 ГПК України вказівки, що містяться у постанові касаційної інстанції, є обов'язковими для суду першої інстанції під час нового розгляду справи.

Під час нового розгляду справи , Господарським судом Львівської області прийнято оскаржуване рішення від 04.03.15 у справі №914/1876/14 (головуючий суддя - Петрашко М.М.), яким у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок", за участю у справі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Приватного нотаріуса Жовківського районного нотаріального округу Кобзар Любов Вікторівни про визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі від 14.09.11 та визнання недійсним рішення зборів учасників ПП "Експрес-Зв'язок", оформленого протоколом №3 від 08.07.13 - відмовлено повністю.

При цьому, місцевий господарський суд послався на те, що чинним законодавством не передбачено жодних обмежень відносно права засновника вільно розпоряджатись належною йому часткою в статутному капіталі приватного підприємства. Відтак, ОСОБА_2 мала право вільно розпоряджатись належною їй часткою в статутному капіталі ПП " Експрес-Зв'язок".

Виходячи з аналізу оспорюваного договору, його зміст відповідає та не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Судом першої інстанції зазначено, що договір дарування укладено у відповідності до встановлених законодавством вимог необхідних для укладення та чинності правочину, зокрема, сторони оспорюваного договору під час його укладення мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що випливає з положень п. 10 договору, кожна із сторін свідчить, що договір відповідає їх інтересам, вчинений без будь - якого примусу, не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин, не приховує інших правочинів, не носить характеру фіктивного та удаваного правочину; оспорюваний договір дарування укладений в належній формі, а саме, письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Л.В. Кобзар і зареєстрований в реєстрі за № 933, договір дарування спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, місцевий господарський суд дійшов висновку, що договір дарування частки в статутному капіталі укладено з дотриманням вимог ч.1- 3, ч.5 ст. 203 ЦК України щодо укладення договору та його чинності, відтак правові підстави щодо визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі від 14.09.2011р. відсутні.

Також місцевим господарським судом зазначено, що з моменту укладення договору дарування та його нотаріального посвідчення, право власності на частку в статутному капіталі перейшло до відповідача-2, і у даному випадку в силу вимог ч.1 ст.215, ч.1 ст. 203 ЦК України дотримання чи недотримання положень п.п. 6.3. та 6.6. Статуту не може бути підставою для визнання договору дарування частки в статутному капіталі від 14.09.2011р. недійсним.

Щодо тверджень позивача стосовно того, що до спірних правовідносин, зокрема, щодо прав та обов'язків засновників приватних підприємств слід застосовувати аналогію закону, а саме, керуватись положеннями ЦК України та Закону України "Про господарські товариства", які регулюють, зокрема, порядок відчуження часток у товариствах з обмеженою відповідальністю, судом першої інстанції зазначено, що з вищенаведеної норми закону вбачається, що учасник товариства має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства.

Однак, лише у разі продажу частки інші учасники товариства наділені переважним правом щодо її купівлі, проте будь-яких обмежень щодо відступлення частки одному або кільком учасникам товариства у інший спосіб відмінній від її продажу, зокрема її дарування, положення ст. 147 ЦК України не містять.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду Львівської області від 04.03.15 року та прийняти нове, яким задоволити позовні вимоги у повному обсязі.

При цьому, скаржник посилається на порушення місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права під час прийняття судом оскаржуваного рішення.

Також, скаржник зазначає про те, що при укладенні оспорюваного договору дарування грубо порушені положення п.п. 6.3 та 6.6 Статуту ПП «Експрес -зв'язок», що прямо вказує на невідповідність такого договору вимогам ч.ч.1,4 ст.57, ч.3 ст.62 ГК України ,ч1,ст..116 ЦК України, яка, на думку апелянта, підлягає застосуванню до спірних правовідносин, відповідно до ст.8 ЦК України по аналогії закону, що є визначеною ч.1 ст.203 ЦК України підставою для для визнання недійсним оспорюваного договору дарування.

Крім того, апелянт зазначає, що судом першої інстанції в оспорюваному рішенні не наведено жодних мотивів незастосування такої норми матеріального права як ст.116 ЦК України, яка підлягала застосуванню в даному випадку до спірних правовідносин.

Також, скаржник вважає припущенням висновок суду першої інстанції про те, що зазначена у протоколах №1 та №3 зборів учасників ПП «Експрес -Зв'язок» адреса позивача АДРЕСА_2 є нічим іншим як технічною помилкою.

14 квітня 2015 року до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу від відповідача 1 в якому зазначено про обґрунтованість доводів скаржника викладених в апеляційній скарзі у зв'язку з чим він просить апеляційну скаргу задоволити повністю.

15 квітня 2015 року від відповідача 2 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він зазначає про законність та обґрунтованість рішення місцевого господарського суду, а твердження апелянта викладені у скарзі вважає безпідставними, відтак просить залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Також, відповідачем 2, 21.05.15 подано додаткові пояснення, в якому додатково наведено обставини на спростування доводів апеляційної скарги.

20 травня 2015 року від відповідача 3 надійшов відзив на апеляційну скаргу,в якому він зазначає про відсутність, на його думку, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення господарського суду першої інстанції.

Третя особа участі свого уповноваженого представника не забезпечила, причини неявки суду не повідомила. Стосовно цього колегія суддів зазначає, що статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 ГПК України, розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для реалізації якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

Зважаючи на те, що наявних матеріалів справи є достатньо для правильного вирішення даної справи, розгляд справи вже відкладався, судова колегія вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності зазначеного представника.

Присутні представники навели у судовому засіданні свої доводи та міркування з приводу поданої апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши пояснення присутніх представників, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права зазначає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.15 та у справі №914/1876/14 - відсутні, зважаючи на наступне:

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, відповідно до п.1.1. Статуту «Експрес - Зв'язок» державну реєстрацію якого проведено 13.09.2011р. за № 13981050015000092, Приватне підприємство "Експрес-Зв'язок" створене на власності його засновників ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_1.

Відповідно до п.4.3 Статуту частка кожного із засновників підприємства в статутному капіталі складала: ОСОБА_2 - 66,66%, що становить 894577,72 грн., ОСОБА_3 - 16, 67%, що становить 223 711,14 грн., ОСОБА_1 - 16, 67 %, що становить 223 711,14 грн. статутного капіталу.

Відповідно до п.4.3 Статуту ПП "Експрес-Зв'язок" зі змінами та доповненнями, зареєстрованими 13.09.11 на підставі рішення загальних зборів засновників від 29.04.2013р., вклади та частки в статутному капіталі кожного із засновників становлять: ОСОБА_2 - 1952000 грн., що становить 44,36% статутного капіталу, ОСОБА_3 - 1224000 грн., що становить 27,81 % статутного капіталу, ОСОБА_1 - 1 224 000 грн., що становить 27,81 % статутного капіталу.

Згідно п. 4.4 Статуту підприємства, розмір статутного капіталу може збільшуватись за рахунок додаткових внесків або зменшуватись згідно рішення засновників.

29 квітня 2013 року загальним зборами засновників приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" прийнято рішення, затверджене протоколом №1 про збільшення статутного капіталу підприємства за рахунок грошових коштів засновників до 4 400 000 грн.

30 квітня 2013 року на підставі рішення загальних зборів засновників ПП "Експрес- Зв'язок" від 29.04.13 внесено зміни та доповнення до статуту, які є невід'ємною частиною Статуту зареєстрованого 13.09.11, згідно яких, посеред іншого, в пункт 4.3 внесено зміни, якими для забезпечення діяльності підприємства за рахунок грошових внесків засновників створюється статутний капітал у розмірі 4 400 000 грн. Вклади та частки в статутному капіталі кожного із засновників становлять: ОСОБА_2 - 1 952 000 грн., що становить 44,36% статутного капіталу, ОСОБА_3 - 1 224 000 грн., що становить 27,81 % статутного капіталу, ОСОБА_1 - 1 224 000 грн., що становить 27,81 % статутного капіталу.

29 травня 2014 року зборами учасників ПП "Експрес-Зв'язок" протоколом №4 від 29.05.2014р. затверджено нову редакцію Статуту приватного підприємства "Експрес -Зв'язок", державну реєстрацію проведено 29.05.14 за № 13981050015000092. Згідно умов Статуту в новій редакції, учасником приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" є ОСОБА_3.

Відповідно до п. 4.3 Статуту в новій редакції, для забезпечення діяльності підприємства за рахунок грошових вкладів учасника створений статутний капітал у розмірі 3 176 000,00 грн. Частка учасника ОСОБА_3 в статутному капіталі підприємства складає 3 176 000, 00 грн. (п. 4.4. Статуту).

14 вересня 2011 року за договором дарування частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок", посвідченим приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Кобзар Л. В., зареєстрованим в реєстрі за №933, ОСОБА_2 (далі - дарувальник) зобов'язалась в порядку та на умовах, визначених у договорі, передати, а ОСОБА_3 (далі -обдаровуваний) зобов'язався прийняти в дар частку в статутному капіталі Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок", що складає 894 577, 72грн., що становить 66,66 %.

Відповідно до п. 3 договору, частка, що відчужується належить дарувальнику на підставі Статуту Приватного підприємства "Експрес - Зв'язок", зареєстрованого 13.09.2011р. Жовківською районною державною адміністрацією, про що зроблено запис №13981050015000092. Договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення (п.7). З моменту укладення цього договору до обдаровуваного переходять усі права та обов'язки учасника приватного підприємства, передбачені законом та статутом приватного підприємства.

Пунктом 8 договору передбачено, що дарувальник повинен повідомити приватне підприємство "Експрес-Зв'язок" про укладення цього договору.

Право власності на відчужувану частку в статутному капіталі переходить до обдаровуваного з моменту укладення цього договору (п.9 договору).

Кожна із сторін свідчить, що договір відповідає їх інтересам, вчинений без будь-якого примусу, не під впливом помилки, обману насильства або тяжких обставин, не приховує інших правочинів, не носить характеру фіктивного та удаваного правочину (п.10 договору).

У зв'язку з укладенням вказаного договору дарування, 14.09.11 ОСОБА_2 звернулась до загальних зборів засновників Приватного підприємства "Експрес- Зв'язок" з заявою про вихід зі складу засновників підприємства.

Заяву ОСОБА_2 було розглянуто загальними зборами 08.07.2013р. та прийнято рішення, оформлене протоколом №3 від 08.07.2013р., зокрема, про виключення ОСОБА_2 із складу учасників підприємства у зв'язку з даруванням частки ОСОБА_3; здійснення перерозподілу часток в статутному капіталі підприємства наступним чином: ОСОБА_3 - 3176000,00 грн. (72,18% статутного капіталу), ОСОБА_1 - 1 224 000,00 грн. (27, 82 % статутного капіталу; затвердження Статуту підприємства в новій редакції.

Вважаючи, що договір дарування частки в статутному капіталі від 14.09.2011р. суперечить вимогам законодавства, зокрема ст.ст. 203, 215 ЦК України та ст. 57 ГК України, оскільки укладений з порушенням п. 6.3 та п.6.6 Статуту ПП "Експрес-Зв'язок", а рішення загальних зборів учасників ПП "Експрес - Зв'язок", оформлене протоколом №3 від 08.07.2013р., прийняте з порушенням порядку скликання зборів ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом у даній справі.

Розглянувши матеріали справи місцевий господарський суд дійшов до висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог та відмовив у їх задоволенні.

Судова колегія погоджується з такими висновками місцевого господарського суду, з огляду на наступне.

Щодо визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі від 14.09.2011 року:

Відповідно до положень ч.3 ст.215 ЦК України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Згідно зі ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 ст. 203 ЦК України.

Згідно ч. 1 ст. 203 ЦК України, правочин може бути визнано недійсним якщо його зміст, в даному випадку, зміст оспорюваного договору, суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ч.ч.2-5 ст. 203 ЦК України, вимогами, необхідними для чинності правочину є вчинення правочину особою, яка має необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятись у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до пункту 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року №11 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів (господарських договорів) встановлені статтями 215, 216 ЦК України, статтями 207, 208 ГК України.

Правила, встановлені цими нормами, повинні застосовуватися господарськими судами в усіх випадках, коли правочин вчинений з порушенням загальних вимог частин першої - третьої, п'ятої статті 203 ЦК України і не підпадає під дію інших норм, які встановлюють підстави та наслідки недійсності правочинів, зокрема, статей 228, 229, 230, 232, 234, 235, 1057 1 ЦК України, абзацу другого частини шостої статті 29 Закону України "Про приватизацію державного майна", частини другої статті 20 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", частини другої статті 15 Закону України "Про оренду землі", статті 12 Закону України "Про іпотеку", частини другої статті 29 Закону України "Про страхування", статті 78 Закону України "Про банки і банківську діяльність", статті 7 1 Закону України "Про передачу об'єктів права державної та комунальної власності" тощо.

Отже, вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та, в разі задоволення позовних вимог, зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Стаття 3 ЦК України серед загальних засад цивільного законодавства проголосила свободу договору, свободу підприємницької діяльності, яка не заборонена законом.

Свобода договору полягає, зокрема, у вільному вияві волі сторін, у тому числі в підприємницькій, господарській діяльності, на вступ у договірні відносини, у можливості вільно обирати собі партнерів у договірних відносинах, у визначенні умов договору тощо.

Згідно з рішенням Конституційного суду України від 19.09.12 у справі за конституційним зверненням ПП «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення ч.1 ст.61 Сімейного кодексу України, статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права сіпльної сумісної власності подружжя. З наведеного вбачається, що частка у статутному капіталі підприємства є самостійним об'єктом права власності.

Відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст.319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Пунктом 21 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Федоренко проти України» від 30.06.06 визначено, що у відповідності до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції (конвенція з прав людини та основоположних свобод, яка ратифікована ВРУ 17.07.1997 року), право власності має бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтувати іх «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.

Відповідно до ч.1 ст.321 ЦК України право власності є непорушним. Частиною 2 ст.321 ЦК України встановлено, що особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановленому законом.

Наведеним підтверджується, що чинним законодавством не передбачено жодних обмежень відносно права засновника вільно розпоряджатись належною йому часткою в статутному капіталі приватного підприємства.

Як правильно встановив місцевий господарський суд, виходячи з аналізу договору дарування частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 14.09.11 його зміст відповідає та не суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Вказаний договір укладено у відповідності до встановлених законодавством вимог необхідних для укладення та чинності правочину, зокрема, сторони оспорюваного договору під час його укладення мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників правочину було вільним і відповідало їх внутрішній волі, що випливає з положень п. 10 договору, кожна із сторін свідчить, що договір відповідає їх інтересам, вчинений без будь - якого примусу, не під впливом помилки, обману, насильства або тяжких обставин, не приховує інших правочинів, не носить характеру фіктивного та удаваного правочину; оспорюваний договір дарування укладений в належній формі, а саме, письмовій формі та посвідчений приватним нотаріусом Жовківського районного нотаріального округу Львівської області Л.В. Кобзар і зареєстрований в реєстрі за № 933, договір дарування спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Таким чином, договір дарування частки в статутному капіталі укладено з дотриманням вимог ч.1- 3, ч.5 ст. 203 ЦК України щодо укладення договору та його чинності, відтак правові підстави щодо визнання недійсним договору дарування частки в статутному капіталі від 14.09.11 відсутні.

Щодо посилання скаржника на порушення положень п.п.6.2.,6.3. Статуту ПП "Експрес-Зв'язок", а також ст.116 ЦК України та 147 ЦК України, як на підставу для визнання договору дарування частки в статутному капіталі від 14.09.11 недійсним, розцінюється колегією суддів як безпідставне та необґрунтоване, оскільки в силу вимог ч.1 ст.215, ч.1 ст. 203 ЦК України підставою для визнання правочину недійсним є невідповідність його змісту ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави та суспільства, його моральним засадам.

Разом з цим, статут підприємства не належить до актів цивільного законодавства, що підтверджується, зокрема, і ст.4 ЦК України, якою передбачено поняття актів цивільного законодавства.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п.3.2.3 та 3.2.4 Рекомендацій від 28.12.2007 N 04-5/14 «Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин» перехід прав на частку у статутному капіталі товариств з обмеженою відповідальністю врегульовано статтею 147 ЦК України та статтею 53 Закону України "Про господарські товариства".

Відповідно до частини четвертої статті 151 ЦК України вказані положення застосовуються також до відносин, пов'язаних з переходом частки у статутному капіталі товариств з додатковою відповідальністю.

Згідно з частиною першої статті 147 ЦК України та частиною першої статті 53 Закону України "Про господарські товариства" учасники товариств з обмеженою та з додатковою відповідальністю мають право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Закон не обмежує це право необхідністю отримання згоди інших учасників товариства на передачу частки.

Судам слід мати на увазі, що частина друга статті 147 ЦК України та частина друга статті 53 Закону України "Про господарські товариства" надає можливість передбачити в статуті товариства заборону на відчуження частки третім особам або необхідність отримання згоди учасників товариства на таке відчуження. Недотримання встановленого статутом порядку відступлення частки третім особам може бути підставою для визнання договору про відступлення, купівлю-продаж або інше відчуження частки третій особі недійсним.

У пункті 3.3 зазначених Рекомендацій ВГС України визначено, що пунктом 3 частини другої статті 137 ЦК України та пунктом "в" частини першої статті 79 Закону України

"Про господарські товариства" передбачено право вкладників командитного товариства переважно перед третіми особами набувати відчужувану частку (її частину) в складеному капіталі товариства. Оскільки йдеться про намір вкладників викупити частку, що відчужується, судам слід виходити з того, що зазначені норми ЦК України та Закону України "Про господарські товариства" передбачають переважне право вкладника на придбання частки тільки у разі її оплатного відчуження.

Абзац другий частини другої статті 147 ЦК України передбачає переважне право учасників товариств з обмеженою відповідальністю на купівлю частки (її частини) у статутному капіталі товариства, що відчужується. Відповідно до статті 135 ЦК України таким же правом користуються учасники товариств з додатковою відповідальністю. Оскільки у абзаці другому частини другої статті 147 ЦК України йдеться про переважне право на купівлю частки (її частини), переважне право не поширюється на відносини дарування, іншого безоплатного відчуження частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю або товариства з додатковою відповідальністю, а також обмін цієї частки (її частини) на інше майно.

З наведеного вбачається, що на відчуження учасником частки у статутному капіталі товариства шляхом її дарування не вимагається згода інших учасників чи прийняття відповідного рішення зборами учасників товариства, вказане право учасника на відчуження частки у статутному капіталі залежить тільки від його волевиявлення і необмежено будь - якими умовами (зазначена позиція міститься також в постанові ВГС України від 13.07.11 у справі № 12/91-1625).

Відповідно до п. 13 постанови Пленуму ВСУ від 24.10.2008 № 13 «Про практику розгляду судами корпоративних спорів» положення установчих документів господарських товариств, які не відповідають вимогам законодавства, не застосовуються.

Відтак, з огляду на все вищенаведене, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про відсутність підстав для визнання договору дарування частки в статутному капіталі від 14.09.2011р. недійсним.

Щодо визнання недійcним рішення загальних зборів учасників ПП "Експрес - Зв'язок", оформлене протоколом №3 від 08.07.13, у зв'язку з порушенням порядку скликання зборів та за відсутності позивача чи його представника на зборах.

З матеріалів справи вбачається, що 08.07.13 відбулись загальні збори учасників Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок".

До порядку денного зборів було включено наступні питання: 1) розгляд заяви ОСОБА_2; 2) розподіл часток в статутному капіталі; 3) затвердження статуту підприємства в новій редакції.

За результатами проведення загальних зборів прийнято рішення, оформлене протоколом №3 від 08.07.2013р., зокрема, про виключення ОСОБА_2 із складу учасників підприємства у зв'язку з даруванням частки ОСОБА_3; про здійснення перерозподілу часток в статутному капіталі підприємства наступним чином: ОСОБА_3 - 3176000,00 грн. (72,18% статутного капіталу), ОСОБА_1 - 1 224 000,00 грн. (27, 82 % статутного капіталу; про затвердження Статуту підприємства в новій редакції згідно запропонованого проекту. Рішення прийнято голосами "за" - 72, 18 % голосів, "проти" - 0%, "утрималось" - 0%.

На загальних зборах, які відбулися 08.07.2014р. були присутні: ОСОБА_2 - 44, 36% статутного капіталу, ОСОБА_3 - 27, 82 % статутного капіталу, що підтверджується їх підписами в протоколі №3 зборів учасників ПП "Експрес-Зв'язок" від 08.07.2013р. ОСОБА_1 на збори не прибув.

Згідно п. 5.1. Статуту, вищим органом управління підприємством є загальні збори учасників, які складаються з учасників або призначених ними представників. Збори вважаються правомочними, якщо на них присутні учасники, які володіють більш як 60% голосів. Кількість голосів визначається відповідно до розміру частки кожного учасника в статутному капіталі. Рішення вважаються прийнятими, якщо за нього проголосують учасники, які володіють у сукупності більше як 60% голосів (п. 5.3. Статуту).

Відповідно до п. 5.5 Статуту, про проведення загальних зборів учасників кожен із учасників повідомляється персонально шляхом надсилання повідомлення про проведення зборів з зазначенням часу, місця та порядку денного. Повідомлення повинно бути надіслано не менше як за 20 днів до дня проведення загальних зборів.

Позивач заперечує факт отримання повідомлення, оскільки згідно паспортних даних, місце проживання/реєстрації ОСОБА_1 - АДРЕСА_2. Дана обставина підтверджується також довідкою з КП "Жовківське міське виробниче управління ЖКГ" від 18.06.2014 №4424, з якої вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований з 17.10.2003р. за адресою - АДРЕСА_2.

З цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне:

В матеріалах справи міститься повідомлення про проведення загальних зборів учасників ПП "Експрес-Зв'язок" від 06.06.13 із зазначенням дати, часу, місця проведення загальних зборів та порядку денного.

Крім того, долучено опис вкладення в цінний лист, з якого вбачається, що повідомлення надіслано 06.06.13 ОСОБА_1 на адресу: - 80300, АДРЕСА_1. Повідомлення направлялись з оголошеною цінністю.

Відповідно до ст.2 "Правил надання послуг поштового зв'язку", які затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009р. № 270, поштове відправлення з оголошеною цінністю - реєстровані лист, бандероль, посилка, прямий контейнер, які приймаються для пересилання з оцінкою вартості вкладення, визначеною відправником.

Відповідно до п.6.2. Статуту, засновники підприємства зобов'язані дотримуватися положень статуту підприємства.

Із статуту підприємства, чинного на момент скликання загальних зборів та їх проведення вбачається, що адресою позивача є АДРЕСА_1, відтак в силу п.6.2. статуту, повідомлення про проведення загальних зборів і не могло надсилатися на будь-яку іншу адресу.

Доказів повідомлення підприємства позивачем про зміну місця свого проживання на день державної реєстрації статуту ПП "Експрес-Зв'язок" 13.09.11 до дати внесення змін до статуту відповідно до рішень загальних зборів від 29.04.13 оформлених протоколом № 1, та до дати проведення зборів учасників підприємства 08.07.13 оформлених протоколом № 3 в матеріалах справи не міститься.

Відповідно до п. 2.15 Рекомендацій Президії Вищого Господарського Суду України від 28.12.2007 "Про практику застосування законодавства у розгляді справ, що виникають з корпоративних відносин), якщо позивач - учасник не повідомив підприємство про зміну свого місця проживання (місцезнаходження), посилання позивача на неповідомлення його про скликання загальних зборів не може бути підставою для визнання рішень загальних зборів недійсними.

В силу ст. 57 ГК України протокол загальних зборів не є установчим документом суб'єкта господарювання, відтак відомості про місце проживання (місцезнаходження) учасника підприємства, що містяться в протоколі, не можуть братися судом до уваги при вирішенні питання щодо належності повідомлення учасника приватного підприємства про проведення загальних зборів.

Адреса зазначена у протоколах не може розцінюватися судом як повідомлення позивача адресоване у певній формі підприємству про зміну свого місця проживання.

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду, що зазначена у протоколах адреса: АДРЕСА_2, не може вважатися повідомленням про зміну місце проживання.

Згідно п. п. 18, 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.08 № 13 "Про практику розгляду судами корпоративних спорів", при вирішенні питання про недійсність рішень загальних зборів у зв'язку з іншими порушеннями, допущеними під час скликання та проведення загальних зборів, господарський суд повинен оцінити, наскільки ці порушення могли вплинути на прийняття загальними зборами відповідного рішення. Господарські суди також мають враховувати, що для визнання недійсним рішення загальних зборів товариства обов'язково необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства. Якщо за результатами розгляду справи такого порушення не встановлено, у господарського суду відсутні підстави для задоволення позову.

Рішення загальних зборів господарського товариства можуть бути визнані недійсними в судовому порядку у випадку недотримання процедури їх скликання, встановленої статтями 43, 61 Закону України „Про господарські товариства". Права учасника (акціонера) товариства можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо.

При вирішенні спорів про визнання недійсними рішень загальних зборів господарського товариства з підстав недопущення до участі в них акціонерів (учасників) товариства судам необхідно з'ясувати, чи могла їх відсутність (або наявність) істотно вплинути на прийняття рішення, яке оскаржується. (п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами корпоративних спорів" від 24.10.08 № 13).

Враховуючи наведене, а також те, що загальні збори підприємства 08.07.13 було проведено за наявності кворуму, рішення приймались з питань, які включено до порядку денного, докази надіслання повідомлення позивачу про проведення зборів наявні в матеріалах справи, колегія суддів не вбачає підстав для визнання недійсним рішень загальних зборів від 08.07.13.

Щодо здійснення спірним протоколом перерозподілу часток в статутному капіталі на підставі договору дарування частки в статутному капіталі Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 14.09.2011, відповідно до якого ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_3 частку в статутному капіталі Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок", яка становить 66,66 %. В той час як відповідно до протоколу № 1 зборів учасників Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 29.04.2013 та протоколу № 3 зборів учасників Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" 08.07.2013 частка в статутному капіталі ОСОБА_2 становить 44,36 % суд апеляційної інстанції зазначає наступне:

Пунктами 7, 9 договору дарування частки в статутному капіталі приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" встановлено, що договір набуває чинності з моменту його нотаріального посвідчення. З моменту укладення цього договору до обдаровуваного переходять усі права та обов'язки учасника приватного підприємства, передбачені законом та статутом приватного підприємства. Право власності на відчужувану частку в статутному капіталі переходить до обдаровуваного з моменту укладення цього договору.

Зважаючи на наведене, з моменту укладення договору дарування та його нотаріального посвідчення, право власності на частку в статутному капіталі перейшло до відповідача-2.

Відповідно до п.6.11. Статуту, вихід засновника з підприємства відбувається на підставі поданої заяви на адресу загальних зборів засновників. Засновник вважається таким, що вибув з числа засновників з моменту внесення змін до статуту.

Відтак, 14.09.11 відповідач-1 звернулась із заявою до загальних зборів приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" про вихід із приватного підприємства у зв'язку з передачею своєї частки в статутному капіталі за договором дарування відповідачу-2.

Як вбачається з матеріалів справи, заяву ОСОБА_2 було розглянуто на загальних зборах 08.07.13 та задоволено, що підтверджується протоколом №3 загальних зборів учасників приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 08.07.13.

Вказана скаржником обставина стосовно того, що на підставі договору дарування частка в статутному капіталі ОСОБА_2 становила 66,66 %, в той час як відповідно до протоколу № 1 зборів учасників Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 29.04.13 та протоколу № 3 зборів учасників Приватного підприємства "Експрес-Зв'язок" від 08.07.13 частка в статутному капіталі ОСОБА_2 становила 44,36 %, не порушує прав позивача, оскільки у даному випадку частка позивача не зменшилась, а навпаки є більшою в порівнянні з розміром частки на момент укладення договору дарування, і за результатами проведення загальних зборів учасників від 08.07.13 було прийнято рішення про розподіл часток у статуному капіталі, яке оформлене протоколом № 3.

Крім цього, суд апеляційної інстанції зазначає, що як зазначено вище 14.09.11 ОСОБА_2 звернулася із заявою до загальних зборів ПП «Експрес - Зв'язок» про вихід з приватного підприємства у зв'язку з передачею своєї частки встатутному капіталі за договором дарування.

Проте, її заяву було розглянуто на загальних зборах лише 08.07.13 та задоволено, що підтверджується протоколом №3 від 08.07.13.

При цьому, 29.04.13 на загальних зборах було прийнято рішення про збільшення статутного капіталу, проте станом на цю дату ОСОБА_2 ще не було виключено із складу учасників за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. В подальшому при складанні протоколу за зазначаючи у ньому відповідні частки, учасники керувалися даними Єдиного державного реєстру, до яких, як заначено вище, зміни внесені ще не були.

Разом з цим, варто зазначити, що на підставі договору дарування ОСОБА_2 передала у власність відповідачу-2 не частину, а всю частку у статуному капіталі підприємства, що належала їй на праві власності, відтак вся частка, що належала відповідачу-1 на дату проведення загальних зборів учасників 08.07.13 розподілена на користь відповідача-2, а відтак наведеним спростовуються доводи апелянта з цього приводу.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Згідно ч.1 та ч.2 ст.43 ГПК України відповідно господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом; ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Оскільки, обставини, на які посилається скаржник в апеляційній скарзі, не підтверджені належними та допустимими доказами, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів апеляційної інстанції не знайшла підстав для її задоволення та скасування рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.15 у даній справі.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, -

Львівський апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення Господарського суду Львівської області від 04.03.15 у справі № 914/1876/14 залишити без змін, апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до ВГС України в порядку і строки встановлені ст.ст. 109,110 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.06.15

Головуючий суддя Кордюк Г.Т.

Суддя Гриців В.М.

Суддя Давид Л.Л.