Рішення № 44874361, 20.05.2015, Господарський суд Запорізької області

номер провадження справи 32/63/15

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.05.2015 Справа № 908/2354/15-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "СТАР" (01010, м. Київ, вул. Московська, буд. 24, кв. 21)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Форіца" (87400, Донецька область, Першотравневий район, смт. Мангуш, вул. Титова, буд. 150)

про стягнення 24527,60 грн. основного боргу, 149,18 грн. - 3% річних

Суддя Н.А. Колодій

Представники:

Від позивача: Коротка А.В., довіреність б/н від 27.02.2015 р.

Від відповідача: не з'явився

Розпорядженням Вищого господарського суду України від 02.09.2014 р. № 28-р "Про зміну територіальної підсудності господарських справ" визначено, що розгляд господарських справ підсудних господарському суду Донецької області здійснюються господарським судом Запорізької області.

До господарського суду Запорізької області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "СТАР" з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форіца" про стягнення 24578,00 грн., які складаються з 24527,60 грн. основного боргу та 50,40 грн. - 3% річних.

Ухвалою господарського суду Запорізької області від 09.04.2014 р. позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 908/2354/15-г, присвоєно номер провадження справи 32/63/15, з призначенням судового засідання на 20.05.2015 р. Ухвала направлялась на адресу сторін в установленому законом порядку.

20.05.2015 р. до господарського суду Запорізької області від ТОВ "Український торговий дім "СТАР" надійшла заява (вих. № 107 від 18.05.5015 р.), якою позивач просив збільшити розмір позовних вимог. Просить суд стягнути з відповідача на його користь 24527,60 грн. основного боргу, 149,18 грн. - 3% річних та 6450,76 грн. втрат від інфляції.

Позивач в судовому засіданні 20.05.2015 р. надав суду заяву, якою просить суд не приймати до розгляду збільшення позовних вимог в частині стягнення нарахування інфляційних втрат в сумі 6450,75 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Передбачені частиною четвертою статті 22 ГПК України права позивача збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитись від позову можуть бути реалізовані до прийняття рішення судом першої інстанції. Під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено в позовній заяві. Згідно з частиною третьою статті 55 ГПК України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір, - з обов'язковим зазначенням про це як у вступній, так і в описовій частині рішення.

При цьому в разі збільшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову, виходячи з якої й вирішується спір. Факт збільшення ціни позову обов'язково відображається господарським судом, в описовій частині рішення зі справи.

Заяви відповідають вимогам ст. 22 ГПК України, приймаються судом. Суд розглядає позовні вимоги про стягнення 24527,60 грн. основного боргу, 149,18 грн. - 3% річних.

Заявлені вимоги позивач обґрунтовує ст. ст. 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст. 173 Господарського кодексу України та умовами договору поставки № 31 від 23.04.2012 р.

Відповідач заявлені позовні вимоги не спростував, представник відповідача в судове засідання за викликом не з'явився, правом надати відзив на позов не скористався. Згідно п. 3.9.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої ст. 64 та ст. 87 ГПК України. За змістом зазначеної статті 64 ГПК України, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Ухвала суду від 09.04.2015 р. про порушення провадження по даній справі, яка направлялася на адресу відповідача, не повернута органом зв'язку, тому з урахуванням обставин справи вважається належним виконанням господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу щодо вчинення судом певних процесуальних дій.

Згідно з п. 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 р. № 18 у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Оскільки всі учасники судового процесу були належним чином повідомлені про час та місце розгляду, проте не скористалися своїми правами, передбаченими статтею 22 ГПК України, участь в засіданні суду (як і інші права, передбачені статті 22 ГПК України) є правом, а не обов'язком сторони, суд дійшов висновку про можливість розгляду позовної заяви по суті в судовому засіданні 20.05.2015 року за відсутності представника відповідача.

Згідно ст. 75 ГПК України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

З урахуванням викладеного, суд вважає за доцільне розглянути справу по-суті за наявними в ній матеріалами, яких достатньо для вирішення спору по суті, за відсутністю відповідача.

За письмовим клопотанням представника позивача розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.

У засіданні суду 20.05.2015 р., на підставі ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та вислухавши пояснення представника позивача, суд

ВСТАНОВИВ

23.04.2012 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "Кейсинг" (постачальник, позивачем у справі) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форіца" (покупець, відповідачем у справі) був укладений договір № 31 (далі за текстом -договір).

Відповідно до додаткової угоди № 1 від 01.09.2013 р. змінилось найменування постачальника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "СТАР".

За умовами п. п. 1.1 договору, позивач зобов'язався поставляти відповідачеві штучні оболонки, натуральні оболонки, суміші для ковбас, делікатесів, а також кормові добавки у кількості в асортименті та по цінам, що узгоджуються у накладних, що є невід'ємними частинами цього договору, а відповідач зобов'язався прийняти цей товар та сплатити його договірну вартість.

Згідно зі ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Сторонами договору поставки є постачальник і покупець, які здійснюють підприємницьку діяльність.

Предметом (об'єктом) договору поставки є товар, призначений для підприємницької діяльності або інших цілей, не пов'язаних з особистим та іншим споживанням Зокрема, це продукція, призначена для виробничого споживання (обладнання, матеріали тощо).

Договір поставки є консенсуальним, двостороннім і оплатним. Як і будь-який інший консенсуальний договір, він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо істотних умов. Цей договір є двостороннім, бо права та відповідні обов'язки виникають для обох сторін договору. Оплатний характер цього договору полягає в тому, що одержану від постачальника продукцію покупець оплачує за погодженими цінами.

Статтею 265 ГК України передбачено, що за договором поставки одна сторона -постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Сума договору визначається як сума вартості усього товару поставленого позивачем та прийнятого відповідачем під час строку дії цього договору за усіма накладними (п. 6.2. договору).

Момент виконання позивачем обов'язку щодо передачі товару відповідачу визначається обраним терміном ІНКОТЕРМС та є: для умов EXW дата підписання накладних; для умови FCA - дата передання товару перевізнику ( п. 2.4. договору).

Пунктом 2.5. договору передбачено, що право власності на товар і ризики його випадкового ушкодження чи погіршення переходять в момент передачі товару.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач поставив, а відповідач прийняв товар, що підтверджується підписаною видатковою накладною № 63 від 02.02.2015 р. на суму 34527,60 грн. та товарно -транспортною накладною від 02.02.2015 р., копії які містяться в матеріалах справи.

Згідно п. 7.1 договору сторони домовились що, відповідач зобов'язаний оплатити вартість поставленого товару у строк, що не перевищує 30 календарних днів від дати поставки, у безготівковій формі, шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок позивача.

Відповідач свої зобов'язання по оплаті товару виконав частково в сумі 10000 грн., внаслідок цього у нього виникла заборгованість в сумі 24527,60 грн., що підтверджується матеріалами справи.

Статтями 11 та 509 Цивільного кодексу України зазначено, що однією із підстав виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань), які мають виконуватись належним чином і в установлений строк, є договір.

Відповідно до ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до вимог ст. 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні приписи містять ст.ст. 525, 526 ЦК України.

Приписами ст. 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приймаючи до уваги, що, на момент розгляду справи в суді, відповідач має заборгованість за отриманий товар в сумі 24527,60 грн., доказів її погашення не надав, вимога позивача про стягнення 24527,60 грн. основного боргу є обґрунтованою, підтверджена матеріалами справи і підлягає задоволенню.

У зв'язку з простроченням відповідачем грошового зобов'язання позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 149,18 грн. - 3% річних.

Статтею 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимога позивача про стягнення 149,18 грн. - 3% річних є обґрунтованою і підлягає задоволенню.

Статтею 33 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.

Таким чином позов слід задовольнити.

Відповідно до вимог ст. 49 ГПК України судовий збір покладається на відповідача.

Керуючись ст. ст. 44, 49, 75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "СТАР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Форіца" про стягнення 24527,60 грн. основного боргу та 149,18 грн. - 3% річних задовольнити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Форіца" (87400, Донецька область, Першотравневий район, смт. Мангуш, вул. Титова, буд. 150, код ЄДРПОУ 24807865) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Український торговий дім "СТАР" (01010, м. Київ, вул. Московська, буд. 24, кв. 21, код ЄДРПОУ 35196835) 24527 (двадцять чотири тисячі п'ятсот двадцять сім) грн. 60 коп. основного боргу, 149 (сто сорок дев'ять) грн. 18 коп. - 3% річних та 1827 (одна тисячі вісімсот двадцять сім) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.

Повне рішення оформлено і підписано у відповідності до вимог ст., ст. 84, 85 ГПК України "09" червня 2015 р.

Суддя Н.А. Колодій

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.