Рішення № 44874188, 15.06.2015, Господарський суд Дніпропетровської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15.06.15р. Справа № 904/3319/15

За позовом Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (м. Дніпропетровськ)

до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (м. Дніпропетровськ)

про стягнення заборгованості за кредитом згідно генеральної кредитної угоди № К-Д 012/02-40/846 від 31.03.2008 у загальному розмірі 29 476 грн. 46 коп. (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог)

Суддя Фещенко Ю.В.

Представники:

від позивача: Васильєва О.В. - заступник начальника відділу (довіреність №439/12 від 11.10.2012)

від відповідача: ОСОБА_4 - представник (довіреність б/н від 18.05.2015)

СУТЬ СПОРУ:

Публічне акціонерне товариство "Райффайзен Банк Аваль" в особі Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі - позивач) звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі - відповідач) заборгованість за кредитом в рамках генеральної кредитної угоди № К-Д 012/02-40/846 від 31.03.2008 згідно кредитного договору № К-Д 012/02-40/846/1 від 31.03.2008 у загальному розмірі 9 941,43 доларів США.

Ціна позову на момент звернення із позовною заявою до суду складалася з наступних сум:

- 8 996,07 доларів США - основна заборгованість за кредитом;

- 896,73 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення основної заборгованості по кредиту;

- 48,63 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення нарахованих відсотків.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов кредитного договору № К-Д 012/02-40/846/1 від 31.03.2008 в частині повного та своєчасного повернення наданого кредиту у встановлений договором строк, а також сплати відсотків за його користування. За прострочення виконання зобов'язання на підставі пункту 10.2 договору позивач нарахував та просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне погашення основної заборгованості по кредиту в сумі 896,73 доларів США та пеню за несвоєчасне погашення нарахованих відсотків в сумі 48,63 доларів США.

Ухвалою господарського суду Дніпропетровської області від 17.04.2015 порушено провадження у справі та її розгляд призначено в засіданні на 06.05.2015.

Представник позивача у судове засідання 06.05.2015 з'явився, але вимоги ухвали суду від 17.04.2015 не виконав, витребуваних судом документів не надав.

Представник відповідача у судове засідання 06.05.2015 не з'явився, причин нез'явлення суду не повідомив, крім того, вимоги ухвали суду від 17.04.2015 не виконав.

При цьому, у судовому засіданні судом було зауважено, що на теперішній час існує необхідність у долучені до справи додаткових доказів.

Так, ухвалою суду від 06.05.2015 в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи було відкладено на 09.06.2015, у зв'язку з необхідністю повторного виклику сторін, витребування додаткових доказів по справі.

Вказане свідчить про достатність часу для підготовки до судового розгляду, подання заперечень та доказів в обґрунтування своєї позиції.

Від позивача 03.06.2015 надійшла уточнена позовна заява (вх. суду 34687/15 від 03.06.2015), в якій він зазначає, що у зв'язку з тим, що відповідачем було здійснено часткове погашення заборгованості перед позивачем, стягненню підлягає заборгованість у загальному розмірі 1 451, 16 доларів США, яка складається з наступних сум:

- 1 400,14 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення основної заборгованості по кредиту;

- 51,02 доларів США - пеня за несвоєчасне погашення нарахованих відсотків.

Так, відповідно до пункту 3.11. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011 № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" ГПК, зокрема статтею 22 цього Кодексу, не передбачено права позивача на подання заяв (клопотань) про "доповнення" або "уточнення" позовних вимог, або заявлення "додаткових" позовних вимог і т.п. Тому в разі надходження до господарського суду однієї із зазначених заяв (клопотань) останній, виходячи з її змісту, а також змісту раніше поданої позовної заяви та конкретних обставин справи, повинен розцінювати її як: подання іншого (ще одного) позову, чи збільшення або зменшення розміру позовних вимог, чи об'єднання позовних вимог, чи зміну предмета або підстав позову. У будь-якому з таких випадків позивачем має бути додержано правил вчинення відповідної процесуальної дії, а недотримання ним таких правил тягне за собою процесуальні наслідки, передбачені ГПК та зазначені в цій постанові. Збільшено (чи зменшено) може бути лише розмір вимог майнового характеру.

При цьому, судом встановлено, що представник позивача - заступник начальника відділу стягнення (м. Дніпропетровськ) Управління проблемних кредитів Дніпропетровської обласної дирекції Публічного акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" Васильєва О.В., яка підписала уточнену позовну заяву, відповідно до довіреності від 11.10.2012 № 39/12, виданої позивачем, наділена даним правом.

Відповідно до частини 4 статті 22 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог.

Як вбачається із вказаної вище заяви, позивачем фактично зменшено позовні вимоги в частині стягнення основного боргу - борг було погашено відповідачем, а отже він не заявляється позивачем до стягнення, а також донараховано за більший період прострочення пеню. При цьому, ціна позову фактично зменшилась.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що подана позивачем уточнена позовна заява про стягнення заборгованості фактично є заявою про зменшення розміру позовних вимог.

Згідно з частиною 3 статті 55 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач.

Враховуючи, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, суд приймає вказану заяву позивача.

Отже, у разі зменшення позовних вимог, якщо його прийнято господарським судом, має місце нова ціна позову 1 451, 16 доларів США, виходячи з якої й вирішується спір.

Таким чином, сума позовних вимог з урахуванням зазначеної заяви складала 1 451, 16 доларів США, що є ціною позову.

Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 06.05.2015 позивачем надані витребувані судом документи, а саме: повний розрахунок заборгованості станом на 19.05.2015; виписки по позичковим рахункам та рахункам для нарахування відсотків за період з 01.04.2014 по 02.06.2015; довідка щодо погашення заборгованості за період з моменту подання позовної заяви і до теперішнього часу; належні докази встановлення офіційного курсу гривні щодо долара США Національним банком України, станом на 09.04.2015 та станом на 19.05.2015; генеральна ліцензія Національного банку України на здійснення валютних операцій; власне письмове підтвердження того, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав та немає рішення цих органів з такого спору.

У судове засідання 09.06.2015 з'явилися представники позивача та відповідача.

Так, у судовому засідання 09.06.2015 позивач наполягав на задоволенні позовних вимог, з урахуванням поданої ним 03.06.2015 заяви, у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 09.06.2015 наявність заборгованості заперечував, при цьому, посилався на те, що встановлення істини у справі можливо лише у разі дослідження даних щодо позичкового рахунку № НОМЕР_2. При цьому, відповідач посилається на належне виконання умов спірного договору.

Представником відповідача у судовому засіданні 09.06.2015 було зауважено, що він не ознайомлений з документами, які долучені позивачем до справи 03.06.2015, а отже просить суд призначити розгляд справи на іншу дату, з метою надання часу для ознайомлення зі справою.

Судом було зауважено, що доданий позивачем до заяви про зменшення розміру позивних вимог розрахунок пені не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки здійснений більше ніж за шість місяців, крім того, подвійна облікова ставка НБУ нарахована на суми в валюті.

Отже, з метою всебічного і повного з'ясування всіх фактичних обставин у справі, а також надання об'єктивної оцінки доказам, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, у відповідності до частини 3 статті 77 Господарського процесуального кодексу України, в межах строків, встановлених статтею 69 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні 09.06.2015 оголошувалась перерва по 15.06.2015

У судовому засіданні представником позивача були надані витребувані судом документи, а саме: надані детальні розрахунки пені за спірним договором у гривні, а також надані належні докази правильності застосованих у ньому показників. У зв'язку з викладеними обставинами, позивачем була подана уточнена позовна заява, яка з підстав описаних вище, вважається судом заявою про зменшення розміру позовних вимог, оскільки в ній позивач просить суд стягнути з відповідача 29 476 грн. 46 коп. пені, а саме:

- 28 815 грн. 19 коп. - пеня за несвоєчасне погашення основної заборгованості по кредиту;

- 661 грн. 27 коп. - пеня за несвоєчасне погашення нарахованих відсотків.

З підстав, що описані вище, вказана заява прийнята судом до розгляду, а справа вирішується, виходячи із вказаної ціни позову.

Представник відповідача у судовому засіданні отримав уточнену позовну заяву (вих. 140-9-1-00112-935 від 12.06.2015) та відзначив, що вказані розрахунки дають можливість розглянути справу по суті.

Судом враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Суд дійшов висновку, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи по суті.

Клопотання про здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не заявлялось.

Суд, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, -

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Так, 31.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен банк Аваль", правонаступником, якого за усіма правами та обов'язками є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" (далі - кредитор, позивач) та ОСОБА_2 (далі - позичальник, відповідач) укладено генеральну кредитну угоду № К-Д 012/02-40/846 (далі - угода) (а.с.15-16).

Відповідно до предмету вказаної угоди кредитор, на підставі угоди, зобов'язався надавати позичальнику кредитні кошти в порядку і на умовах, визначених в додаткових кредитних договорах, укладених в рамках угоди і які є її невід'ємними частинами. Загальний розмір позичкової заборгованості позичальника на кожний день протягом дії цієї угоди за наданими в її рамках кредитами не повинен перевищувати 229 298, 00 доларів США, строком на 84 місяці з 31.03.2008 по 30.03.2015 під відсоткову ставку 13,5% річних (пункти 1.1. та 1.2. угоди).

Пунктами 2.1. та 2.4. угоди передбачено, що кредитор надає позичальнику кредити на умовах їх забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування. Конкретні строки користування кредитними коштами, відсоткові ставки за користування кредитними коштами, об'єкти кредитування визначаються сторонами окремо в кожному кредитному договорі, укладеному в рамках угоди.

Відповідно до пунктів 9.1., 9.2. угоди генеральна кредитна угода набуває чинності з моменту її підписання сторонами та діє протягом 84 місяців з моменту надання кредиту по першому з кредитних договорів, укладених в рамках угоди, за умови, однак, повного виконання позичальником зобов'язань (сплата позики, відсотків за користування, штрафів та пені) за всіма такими договорами. Дана угода також втрачає чинність на підставі письмового повідомлення кредитора у випадку порушення позичальником своїх зобов'язань, передбачених угодою або кредитними договорами, укладеними в її рамках.

При цьому, господарським судом враховано, що в тексті генеральної угоди позичальник значиться як фізична особа, але з системного аналізу всіх матеріалів справи, а також заслухавши пояснення представника позивача у судовому засіданні з цього приводу, судом встановлено, що, укладаючи кредитні угоди відповідач діяв як фізична особа - підприємець.

Викладене підтверджується заявою відповідача від 31.03.2008 на ім'я директора Дніпропетровської обласної дирекції Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен банк Аваль" про надання кредитних коштів, яка підписана відповідачем як Фізичною особою - підприємцем (а.с.14). Крім того, в подальшому зі сторони відповідача договори підписувались також як фізичною особою - підприємцем.

З цього приводу представником позивача у судовому засіданні 15.06.2015 були надані пояснення, що позичковий рахунок "НОМЕР_4" є рахунком для кредитування фізичних осіб - підприємців, перераховані грошові кошти з позичкового рахунку на поточний рахунок "НОМЕР_3", згідно з Планом рахунків, визначеним Національним банком України, є рахунком фізичної особи - підприємця для ведення господарської діяльності.

Так, 31.03.2008 між Відкритим акціонерним товариством "Райффайзен банк Аваль", правонаступником, якого за усіма правами та обов'язками є Публічне акціонерне товариство "Райффайзен банк Аваль" (кредитор) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_2 (позичальник) укладено кредитний договір № К-Д 012/02-40/846/1 (далі - договір) (а.с.17-22), відповідно до умов якого кредитор, на положеннях та умовах генеральної кредитної угоди № К-Д 012/02-40/846 від 31.03.2008 та цього договору, відкриває позичальнику невідновлювальну кредитну лінію (далі - кредит) в сумі 229 298,00 доларів США, з яких:

- кредит в сумі 115 900,00 доларів США призначений для купівлі транспортного засобу, шляхом здійснення оплати по договору №1752600624 від 31.03.2008, укладеному позичальником з Приватним підприємством "Віктор і сини";

- кредит в сумі 0 призначений для сплати страхових платежів (премій) за договором страхування, що укладаються позичальником відповідно до вимог пункту 2.2. договору. При цьому, видача кредитних коштів в межах ліміту даного підпункту пункту 1.1. здійснюється лише після закінчення першого року з моменту укладення даного договору (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 9.1. договору договір набуває чинності з дати його укладання та діє до часу повного погашення позичальником заборгованості за цим договором (позичкової заборгованості, процентів за користування кредитом, штрафів та пені, відшкодування витрат та збитків кредитора).

Судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є кредитним договором, а тому саме умови укладених позивачем та відповідачем: угоди від 31.03.2008, договору від 31.03.2008 із подальшими змінами та відповідні положення статей параграфів 1, 2 глави 71 підрозділу І розділу III Цивільного кодексу України, регулюють права та обов'язки позивача та відповідача, що виникають при одержанні та поверненні кредиту.

Відповідно до статті 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 ("Позика") глави 71 Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено параграфом 2 цієї глави і не випливає із суті кредитного договору.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові), зокрема, грошові кошти, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики).

Згідно з пунктом 1.2. договору кредит надається кредитором позичальнику траншами або однією сумою, в порядку, передбаченому договором, та повинен бути повернутий позичальником у строк по 30 березня 2015 року включно.

За користування кредитними коштами позичальник сплачує кредитору проценти - 13,5% річних. Зобов'язання кредитора за цим договором є виключними. Сторони домовились, що в будь-який час дії договору загальний розмір заборгованості позичальника перед кредитором за договором не повинен перевищувати 115 900,00 доларів США (пункти 1.3., 1.4., 1.5. договору).

Пунктом 3.1. договору передбачено, що кредитор надає позичальнику кредит на умовах його забезпеченості, цільового використання, строковості, повернення та плати за користування.

На умовах договору для видачі кредиту та обліку заборгованості позичальника кредитор відкриває позичковий рахунок № НОМЕР_2. Видача позичальником кредиту, передбаченого пунктом 1.1.1. договору, здійснюється на підставі письмової заяви позичальника (пункти 3.2. та 3.3. договору).

Пунктом 3.6. договору встановлено, що проценти за користування кредитом нараховуються виходячи із розміру процентної ставки, встановленої кредитним договором з дня перерахування коштів з позичкового рахунку позичальника до моменту фактичного повернення (погашення) кредиту кредитору (в тому числі і за період прострочення погашення кредиту).

Нарахування та сплата процентів за користування кредитом по договору здійснюється за фактичне число календарних днів користування кредитом, виходячи із фактичної кількості календарних днів у році. При цьому проценти за користування кредитом нараховуються на залишок заборгованості за кредитом, починаючи з дня надання кредиту (часткового надання кредиту) до дня повного погашення заборгованості за кредитом (день надання кредиту та день погашення заборгованості за кредитним договором вважається одним днем).

У відповідності до пункту 3.7. договору позичальник зобов'язується здійснювати щомісячне повернення основної заборгованості за кредитом (позичкова заборгованість) та нарахованих процентів за користування кредитом, шляхом сплати кредитору щомісячної рівної суми ануїтетного платежу у строки, визначені Графіком погашення кредитної заборгованості (невід'ємний додаток № 1 до договору), починаючи з першого місяця користування кредитом (або з місяця. наступного за закінченням відстрочки погашення основної суми , у випадку її надання) та до моменту його повного погашення.

Сторонами було узгоджена та підписано графік повернення кредиту та сплати відсотків (а.с.23).

Так, дослідивши зміст кредитного договору, суд приходить до висновку, що він містить всі необхідні суттєві умови, передбачені законом: форму, порядок надання кредиту, проценти за користування кредитом, графік погашення кредитних платежів та процентів, права, обов'язки та відповідальність сторін, інші умови, що узгоджується з вимогами статті 1054 Цивільного кодексу України. У подальшому зазначений договір був скріплений підписами повноважених осіб і печатками підприємств.

Отже, на час укладення спірного правочину сторони досягли взаємної згоди щодо усіх його істотних умов, зокрема і валюти кредиту.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про банки та банківську діяльність" кошти - це гроші у національній або іноземній валюті чи їх еквівалент.

Статті 47 та 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначають операції банків із розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик як кредитні операції, незалежно від виду валюти, яка використовується. Вказані операції здійснюються на підставі банківської ліцензії.

Відповідно до пункту 2 статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання та валютного контролю" (далі - Декрет) операції з валютними цінностями банки мають право здійснювати на підставі письмового дозволу (генеральна ліцензія) на здійснення операцій з валютними цінностями.

Нормативно-правовими актами Національного банку України встановлені вимоги щодо оцінки ризиків за операціями в іноземній валюті, зокрема, Інструкцією про порядок регулювання діяльності банків в Україні, затвердженою Постановою Правління НБУ від 28.08.2001 № 368, передбачена вимога покриття капіталом валютного кредитного ризику; Положенням "Про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків", затвердженим Постановою Правління НБУ від 06.07.2000 № 279, встановлено підвищені коефіцієнти резервування за кредитними операціями в іноземній валюті. При цьому з урахуванням особливостей діяльності банківських установ в умовах фінансової кризи Постановою Правління НБУ від 01.12.2008 № 406 "Про затвердження змін до Положення про порядок формування та використання резерву для відшкодування можливих втрат за кредитними операціями банків" посилено вимоги до формування банками спеціальних резервів за кредитами, наданими позичальникам в іноземній валюті.

Таким чином, уповноважені банки на підставі банківської ліцензії та письмового дозволу на здійснення операцій з валютним цінностями мають право здійснювати операції з надання кредитів в іноземній валюті.

Крім того, відповідно до статті 5 Декрету індивідуальна ліцензія видається резидентам і нерезидентам на здійснення разової валютної операції на період, необхідний для здійснення такої операції. Перелік валютних операцій, для здійснення яких необхідна індивідуальна ліцензія НБУ, зазначений у частині 4 цієї статті.

Генеральні ліцензії надаються на здійснення валютних операцій, що не потребують індивідуальної ліцензії, на весь період дії режиму валютного регулювання.

Пунктом "в" частини 4 статті 5 Декрету передбачено вимогу щодо отримання індивідуальної ліцензії НБУ на здійснення операцій щодо надання і одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо терміни і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі.

Таким чином, індивідуальна ліцензія на проведення вказаних операцій необхідна лише у тому випадку, якщо терміни і суми кредитів перевищують встановлені законодавством межі. Оскільки законодавством не врегульовано питання щодо встановлення термінів та сум кредитів в іноземній валюті як критерію їх віднесення до сфери дії режиму індивідуального ліцензування, то й розширення режиму індивідуального ліцензування на валютні операції, пов'язані з наданням резидентами (банками та іншими фінансовими установами) кредитів в іноземній валюті іншим резидентам, є неможливим.

Отже, єдиною правовою підставою для здійснення банками кредитування в іноземній валюті згідно з вимогами статті 5 Декрету є наявність у банку генеральної ліцензії (банківської ліцензії) та письмового дозволу на здійснення операцій з валютними цінностями, отриманої у встановленому порядку.

Відповідно до пункту 1.4 Положення "Про порядок видачі Національним банком України індивідуальних ліцензій на використання іноземної валюти на території України як засобу платежу", затвердженого Постановою Правління НБУ від 14.10.2004 № 483 (далі - Положення № 483) використанням іноземної валюти як засобу платежу (валютна операція) є використання будь-яких зобов'язань або оплати товарів, що придбаваються.

Пунктом 1.5 Положення № 483 визначено, що використання іноземної валюти як засобу платежу на території України без індивідуальної ліцензії дозволяється, якщо ініціатором або отримувачем за валютною операцією є уповноважений банк (ця норма стосується лише операцій уповноваженого банку, на здійснення яких НБУ видав йому банківську ліцензію та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями).

Враховуючи вищевикладене, надання та одержання кредиту в іноземній валюті, а також сплата процентів за цим кредитом, не потребує наявності індивідуальної ліцензії (Постанова Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012 № 5).

Таким чином, суд вважає, що позивач (банк) правомірно здійснив кредитування відповідача на підставі банківської ліцензії Національного банку України та дозволу Національного банку України із додатком до нього (до матеріалів справи долучено копії вказаних документів чинних на даний момент).

Отже, сторонами у пункті 3.5. договору було погоджено, що видача кредитних коштів позичальнику здійснюється шляхом: перерахування суми кредиту в безготівковій формі з позичкового рахунку на транзитний рахунок з метою продажу на міжбанківському валютному ринку з подальшим зарахуванням гривневого еквіваленту на поточний рахунок позичальника № НОМЕР_5 в "Райффайзен Банк Аваль", МФО 305653.

Як встановлено судом із матеріалів справи, позивач на виконання умов кредитного договору 04.04.2008 надав відповідачу кредитні кошти в сумі 115 900,00 доларів США, що підтверджується меморіальним ордером № 1 від 04.04.2018 (а.с.34).

Відповідно до пункту 6.1. кредитного договору позичальник зобов'язаний використати кредит на зазначені в договорі цілі і в строки, передбачені договором, забезпечити повернення одержаного кредиту та сплату нарахованих процентів, передбачених договором комісій, неустойок, відшкодування витрат та збитків кредитора, викликаних неналежним виконанням цього договору.

В подальшому, між позивачем та відповідачем було укладено додаткову угоду № К-Д 012/02-40/846/1/1 від 26.02.2009 до кредитного договору, якою сторони погодили викласти пункт 3.7. в такій редакції:

- "3.7. Позичальник зобов'язаний здійснювати щомісяця повернення основної заборгованості за кредитом (позичкова заборгованість) та нарахованих процентів за користування кредитом, шляхом сплати кредитору щомісячної рівної суми ануїтетного платежу у строки, визначені Графіком погашення кредитної заборгованості (невід'ємний додаток № 1 та додаток № 2 до договору), починаючи з першого місяця користування кредитом (або з місяця. наступного за закінченням відстрочки погашення основної суми , у випадку її надання) та до моменту його повного погашення.

Додаток № 1, починаючи з 01.02.2009 вважається недійсним" (а.с.24).

Отже, між сторонами було підписано додаток № 2 до кредитного договору - графік повернення кредиту та сплати відсотків (а.с.25).

Крім того, 28.08.2009 між сторонами було укладено додаткову угоду № К-Д 012/02-40/846/1/2 від 28.08.2009 до кредитного договору, якою сторони домовились тимчасово, на період з 29.08.2009 до 29.11.2009 (далі - кредитні канікули) зменшити розмір щомісячного платежу по сплаті суми (розміру) кредиту (щомісячний платіж) та змінити строк його сплати в наступному порядку:

- станом на дату укладання додаткової угоди щомісячний платіж становить 2 238,93 долари США;

- на період кредитних канікул щомісячний платіж зменшується до розміру 1 323,46 доларів США;

- починаючи з 29.12.2009 кредитор змінює позичальнику строк сплати решти щомісячного платежу в сумі 2 318,56 доларів США, а позичальник зобов'язується сплатити вказану суму в майбутньому відповідно до графіку погашення кредитної заборгованості, що є додатком № 1 до додаткової угоди та її невід'ємною частиною. Протягом кредитних канікул позичальник сплачує проценти за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору. Одночасно з укладанням додаткової угоди сторони домовились викласти додаток № 1 "Графік погашення кредитної заборгованості" до договору в новій редакції, який є невід'ємною частиною договору (пункти 2 та 3 додаткової угоди) (а.с.26-28).

Пізніше, 29.12.2009 між сторонами було укладено додаткову угоду № К-Д 012/02-40/846/1/3 до кредитного договору, якою сторони домовились тимчасово, на період з 29.12.2009 до 28.05.2010 (далі - кредитні канікули) зменшити розмір щомісячного платежу по сплаті суми (розміру) кредиту (щомісячний платіж) та змінити строк його сплати в наступному порядку:

- станом на дату укладання додаткової угоди щомісячний платіж становить 2 318,56 долари США;

- на період кредитних канікул щомісячний платіж зменшується до розміру 1 292,71 доларів США;

- починаючи з 29.05.2010 кредитор змінює позичальнику строк сплати решти щомісячного платежу в сумі 1 025,85 доларів США, а позичальник зобов'язується сплатити вказану суму в майбутньому відповідно до графіку погашення кредитної заборгованості, що є додатком № 1 до додаткової угоди та її невід'ємною частиною. Протягом кредитних канікул позичальник сплачує проценти за користування кредитом відповідно до умов кредитного договору. Одночасно з укладанням додаткової угоди сторони домовились викласти додаток № 1 "Графік погашення кредиту та сплати процентів" до договору в новій редакції, який є невід'ємною частиною договору (пункти 1 та 3 додаткової угоди) (а.с.29-32).

Так, станом на момент звернення із позовною заявою до суду у відповідача існувала заборгованість перед позивачем в сумі 8 996,07 доларів США, про що свідчать виписки по рахунку позичальника (відповідача).

Крім того, на виконання вимог ухвали суду від 06.05.2015 позивачем надані витребувані судом документи, зокрема, повний розрахунок заборгованості станом на 19.05.2015; виписки по позичковим рахункам та рахункам для нарахування відсотків за період з 01.04.2014 по 02.06.2015; довідка щодо погашення заборгованості за період з моменту подання позовної заяви і до теперішнього часу; належні докази встановлення офіційного курсу гривні щодо долара США Національним банком України, станом на 09.04.2015 та станом на 19.05.2015; генеральна ліцензія Національного банку України на здійснення валютних операцій.

Частиною 1 статті 1049 Цивільного кодексу України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, у визначені кредитним договором строки відповідачем кредит повернутий не був, внаслідок чого у останньої утворилась заборгованість перед позивачем, згідно з розрахунком позивача, в сумі 8 996,07 доларів США, з приводу чого суд зазначає наступне.

Крім того, згідно з частиною 1 статті 1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтями 525 та 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

У відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (стаття 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Дослідивши надані позивачем до господарського суду документи у розумінні статті 36 Господарського процесуального кодексу України, суд прийняв їх як належні докази, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, та підтверджують неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань за кредитним договором в частині повернення кредиту та сплати процентів за його користування. Належних та допустимих доказів, які б спростовували доводи позивача та підтверджували належне виконання відповідачем умов кредитного договору, господарському суду надано не було.

Отже, як було зазначено вище матеріалами справи підтверджується наявність заборгованості, станом на момент звернення позивача із позовом до суду, в сумі 8 996, 07 доларів США.

В подальшому, після порушення провадження у справі, а саме:

- 14.05.2015 відповідачем було сплачено основний борг в сумі 8 981,49 доларів США та 15.05.2015 основний борг в сумі 14,58 доларів США, а всього 8 996, 07 доларів США;

- 14.05.2015 відповідачем було сплачено нараховані відсотки в сумі 97,23 доларів США та 53,76 доларів США.

Викладене підтверджується документами, що долучені до справи позивачем 03.06.2015 та 15.06.2015.

При цьому, від позивача 15.06.2015 надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог (вих. 140-9-1-00112-935 від 12.06.2015), в якій він просить суд стягнути з відповідача 29 476 грн. 46 коп. пені, а саме:

- 28 815 грн. 19 коп. - пеня за несвоєчасне погашення основної заборгованості по кредиту;

- 661 грн. 27 коп. - пеня за несвоєчасне погашення нарахованих відсотків. Також на виконання вимог суду, позивачем були надані розрахунки пені проведені у гривні.

При цьому, пунктом 10.2. кредитного договору передбачено, що за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених цим договором, позичальник сплачує кредитору пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період існування заборгованості, за кожен день прострочення.

Отже, пеня нарахована позивачем на підставі вказаного пункту договору.

Суд зазначає, що правові наслідки порушення юридичними і фізичними особами своїх грошових зобов'язань передбачені, зокрема, приписами статей 549 - 552, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Згідно з частиною 6 статті 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

У відповідності з пунктом 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У відповідності до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Згідно зі статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до пункту 10.2. кредитного договору за порушення строків повернення кредиту, процентів за користування кредитом та комісій, передбачених договором, позичальник сплачує кредитору пеню від суми простроченого платежу в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період існування заборгованості, за кожен день прострочення.

Так, на підставі вказаного пункту договору, з урахуванням того, що позивачем його зобов'язання за договором були виконані у повному обсязі, була нарахована пеня за період прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем з 29.05.2014 по 30.03.2015 у загальній сумі 29 476 грн. 46 коп., яка складається з наступних сум:

- 28 815 грн. 19 коп. - пеня за несвоєчасне погашення основної заборгованості по кредиту;

- 661 грн. 27 коп. - пеня за несвоєчасне погашення нарахованих відсотків.

Розрахунок пені, доданий позивачем до заяви про зменшення розміру позовних вимог, перевірено судом та встановлено, що він відповідає умовам договору, вимогам чинного законодавства та відносинам, що фактично склались між сторонами, а отже визнається судом обґрунтованим.

Враховуючи наведене, позовні вимоги підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню у повному обсязі, з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог.

При цьому, суд зауважує, що зменшення позовних вимог є правом позивача, передбаченим статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, ці дії не суперечать законодавству та не порушують чиї-небудь права і охоронювані законом інтереси, та враховуючи, що ціна позову фактично зменшилась, судом була прийнята вказана заява до розгляду та врахована під час вирішення спору по суті.

Щодо розподілу судових витрат по справі суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно з частиною 2 статті 44 Господарського процесуального кодексу України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Відповідно до статті 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від мінімальної заробітної плати у місячному розмірі, встановленої законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Згідно зі статтею 8 Закону України "Про Державний бюджет України на 2015 рік" станом на 01.01.2015 мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 1218,00 грн.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру справляється судовий збір у розмірі 2 відсотки ціни позову, але не менше 1,5 розміру мінімальної заробітної плати (1827,00 грн.) та не більше 60 розмірів мінімальних заробітних плат (73080,00 грн.).

Ціна позову станом на момент звернення із позовною заявою до суду в гривневому еквіваленті становила 233 726 грн. 35 коп., отже, сума судового збору за подання даного позову складала 4 674 грн. 53 коп. (2% ціни позову). При цьому, після зменшення розміру позовних вимог позивачем ціна позову в гривневому еквіваленті стала складати 29 476 грн. 46 коп., а отже сума судового збору за подання такого позову мала б складати 1 827 грн. 00 коп. (1,5 розміру мінімальної заробітної плати).

При цьому, відповідно до частини 1 статті 7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

З огляду на подану позивачем заяву про зменшення позовних вимог, яка прийнята судом до розгляду, суд вважає за доцільне повернути позивачу частину сплаченого ним судового збору у розмірі 2 847 грн. 53 коп. (4 674,53 - 1 827,00).

Згідно з частиною 1 статті 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи викладене, судовий збір у сумі 1 827 грн. 00 коп. покладається на відповідача.

Керуючись статтями 1, 4-5, 22, 33, 34, 43, 49, 55, 75, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 (49000, АДРЕСА_1; ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9; ідентифікаційний код 14305909) - 29 476 грн. 46 коп. - пені, 1 827 грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Ухвалою суду повернути з Державного бюджету України на користь Публічного акціонерного товариства "Райффайзен банк Аваль" (01011, м. Київ, вул. Лєскова, 9; ідентифікаційний код 14305909) надмірно сплачений судовий збір у сумі 2 847 грн. 53 коп., перерахований згідно платіжного доручення № 401936 від 10.04.2015, оригінал якого знаходиться в матеріалах справи.

Рішення суду може бути оскаржене протягом десяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Дніпропетровської області.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Суддя Ю.В. Фещенко