Постанова № 44869918, 22.04.2015, Запорізький окружний адміністративний суд

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 квітня 2015 року ( 14 год. 45 хв.)Справа № 808/8133/14 ДО/808/1058/14 м.Запоріжжя

Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Максименко Л.Я., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовною заявою: Маріупольської міської ради, м. Маріуполь Донецької області

до відповідача 1: Державного реєстратора Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Сіволіна Михайла Юрійовича, м. Маріуполь Донецької області

відповідача 2: Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, м. Маріуполь Донецької області

третя особа: ОСОБА_2, м. Маріуполь Донецької області

про: визнання незаконними дій, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності, -

ВСТАНОВИВ:

Маріупольська міська рада (далі - позивач) звернулась із адміністративним позовом до Державного реєстратора Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Сіволіна Михайла Юрійовича (далі - відповідач 1), Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області (далі - відповідач 2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 (далі - третя особа), в якому позивач просить суд:

- скасувати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 15650333 від 09.09.2014;

- скасувати свідоцтво про право власності серія та номер: НОМЕР_1, видане 09.09.2014;

- визнати незаконними дії Державного реєстратора Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Сіволіна Михайла Юрійовича щодо видачі свідоцтва про право власності серія та номер: НОМЕР_1 і реєстрації прав та їх обтяжень 09.09.2014.

В обґрунтування позову посилається на те, що згідно заяви від 20.10.2014 № 732 до Маріупольської міської ради звернулась ОСОБА_2 з клопотанням щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою АДРЕСА_1. З доданих до клопотання документів встановлено, що громадянці на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 09.09.2014 належить нежитлова будівля по АДРЕСА_2, підставою для видачі якого став факт реєстрації за ОСОБА_2 права власності на вказаний об'єкт. В свою чергу, позивач вважає, що державним реєстратором при прийнятті рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 15650333 від 09.09.2014 було допущено порушення вимог Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» а також Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, оскільки подані ОСОБА_2 документи не відповідали вимогам, встановленим законом та не давали змоги встановити відповідність заявлених прав документам, що їх посвідчують. З цього приводу зазначає, що оскільки ОСОБА_2 лише у 20.10.2014 звернулась за наданням дозволу на розробку проекту землеустрою на земельну ділянку, що розташована в АДРЕСА_2 у користування чи у власність земельна ділянка ОСОБА_2 не надавалась, а тому вважає, що нежитлова будівля є самовільно зведеною. Порушення своїх прав вбачає в тому, що така самовільна забудова здійснена на земельній ділянці, яка належить на праві комунальної власності територіальній громаді м. Маріуполя.

Представник позивача у судове засідання 22.04.2015 не з'явився. У письмових поясненнях, які надійшли до суду 02.04.2015 вх. № 14144 просить суд, зокрема, розглянути справу за його відсутності. На задоволенні позовних вимог наполягає в повному обсязі.

Відповідачі по суті заявленого адміністративного позову письмові заперечення не надали, представники в судові засідання не з'являлись. На виконання вимог суду надіслали 21.04.2015 вх. № 16984 копії матеріалів реєстраційної справи № 448676414123 на об'єкт нерухомості будинок АДРЕСА_2.

Третя особа у судове засідання 22.04.2015 також не з'явилась, про дату, час та місце розгляду справи повідомлена судом належним чином. 02.04.2015 від ОСОБА_2 надійшли письмові заперечення на адміністративний позов в яких вона, серед іншого зазначає, що на момент будівництва нежитлового приміщення, земельна ділянка, на якій була розміщена нежитлова будівля, перебувала в суборенді у ОСОБА_2 Стверджує, що разом із заявою про державну реєстрацію нежитлової будівлі, ОСОБА_2 до державної реєстраційної служби були подані документи, необхідні для реєстрації. Фактів невідповідності заявленого права ОСОБА_2 та поданих нею документів вимогам законодавства, а також суперечностей між заявленим нею правом власності та вже зареєстрованими правами інших осіб на спірне нерухоме майно, що могло би бути підставою для невизнання державою цього права, державним реєстратором не встановлено. У зв'язку із вказаним, вважає, що заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

Оскільки у судове засідання сторони та третя особа не прибули, суд визнав за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі доказами.

Враховуючи вимоги ч. 1 ст. 41 КАС України, відповідно до якої у разі неявки у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності осіб, які беруть участь у справі (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши матеріали справи, суд встановив, що 09.09.2014 ОСОБА_2 звернулась із заявою вх. № 8066033 до відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції щодо реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою: АДРЕСА_2.

Рішенням від 09.09.2014 № 15650333 державний реєстратор прав на нерухоме майно реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Сіволін М.Ю. провів державну реєстрацію права власності на нежитлову будівлю, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 за ОСОБА_2

Не погоджуючись із рішенням Державного реєстратора прав на нерухоме майно Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Сіволіна М.Ю. від 09.09.2014 № 15650333 та з діями щодо видачі свідоцтва про право власності, Маріупольська міська рада звернулась до суду.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступних висновків.

Законом України від 01.07.2004 № 1952-ІV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (далі - Закон № 1952-ІV) передбачено правові, економічні, організаційні засади проведення державної реєстрації речових та інших прав, які підлягають реєстрації за цим Законом, та їх обтяжень і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою цих прав, створення умов для функціонування ринку нерухомого майна. Нерухоме майно, за цим законом визначається як - земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону № 1952-ІV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно (далі - державна реєстрація прав) - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Частиною 1 ст. 15 Закону № 1952-ІV передбачено, що державна реєстрація прав та їх обтяжень проводиться в такому порядку:

1) прийняття і перевірка документів, що подаються для державної реєстрації прав та їх обтяжень, реєстрація заяви;

2) встановлення факту відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень;

3) прийняття рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, відмову в ній або зупинення державної реєстрації;

4) внесення записів до Державного реєстру прав;

5) видача свідоцтва про право власності на нерухоме майно у випадках, встановлених статтею 18 цього Закону;

6) надання витягів з Державного реєстру прав про зареєстровані права та/або їх обтяження.

Частиною 4 ст. 9 Закону № 1952-ІV передбачено, що Державний реєстратор самостійно приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень або відмову в такій реєстрації.

Відповідно до п.1-3 ч. 2 ст. 9 Закону № 1952-ІV Державний реєстратор:

1) встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав;

2) приймає рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, про відмову в державній реєстрації, про її зупинення, внесення змін до Державного реєстру прав;

3) відкриває і закриває розділи Державного реєстру прав, вносить до них відповідні записи тощо.

Тобто, після отримання від особи заяви про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомості із необхідним пакетом документів, їх прийняття та реєстрації такої заяви, державний реєстратор мав встановити факт відсутності підстав для відмови в державній реєстрації прав та їх обтяжень, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та/або їх обтяжень.

Абзацом 2 ч. 2 ст. 15 Закону № 1952-ІV передбачено, що Перелік документів для здійснення державної реєстрації прав визначається Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначена Порядком державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМУ від 17.10.2013 № 868 (далі - Порядок № 868).

Відповідно до п.36 Порядку № 868 для проведення державної реєстрації речових прав необхідними документами є документи, що підтверджують виникнення, перехід або припинення таких прав на нерухоме майно, та інші документи, визначені цим Порядком.

Так, п. 49 Порядку № 868 передбачено, що у разі проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудовані чи реконструйовані об'єкти нерухомого майна заінтересованою особою є замовник будівництва, крім випадків, передбачених цим Порядком.

Для проведення державної реєстрації права власності з видачею свідоцтва на новозбудований об'єкт нерухомого майна заявник подає:

документ, що підтверджує виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку;

документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Документом, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 р., є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;

технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;

документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.

Документи, що підтверджують виникнення, перехід та припинення права власності на такий об'єкт нерухомого майна, заявник не подає.

Як свідчать досліджені судом матеріали реєстраційної справи, ОСОБА_2 до заяви від 09.09.2014 додала наступні документи: квитанція про сплату за надання витягу з ДРРП; квитанція про сплату за державну реєстрацію права власності; копія паспорту та ІПН заявника; копія договору оренди земельної ділянки; копія договори суборенди земельної ділянки; копія технічної документації; копія паспорту на об'єкт обслуговування населення; копія технічного паспорту.

При цьому, в якості документів, що підтверджують виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку ОСОБА_2 було подано копії договору оренди землі від 30.09.2005 та договору суборенди № 117 від 27.02.2006.

Вказані документи свідчать про те, що 30.09.2005 між Маріупольською міською радою (орендодавець) та ЗАТ «Маркомпрод» (орендар) укладено договір оренди земельної ділянки, відповідно до умов якого орендодавець надає згідно рішення Маріупольської міської ради від 09.06.2005 №1197, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться на АДРЕСА_2. Згідно з п. 19 Договору земельна ділянка передана в оренду для будівництва та подальшої експлуатації зупинкового навісу, автостоянки тимчасового зберігання транспорту (функціонування автомобільного транспорту). Відповідно до п. 6 вказаної угоди, договір укладено на 10 років строком до 09.06.2015. Пунктом 35 Договору визначено, що орендар має право за згодою орендодавця, що повинна висловлюватися у вигляді рішення виконкому міської ради, передавати земельну ділянку або її частину у суборенду без зміни цільового призначення.

27.02.2006 між ЗАТ «Маркомпрод» (орендар) та Приватним підприємцем ОСОБА_2 (суборендар) укладено договір суборенди № 117, відповідно до умов якого орендар передає, а суборендар приймає у строкове користування на умовах суборенди земельну ділянку площею 0,0101 га, розташовану за адресою АДРЕСА_2.

Однак, до вказаних договорів не додано будь-яких доказів того, що Маріупольською міською радою була надана згода ЗАТ «Маркомпрод» на укладення договору суборенди. Більш того, проти наявності такої згоди заперечує і сам позивач в адміністративному позові.

Тому, подані державному реєстратору договори оренди землі від 30.09.2005 та суборенди № 117 від 27.02.2006 не можуть посвідчувати виникнення, перехід та припинення речових прав на земельну ділянку у ОСОБА_2

Судом також з'ясовано, що 20.12.2000 рішенням виконавчого комітету Маріупольської міської ради № 427/13 «Про надання земельних ділянок для встановлення павільйонів з реалізації квітів у Жовтневому районі міста приватному підприємцю ОСОБА_2» вирішено надати земельні ділянки із земель міської ради у тимчасове користування на умовах оренди, терміном на 3 роки для встановлення павільйонів з реалізації квітів у Жовтневому районі міста приватному підприємцю ОСОБА_2: площею 24,0кв.м. біля перехрестя пр. Леніна і пр. Строітелів; площею 12,0 кв.м. біля перехрестя пр. Строітелів і бул. Шевченка (терміном до 01.07.2001); площею 24,0кв.м. біля перехрестя пр.. Металургів і бул. Шевченка. Пунктом 2 вказаного рішення було запропоновано ОСОБА_2 укласти з виконкомом міської ради договори оренди земельних ділянок та звернутись на протязі двох місяців після прийняття рішення до Маріупольського міського управління земельних ресурсів для оформлення право установчих документів на земельні ділянки.

В пояснювальній записці до технічної документації щодо встановлення (відновлення) меж в натурі (на місцевості) земельної ділянки територіальної громади в особі Маріупольської міської ради для передачі в оренду терміном на 10 років ПП ОСОБА_2 (надані до заяви ОСОБА_2 від 09.09.2014) є посилання на договір оренди земельної ділянки за № 172 від 12.04.2001. Однак, він до матеріалів заяви ОСОБА_2 не подавався і у суду він також відсутній.

Тобто, будь-яких документальних доказів того, що ОСОБА_2 набула право користування земельною ділянкою під об'єктом нерухомості, щодо якого подано заяву про реєстрацію права власності, державному реєстратору надано не було.

Також, на думку суду, заявником (ОСОБА_2) не додано до заяви від 09.09.2014 документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

Як свідчать матеріали справи, об'єкт нерухомості (квітковий павільйон) будувався у 2003 році, про що зазначено у технічному паспорті на громадський будинок, виготовлений 31.07.2014.

Тобто, на вказаний об'єкт не розповсюджується норма що документом, який відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом індивідуального (садибного) житлового будинку, садового, дачного будинку, господарської (присадибної) будівлі та споруди, прибудови до них, побудованих до 5 серпня 1992 р., є технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна.

В свою чергу суд зазначає, що паспорт на об'єкт обслуговування населення за замовленням гр. ОСОБА_2 розроблявся та погоджувався із відповідними службами у 2005 році.

Основні вимоги та умови прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів незалежно від джерел фінансування їх будівництва, були визначені Порядком прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 року № 1243 (Далі - Порядок № 1243).

Відповідно до абз. 2 п. 1 Порядку № 1243 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів полягає у підтвердженні державними приймальними комісіями готовності до експлуатації об'єктів нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель і споруд як житлово-громадського, так і виробничого призначення, інженерних мереж та споруд, транспортних магістралей, окремих черг пускових комплексів (далі - закінчені будівництвом об'єкти), їх інженерно-технічного оснащення відповідно до затвердженої в установленому порядку проектної документації, нормативних вимог, вихідних даних на проектування.

Абзацом 2 п. 9 Порядку № 1243 передбачено, що результати перевірки робочою комісією готовності закінченого будівництвом об'єкта до пред'явлення державній приймальній комісії оформляються актами, форми яких затверджуються Мінрегіонбудом.

Відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМУ від 08.10.2008 № 923 прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів здійснюється на підставі сертифіката відповідності, що видається Держархбудінспекцією та її територіальними органами (далі - інспекція) за формою згідно з додатком 1.

Згідно з п.2,3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою КМУ від 13.04.2011 № 461 прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до I-III категорії складності, та об'єктів, будівництво яких здійснено на підставі будівельного паспорта, проводиться шляхом реєстрації Державною архітектурно-будівельною інспекцією та її територіальними органами (далі - Інспекція) поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація).

Прийняття в експлуатацію об'єктів, що належать до IV і V категорії складності, здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі Інспекцією сертифіката.

Судом з'ясовано, що ані акт прийняття об'єкта в експлуатацію, ані сертифікат відповідності, ані декларація про готовність об'єкта до експлуатації заявником до реєстраційної служби не подавалися.

Таким чином, суд приходить до висновку, що гр. ОСОБА_2 для реєстрації права власності на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою АДРЕСА_2, були подані не всі документи, які визначені законодавцем як обов'язкові.

Пунктом 20 Порядку № 868 передбачено, що за результатами розгляду заяви та документів, необхідних для проведення державної реєстрації прав, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав або рішення про відмову в такій реєстрації.

Отже, державний реєстратор, за поданими ОСОБА_2 документами, не мав правових підстав для прийняття рішення від 09.09.2014 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 15650333 на об'єкт нерухомого майна, розташований за адресою АДРЕСА_1.

Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що Державний реєстратор прав на нерухоме майно Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Сіволін М.Ю. при прийняті оскаржуваного рішення припустився порушень вимог чинного законодавства.

Тому, рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 15650333 від 09.09.2014 є протиправним та підлягає скасуванню, а вимоги позивача в цій частині задоволенню.

В частині позовних вимог щодо визнання незаконними дій Державного реєстратора Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Сіволіна Михайла Юрійовича щодо видачі свідоцтва про право власності серія та номер: НОМЕР_1 і реєстрації прав та їх обтяжень 09.09.2014 та скасування свідоцтва про право власності серія та номер: НОМЕР_1, виданого 09.09.2014 суд відмовляє, з огляду на таке.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 18 Закону № 1952-ІV свідоцтво про право власності на нерухоме майно, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно, видається: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об'єкти нерухомого майна.

Дії суб'єкта владних повноважень суд оцінює з точки зору законності та обґрунтованості на момент їх вчинення.

Оскільки державним реєстратором було прийнято рішення від 09.09.2014 про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна за гр. ОСОБА_2, то він зобов'язаний був, згідно вимог ст. 18 Закону № 1952-ІV, видати свідоцтво про право власності на нерухоме майно.

Тому, протиправності дій державного реєстратора щодо видачі Свідоцтва про право власності на об'єкт нерухомого майна, на момент їх вчинення - 09.09.2014, не було.

Саме ж свідоцтво, як випливає з аналізу положень ст. 18 Закону № 1952-ІV, є лише документом, що підтверджує виникнення права власності при здійсненні державної реєстрації прав на нерухоме майно. При цьому, його не можна розглядати як рішення суб'єкта владних повноважень, що породжує у позивача права та обов'язки. В даному випадку, таким рішенням суб'єкта владних повноважень було рішення реєстратора від 09.09.2014 № 15650333.

Враховуючи те, що судом визнано протиправним та скасовано рішення Державного реєстратора Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Сіволіна М.Ю. від 09.09.2014 № 15650333 то свідоцтво про право власності, видане на підставі скасованого рішення, по суті є нечинним.

У задоволенні позовних вимог щодо відповідача 2 суд відмовляє, оскільки при прийнятті рішення про державну реєстрацію права власності на обєкт нерухомого майна державний реєстратор, у відповідності до вимог ч. 4 ст. 9 Закону № 1952-ІV, діяв як самостійний субєкт владних повноважень.

З огляду на викладене, суд задовольняє адміністративний позов частково.

Відповідно до частини третьої статті 94 КАС України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Враховуючи вищезазначене, та керуючись ст.ст. 2, 4, 7 - 12, 14, 86, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов Маріупольської міської ради до Державного реєстратора Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Сіволіна Михайла Юрійовича, Реєстраційної служби Маріупольського міського управління юстиції Донецької області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - ОСОБА_2 про визнання незаконними дій, скасування рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, скасування свідоцтва про право власності, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Державного реєстратора Маріупольського міського управління юстиції Донецької області Сіволіна Михайла Юрійовича від 09.09.2014 № 15650333 про державну реєстрацію прав та їх обтяжень.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Присудити з Державного бюджету на користь Маріупольської міської ради 24,36 грн. судового збору.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо вона не була подана у встановлені строки. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду через Запорізький окружний адміністративний суд шляхом подачі в 10-денний строк з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 КАС України, або прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, апеляційної скарги з подачею її копії відповідно до кількості осіб, які беруть участь у справі.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Л.Я. Максименко