Ухвала суду № 44836967, 19.05.2015, Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

У Х В А Л А

і м е н е м У к р а ї н и

"19" травня 2015 р. справа № 804/11875/14

Дніпропетровський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Панченко О.М. (доповідач),

суддів: Чередниченко В.Є., Коршуна А.О.,

при секретарі судового засідання Яковенко О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2014 р. у справі №804/11875/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Еф Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська"

до Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

встановив:

В серпні 2014 року позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив скасувати податкове повідомлення-рішення форми "В4" №0000542203 від 15.07.2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 111 664 грн.

Постановою суду першої інстанції адміністративний позов задоволено повністю.

Постанова суду вмотивована тим, що реальний характер господарських операцій ТОВ "Еф Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська" підтверджується первинними документами; на час розгляду справи судових рішень, яким було надано правову оцінку взаємовідносинам позивача з ТОВ "Альфа-Київбуд" чи спростовано факт реальності виконання договору з надання послуг між позивачем та ТОВ "Альфа-Київбуд" прийнято не було, тому позивачем правомірно включено 111 664 грн. до податкового кредиту. Використання ДПІ у Бабушкінському районі інформації комп'ютерних баз, а саме дані автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України, не є належним доказом відсутності фактів здійснення господарських операцій.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку, посилаючись на порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин справи.

На думку апелянта ТОВ "Еф Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська" неправомірно сформовано податковий кредит, оскільки перевіркою не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із ТОВ "Альфа-Київбуд", їх вид, обсяг, якість та розрахунки, а саме встановлено дефектність первинних документів та відсутність об'єктів оподаткування, та неможливість реального здійснення платником податків операцій ТОВ "Еф Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська" - по ланцюгу постачання від ТОВ "Альфа-Київбуд".

Просить скасувати постанову суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачеві у задоволенні позовних вимог.

В судовому засіданні представник відповідача апеляційну скаргу підтримав, просив постанову суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги та просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та знайшло своє підтвердження під час розгляду апеляційної скарги, що 30.04.2014 року відповідачем, на підставі наказу ДПІ у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість під час здійснення фінансово-господарських відносин з ТОВ "Альфа-Київбуд" за січень 2014 р., за результатами якої складено акт перевірки №1722/04-62-223/35159716 від 27.06.2014 року.

Відповідно до висновків акту перевірки встановлено порушення з боку позивача пп.14.1.201 п.14.1 ст.14, п.185.1 ст.185, п.198.3 ст.198, п.201.1, 201.4, п.201.6, п.201.7 ст.201 ПК України, внаслідок чого завищено суму податкового кредиту всього у сумі 111 664 грн., у тому числі: - за січень 2014 року в сумі 111 664 грн.

Як вбачається з акту перевірки, перевірку позивача було проведено з урахуванням акту перевірки про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Альфа-Київбуд" (код за ЄДРПОУ 38781508) та контрагентами-покупцями за період з 01.01.14 р. по 31.01.14 р. від 15.04.14 р. №166/22-03/38098173, складеного фахівцями ДПІ у Києво-Святошинському районі Головного управління Міндоходів в Київській області, стосовно підприємства ТОВ ТОВ "Альфа-Київбуд", та інформації баз даних ОДПС, а саме: База даних "автоматизована система співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України", акти виконаних робіт, також на виконання умов договору були надані податкові накладні зареєстровані в ЄДРПН, згідно яких встановлено, що одним з постачальників ТОВ "Еф Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська" за січень 2014 року є підприємство ТОВ "Альфа-Київбуд".

На думку відповідача, позивачем безпідставно сформовано податковий кредит, оскільки недійсність даних у податковій звітності позивача ґрунтується на отриманих від інших податкових органів актах перевірки контрагентів позивача щодо фіктивності їх діяльності.

На підставі вищевказаного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення форми "В4" №0000542203 від 15.07.2014 року, яким позивачеві зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 111 664 грн.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення відповідача, з наступних підстав.

Згідно пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до приписів п.198.1, 198.2 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з в тому числі придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Таким чином, витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

При цьому, п.200.1 ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Статтею 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну , складену за вибором покупця (отримувача).

Згідно із п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Таким чином, витрати для цілей визначення податкового кредиту мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Як вбачається з матеріалів справи, між ТОВ "Еф Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська" та контрагентом ТОВ "Альфа-Київбуд" укладено договір надання послуг №0602 від 01.02.2013 р., відповідно до умов якого ТОВ "Альфа-Київбуд" (виконавець) зобов'язується за завданням замовника надавати послуги для забезпечення централізації і оптимізації його поточної господарської діяльності та клінінгові послуги в будівлі та на прибудинковій території, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Магнітогорська, буд.1, а замовник зобов'язується оплачувати надані послуги. Розрахунок із ТОВ "Альфа-Київбуд" за виконання зазначеного договору здійснювався у безготівковій формі, були виписані податкові накладні № 310140 від 31.01.14 р., №310141 від 31.01.14 р., № 310151 від 31.01.14 р. На підставі ст.198 Податкового кодексу України у ТОВ "Еф Ай Ем Офіс Центр Магнітогорська" виникло право на податковий кредит в розмірі 111 664 грн., який був відображений в декларації з ПДВ за січень 2014 року.

З акту перевірки вбачається, що ТОВ "Альфа-Київбуд" перебувало на час здійснення господарських операцій на податковому обліку. Податковий кодекс України не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника. Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають право платника, зокрема, на формування витрат, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування та податкового кредиту.

З огляду на діюче податкове законодавство про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Крім того, слід зазначити, що законодавством не пред'являються вимоги до суб'єктів підприємництва стосовно кількості працівників у штаті підприємства, наявності тих чи інших основних фондів, зокрема, складських приміщень, транспортних засобів, тощо, для здійснення господарської діяльності, отже на його правосуб'єктність та статус платника податків це жодним чином не впливає. Проте, податковий орган має довести, що відсутність таких ресурсів унеможливила в кожному конкретному випадку реальне виконання правочину. Таких доказів суду не надано.

Згідно висновків акту перевірки правочини, вчинені позивачем, відповідач кваліфікує як такі, що не направлені на реальне настання правових наслідків, а отже визнає їх нікчемними. Проте, за приписами ст. 234 ЦК України правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, є фіктивним. Фіктивний правочин визнається недійсним судом. Між тим, відповідач не наведено посилань на судові рішення щодо недійсності вчинених позивачем правочинів як фіктивних або інших доказів щодо фіктивності здійснюваної позивачем діяльності. Таким чином, відповідач невірно застосовує норми чинного законодавства України в частині кваліфікації вчинених позивачем правочинів. Наявність ознак фіктивності правочину є лише підставою для визнання його недійсним в судовому порядку.

Неприпустимість притягнення до відповідальності одного суб'єкта господарювання за неправомірні дії іншого підтверджується практикою Європейського Суду з прав людини. Так, в пункті 7.1 рішення у справі "Булвес" АД проти Болгарії" Європейський Суд з прав людини дійшов такого висновку: "...Суд вважає, що компанія-заявник не повинна нести відповідальність за наслідки невиконання постачальником його обов'язків щодо своєчасного декларування ПДВ і, як наслідок, сплачувати ПДВ повторно разом із пенею. Суд вважає, що такі вимоги прирівнюються до надзвичайного обтяження для компанії-заявника, що порушило справедливий баланс, який повинен був підтримуватися між вимогами загальних інтересів та вимогами захисту права власності".

Вищенаведений висновок Європейський Суд з прав людини повторно підтвердив у рішенні по справі "Бізнес Сепорт Сентре проти Болгарії", пунктом 23 якого зазначено, що у разі виявлення податковими органами невиконання постачальником своїх обов'язків як платника ПДВ, вони могли б розпочати податкову перевірку цього постачальника, з тим щоб стягнути з нього належні платежі та штрафні санкції. Утім, як зазначив Суд, прямого впливу на оподаткування організації-заявника (Бізнес Сепорт Сентре) це не мало б.

Отже, Європейський Суд з прав людини чітко визначає правило індивідуальної відповідальності платника податків. Тобто, добросовісний платник податків не має зазнавати негативних наслідків через порушення законодавства його контрагентом.

У разі наявності у державних органів інформації про зловживання в системі оподаткування конкретною компанією, вони повинні застосовувати відповідні заходи саме до цього суб'єкта, а не розповсюджувати негативні наслідки на інших осіб при відсутності зловживання з їх боку (Рішення Європейського суду з прав людини від 09.01.2007 року у справі "Інтерсплав проти України").

Рішення Європейського Суду з прав людини згідно з статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" мають в Україні значення джерела права. Більше того, частина друга статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України вимагає врахування практики Європейського Суду з прав людини при вирішенні адміністративних справ.

Податковим кодексом України або ж іншим нормативно-правовим актом не встановлено будь-яких обмежень, ніж наявність належним чином оформленої податкової накладної, щодо включення до податкового кредиту суми сплаченого податку, не встановлено обов'язку для позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції стосовно того, що позивач правомірно задекларував у податковій декларації з податку на додану вартість за січень 2014 року суму 111 664 грн., а отже, податкове повідомлення-рішення форми "В4" №0000542203 від 15.07.2014 року, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 111 664 грн. є неправомірним.

За таких обставин, колегія суддів доходить висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, яким обставини в справі встановлені правильно та порушень норм матеріального і процесуального права не допущено, тому підстав для скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. ст. 195, 196, 198, 200, 205, 206 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Бабушкінському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29 серпня 2014 р. у справі №804/11875/14 залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, визначені ст. 212 КАС України.

Головуючий суддя: О.М. Панченко

Суддя: В.Є. Чередниченко

Суддя: А.О. Коршун