Ухвала суду № 44834458, 09.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2015 року м. Київ К/800/36078/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.,

Суддів Борисенко І.В.,

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2014

та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014

у справі № 820/7047/14

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Котлоенергопром"

до Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області

про скасування податкового повідомлення-рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2014, яка залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014, задоволено позовні вимоги: скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області від 08.04.2014 № 1720302203.

В касаційній скарзі відповідач просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної відповідачем документальної позапланової виїзної перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з ТОВ «Мега-Проект» за жовтень 2013 року, складено акт №994/20-30-33-03/35072985 від 25.03.2014, в якому встановлені, зокрема, порушення вимог п. 198.2 , п.198.3, п.198.6 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст.200 Податкового Кодексу України, внаслідок чого підприємством завищено податковий кредит на суму 368 333,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, на суму 368 333,00 грн., в тому числі: у жовтні 2013 року - на суму 333 333,00 грн., у грудні 2013 року - на 35 000,00 грн.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем 08.04.2014 було прийняте спірне податкове повідомлення-рішення № 1720302203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 368333,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) на 184166,50 грн.

Колегія суддів, переглядаючи оскаржувані рішення судів попередніх інстанцій в касаційному порядку, погоджується з висновками судів про скасування вказаного повідомлення-рішення, враховуючи наступне.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

У відповідності із п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як було вірно встановлено судами попередніх інстанцій, факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом - ТОВ "Мега-проект", на виконання умов договорів надання послуг, підтверджується наявними в матеріалах справи первинними документами, зокрема, податковими накладними, актами виконаних робіт, актами приймання-передачі векселів.

Судами встановлено, що на час здійснення господарських операцій ТОВ "Мега-проект" було зареєстроване як юридична особа та було платником податку на додану вартість, що підтверджується наявними у матеріалах справи свідоцтвом про реєстрацію платника податку на додану вартість та випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців .

Що стосується проведення позивачем розрахунку за отримані роботи у вексельній формі судами вірно зазначено, що правовідносини з приводу обігу векселів регулюються Законом України "Про обіг векселів в Україні", статтею 4 якого визначено, що видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги (крім фінансових векселів); на момент видачі переказного векселя особа, зазначена у векселі як трасат, або векселедавець простого векселя повинні мати перед трасантом та/або особою, якій чи за наказом якої повинен бути здійснений платіж, зобов'язання, сума якого має бути не меншою, ніж сума платежу за векселем.

Згідно зі ст.13-1 Закону України "Про обіг векселів в Україні", за видачу векселя без наявності грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги або без визначення у відповідному договорі умови проведення розрахунків із застосуванням векселів чи із зазначенням суми платежу за векселем, що є більшою від суми зобов'язань трасата перед трасантом або векселедавця (за переказним векселем - трасанта) перед особою, якій чи за наказом якої має бути здійснений платіж, на юридичну особу - векселедавця (за переказним векселем - трасанта) накладається штраф у розмірі від чотирьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (ч.1 ст.13-1 Закону); розгляд справ та складання протоколів за порушення умов видачі векселя здійснюються уповноваженими особами органів державної податкової служби, державного фінансового контролю, Національного банку України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку в порядку, встановленому законом (ч.2 ст.13-1 Закону).

Матеріали справи не містять документів, що були у спірних правовідносинах складені податковим органом згідно з ст.13-1 Закону України "Про обіг векселів в Україні", хоча в разі існування таких документів суб'єкт владних повноважень повинен був обов'язково подати їх до суду в силу приписів ст.71 КАС України.

Відсутність таких документів свідчить про те, що податковий орган у визначеному законом порядку не заперечував наявності у платника податків грошового боргу саме за фактично виконані роботи, а відтак, не заперечував і реальності спірних господарських операцій.

Матеріали справи свідчать, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто, вибули з його власності. Докази повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та вказаного в акті перевірки контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), в матеріалах справи відсутні.

Слід зазначити, що чинне законодавство не ставить в залежність право на формування податкового кредиту від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. Питання податкового кредиту поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ «Мега-Проект», що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Доводи касаційної скарги викладеного не спростовують.

За наведених обставин, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що податковий кредит позивачем сформовано на підставі належно оформлених податкових накладних, виписаних контрагентом позивача, та отриманими в ході виконання господарських операцій, що ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Дзержинському районі м. Харкова Головного управління Міндоходів у Харківській області - відхилити.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.05.2014 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.06.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль