Ухвала суду № 44834368, 08.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"08" червня 2015 р. м. Київ К/9991/37213/11

Вищий адміністративний суд України в складі колегії суддів:

головуючого Ланченко Л.В.

суддів Пилипчук Н.Г.

Цвіркуна Ю.І.

розглянувши у письмовому провадженні касаційну скаргу

Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремус»

на постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011

у справі №2а-8912/10/1870

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремус»

до Охтирської міжрайонної державної податкової інспекції Сумської області

про скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИВ:

Постановою Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 позов задоволено. Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення №0000392332/0 від 12.10.2010 та №000402332/0 від 12.10.2010.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 скасовано, прийнято нове рішення, яким в позові відмовлено.

У справі відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою позивача, у якій ставиться питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції, у зв'язку з порушенням норм матеріального права.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судових рішеннях в межах доводів касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідачем проведено планову виїзну перевірку з питань дотримання позивачем вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2008 по 30.06.2009, за результатами якої складено акт від 29.09.2010 №128/2332/33168612.

За висновками акта перевірки позивачем допущено порушення вимог п.4.2 ст.4, пп.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп.4.1.6 п.4.1 ст.4, п.6.1 ст.6, пп.8.6.1 п.8.6 ст.8 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», з огляду на те, що при порівнянні доходу, отриманого позивачем, з понесеними витратами згідно даних бухгалтерського обліку встановлено, що витрати підприємства сформовані по рахунках: рах.90 (собівартість), рах.92 (адміністративні витрати), рах.94 (інші витрати операційної діяльності), рах.201 (сировина та матеріали), рах.203 (паливо), перевищують дохід (к-т 791 рах. - фінансові результати) на суму 1189305 грн. Зазначене обумовлене тим, що позивачем, у періоді, що перевірявся, здійснювалась реалізація готової продукції (метало-пластикових конструкцій) за цінами нижчими собівартості.

На підставі акта перевірки прийняті податкові повідомлення-рішення №0000392332/0 від 12.10.2010, яким позивачу визначено суму податкового зобов?язання з урахуванням штрафних (фінансових) санкцій по податку на прибуток у розмірі 153641 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 79970 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями 73671 грн., та №0000402332/0 від 12.10.2010, яким визначено податкове зобов?язання з податку на додану вартість в розмірі 356792 грн., у т.ч. за основним платежем в розмірі 237861 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 118931 грн.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що положення Закону України «Про оприбуткування прибутку підприємств» та Закону України «Про податок на додану вартість», в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, не ставлять в залежність право платника податків на формування валових витрат та податкового кредиту від наявності чи відсутності прибутку по окремих господарських операціях, оскільки вказане не може свідчити про відсутність можливості отримання доходу з усієї господарської діяльності, а також недотримання податковим органом процедури визначення звичайних цін.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.2.1 п.5.2 ст.5 Закону, до складу валових витрат звітного періоду, включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

У відповідності до пп.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону, не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Також, п.5.11 ст.5 Закону, установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі, не дозволяється.

Відповідно до п.4.1 ст.4 Закону України «Про податок на додану вартість» база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів).

Згідно пп.1.20.1 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Відповідно до пп.1.20.2 п.1.20 ст.1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни.

Таким чином, не можна погодитися з правомірністю здійсненого податковим органом донарахування податкового зобов'язання з податку на прибуток та податку на додану вартість з причин продажу позивачем металоконструкцій за ціною, нижчою ніж собівартість їх виготовлення. Адже до факторів ціноутворення, крім рівня витрат, пов'язаних з виробництвом товару, належать рівень попиту на продукцію, кон'юнктура ринку, платоспроможність покупця, обсяги виробництва та складські запаси продавця та інші умови, які об'єктивно впливають на формування ціни.

Обов?язок доведення невідповідності ціни договору рівню звичайних цін, відповідно до підпункту 1.20.8 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», покладається на податковий орган, за відсутності доказів дотримання відповідачем порядку визначення звичайних цін, встановленого законом, висновки суду першої інстанції про протиправність оспорюваних податкових повідомлень-рішень є правильними.

Крім того, для визначення прибутковості господарської діяльності має аналізуватись не окрема операція, а господарська діяльність в сукупності. Прибутковість кожної окремої господарської операції не є безумовною умовою здійснення господарської діяльності, а, отже, отримання збитків при здійсненні певної операції не може у всіх випадках свідчити про те, що товари (роботи, послуги) не використовуються у господарській діяльності платника податків, якщо здійснення збиткової господарської операції обумовлено загальноприйнятними умовами господарювання.

Збиткова операція може бути визнана такою, що здійснена поза межами господарської діяльності платника податків лише у випадку, якщо податковий орган доведе відсутність об'єктивних економічних причин для негативного результату відповідної операції, здійснення останньої з метою штучного завищення валових витрат чи розміру податкового кредиту задля заниження об'єкту оподаткування, що відповідачем всупереч вимогам ч.2 ст.71 КАС України, не доведено.

Оскільки апеляційний суд під час розгляду справи неправильно застосував норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а суд першої інстанції вирішив спір з додержанням норм матеріального та процесуального права, то зазначена обставина відповідно до частини першої статті 226 Кодексу адміністративного судочинства України є підставою для скасування ухваленої у справі постанови апеляційного суду та залишення в силі постанови суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 222, 223, 226 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ремус» задовольнити.

Постанову Харківського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2011 скасувати.

Постанову Сумського окружного адміністративного суду від 27.01.2011 залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі може бути подана з підстав, в порядку та у строки встановлені ст.ст.236-2391 КАС України безпосередньо до Верховного Суду України.

Головуючий Л.В.Ланченко

Судді Н.Г.Пилипчук

Ю.І.Цвіркун