Ухвала суду № 44834340, 09.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 червня 2015 року м. Київ К/800/39611/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого Моторного О.А.

Суддів Борисенко І.В.

Кошіля В.В.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2013

та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014

у справі № 815/4536/13-а

за позовом Приватного акціонерного товариства "Ті Ел Сі Сервіс"

до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області

про скасування податкових повідомлень-рішень,-

ВСТАНОВИВ:

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2013, яка залишена без змін ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014, позов задоволено частково: скасовано податкові повідомлення-рішення від 01.02.2013 №0013282301, №0013302301 та №0013322301 в частині, що перевищує суму зобов'язання з податку на додану вартість 1 390,00 грн. та штрафу в розмірі 1,00 грн.; в задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

В касаційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судами норм матеріального права, просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що за результатами проведеної податковим органом виїзної планової перевірки позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2010 по 30.09.2012, складено акт від 15.01.2013 №9/22-213/02563465/60, в якому встановлено порушення позивачем: п. 5.1, п.5.2. пп.5.3.9 п. 5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», пп. 136.1.2 п.136.1 ст.136, пп.138.1.1 п. 138.1 ст.138, п.138.2, п.138.8, ст.138 пп.139.1.5 п. 139.1 ст.139, п.144.1 ст.144, п.146.1, п.146.2, п.146.5, п.146.12 ст.146, п.150.1 ст.150 Податкового кодексу України, внаслідок чого позивачем занижено податок на прибуток в сумі 266 193,00 грн. та завищено від'ємне значення об'єкту оподаткування податком на прибуток за 1 квартал 2011 року в сумі 30 028,00 грн.; пп.7.4.1, пп.7.4.2, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», пп. 192.1.1 п. 192.1 ст. 192, п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в загальному розмірі на 105 190,00 грн.

На підставі акта перевірки, відповідачем 01.02.2013 були прийняті податкові повідомлення-рішення: № 0013322301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 105 190,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 51 247,00 грн.; № 0013302301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 266 193,00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 5 792,00 грн.; № 0013282301, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 30 028,00 грн.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій виходили з наступного, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до пп. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 138.2 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно із абзацом третім підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 вказаного Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп. 7.2.6 цього пункту.

Аналогічне закріплене і в п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Датою виникнення права платника ПДВ на віднесення сум податку до податкового кредиту, згідно з п. 198.2 ст. 198 ПК України, вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

З матеріалів справи вбачається, що факт здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами - ТОВ «АМГ Груп», ПП «Укрторгтрансгаз» та ТОВ «Компас-2000», на виконання умов договорі купівлі-продажу, підтверджується первинними документами, зокрема, видатковими накладними та платіжними дорученнями.

Крім того, в матеріалах справи відсутні докази встановлення податковим органом обставин на підтвердження того, що укладаючи спірні договори, учасники договірних відносин діяли з метою, яка є завідомо суперечною інтересам держави та суспільства. Податковим органом не доведено наявності протиправного умислу та мети при укладенні угод позивачем з ТОВ «АМГ Груп», ПП «Укрторгтрансгаз» та ТОВ «Компас-2000», що мали місце під час здійснення позивачем підприємницької діяльності.

Слід зазначити, що чинне податкове законодавство України не ставить в залежність податковий облік (стан) певного платника податку від інших осіб, від фактичної сплати контрагентом податку до бюджету, від перебування постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих можливостей.

Також, судами встановлено, а матеріалами справи підтверджено, що податковим органом в спірному акті перевірки зазначено про допущене позивачем порушення вимог п. 139.1.5, п. 139.1 ст. 139, п. 146.12 с. 146 Податкового кодексу України, однак, жодних первинних документів та інших доказів, що підтверджують наявність факту порушення, допущеного ПАТ «Ті Ел Сі Сервіс» податковим органом не надано та не зазначено про них в акті перевірки.

Щодо доводів податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту в результаті проведення невірного коригування податкового кредиту на суму ПДВ - 695,00 грн., то судами встановлено, що позивачем в травні 2011 року, при внесенні до рядку 16 декларації з ПДВ суми коригування податкового кредиту в розмірі 695,00 грн., замість зменшення суми кредиту, помилково було збільшено її на цю суму, що не заперечується позивачем.

Таким чином, відповідачем правомірно було донараховано позивачу суму ПДВ в розмірі 1390,00 грн.

При цьому, слід зазначити, що з дати набрання чинності Законом 3609-VI штрафні санкції за податкові правопорушення, вчинені до набрання чинності Податковим кодексом України, але виявлені після 1 січня 2011 року, застосовуються згідно з приписами пункту 11 підрозділу 10 розділу XIX Податкового кодексу України, а саме: штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за наслідками перевірок, які здійснюються контролюючими органами, застосовуються у розмірах, передбачених законом, чинним на день прийняття рішень щодо застосування таких штрафних (фінансових) санкцій (з урахуванням норм пункту 7 цього підрозділу).

Згідно пункту 7 підрозділу 10 Розділу ХХ Податкового кодексу України штрафні санкції за порушення податкового законодавства за період з 1 січня по 30 червня 2011 року застосовуються у розмірі не більше 1 гривні за кожне порушення.

Враховуючи зазначене, штрафна санкція за допущене позивачем порушення не повинна перевищувати 1,00 грн.

Таким чином, суди дійшли вірного висновку про відсутність у податкового органу підстав для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень від 01.02.2013 № 0013282301, № 0013302301 та № 0013322301 в частині, що перевищує суму зобов'язання з податку на додану вартість на 1 390,00 грн. та штрафу в розмірі 1,00 грн.

Доводи, наведені скаржником в касаційній скарзі, викладеного не спростовують, а тому колегією суддів відхиляються.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій належним чином з'ясовані обставини справи та дано їм відповідну правову оцінку. Порушень норм матеріального чи процесуального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішення суду не встановлено.

Керуючись статтями 220-1, 223, 224, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Головного управління Міндоходів в Одеській області відхилити.

Постанову Одеського окружного адміністративного суду від 06.09.2013 та ухвалу Одеського апеляційного адміністративного суду від 29.04.2014 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту постановлення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) О.А. МоторнийСудді(підпис) І.В. Борисенко (підпис) В.В. Кошіль