Ухвала суду № 44833455, 02.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

02 червня 2015 року м. Київ К/800/63303/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді-доповідача Голубєвої Г.К.

Суддів Сіроша М.В.

Юрченко В.П.

при секретарі судового засідання: Чайці О.С.,

розглянувши касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

на постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року

по справі № 804/6748/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський ливарно-механічний завод»

до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нікопольський ливарно-механічний завод» звернулось до суду з позовною заявою до Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000101502 від 14.02.2013 року та № 0000811501 від 15.05.2013 року.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 10 червня 2013 року позовні вимоги задоволено, оскаржені податкові повідомлення-рішення скасовано.

Постановою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року скасовано рішення суду першої інстанції та прийнято нове рішення про задоволення позову з інших підстав. Визнано протиправними та скасовано спірні податкові повідомлення-рішення.

Не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанції, відповідач подав касаційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити, оскільки вважає, що постанову суду апеляційної інстанції було прийнято з порушенням норм матеріального права та без належного врахування всіх обставин справи.

Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідачем проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Нікопольський ливарно-механічний завод» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2011 року по 30.09.2012 року.

За результатами перевірки не підтверджено реальність здійснення господарських відносин позивача з Товариством з обмеженою відповідальністю «Лігран», Товариством з обмеженою відповідальністю «Матадор», Товариством з обмеженою відповідальністю «Старт-Д» та встановлено порушення: пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 138.1, 138.2, 138.4 ст.138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 135.1, пп. 135.4.1 п. 135.4 ст. 135, п. 137.1 ст. 137, п. 7 підрозділу ХХ Перехідні положення Податкового кодексу України, з урахуванням норм пп. 14.1.36, пп.14.1.231 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 1296277,31 грн.; ст. 185, ст. 188, ст. 201, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, п. 200.2, абз. «п» п. 200.4 ст. 200 Податкового кодексу України, пп. 4.6.3, пп. 4.6.6, пп. 4.6.8 Порядку заповнення та подання податкової звітності з податку на додану вартість, в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість на загальну суму 1439925,39 грн.

На думку податкового органу, позивач мав господарські взаємовідносини з контрагентами, які допустили порушення податкового законодавства, а саме: відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, власні основні фонди, технічний персонал в необхідній кількості, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби у необхідній кількості. Зазначені висновки зроблені на підставі матеріалів перевірок зазначених контрагентів, здійснених іншими податковими органами.

Крім того, встановлено факт включення до податкового кредиту листопада 2011 року сум податку на додану вартість за податковими накладними, виписаними у вересні та жовтні 2010 року, шляхом подання уточнюючого розрахунку від 04.11.2011 року за жовтень 2010 року, чим, на думку податкового органу, порушено вимоги п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

На підставі висновків перевірки Нікопольською ОДПІ прийняті спірні податкові повідомлення-рішення № 0000101502 від 14.02.2013 року на суму 1799906,74 грн., №0000811501 від 15.05.2013 року на суму 1609569,44 грн.

Задовольняючи позов, суд апеляційної інстанції виходив з наступних мотивів, з чим погоджується суд касаційної інстанції.

Згідно з пунктом 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6-138.9, підпунктами 138.10.2-138.10.4 пункту 138.10, пункту 138.11 цієї статі, інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5; підпунктів 138.10.5; 138.10.6 пункту 138.10, пункт 138.11, 138.12 цієї статті, пункт 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визначаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом ІІ цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат, згідно з положеннями підпунктів 139.1.1 та 139.1 9 пункту 139 статті 139 Податкового кодексу України, витрати, не пов'язані з провадженням господарської діяльності та не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом

Згідно зі статтею 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності) тощо.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

З наведених законодавчих положень випливає, що умовою виникнення у платника права на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість, сплачених в ціні товару (послуги) та зменшення суми оподаткованого доходу на суму понесених витрат є реальне здійснення операцій з придбання товарів (робіт, послуг), а також оформлення зазначених операцій необхідними документами первинного обліку, що містять достовірні відомості про обсяг та зміст господарської операції.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, тобто з презумпції економічної виправданості дій платника, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності платника.

Суд апеляційної інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дотримався правових позицій, що висловлені Верховним Судом України в постановах від 21 січня 2011 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 14367304) та від 27 березня 2012 року (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 24068062) та надали вірну оцінку обставинам реального здійснення господарських операцій.

Так, на підставі доказів, що містяться у справі: договори, видаткові накладні, акти виконаних робіт, податкові накладні, рахунки, товарно-транспортні накладні та ін., оцінка яким надана з дотриманням положень статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, суди попередніх інстанцій зробили юридично правильний висновок про підтвердження факту реального здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентами.

Жодних доказів, які б підтверджували порушення з боку позивача при укладанні договорів публічного порядку, відповідачем не надано. На час укладання договорів із позивачем, його контрагенти були платниками ПДВ згідно чинного законодавства та належним чином зареєстрованими у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, тобто мали достатній об'єм правоздатності для укладення спірних угод.

Таким чином, доводи відповідача про нікчемність угод, укладених між позивачем та його контрагентами, апеляційним судом правомірно не прийняті до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження такого факту.

Щодо посилань податкового органу на встановлені обставини невиконання контрагентами позивача податкових зобов'язань та неможливості здійснення ними господарської діяльності з огляду на відсутність у останніх основних фондів і трудових ресурсів як на доказ відсутності реального характеру у даних господарських операцій, то колегія суддів звертає увагу на наступне.

Чинне законодавство не ставить умову виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу. Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини.

Що стосується висновків податкового органу про неправомірність збільшення позивачем суми податкового кредиту на 164519,00 грн. в уточнюючому розрахунку за жовтень 2010 року, поданому в листопаді 2011 року на підставі включення сум за податковими накладними, виписаними у вересні-жовтні 2010 року, колегія суддів зазначає наступне.

В період виникнення правовідносин був чинним Закон України від 21.12.2000 року №2181-III «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» (далі - Закон №2181-III), положення якого передбачали право платника податку на виправлення помилки, допущеної в податковій декларації, зокрема, шляхом подання уточнюючого розрахунку не пізніше закінчення 1095 дня, наступного за останнім днем граничного строку подання податкової декларації.

У разі, коли за результатами виправлення помилки виникає необхідність повернення надміру сплачених або невідшкодованих сум, такі суми можуть бути отримані платником лише в тому випадку, якщо з моменту здійснення переплати минуло не більше 1095 днів.

У відповідності до цих норм позивачем протягом 1095 днів було використано право на виправлення помилки. Уточнюючий розрахунок, на підставі якого до складу податкового кредиту включено суму податкових накладних за вересень-жовтень 2010 року, було подано в межах 1095 днів та до початку проведення перевірки.

На момент прийняття податкового повідомлення-рішення Закон №2181-III втратив чинність.

Положеннями Податкового кодексу України передбачено право платника податків на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних протягом 365 днів з дати складання податкової накладної.

При цьому, законодавство, чинне на момент виникнення правовідносин, не містило зазначеної норми.

Враховуючи положення ч. 1 ст. 58 Конституції України та п. 2 рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про те, що положення ст. 198 Податкового кодексу України не підлягали застосуванню при прийнятті спірного податкового повідомлення-рішення, оскільки це звужує права платника податків.

Згідно положень частини 2 статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Суд акцентує увагу на тому, що відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В той же час, податковим органом під час розгляду адміністративної справи не наведено об'єктивних доводів щодо наявності в діях позивача ознак неправомірності, не надано доказів узгодженості дій позивача з недобросовісними платниками податків (постачальниками) з метою незаконного отримання податкової вигоди, як і не доведено правомірності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції дійшов вірного висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 224 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Отже, колегія суддів вважає, що в межах касаційної скарги порушень судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні цієї справи не допущено. Правова оцінка обставин у справі дана вірно, а тому касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 210 - 232 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Нікопольської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 13 листопада 2014 року по справі № 804/6748/13-а залишити без змін.

Справу повернути до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав та в порядку, передбачених статтями 236-239 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий підписГолубєва Г.К.Судді підписСірош М.В. підписЮрченко В.П.

Ухвала складена у повному обсязі 05.06.2015 р.