Ухвала суду № 44832814, 03.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року м. Київ К/800/15321/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

Лосєва А.М.,

Бившевої Т.М.,

Шипуліної Т.М.,

розглянувши у попередньому судовому засіданні

касаційну скаргуДрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області на постановуЛьвівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 рокута ухвалуЛьвівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 рокуу справі2а-8217/09/1370 (9104/31516/10)за позовомВідкритого акціонерного товариства «Бориславський хлібокомбінат»доДержавної податкової інспекції у м. Бориславі Львівській області (правонаступником якої є Дрогобицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській областіпровизнання протиправними та скасування податкових повідомлень - рішень,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2009 року Відкрите акціонерне товариство «Бориславський хлібокомбінат» (далі по тексту - позивач, ВАТ «Бориславський хлібокомбінат») звернулось до Львівського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у м. Бориславі Львівської області, в якому просило визнати нечинними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 15 вересня 2009 року №000412341/0, №000402341/0 та рішення про застосування штрафних (фінансових) санкцій №0001242381.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року, яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року, позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у м. Бориславі Львівської області від 15 вересня 2009 року №000412341/0, №000402341/0. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Дрогобицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області, яка є правонаступником Державної податкової інспекції у м. Бориславі Львівської області (далі по тексту - відповідач, Дрогобицька ОДПІ) звернулась до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою.

В касаційній скарзі податковий орган, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 липня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач письмових заперечень на касаційну скаргу не надав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що Державною податковою інспекцією у м. Бориславі проведено виїзну позапланову перевірку ВАТ «Бориславський хлібокомбінат» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01 липня 2006 року по 30 червня 2009 року. Результати перевірки оформлені актом № 1052/230/00376461 від 02 вересня 2009 року.

Відповідно до висновків зазначеного Акту позивачем, зокрема, порушено пункт 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість», що призвело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 646516,00 грн., у тому числі за серпень 2008 року на 642437,00 грн. та червень 2009 року на 4079,00 грн., а також підпункту 4.1.6 пункту 4.1 статті 4 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 5099,00 грн. у ІІ кварталі 2009 року.

Вказані висновки обґрунтовані посиланням на те, що позивачем безпідставно не збільшено суму податкового зобов'язання за податком на додану вартість та не включено до валового доходу суми кредиторської заборгованості в розмірі 20397,00 грн., термін позовної давності по якій минув, а також на те, що у серпні 2008 року позивач здійснив продаж нежитлового приміщення фізичній особі-підприємцю за ціною, нижчою від залишкової вартості (звичайної ціни) основних фондів І групи.

За наслідками проведеної перевірки ДПІ у м. Бориславі 15 вересня 2009 року прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення:

№0000402341/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у розмірі 5609,00 грн., з яких за основним платежем у розмірі 5099,00 грн. та 510,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями;

№0000412341/0, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 968958,00 грн., з яких за основним платежем у розмірі 646516,00 грн. та 322442,00 грн. - штрафними (фінансовими) санкціями.

Задовольняючи позовні вимоги, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що висновки відповідача про заниження податку на додану вартість та податку на прибуток, є необґрунтованими та не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи, що в свою чергу свідчить про неправомірність оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів погоджується з такими висновками судів з наступних підстав.

За загальним правилом, установленим пунктом 4.1 статті 4 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03 квітня 1997 року №168/97-ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №168/97-ВР), база оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, визначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням акцизного збору, ввізного мита, інших загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів), згідно із законами України з питань оподаткування (за винятком податку на додану вартість, а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на послуги стільникового рухомого зв'язку, що включається до ціни товарів (послуг). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів (послуг).

У разі якщо звичайна ціна на товари (послуги) перевищує договірну ціну на такі товари (послуги) більше ніж на 20 відсотків, база оподаткування операції з поставки таких товарів (послуг) визначається за звичайними цінами.

Інші випадки застосування звичайних цін для визначення бази оподаткування податком на додану вартість встановлені пунктами 4.2, 4.8, 4.9, підпунктом 7.4.1, пунктами 82.3 та 9.3 цього Закону.

Відповідно до підпункту 1.20.1 пункту 1.20 статті 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року №334/94-ВР ВР з наступними змінами та доповненнями у редакції, яка була чинна на момент виникнення спірних правовідносин (далі по тексту - Закон України №334/97-ВР), якщо цим пунктом не встановлено інше, звичайною вважається ціна товарів (робіт, послуг), визначена сторонами договору. Якщо не доведене зворотне, вважається, що така звичайна ціна відповідає рівню справедливих ринкових цін.

Справедлива ринкова ціна - це ціна, за якою товари (роботи, послуги) передаються іншому власнику за умови, що продавець бажає передати такі товари (роботи, послуги), а покупець бажає їх отримати за відсутності будь-якого примусу, обидві сторони є взаємно незалежними юридично та фактично, володіють достатньою інформацією про такі товари (роботи, послуги), а також ціни, які склалися на ринку ідентичних (а за їх відсутності однорідних) товарів (робіт, послуг).

Пункт 1.20.8 вказаного Закону обов'язок доведення того, що ціна договору не відповідає рівню звичайної ціни у випадках, визначених цим Законом, покладає на податковий орган у порядку, встановленому законом.

Порядок визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) регламентований підпунктом 1.20.2 Закону України №334/97-ВР, в межах якого податковий орган зобов'язаний діяти при визначенні рівня звичайних цін.

Цією нормою Закону передбачено, що для визначення звичайної ціни товару (робіт, послуг) використовується інформація про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах. Зокрема, враховуються такі умови договорів, як кількість (обсяг) товарів (наприклад, обсяг товарної партії), строки виконання зобов'язань, умови платежів, звичайних для такої операції, а також інші об'єктивні умови, що можуть вплинути на ціну. При цьому умови договорів на ринку ідентичних (у разі їх відсутності - однорідних) товарів (робіт, послуг) визнаються співставними, якщо відмінність між такими умовами суттєво не впливає на ціну, або може бути економічно обґрунтована. При цьому враховуються звичайні при укладанні угод між непов'язаними особами надбавки чи знижки до ціни. Зокрема, але не виключно, враховуються знижки, повязані з сезонними та іншими коливаннями споживчого попиту на товари (роботи, послуги), втратою товарами якості або інших властивостей; закінченням (наближенням дати закінчення) строку зберігання (придатності, реалізації); збутом неліквідних або низьколіквідних товарів; маркетинговою політикою, у тому числі при просуванні товарів (робіт, послуг) на ринки; наданням дослідних моделей і зразків товарів з метою ознайомлення з ними споживачів.

Таким чином при встановленні факту невідповідності рівня звичайних цін, за якими здійснювалась реалізація позивачем нежитлових будівель у м. Бориславі балансовій вартості таких нежитлових будівель, податковий орган діяв не у межах наведеної норми законодавства, оскільки не використовував інформацію про укладені на момент продажу такого товару (роботи, послуги) договори з ідентичними (однорідними) товарами (роботами, послугами) у співставних умовах, із врахуванням звичайних при укладанні угод між непов'язаними особами надбавок чи знижок до ціни тощо.

Крім того, згідно з пунктом 1.18 статті Закону України №168/97-ВР звичайні ціни розуміються та застосовуються за правилами, визначеними пунктом 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР, яким, в свою чергу, встановлено, що донарахування податкових зобов'язань платника податку податковим органом внаслідок визначення звичайних цін здійснюється за процедурою, встановленою законом для нарахування податкових зобов'язань за непрямими методами.

Відповідно до підпункту 4.3.5 пункту 4.3 ст. 4 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» рішення про застосування непрямих методів приймається податковим органом за місцезнаходженням платника податків за наявності підстав, визначених у підпункті 4.3 цього пункту. Нарахування податкових зобов'язань з використанням непрямого методу здійснюється виключно податковим органом. Рішення про сплату податкових зобов'язань приймається у судовому порядку за поданням керівника (його заступника) відповідного податкового органу.

З врахуванням положень підпункту 1.20 статті 1 Закону України №334/94-ВР, вимоги наведеної правової норми при визначенні податкового зобов'язання внаслідок визначення звичайних цін стосуються тільки процедури.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про порушення податковим органом процедури донарахування позивачу податкових зобов'язань внаслідок визначення звичайних цін.

Також колегія суддів погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції про безпідставне збільшення податкового зобов'язання у сумі кредиторської заборгованості у зв'язку з ліквідацією підприємств - боржників, оскільки під час розгляду справи судами представником податкового органу було підтверджено, що відповідні підприємства ліквідовані не були.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України приходить висновку, що судами першої та апеляційної інстанції обґрунтовано постановлено рішення про часткове задоволення позову, а доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанції не допустили порушень норм матеріального і процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись статтями 210, 214, 215, 220, 2201, 223, 224, 230, 231, 236, частиною 5 статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

У Х В А Л И В:

1. Касаційну скаргу Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області залишити без задоволення.

2. Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 26 червня 2010 року та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2014 року у справі №2а-8217/09/1370 (9104/31516/10) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі, та може бути переглянута Верховним Судом України з підстав, у порядку та в строки, встановлені статтями 236 - 238, 2391 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: А.М. Лосєв

Судді: Л.І. Бившева

Т.М. Шипуліна