Постанова № 44829227, 10.06.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2015 р. Справа № 922/906/15

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Плахов О.В., суддя

Гетьман Р.А., суддя Шутенко І.А.,

при секретарі Міракові Г.А.,

за участю представників:

позивача - Русаковський Д.О. за довіреністю від 14.05.2015р.

відповідача - Вишняк С.А. за довіреністю від 12.01.2015р. №168,

розглянувши у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод", м. Харків (вх. 2639 Х/2), на рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2015р. у справі № 922/906/15

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Форстрейд", м. Харків

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод", м. Харків

про стягнення коштів у розмірі 809994,71 грн.

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 07.04.2015р. (суддя Аюпова Р.М.) позовні вимоги задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Форстрейд" суму заборгованості за договором поставки №3 від 18.04.2014р. в розмірі 1064417,21 грн., з яких 1010818,00 грн. - основний борг, 21081,17 грн. - пеня, 30567,52 грн. - втрати від інфляції, 1950,52 грн. - 3% річних, та суму сплаченого позивачем судового збору в розмірі 21288,34 грн.

Рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що відповідач взяті на себе зобов'язання за укладеним договором належним чином не виконав, тому вимоги позивача щодо стягнення основного боргу, пені, втрат від інфляції, 3% річних за неналежне виконання відповідачем зобов'язань за укладеним договором є обґрунтованим та законними, та таким, що підлягають задоволенню.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод" з рішенням суду першої інстанції не погодилось, звернулось до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду Харківської області у справі №922/906/15 від 07.04.2015р. частково і прийняти нове рішення, відповідно до якого відмовити у задоволенні вимоги позивача про стягнення 21081,17 грн. пені за прострочення виконання грошового зобов'язання відповідачем.

В обґрунтування апеляційної скарги заявник посилається на те, що господарським судом не взято до уваги об'єктивні причини пропущення строків виконання грошового зобов'язання та винятковості випадку, тому, на думку апелянта, необґрунтовано залишено без задоволення заяви про зменшення штрафних санкцій на 5000 грн.

Розпорядженням голови суду від 29.05.2015р. у зв'язку з відпусткою судді Здоровко Л.М. для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Плахова О.В., судді Гетьмана Р.А., судді Шутенко І.А.

Від апелянта надійшли письмові пояснення до апеляційної скарги (вх. 8668 від 03.06.2015р.).

Від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх. 9001 від 09.06.2015р.), в якому просить рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

У судовому засідання 03.06.2015р. оголошено перерву до 10.06.2015р.

У судовому засіданні 10.06.2015р. представник відповідача підтримав вимоги апеляційної скарги та просив її задовольнити, рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення 21081,17 грн.

Представник позивача підтримав свою позицію, викладену у відзиві на апеляційну скаргу та просив рішення господарського суду першої інстанції залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

18.04.2014р. між Товариством з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівельний завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Форстрейд" укладено договір № 3.

Відповідно до п. 1.1 договору ТОВ "Форстрейд" зобов'язується поставити, а ТОВ "Харківський вагонобудівельний завод" прийняти та сплатити товарно-матеріальні цінності, найменування, кількість та ціна якого визначена в специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору.

Згідно з п.2.2 договору ТОВ "Харківський вагонобудівельний завод" зобов'язаний сплатити за товар в строк, який зазначений в специфікаціях та пунктах даного договору.

Пунктом 4.2 договору встановлено, що поставка товару здійснюється на умовах: СРТ м. Харків, вул. Котлова, 89, згідно з ІНКОТЕРМС 2010.

Відповідно до п. 7.3 договору, при порушенні строків оплати, ТОВ "Харківський вагонобудівельний завод" сплачує ТОВ "Форстрейд" пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості, за кожний день прострочення, але не більш подвійної ставки НБУ.

Так, позивач належним чином виконав свої зобов'язання за договором від 18.04.2014р. та поставив відповідачу товар, зазначений у специфікаціях, що підтверджується видатковими накладними:

- видаткова накладна № 159 від 28.11.2014р. на суму 51084,00 грн.;

- видаткова накладна №160 від 28.11.2014р. на суму 232758,00 грн.;

- видаткова накладна №161 від 28.11.2014р. на суму 468000,00 грн.;

- видаткова накладна №163 від 04.12.2014р. на суму 234000,00 грн.;

- видаткова накладна №173 від 30.12.2014р. на суму 242976,00 грн..

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач виконав частково умови укладеного договору, а саме, у відповідності до платіжного доручення №1033 від 25.12.2014р. ТОВ «Харківський вагонобудівний завод» сплатив 128000,00грн., у відповідності до платіжного доручення №106 від 28.01.2015р. ТОВ «Харківський вагонобудівний завод» сплатив 90000,00грн. У зв'язку з чим у нього утворилась заборгованість, яка, за розрахунком позивача, складається з 1010818,00 грн. - суми основного боргу, 21081,17 грн. - пені, 30567,52 грн. - втрат від інфляції, 1950,52 грн. - 3% річних, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом до господарського суду.

Рішенням господарського суду першої інстанції позовні вимоги задоволено повністю з підстав, зазначених вище.

Колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, а висновки місцевого господарського суду є обґрунтованими та законними, виходячи з наступного.

У відповідності до ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбаченим цим Кодексом.

У відповідності до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено вище, відповідачем не було виконано належним чином умов укладеного між сторонами договору від 18.04.2014р. № 3 в частині виконання грошового зобов'язання в обумовлені договором строки.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновками господарського суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача за неналежне виконання умов договору від 18.04.2014р. № 3 основної заборгованості за поставлений товар.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про стягнення з відповідача на користь позивача 1950,52 грн. 3% річних за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань за договором від 18.04.2014р. № 3.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, позивач з метою захисту свого майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваних ним грошових коштів, належних до сплати кредиторові, правомірно просить стягнути з відповідача суму боргу з урахуванням трьох відсотків річних.

Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимоги по стягненню 3% річних на користь позивача.

Також, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду Харківської області щодо стягнення з відповідача інфляційних втрат у сумі 30567,52 грн. з огляду на наступне.

Пунктом 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Згідно з Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" індекс споживчих цін (індекс інфляції) обчислюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі статистики і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. На даний час індекс інфляції розраховується Державною службою статистики України і щомісячно публікується, зокрема, в газеті "Урядовий кур'єр". Отже, повідомлені друкованими засобами масової інформації з посиланням на зазначений державний орган відповідні показники згідно з статтями 17, 18 Закону України "Про інформацію" є офіційними і можуть використовуватися господарським судом і учасниками судового процесу для визначення суми боргу.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки індекс інфляції є змінною величиною, позивач, який бажає стягнути заборгованість з урахуванням цього індексу, повинен у кожному конкретному випадку подати господарському суду обґрунтований розрахунок відповідної суми.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо обґрунтованості вимоги по стягненню інфляційних втрат на користь позивача.

Як вбачається з позовної заяви, позивач просить стягнути з відповідача пеню за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за договором від 18.04.2014р. № 3 в розмірі 21081,17грн.

Відповідач надав до господарського суду першої інстанції заяву про зменшення розміру штрафних санкцій (пені, інфляційних, відсотків за користування) до 5000,00 грн.

Господарський суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні зазначеної заяви, посилається на те, що сплата трьох відсотків річних та інфляційних нарахувань не мають характеру штрафних санкцій, крім того, не доведено зменшення штрафних санкцій саме на зазначену суму.

В апеляційній скарзі заявник просить відмовити у задоволенні вимоги позивача щодо стягнення пені за прострочення грошового зобов'язання.

Згідно зі ст.611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 Цивільного кодексу України).

Відповідальність відповідача передбачена пунктом 7.3. договору, а саме при порушенні строків оплати, ТОВ "Харківський вагонобудівельний завод" сплачує ТОВ "Форстрейд" пеню у розмірі 0,1% від суми заборгованості, за кожний день прострочення, але не більш подвійної ставки НБУ.

Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Згідно з частиною 2 статті 343 Господарського кодексу України платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Стаття 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» визначає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Таким чином позивач обґрунтовано нарахував відповідачу суму пені за неналежне виконання грошового зобов'язання у відповідності до норм чинного законодавства та умов укладеного договору.

Згідно з пунктом 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Із змісту вказаної статті вбачається, що господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.

Відповідач зазначає, що є спеціалізованим підприємством, сферою промислової діяльності якого є надання послуг державним підприємствам залізничної галузі. Всі поставлені товарно-матеріальні цінності за договором від 18.04.2014р. №3 направлені на реалізацію договірних зобов'язань за договором від 08.07.2014р. №ПР/Л-14437НЮ та договором від 11.09.2014р. №ПР/Л-14810/НЮ з ДП «Придніпровська залізниця», та договором від 04.04.2014р. №Д/Л-14777/НЮ з ДП «Донецька залізниця». Як зазначає відповідач, виконання належним чином вищезазначених договорів не є можливим внаслідок форс-мажорних обставин (які підтверджуються висновком Торгово-промислової палати України), та затягування виконання зобов'язань з боку ДП «Придніпровська залізниця». У зв'язку з цим у відповідача немає можливості виконати умови договору від 18.04.2014р. №3.

Однак, колегія судді зазначає, що у відповідності до ст. 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорення.

Статтею 16 Цивільного кодексу України закріплено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, відповідач у справі, вважаючи свої права порушеними за укладеними договорами (договором від 08.07.2014р. №ПР/Л-14437НЮ та договором від 11.09.2014р. №ПР/Л-14810/НЮ з ДП «Придніпровська залізниця», та договором від 04.04.2014р. №Д/Л-14777/НЮ з ДП «Донецька залізниця») має право звернутися до суду.

Однак, з матеріалів справи не вбачається будь-які дії відповідача спрямовані на стягнення своєї дебіторської заборгованості за вищезазначеними договорами.

Приписами частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

З вищевикладеного вбачається, що дані норми не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Тому, зважаючи на те, що товарно-матеріальні цінності були поставлені за договором від 18.04.2014р. №3 на суму 1228818грн., а сплачено лише 218000,00 грн. (тобто сплачено лише 17,74% основної заборгованості), розмір нарахованої позивачем пені не є надмірно великим, а також враховуючи у всій сукупності доводи відповідача щодо зменшення розміру пені, колегія суддів вважає, що з врахуванням обставин справи судом першої інстанції обґрунтовано відмовлено у заяві про зменшення штрафних санкцій.

За таких обставин суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення пені.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2015р. у справі № 922/906/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 102, п.1 ч.1 ст.103, ст.105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду

ПОСТАНОВИЛА

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Харківський вагонобудівний завод", м. Харків, залишити без задоволення

Рішення господарського суду Харківської області від 07.04.2015р. у справі № 922/906/15 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови складений 12.06.2015р.

Головуючий суддя О.В. Плахов

Суддя Р.А. Гетьман

Суддя І.А. Шутенко