Ухвала суду № 44813069, 27.05.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 р. Справа № 814/2093/13-а

Категорія: 8.2.1 Головуючий в 1 інстанції: Малих О.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді - Осіпова Ю.В.,

суддів - Золотнікова О.С., Скрипченка В.О.,

при секретарі Кіселик Д.С.,

за участю представника позивача Чамару Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Амальгама Люкс» до Державної податкової інспекції у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

08.05.2013р. ТОВ «Амальгама Люкс» звернулося до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до ДПІ у Заводському районі м.Миколаєва Миколаївської області ДПС та просило визнати протиправним і скасувати податкове повідомлення-рішення відповідача від 03.12.2012р. №0001082301 в частині визначення податку на додану вартість на суму 7089 грн. та штрафу в сумі 1350 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що при проведенні перевірки відповідач дійшов необґрунтованих висновків про порушення позивачем вимог чинного законодавства, а тому, винесене на підставі цих висновків податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.06.2013 року адміністративний позов ТОВ «Амальгама Люкс» задоволено повністю. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення відповідача від 03.12.2012р. №0001082301 в частині визначення податку на додану вартість на суму 7 089 грн. й штрафу в сумі 1 350 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеною постановою суду 1-ї інстанції, представник ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області 29.11.2013р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваної постанови порушено норми матеріального та процесуального права та просив скасувати постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07.06.2013 року та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог.

Заслухавши суддю - доповідача, виступ представника позивача та перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

В вересні-листопаді 2012 року спеціалістами ДПІ у Заводському районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївській області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Амальгама Люкс» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2011 року по 30.06.2012 року.

За результатами вказаної перевірки складено акт №3632/22-100/32719869 від 15.11.2012 року, в якому, зокрема, встановлено порушення платником податків вимог п.198.3, п.198.6 ст.198, п.200.1 ст.200 ПК України, в результаті чого занижено ПДВ всього у сумі 7 089 грн., в тому числі: за січень 2011 року - на суму 310 грн.; за лютий 2011 року - на суму 1383 грн.; за грудень 2011 року - на суму 2 542 грн.; за січень 2012 року - на суму 283 грн.; за лютий 2012 року - на суму 1781 грн.; за березень 2012 року - на суму 281 грн.; за квітень 2012 року - на суму 509 грн.

На підставі вказаного акту перевірки, уповноваженою особою відповідача було прийнято податкове повідомлення-рішення №0001082301 від 03.12.2012 року про збільшення підприємству позивача суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 7089 грн. та нараховано штрафних санкцій в сумі 1350 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними діями та спірним рішенням податкового органу, позивач оскаржив їх до суду.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог та, відповідно, з протиправності дій та рішення відповідача.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

А згідно із ст.67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку та розмірах, встановлених законом.

Положеннями ж п.75.1 ст.75 ПК України, в свою чергу, передбачено, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Як слідує з приписів п.44.1 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Зі змісту положень ст.1 Закону України від 16.07.1999р. №996-ХІV «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» видно, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки, акти тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції та за наявності всіх реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Також, у відповідності до цієї ж статті 1 Закону №996-ХІV, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Тобто, визначальною і обов'язковою ознакою господарської операції є реальна зміна майнового стану платника податків, що також відповідає і кореспондує з нормами ПК.

Так, згідно з п.138.2 статті 138 ПК Українии, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, відповідно до пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України, не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

А згідно з вимогами п.198.3 ст.198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст.193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно до приписів п.198.1 ст.198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Як слідує зі змісту пп.198.2 ст.198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Крім того, пунктом 200.1 ст.200 ПК України встановлено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно ж до п.п. «а» п.198.1 ст.198 ПКУ, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.2 статті 198 ПК України передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У відповідності до п.198.6 ст.198 ПК України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, що не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно вимог п.201.11 ст.201 ПКУ).

Так, судом апеляційної інстанції з матеріалів справи встановлено, що між ТОВ «Амальгама Люкс» та його контрагентами (ТОВ "Авантехтранс", ТОВ "Алекс-Плюс", ПП ВКП "Універсал-Центр" та ПП "Єпраксія") існували господарські операції щодо придбання товарів з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності позивача.

Стосовно всіх партій придбаного палива і подібних продуктів (керосину, оливи судової, розчинника,масла моторного, масла гідравлічного, змазки тощо), то як видно з матеріалів справи, у позивача є повний пакет документів:

- по контрагенту ТОВ «Авантехтранс»: видаткова накладна №2971 від 03.02.2011р., товарно-транспортна накладна від 03.02.2011р., податкова накладна №2805 від 31.01.2011р.;

- по контрагенту ПП ВКП «Універсал-Центр»: податкова накладна №15 від 15.02.2011р., видаткова накладна №000000030 від 15.02.2011р., товарно-транспортна накладна від 15.02.2011р., виписка по особовому рахунку №26009321000236 за 14.02.2011р., рахунок-фактура №000000031 від 14.02.2011р.;

- по контрагенту ПП «Єпраксія»: договір поставки №ТС-97 від 24.11.2011р., специфікації №1 від 25.11.2011р., №2 від 25.11.2011р., №3 від 28.11.2011р., №4 від 29.11.2011р., №5 від 05.12.2011р., №6 від 14.12.2011р., №7 від 15.12.2011р., №8 від 05.11.2012р., №9 від 06.01.2011р., №10 від 31.01.2012р., №11 від 02.02.2012р., №12 від 10.02.2012р., №13 від 13.02.2012р., №14 від 06.03.2012р., №15 від 03.04.2012р., №16 від 04.04.2012р., виписка по рахунку №2600 від 05.12.2011р. докази оплати послуг та рух по рахункам, товарно-транспортні накладні, податкові накладні №2,3,4,5 від 06.12.2011р., №6 від 07.12.2011р., №7 від 19.12.2011р., №8 від 21.12.2011р., №3 від 12.01.2012р., №3 від 03.02.2012р., №2 від 03.02.2012р., №9 від 17.02.2012р., №8 від 14.02.2012р., №2 від 12.03.2012р., №3 від 04.04.2012р., №5 від 09.04.2012р.;

- по контрагенту ТОВ «Алекс-Плюс»: договір поставки №ТС-92 від 07.02.2011 року, специфікації №1,2 від 07.02.2011 року, №3,4 від 08.02.2011 року, №5 від 16.02.2011 року, №6 від 23.02.2011 року, ТТН, податкові накладні №2,4 від 11.02.2011 року, №25 від 23.02.2011 року, №16 від 18.02.2011 року, №1 від 18.02.2011 року, №27 від 28.02.2011 року, виписки по рахунку 2600 та квитанції.

Отже, з урахуванням вищевказаних обставин, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що підприємство позивача має право на податковий кредит, сплачений на користь зазначених вище підприємств, а тому, відповідно, спірне податкове повідомлення-рішення є протиправним та дійсно підлягає скасуванню.

Окрім того, апеляційний суд також вважає за необхідне зазначити, що вищенаведені висновки узгоджуються із правовими позиціями Верховного Суду України при вирішенні спорів цієї категорії та практикою Європейського Суду з прав людини.

Так, у спірному акті перевірки вказано, що фінансово-господарські операції позивача є такими, що вчинені без наміру створення правових наслідків

Однак, у зв'язку з цим, суд зазначає, що згідно ст. 228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

А відповідно до ч.2 цієї статті, правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним. Тобто, в такому випадку із нікчемного правочину повинно витікати, що його метою є один із перелічених у ст. 228 ЦК України напрямків.

Проте, в акті перевірки відсутні будь-які посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо притягнення посадових осіб учасників правочину до кримінальної відповідальності за цими статтями, як і відсутнє посилання на судові рішення, що набрали законної сили, щодо недійсності або фіктивності вчинених правочинів.

Таким чином, відповідачем не надано суду достатніх та допустимих доказів спрямованості правочинів позивача на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, територіальної громади, незаконне заволодіння ним або на вчинення без наміру створення правових наслідків, тощо.

Також, ще раз необхідно вказати й про те, що згідно з вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину (ст.204 ЦК України), а відповідно до ст.61 Конституції України, юридична відповідальність особи має виключно індивідуальний характер. Тобто, якщо контрагент позивача або його контрагент у 2-й чи 3-й ланках ланцюга, не виконали своїх податкових зобов'язань, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цих осіб.

До того ж, відповідно до приписів ст.ст.11,71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.86 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А згідно ж з ч.2 ст.71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.198 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.200 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову окружного суду - без змін.

Керуючись ст.ст.195,196,198,200,205,206,254 КАС України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Заводському районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області - залишити без задоволення, а постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 07 червня 2013 року - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого Адміністративного Суду України протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили судовим рішенням апеляційного суду.

Головуючий: Ю.В. Осіпов

Судді: О.С. Золотніков

В.О. Скрипченко