Постанова № 44810451, 23.04.2015, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

23 квітня 2015 року № 826/5275/15

Окружний адміністративний суд міста Києва в складі головуючого судді Качура І.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ШТРАУС УКРАЇНА» до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві про скасування постанови.

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю «ШТРАУС УКРАЇНА» (далі по тексту також - позивач) з позовом до Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві (надалі також - відповідач), в якому просило:

- визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Махової Д.А. про закінчення виконавчого провадження №3324338 від 15.12.2014 р.;

- визнати дії старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Махової Д.А. незаконними;

- поновити виконавче провадження №3324338 та зобов'язати Управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, зокрема відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві, вчинити дії, передбачені ст. 75 Закону України «Про виконавче провадження».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав про те, що відповідачем усупереч імперативних приписів законодавства прийнято постанову про закінчення виконавчого провадження №3324338 по примусовому виконанню рішення суду.

Відповідач на електронну адресу супровідним листом від 22.04.2015р. №75/4 надіслав копію виконавчого провадження №3324338, у якому просив слухати справу за його відсутності. Разом з тим зазначив, що проти задоволення позову заперечує.

Відповідно до ч. 6 ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи в судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомленні про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

З огляду на наведене та з урахуванням вимог ст. 128 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов висновку про доцільність розгляду справи у письмовому провадженні на підставі наявних матеріалів справи.

Розглянувши документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з огляду про наступне.

Фактичні обставини справи свідчать, що 15 грудня 2014 року старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Махова Д.А. прийняла постанову про закінчення виконавчого провадження №3324338 щодо виконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2011р. на підставі п. 8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження».

Як зазначає позивач, про існування постанови від 15 грудня 2014 року про закінчення виконавчого провадження №3324338 йому стало відомо лише 11 березня 2015 року під час ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження.

Позивач вважаючи, що у державного виконавця не було правових підстав для закінчення виконавчого провадження №3324338, звернувся з даним позовом до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Вирішуючи спір по суті, суд виходив із наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Нормативно-правовим актом, який регламентує умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку є Закон України «Про виконавче провадження» від 21.04.1999 року № 606-XIV (чинного у редакції на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження», виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Положеннями ч.1 та абз. 2 ч. 2 ст.11 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. При цьому, державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення, у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Фактичні обставини справи свідчать, постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 19 грудня 2011 року у справі №2а-15723/11/2670, позовні вимоги ТОВ «Штраус Україна» задоволено, визнано протиправними та скасовано картки відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні чи пропуску товарів та транспортних засобів через митний кордон України № 100190000/1/10608 від 22.07.2011, №100190000/1/10621 від 25.07.2011, № 100190000/1/10622 від 25.07.2011; - визнано протиправними та скасовано рішення Київської регіональної митниці про визначення митної вартості товарів №100000006/2011/412132/1 від 22.07.2011, №100000006/2011/412138 від 22.07.2011, №100000006/2011/412139 від 22.07.2011; - зобов'язано Київську регіональну митницю вчинити дії щодо визначення митної вартості товарів за методом визначення митної вартості за ціною договору.

В подальшому, 06 липня 2012 року на підставі виконавчого листа Окружного адміністративного суду м. Києва № 2а-15723/11/2670 від 19.06.2012р. державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 3324338.

Як свідчать матеріали виконавчого провадження, 09 грудня 2014 року Київська міська митниця ДФС (Боржник у виконавчому провадженні № 3324338) надіслала державному виконавцю лист, яким повідомила, проте, що хоч формально і визнає митну вартість за ціною договору щодо товарів, які імпортувалися ТОВ «Штраус Україна» (Стягувач у виконавчому провадженні № 3324338), однак жодних юридично значимих дій, спрямованих на фактичне виконання судового рішення (прийняти відповідне рішення, вчинити акт індивідуальної дії, тощо), здійснити не може у зв'язку з відсутністю законодавчо врегульованого механізму визначення митної вартості в такий спосіб. З огляду на такі обставини, Боржник клопотав про закінчення виконавчого провадження №3324338, оскільки, на його думку, постанова Окружного адміністративного суду м. Києва ним виконана.

За результатами розгляду вказаного листа, 15 грудня 2014 року державний виконавець закінчив виконавче провадження №3324338.

Позивач не погоджується з правомірністю постанови від 15 грудня 2014 року про закінчення виконавчого провадження №3324338.

Суд звертає увагу на те, що предметом судового розгляду в даній адміністративній справі, є, зокрема, визначення питання щодо відповідності дій відповідача у межах досліджуваних правовідносин вимогам закону. Завданням адміністративного суду є перевірка правомірності (легальності) рішення відповідача з огляду на чіткі критерії, які зазначені у частині 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлені критерії, якими керується адміністративний суд при перевірці рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень. Відповідність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень передбаченим частиною 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям перевіряється судом з урахуванням закріпленого статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України принципу законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Так, відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

«На підставі» означає, що суб'єкт владних повноважень: 1) повинен бути утвореним у порядку, визначеному Конституцією та законами України; 2) зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

«У межах повноважень» означає, що суб'єкт владних повноважень повинен приймати рішення, а дії вчиняти відповідно до встановлених законом повноважень, не перевищуючи їх.

«У спосіб» означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури і форми прийняття рішення або вчинення дії і повинен обирати лише визначені законом засоби.

Зазначені критерії, хоч і адресовані суду, але одночасно вони є і вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.

Матеріали справи свідчать, що п. 4 резолютивної частини постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2011р. у справі №2а-15723/11/2670 на Боржника покладено обов'язок вчинення дій щодо визначення митної вартості товарів за методом визначення митної вартості за ціною договору щодо товарів, які були імпортовані позивачем, на підставі декларацій, перелік яких визначений у постанові суду та у виконавчому листі.

В розрізі наведеного, суд звертає увагу на те, що повідомлення Боржника про неможливість вчинити такі дії не може розцінюватись як виконання судового рішення, а навпаки на переконання суду свідчить про невиконання постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2011 р., яка набрала законної сили.

При цьому, підставами неможливості виконання вищенаведеного рішення суду, Боржник посилається на «відсутність врегульованого на законодавчому рівні порядку визначення митної вартості».

Суд визнає такі доводи відповідача необґрунтованими, оскільки вони не носять правового підґрунтя, та не можуть слугувати правовою підставою для звільнення від обов'язку виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Надаючи правову оцінку вищенаведеним доводам відповідача, особливу увагу суд звертає на те, що порядок повернення надмірно сплачених платежів чітко регламентований пп. 1-4 розділу III «Порядку повернення платникам податків коштів, що обліковуються на відповідних рахунках митного органу як передоплата, і митних та інших платежів, помилково та/або надмірно сплачених до бюджету, контроль за справлянням яких здійснюється митними органами», затвердженого наказом Державної митної служби України від 20 липня 2007 р. № 618 (надалі - Порядок).

В той час, як відповідно до п. 8 ч.1 ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом.

З огляду на вищевикладене, суд дійшов до висновку проте, що на момент виникнення спірних правовідносин, підстави для закінчення виконавчого провадження №3324338 відсутні, оскільки Боржник не вчинив дій, які був зобов'язаний вчинити на підставі постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 19.12.2011р., зокрема, не вчинив дій щодо визначення митної вартості товарів за методом визначення митної вартості за ціною договору.

Відтак, постанова про закінчення виконавчого провадження №3324338 від 15.12.2014р. є протиправною та підлягає скасуванню.

Разом з тим, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання дій старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Махової Д.А. незаконними, зважаючи на наступне.

Так, на обґрунтування вказаної позовної вимоги позивач покликався на порушення відповідачем ст. ст. 75, 89 Закону України «Про виконавче провадження».

Як встановлено, відповідно до ч. 2 ст. 75 Закот України «Про виконавче провадження» у разі невиконання зазначених вимог без поважних причин державний виконавець накладає на боржника штраф відповідно до ст. 89 цього Закону і не пізніше 5 робочих днів з дня його накладення повторно перевіряє стан виконання рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 89 Закону України «Про виконавче провадження» у разі повторного невиконання рішення боржником без поважних причин державний виконавець у тому ж порядку накладає на нього штраф у подвійному розмірі та звертається до правоохоронних органів з поданням (повідомленням) про притягнення боржника до кримінальної відповідальності відповідно до закону.

З системного аналізу наведених вище норм вбачається, що вирішення питання щодо накладення штрафних санкцій за добровільне невиконання рішення в межах виконавчого провадження належить дискреційних повноважень органів державної виконавчої служби, а відтак не може бути предметом судового розгляду.

Щодо позовної вимоги про поновлення виконавчого провадження №3324338, суд вважає за доцільне зазначити наступне.

Правові підстави відновлення виконавчого провадження визначені приписами ст. 51 Закону України «Про виконавче провадження».

Так, ч. 1 ст. 51 вказаного Закону визначено, що у разі якщо постанова державного виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувану визнана судом незаконною чи скасована начальником

відділу, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або керівником відповідного органу державної виконавчої служби або якщо до державного виконавця надійшло рішення суду про скасування заходів до забезпечення позову, а також у разі повернення виконавчого документа з іншого відділу державної виконавчої служби, виконавче провадження підлягає відновленню протягом трьох робочих днів з дня надходження рішення суду, виконавчого документа чи постанови керівника відповідного органу державної виконавчої служби.

Відтак, зважаючи на факт встановлення судом невідповідності постанови старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Махової Д.А. про закінчення виконавчого провадження №3324338 від 15.12.2014р. імперативним приписам законодавства, належним способом відновлення порушених прав та законних інтересів позивача суд вважає визнання незаконною та скасування вищевказаної постанови.

При цьому, оскільки наслідком скасування постанови про закінчення виконавчого провадження законом визначено його відновлення, у задоволенні позовної вимоги про поновлення виконавчого провадження слід відмовити.

Відповідно до ст. 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративній справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін.

Згідно ч.4 ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Відповідно до ч. 1 статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем як суб'єктом владних повноважень не доведено правомірності оспорюваної постанови.

Враховуючи викладене, керуючись статями 9, 69, 70, 71, 128, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати незаконною та скасувати постанову старшого державного виконавця відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у м. Києві Махової Д.А. про закінчення виконавчого провадження №3324338 від 15.12.2014 р.

У решті позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. ст. 185 -187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя І.А. Качур