Постанова № 44809046, 27.05.2015, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2015 р. Справа № 805/1251/15-а

приміщення суду за адресою: 84112, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 2

Донецький окружний адміністративний суд у складі судді Чекменьова Г.А., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Конті» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління міністерства доходів і зборів України про визнання недійсною податкової консультації № 1509/10/06-013 від 27.03.2015 року,

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство «Виробниче об'єднання «Конті» звернулось до суду з позовом до Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління міністерства доходів і зборів України про визнання недійсною податкової консультації № 1509/10/06-013 від 27.03.2015 року.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що звернувся до відповідача із запитом № 340/6 від 23.03.2015 р., в якому просив надати індивідуальну податкову консультацію з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства. Суть питання полягала у тому, що позивач уклав з нерезидентом зовнішньоекономічний договір на продаж товарних знаків з оплатою в доларах СПІА. На виконання договору позивач передає права власності на товарні знаки, зареєстровані на території Російської Федерації. З боку позивача обов'язки виконані, тому він має право вимагати від нерезидента-боржника виконання його зобов'язань, а нерезидент-боржник повинен здійснити на користь позивача певні дії.

У позивача виникла потреба замінити первісного резидента-кредитора на іншого. Можливість здійснення уступки вимоги передбачена статтями 512 - 516 Цивільного кодексу України. Передача прав по зобов'язаннях шляхом укладення договору між первісним і новим резидентом-кредитором є уступкою вимоги. На розгляд відповідачу були поставлені певні питання стосовно можливості такої уступки вимоги, дотримання вимог податкового та валютного законодавства.

На запит позивача відповідачем надана податкова консультація 27.03.2015 р. № 1509/10/06-013, у якій зазначено, що, оскільки здійснення уступки вимоги між резидентами при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності не допускається, то при формуванні об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість жодних наслідків у податковому обліку не відбувається.

З висновками відповідача, викладеними в податковій консультації, зокрема у відповіді на пункти 2 та 5, позивач не погоджується, вважає їх такими, що суперечать нормам закону та змісту податку на прибуток та податку на додану вартість, вважає, що здійснення уступки вимоги між резидентами при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності є законною. На думку позивача, чинне законодавство не передбачає неприпустимості заміни сторони за зобов'язаннями в зовнішньоекономічному договорі та не містить прямої заборони проведення операцій з переведення боргу за такими договорами, а суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України. Отже, на думку позивача, всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам. Закон України «Про зовнішньоекономічну діяльність», Закон України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Цивільний кодекс України не забороняють припинення зобов'язання шляхом передачі первісним кредитором новому кредитору права вимоги боргу. А отже, за думкою позивача, здійснення уступки вимоги між резидентами при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності допускається та є правомірним, і, як наслідок, у податковому обліку відображаються такі операції при формуванні об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість

З наведених підстав позивач просив визнати недійсною податкову консультацію від 27.03.2015 р. № 1509/10/06-013, надану на запит ПАТ «ВО «Конті» № 340/6 від 23.03.2015 р.

Представник позивача заявлені вимоги підтримала з підстав, викладених у позовній заяві, просила їх задовольнити у повному обсязі.

Відповідач, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, представника до судового засідання не направив, надіслав до суду заперечення проти позову.

У запереченнях відповідач зазначив, що здійснення уступки вимоги між резидентами при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері ЗЕД не допускається. Обґрунтування вказаної позиції відповідача співпадає зі змістом наданої їм спірної податкової консультації.

З наведених підстав відповідач просив у задоволенні позову відмовити.

Оскільки в судове засідання прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, відповідно до вимог ч. 6 ст. 128 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані документи та матеріали справи, суд встановив наступні обставини.

Позивач ? юридична особа Приватне акціонерне товариство «Виробниче об'єднання «Конті» (код ЄДРПОУ 25112243), зареєстрований за місцезнаходженням: 85114, м. Костянтинівка, вул. Інтернаціональна, б. 460 (а.с.11-12).

Позивач звернувся до відповідача - Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління міністерства доходів і зборів України, із запитом № 340/6 від 23.03.2015 р., в якому просив надати індивідуальну податкову консультацію з питань практичного застосування окремих норм податкового законодавства. На розгляд відповідачу були поставлені наступні питання:

1. В який термін відповідно до законодавства валютна виручка від продажу товарних знаків, зареєстрованих за межами України, повинна надійти на валютний рахунок резидента в уповноваженому банку?

2. Чи має право резидент-продавець товарних знаків, зареєстрованих за межами України, укласти з резидентом України договір цесії (відступлення права вимоги) щодо права на отримання коштів від нерезидента-покупця?

3. Чи будуть дотримані вимоги валютного законодавства України, якщо у разі укладення договору цесії кошти від нерезидента-покупця надійдуть на рахунок нових кредиторів - фізичних осіб у повному обсязі у встановлені строки (протягом 90 днів)? На якому етапі та на підставі яких документів розглянута операція буде завершена з точки зору валютного контролю?

4. У якому порядку повинно здійснюватися оподаткування відчуження товарних знаків, зареєстрованих поза межами України, податком на додану вартість?

5. У якому порядку повинно здійснюватись оподаткування зазначеної операції (відчуження товарних знаків та відступлення права вимоги) податком на прибуток підприємств? (а.с.13).

На вказаний запит відповідачем надана податкова консультація 27.03.2015 р. № 1509/10/06-013 (а.с.14-16), у якій зазначено, що, оскільки здійснення відступлення вимоги між резидентами при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності не допускається, то при формуванні об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість жодних наслідків у податковому обліку у такому випадку не відбувається.

З урахуванням встановлених у справі обставин, вирішивши питання, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до п. 52.1 ст. 52 Податкового кодексу України за зверненням платників податків контролюючі органи надають безоплатно консультації з питань практичного використання окремих норм податкового законодавства протягом 30 календарних днів, що настають за днем отримання такого звернення даним контролюючим органом.

Згідно з пп. 14.1.172 п. 14.1 ст. 14 ПК України податкова консультація - допомога контролюючого органу конкретному платнику податків стосовно практичного використання конкретної норми закону або нормативно-правового акта з питань адміністрування податків чи зборів, контроль за справлянням яких покладено на такий контролюючий орган.

Відповідно до п. 52.2, 52.5, 52.6 ст. 52 ПК України податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію. Контролюючі органи мають право надавати консультації виключно з тих питань, що належать до їх повноважень. Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, проводить періодичне узагальнення податкових консультацій, які стосуються значної кількості платників податків або значної суми податкових зобов'язань, та затверджує наказом узагальнюючі податкові консультації, які підлягають оприлюдненню, у тому числі за допомогою Інтернет-ресурсів.

Пунктом 52.4 статті 52 ПК України встановлено, що консультації надаються органом державної податкової служби, в якому платник податків перебуває на обліку, або митним органом за місцем митного оформлення товарів, або вищим органом державної податкової служби або вищим митним органом, якому такий орган адміністративно підпорядкований, а також центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну податкову політику, або центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері митної справи.

Пунктом 53.3 ст. 53 ПК України передбачено, що платник податків може оскаржити до суду як правовий акт індивідуальної дії податкову консультацію контролюючого органу, викладену в письмовій або електронній формі, яка, на думку такого платника податків, суперечить нормам або змісту відповідного податку чи збору. Визнання судом такої податкової консультації недійсною є підставою для надання нової податкової консультації з урахуванням висновків суду.

Таким чином, Податковим кодексом України передбачено право платника податків оскаржувати податкову консультацію і встановлені правові наслідки її надання.

Проте, з урахуванням змісту оскарженої податкової консультації, суд не погоджується з доводами позивача з наступних підстав.

Відповідно до ч. 4 ст. 6 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16 квітня 1991 року № 959-ХІІ (надалі - Закон № 959-ХІІ) суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право укладати будь-які види зовнішньоекономічних договорів (контрактів), крім тих, які прямо та у виключній формі заборонені законами України.

Водночас, укладення договору відступлення вимоги між двома резидентами України не може відноситися до зовнішньоекономічної діяльності, яка у ст. 1 Закону № 959-ХІІ визначена, як діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на взаємовідносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Тому до такого договору не відносяться вищезазначені приписи ч. 4 ст. 6 вказаного Закону № 959-ХІІ про свободу суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, оскільки, за викладених позивачем умов, він бажає домовитися про відступлення вимоги не із закордонним учасником зовнішньоекономічного договору, а саме з резидентом України.

Недоречним суд вважає посилання позивача на припинення зобов'язання шляхом передачі первісним кредитором новому кредитору права вимоги боргу.

За загальними правилами, встановленими у ч.1 ст. 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою, в тому числі, внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Таким чином, відступлення вимоги не є припиненням зобов'язання в розумінні цивільного законодавства України, оскільки випадки припинення зобов'язання, передбачені главою 50 ЦК України, не співпадають з умовами запиту позивача про надання податкової консультації. Натомість, заміна кредитора у зобов'язанні відповідно до ст. 512 ЦК України не припиняє зобов'язання, а лише замінює одну з його сторін.

Відповідно до ч. 1 ст.516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. В такому випадку, у разі заміни кредитора за зовнішньоекономічним договором без згоди сторони такого договору, який не є резидентом України, порушуються приписи Закону № 959-ХІІ щодо укладення та зміни умов зовнішньоекономічного договору за згодою його сторін, що закріплено у статтях 6 та 14 вказаного Закону. Оскільки нерезидент знаходиться поза межами юрисдикції України, застосування до нього окремих норм цивільного законодавства України без його згоди може привести до правової колізії у питанні виконання зовнішньоекономічного договору.

Відповідно до закріплених у ст. 2 Закону № 959-ХІІ принципах зовнішньоекономічної діяльності, принцип свободи зовнішньоекономічного підприємництва, полягає у:

- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні зв'язки;

- праві суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

- обов'язку додержувати при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

- виключному праві власності суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

Отже, щодо зовнішньоекономічної діяльності є законодавчо закріплена норма про обов'язок додержувати при здійсненні такої діяльності порядку, встановленого законами України, що певним чином обмежує вільний розсуд суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності, у випадках, прямо передбачених законами України.

Саме до таких випадків відноситься питання розрахунків в іноземній валюті, передбачені спеціальним Законом України від 23.09.1994 року №185/94-ВР «Про порядок розрахунків в іноземній валюті» (надалі - Закон №185/94-ВР).

Зокрема, стаття 2 Закону №185/94-ВР містить наступні приписи:

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 180 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку).

При застосуванні розрахунків щодо імпортних операцій резидентів у формі документарного акредитиву строк, передбачений частиною першою цієї статті, діє з моменту здійснення уповноваженим банком платежу на користь нерезидента.

Строк та умови завершення імпортної операції без увезення товару на територію України визначаються у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України за погодженням з Національним банком України.

Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

З врахуванням п.3 Постанови Правління НБУ від 16.11.2012 року №475 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті», п. 1 постанови Правління НБУ від 14.05.2013 року № 163 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті», п. 1 постанови Правління НБУ від 14.11.2013 року №453 «Про зміну строків розрахунків за операціями з експорту та імпорту товарів і запровадження обов'язкового продажу надходжень в іноземній валюті» установлено, що розрахунки за операціями з експорту та імпорту товарів, передбачені в статтях 1 та 2 цього Закону здійснюються у строк, що не перевищує 90 календарних днів.

Відповідно до статті 4 Закону №185/94-ВР порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Таким чином, порядок розрахунків в іноземній валюті детально врегульований спеціальним Законом №185/94-ВР і не може бути змінений як за згодою сторін зовнішньоекономічних договорів, так цивільно-правовими угодами між резидентами України.

За умовами запиту позивача про надання податкової консультації, позивач ставить питання про відступлення права вимоги управненою особою зовнішньоекономічного договору, яка після виконання зобов'язання зі свого боку має право вимагати передбачену договором оплату від нерезидента. Тому позивач вважає, що він має право розпоряджатися належними йому майновими правами на власний розсуд. Але Законом №185/94-ВР саме на таку управнену особу у зовнішньоекономічному договорі покладена юридична відповідальність за своєчасні розрахунки в іноземній валюті. Відповідно до вказаного Закону умови такої відповідальність не можуть бути змінені за цивільно-правовими угодами, оскільки норми Закону №185/94-ВР за своїм змістом мають імперативний характер.

Оскільки здійснення відступлення вимоги між резидентами при здійсненні експортно-імпортних операцій у сфері зовнішньоекономічної діяльності не допускається, то при формуванні об'єкту оподаткування податком на прибуток та податком на додану вартість не може відбуватися змін у податковому обліку, що вірно зазначив відповідач у податковій консультацій.

В іншій частині позивач проти спірної податкової консультації не заперечив.

У наданих суду додаткових поясненнях (а.с.27-30) позивач вказав на важке фінансове становище, викликане проведенням антитерористичної операції, що спонукає до продажу прав на зареєстровані товарні знаки. За поясненнями представника позивача укладення договору відступлення права вимоги оплати за відчужені товарні знаки пов'язане з потребою якнайшвидше отримати необхідні фінансові ресурси від нового кредитора, який згодом відшкодує власні витрати за рахунок майбутніх надходжень в іноземній валюті. За відсутністю правових підстав суд не вважає вказані доводи і економічно переконливими, оскільки особа, яка згодна на залучення власних коштів в обмін за право вимоги оплати від нерезидента, не позбавлена можливості надати поворотну фінансову допомогу позивачу, не укладаючи угод про відступлення права вимоги за зовнішньоекономічним договором.

Посилання позивача на судові рішення по іншим справам суд не приймає до уваги, оскільки вони не мають преюдиціального значення для розгляду цієї справи.

За таких обставин суд дійшов висновку, що податкова консультація Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління міністерства доходів і зборів України від 27.03.2015 р. № 1509/10/06-013 відповідає вимогам законодавства України.

Відповідно до ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Оскільки складена відповідачем податкова консультація від 27.03.2015 р. № 1509/10/06-013 відповідає вимогам законодавства, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законами України, заявлені позовні вимоги задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 7, 17, 86, 94, 158-163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Приватного акціонерного товариства «Виробниче об'єднання «Конті» до Спеціалізованої Державної податкової інспекції з обслуговування великих платників податків у м. Донецьку Міжрегіонального головного управління міністерства доходів і зборів України про визнання недійсною податкової консультації № 1509/10/06-013 від 27.03.2015 року - відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого КАС України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.

Апеляційна скарга на постанову може бути подана до адміністративного суду апеляційної інстанції через Донецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Суддя Чекменьов Г.А.