Ухвала суду № 44801998, 04.06.2015, Апеляційний суд Сумської області

Справа №592/1705/15-ц Головуючий у суді у 1 інстанції - Литовченко О. В.Номер провадження 22-ц/788/932/15 Суддя-доповідач - Сибільова Л. О. Категорія - 26

УХВАЛА

і м е н е м У к р а ї н и

04 червня 2015 року м. Суми

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Сумської області в складі:

головуючого-судді - Сибільової Л. О.,

суддів - Криворотенка В. І. , Семеній Л. І. ,

з участю секретаря судового засідання - Назарової О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе»

на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 березня 2015 року

у справі за позовом ОСОБА_3 до публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» про відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я,

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 березня 2015 року позов ОСОБА_3 задоволено частково.

Стягнуто з ПАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе» на користь ОСОБА_3 на відшкодування моральної шкоди 6 000 грн. і на користь держави судовий збір в сумі 243 грн. 60 коп.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позовних вимог.

Вказує, зокрема, що позивач не надав жодного доказу спричинення йому моральної шкоди, її розміру, порядку оцінки. В матеріалах справи немає жодного доказу, який би свідчив саме про моральні страждання позивача, оскільки професійне захворювання свідчить лише про можливість спричинення такої шкоди та не констатує її наявності.

Товариство не порушувало законних прав позивача на безпечні та шкідливі умови праці, відносно позивача не встановлено порушень товариством нормативних актів про охорону праці щодо незабезпечення безпечних та не шкідливих умов праці та посадових осіб товариства, які допустили такі порушення.

Вислухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність та обгрунтованість рішення суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

24 лютого 2015 року позивач звернувся до суду з вказаним позовом, мотивуючи вимоги тим, що з 04 лютого 1986 року по 25 березня 2011 року він перебував у трудових відносинах з ПАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе», звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію.

З 25 вересня по 18 жовтня 2012 року він перебував на обстеженні та лікуванні в клініці Науково-дослідного інституту гігієни та профзахворювань ХНМУ, де йому було встановлено діагноз: Хронічне обструктивне захворювання легенів пилової етиології ІІ стадії в фазі загострення. Емфізема легенів ІІ ступеню. Легенева недостатність ІІ ст. Захворювання професійне, вперше встановлено в клініці НДІ ГП та ПЗ ХНМУ, ППЛЕК 17 жовтня 2012 року.

Хронічна двостороння сенсоневральна туговухість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ст. Захворювання професійне від тривалої дії виробничого шуму, вперше встановлено в клініці НДІ ГП та ПЗ ХНМУ, ППЛЕК 17 жовтня 2012 року.

Згідно акту розслідування хронічного професійного захворювання №55 від 30 жовтня 2012 року, професійне захворювання виникло через недосконалість технологій, неефективне використання засобів індивідуального захисту. Причина професійного захворювання, згідно п. 17 акту, - проведення робіт в умовах підвищених рівнів виробничого шуму та пилу.

Відповідно до довідки МСЕК м. Суми від 25 січня 2013 року, йому встановлено 40% втрати професійної працездатності.

Професійні захворювання спричиняють йому моральні страждання, порушують його нормальні життєві зв'язки та звички, що потребує від нього додаткових зусиль для організації його життя. У нього значно погіршився стан здоров'я та загальне самопочуття - стало важко дихати, виникли головні болі, постійний шум у вухах, у зв'язку з чим він змушений постійно приймати ліки. Він не має змоги займатися фізичною працею, переносити тяжкості, довго ходити. Стан здоров'я перешкоджає спілкуватися з друзями та рідними.

Просив стягнути з відповідача на його користь 12 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, спричиненої ушкодженням здоров'я.

Вирішуючи спір та частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач порушив право позивача на безпечні умови праці; у зв'язку з отриманням за час роботи у відповідача професійного захворювання позивач частково втратив професійну працездатність, в результаті чого зазнав моральних страждань.

Цей висновок суду узгоджується з обставинами справи, вірно встановленими судом, та відповідає вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлено та з матеріалів справи вбачається, що з 04 лютого 1986 року по 25 березня 2011 року позивач перебував у трудових відносинах з ПАТ «Сумське МНВО ім. М.В. Фрунзе», звільнений за власним бажанням у зв'язку з виходом на пенсію (а.с.6-8).

Згідно виписки із історії хвороби позивача клініки Науково-дослідного інституту гігієни праці і професійних захворювань Харківського Національного медичного університету № 08-06/1042, де позивач перебував на лікуванні з 25 вересня по 18 жовтня 2012 року, та повідомлення форми П-3 № 170 від 17 жовтня 2012 року вказаної клініки позивачу встановлено:

Основний діагноз: ХОЗЛ пилової етиології ІІ ст. у фазі загострення. Емфізема легень ІІ ст. Легенева недостатність ІІ ст. Захворювання професійне, вперше встановлено ППЛЕК в клініці НДІ ГП та ПЗ ХНМУ 17 жовтня 2012 року.

Хронічна двостороння сенсоневральна туговухість з помірним ступенем зниження слуху ІІІ ст. Захворювання професійне, від тривалого впливу шуму на виробництві, вперше встановлено в клініці НДІ ГП та ПЗ ХНМУ 17 жовтня 2012 року.

Супутній діагноз: Ішемічна хвороба серця. Атеросклеротичний кардіосклероз. Гіпертонічна хвороба ІІ ст. СН І ст. Шийний остеохондроз з полирадикулярним синдромом на фоні вегетативно-сенсорної поліневропатії верхніх кінцівок, двостороннім плече лопатковим периартрозом, двостороннім деформуючим остеоартрозом ліктьових та променево-зап'ясткових суглобів зі стійким больовим синдромом. Гіперметропія слабого ступеню обох очей (а.с.9-10).

Згідно акту № 55 від 30 жовтня 2012 року розслідування причин виникнення хронічного професійного захворювання, вказані професійні захворювання позивача, наявність яких встановлена лікувальним закладом та зазначені в повідомленні форми П-3 від 17 жовтня 2012 року, виникли за таких обставин: недосконалість технологій, неефективне використання засобів індивідуального захисту, тривала робота в шкідливих умовах праці. Причина виникнення професійного захворювання: проведення робіт в умовах підвищеного рівня виробничого шуму, пилу. (а.с.11).

Відповідно до акту огляду спеціалізованої фтизіатричної МСЕК м. Суми № 105 від 13 лютого 2013 року та довідки МСЕК позивачу встановлено 40% втрати професійної працездатності безтерміново, зазначено, що він потребує медикаментозного лікування, лікування в реабілітаційному відділенні (а.с. 12, 28-31).

Відповідно до ч.2 ст.153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.

Ст. 173 КЗпП України передбачає, що шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.

Статтею 237-1 КЗпП України передбачається відшкодування власником або уповноваженим ним органом працівникові моральної шкоди у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.

З названих норм права вбачається, що моральна шкода відшкодовується працівникові безпосередньо роботодавцем за таких умов: наявності факту порушення роботодавцем законних прав працівника; у разі виникнення у працівника моральних страждань або втрати нормальних життєвих зв'язків, або виникнення необхідності для працівника додаткових зусиль для організації свого життя; за наявності причинного зв'язку між попередніми умовами.

Згідно з роз'ясненнями, що містяться в п. 13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року (зі змінами, внесеними постановою Пленуму Верховного Суду України від 25 травня 2001 року), відповідно до ст. 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.

Відповідно до ст. 9 Закону України «Про охорону праці» відшкодування шкоди, заподіяної працівникові внаслідок ушкодження його здоров'я, здійснюється Фондом соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності».

Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України не відповідає за завдану моральну шкоду, оскільки Законом України від 23 лютого 2007 року «Про внесення змін до Закону України № 1105-XIV «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», який набрав чинності з 30 березня 2007 року, виключена ч. 3 ст. 34 вказаного Закону, тобто скасовано право потерпілих на виробництві громадян на відшкодування їм моральної (немайнової) шкоди за рахунок Фонду.

Суд першої інстанції правильно керувався положеннями КЗпП України, зокрема, ст. ст. 153, 237-1 КЗпП України, та задовольнив позов про відшкодування моральної шкоди, так як характер професійного захворювання позивача дає підстави для висновку про те, що він морально страждає від його наслідків, внаслідок цих негативних обставин змінився спосіб його життя, від нього вимагаються додаткові зусилля для організації свого життя.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Рішення суду узгоджується з роз'ясненнями, які містяться в рішенні Конституційного Суду України № 20-рп/2008 від 8 жовтня 2008 року, про те, що скасування відповідних положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» щодо права застрахованих громадян, що потерпіли на виробництві від нещасного випадку або професійного захворювання на відшкодування моральної шкоди за рахунок Фонду, не порушило саме право громадян на відшкодування моральної шкоди, скільки відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдані фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до ч. 1, п. 1 ч.2 ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я.

Отже, завдана позивачу під час виконання ним трудових обов'язків моральна шкода підлягає відшкодуванню за рахунок власника і з підстав, передбачених цивільним законодавством України.

Позивач, відповідно до вимог ст. ст. 10, 60 ЦПК України, довів заподіяння йому моральної шкоди, оскільки, за наявності у нього вищезазначених професійних захворювань, вказаного ступеня їх тяжкості, це є очевидним і висновок суду з цього питання є безсумнівним.

Доводи відповідача в апеляційній скарзі про відсутність вини товариства в отриманні позивачем професійних захворювань є безпідставними.

Незважаючи на гарантоване державою право вільного вибору виду діяльності, передбачене ч. 1 ст. 43 Конституції України та абзацом 2 ст. 5-1 КЗпП України, відповідач в силу ст. 43 Конституції України, ст. ст. 153, 157 КЗпП України, ст. ст. 6, 13 Закону України «Про охорону праці» зобов'язаний створити працівнику безпечні умови праці, які б відповідали санітарно-гігієнічним нормам та іншим нормам охорони праці.

В п. 13 акту розслідування причин виникнення професійного захворювання № 55 від 30 жовтня 2012 року міститься висновок комісії про наявність шкідливих умов праці: згідно «Гігієнічної класифікації…» умови праці відповідають Ш класу 3 ст. шкідливих та небезпечних умов праці.

П. п. 16, 17 вказаного акту містять висновки про те, що професійне захворювання виникло за обставин недосконалості технологій, неефективного використання засобів індивідуального захисту, тривалої роботи в шкідливих умовах та з причини проведення робіт в умовах підвищеного рівня виробничого шуму, пилу.

В п. 18 акту з метою ліквідації і запобігання виникненню професійних захворювань запропоновано працівнику відповідача - в.о. начальника дільниці № 44 Коржову І.М. постійно дотримуватись технологічного регламенту роботи та ремонту обладнання, що генерує шум та вібрацію; керуватись результатами лабораторно - інструментальних досліджень рівнів виробничого шуму на робочих місцях у структурному підрозділі та на його дільницях, позначити зони з підвищеним рівнем шуму (понад 80 дБА) знаками безпеки у відповідності з ГОСТ 12.4.026-76, забезпечувати працюючих в умовах підвищеного шуму та пилу засобами індивідуального захисту органів слуху та дихання, здійснювати ефективний контроль за їх використанням (а.с.11).

За наявності висновку в акті розслідування про те, що професійне захворювання позивач отримав, працюючи в товаристві, саме в зв'язку з обставинами та причинами, що склалися на його робочому місці, доводи відповідача, зокрема, про те, що на виконання вимог ст. 29 КЗпП України позивач був проінформований про недосконалість технологій та наявність у зв'язку з цим шкідливих виробничих факторів на робочому місці, про його права, пільги і компенсації, і погодився на роботу в таких умовах, усвідомлюючи негативні наслідки для здоров'я, не спростовують висновків суду.

Доводи відповідача в скарзі про те, що товариство виконало вимоги закону щодо позивача, застрахувало його в Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві, забезпечило засобами колективного та індивідуального захисту, які позивач використовував неефективно, також не спростовують висновків суду, оскільки в справі відсутні докази про отримання позивачем професійних захворювань з власної вини.

Враховуючи характер і обсяг моральних страждань, яких зазнав позивач внаслідок отриманих професійних захворювань, стан його здоров'я, а також виходячи з роз'яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», засад розумності, виваженості та справедливості, у суду першої інстанції були підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 6 000 грн. в рахунок відшкодування заподіяної йому моральної шкоди, і доводи відповідача про завищений розмір вказаного відшкодування є безпідставними.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Згідно ч. 1 ст. 308 ЦПК України, апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Суд, вірно встановивши обставини справи та відповідні їм правовідносини, правильно застосував правові норми та ухвалив законне і обґрунтоване рішення, для скасування чи зміни якого підстави відсутні.

Керуючись ст. ст. 303, 307, 308, 313-315 ЦПК України, колегія суддів

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу публічного акціонерного товариства «Сумське машинобудівне науково-виробниче об'єднання ім. М.В. Фрунзе» відхилити.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 20 березня 2015 року в даній справі залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий -

Судді -