Ухвала суду № 44798504, 26.05.2015, Апеляційний суд Миколаївської області

Справа №480/2322/14-ц 26.05.2015 26.05.2015 26.05.2015

Провадження №22-ц/784/1083/15

Головуючий першої інстанції: Карікова Л.В.

Категорія: 39 Суддя-доповідач апеляційного суду: Коломієць В.В.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Миколаївської області в складі

головуючого Коломієць В.В.,

суддів Довжук Т.С., Шолох З.Л.

при секретарі Кудрі В.М.,

за участю представника позивача ОСОБА_2 (а.с. 156),

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 24 березня 2015 року за позовом ОСОБА_3 до Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про припинення права власності на земельні ділянки, скасування державної реєстрації права власності на земельні ділянки, визнання недійсними державних актів на право власності на земельні ділянки, визнання права власності на земельні ділянки в порядку спадкування за законом,

В С Т А Н О В И Л А :

У вересні 2014 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області (далі - Степівська сільрада), в якому зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його бабуся - ОСОБА_4, яка склала посвідчений 25 березня 1988 року головою Степівської сільради заповіт, за яким заповіла йому житловий будинок, що розташований в АДРЕСА_1. 19 травня 2014 року державним нотаріусом Четвертої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області йому видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на зазначений будинок.

Між тим, у власності ОСОБА_4 також перебували дві земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1: площею 0,2500 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, площею 0,2469 га - для ведення особистого селянського господарства.

ОСОБА_3 вказував, що нотаріусом Четвертої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області йому відмовлено в оформленні документів на дане спадкове майно, оскільки ОСОБА_4 у заповіті не зазначила це майно, право власності на яке було оформлено після дати складання заповіту, та не передбачила передачу у спадщину майна, яке могло б їй належати на час смерті.

Посилаючись на вищевикладене, позивач просив: припинити право власності ОСОБА_4 на вказані земельні ділянки, скасувати державну реєстрацію її права власності на ці земельні ділянки; визнати недійсним державні акти на право власності ОСОБА_4 на спірні земельні ділянки, видані 15 грудня 2009 року та визнати за ним право власності на вказане нерухоме майно.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 24 березня 2015 року у задоволенні позову ОСОБА_3 - відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3, посилаючись на неповне з'ясування обставин справи, просив рішення скасувати та ухвалити нове - про задоволення позову.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_4 на підставі свідоцтва про власності на житловий будинок, виданого 03 квітня 1990 року Степівською сільською радою Миколаївського району Миколаївської області, була власником житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1. 25 березня 1988 року головою Степівської сільради був посвідчений заповіт, за яким ОСОБА_4 заповіла вищевказаний будинок позивачу.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла.

Рішенням Миколаївського районного суду Миколаївської області від 22 серпня 2013 року ОСОБА_3 як спадкоємцю за заповітом був визначений додатковий тримісячний строк для подання заяви для прийняття спадщини.

Згідно матеріалам спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4, 17 вересня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини за заповітом, яка складається з житлового будинку, що розташований в АДРЕСА_1, а 19 травня 2014 року державним нотаріусом Четвертої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області йому було видано свідоцтво про право на спадщину за заповітом на зазначений будинок.

Між тим, на підставі державних актів на право власності серії НОМЕР_1 та НОМЕР_2, виданих 15 грудня 2009 року у власності ОСОБА_4 також перебували дві земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_1: площею 0,2500 га - для будівництва і обслуговування житлового будинку, площею 0,2469 га - для ведення особистого селянського господарства.

Листом № 464/02-17 від 23 травня 2014 року нотаріусом Четвертої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області ОСОБА_3 відмовлено в оформленні документів про право на спадщину на зазначені земельні ділянки, оскільки ОСОБА_4 у заповіті не зазначила це майно, право власності на яке було оформлено після дати складання заповіту, та не передбачила передачу у спадщину майна, яке могло б їй належати на час смерті.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_3 посилався на те що він як онук спадкодавця ОСОБА_4 є її єдиним спадкоємцем.

Проте, матеріали справи не містять доказів того, що померла ОСОБА_4 є рідною бабусею позивача, в зв'язку з чим він є її спадкоємцем за законом.

За таких обставин суд дійшов правильного висновку щодо відмови у задоволенні позову у зв'язку з його недоведеністю.

Крім того, з матеріалів справи вбачається,що у ОСОБА_4 є спадкоємець першої черги за законом - її син ОСОБА_5, який у передбачений ч.1 ст. 1273 ЦК України строк не відмовився від прийняття спадщини. Проте, даний позов було заявлено ОСОБА_3 тільки до Степівської сільської ради.

Стаття 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об'єкту нерухомості із земельною ділянкою. Проте, при вирішенні даного спору позивачем обраний неналежний спосіб захисту та позов заявлено до неналежного відповідача.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно дослідив обставини справи, дав належну оцінку доказам, які надали сторони, та прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Єдиними доводами апеляційної скарги є посилання ОСОБА_3 на те, що він відповідно до ст. 1264 ЦК України є спадкоємцем ОСОБА_4 четвертої черги за законом.

Між тим, зі змісту позовної заяви ОСОБА_3 вбачається, що заявлені ним підстави позову, який був предметом даного судового розгляду, були іншими, а тому цей позов був розглянутий судом в межах заявленим ОСОБА_3, позовних вимог і на підставі наданих ним доказів відповідно до приписів ч. 1 ст. 11 ЦПК України.

Згідно ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

За такого, доводи апеляційної скарги не можуть бути прийняті до уваги.

Таким чином, колегія суддів не вбачає підстав для скасування рішення суду.

Керуючись статтями 303, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Миколаївського районного суду Миколаївської області від 24 березня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення і з цього часу протягом двадцяти днів може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Головуючий Судді