Рішення № 44770337, 04.06.2015, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/746/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1142/2015

Категорія 44

Головуючий у 1 інстанції Онушканич В. В.

Суддя-доповідач Соколовський В.М.

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2015 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого Соколовського В.М.,

суддів: Мелінишин Г.П. Пнівчук О.В.,

секретаря Бойчука Л.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: служба у справах дітей Калуської міської ради, про примусове виселення мешканців із житла, що перебуває в іпотеці банку,

за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" на рішення Калуського міськрайонного суду від 14 квітня 2015 року, -

в с т а н о в и л а :

У лютому 2015 року Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та Кредит" (далі - ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит") звернулося до суду з вищенаведеним позовом, посилаючись на те, що 11.04.2008 року між банком та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір №589pv19-08, на підставі якого банк надав позичальнику кредит в сумі 48000 доларів США. У зв'язку із порушенням ОСОБА_2 взятих на себе зобов'язань щодо строків повернення кредитних коштів, рішенням Калуського міськрайонного суду від 22.04.2010 року задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та стягнуто із відповідача 650722,64 грн. заборгованості за кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов'язань за вищевказаним кредитним договором між банком і позичальником 11.04.2008 року було укладено договір іпотеки, відповідно до якого ОСОБА_2 надала в іпотеку нерухоме майно, а саме: трикімнатну квартиру АДРЕСА_1. У зв'язку із невиконанням позичальником умов кредитного договору рішенням Калуського міськрайонного суду від 19.12.2013 року в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 650772,64 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки - вищезазначену квартиру.

Відповідно до ст.40 Закону України «Про іпотеку» та ст. 109 ЖК України звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців. 12.12.2014 року позивачем направлено всім відповідачам вимоги про добровільне звільнення квартири, що перебуває в іпотеці банку. Вказані вимоги 14.01.2015 року були отримані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та ОСОБА_5, проте залишені ними без задоволення. Такі дії відповідачів грубо порушують права банку на задоволення вимог іпотекодержателя, оскільки наявність зареєстрованих осіб у заставному будинку значно знижує його купівельний попит, а наявність реєстрації малолітньої дитини взагалі позбавляє стягувача на примусову реалізацію предмета іпотеки, що в свою чергу призводить до невиконання рішення суду про звернення стягнення.

Позивач зазначав, що в порушення умов договору іпотеки відповідач ОСОБА_2 без відома та згоди банку в період дії іпотечного договору зареєструвала у квартирі п'ятьох осіб, одна з яких є неповнолітньою. Згідно п.2.1.2 договору іпотеки та ст.9 Закону України «Про іпотеку» іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передати предмет іпотеки в користування. Проте жодних дозволів ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» ОСОБА_2 щодо передачі в користування чи реєстрації будь-яких осіб у заставленій квартирі не надавало, що доказує незаконність дій позичальника, що практично позбавляє можливості банк задовольнити свої майнові вимоги за рахунок предмета іпотеки. Тому позивач просив примусово виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, які проживають та зареєстровані у трикімнатній квартирі АДРЕСА_1

Рішенням Калуського міськрайонного суду від 14 квітня 2015 року в задоволенні позовних вимог відмовлено.

На дане рішення ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" подало апеляційну скаргу, посилаючись на грубе порушення судом норм чинного законодавства, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, неналежне дослідження наявних доказів. Зокрема, апелянт зазначає, що суд зробив висновок про неможливість виселення відповідачів, мотивуючи тим, що протягом дії Закону України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" інші закони з питань майнового забезпечення кредиторів діють з урахуванням його норм. Такий висновок, на думку апелянта, є помилковим, оскільки у суду були всі підстави, визначені як Житловим кодексом, так і Законом України "Про іпотеку" для задоволення позову. Більше того, посилання на Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" як на підставу для відмови в позові не відповідає законодавству, оскільки даний Закон регулює виключно правовідносини щодо тимчасового мораторію на задоволення вимог кредитора заставленим нерухомим майном, але аж ніяк не поширює свою дію на правовідносини щодо примусового виселення. Цей закон не є підставою для відмови в позові, а для відстрочення судового рішення в порядку, визначеному ст.217 ЦПК України. Така ж правова позиція висловлена Вищим спеціалізованим судом України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Верховним Судом України у постанові від 25.03.2015 року у справі №6-44цс15. Також зазначає, що суд зробив невірний висновок щодо позбавлення малолітньої дитини законного права на користування житловим приміщенням, оскільки у малолітньої дитини ОСОБА_5 відсутні будь-які законні підстави на користування (проживання) у заставленій квартирі, однак суд цьому факту не дав жодної оцінки.

З наведених підстав апелянт просив рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

Особи, що беруть участь у справі, в судове засідання не з'явилися, хоча про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, що відповідно до ч.2 ст.305 ЦПК України не перешкоджає розглядові справи.

Вислухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Судом встановлено, що 11.04.2008 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 було укладено кредитний договір № 589pv19-08, на підставі якого банк надав позичальнику в тимчасове користування на умовах забезпеченості, поворотності, строковості, платності кредитні ресурси в сумі 48000 доларів США з оплатою по процентній ставці 13 % річних (а.с. 9-11).

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 22.04.2010 року у зв'язку із невиконанням позичальником ОСОБА_2 зобов'язань щодо повернення суми боргу з ОСОБА_2 та ОСОБА_6 в солідарному порядку стягнуто на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» 650722,64 грн. заборгованості за кредитним договором № 589pv 19-08 від 11.04.2008 року (а.с.13).

Згідно договору іпотеки від 11.04.2008 року для забезпечення виконання зобов'язань по кредитному договору №589pv19-08 від 11.04.2008 р. ОСОБА_2 передала в іпотеку трикімнатну квартиру, загальною площею 70,3 кв.м., що знаходиться за адресою АДРЕСА_1, та належить їй на праві приватної власності на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 11.04.2008р. приватним нотаріусом Попович О.М. Калуського міського нотаріального округу по реєстру № 1000, зареєстрованим в Івано-Франківському обласному бюро технічної інвентаризації, номер запису 3214/38 в книзі 100, реєстраційний номер 3942495 (а.с.5-8).

Рішенням Калуського міськрайонного суду Івано-Франківської області від 19.12.2013 року частково задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № 589pv19-08 від 11.04.2008 року в розмірі 650722,64 грн. звернуто стягнення на предмет іпотеки - трикімнатну квартиру АДРЕСА_1, шляхом його продажу з публічних торгів із початковою ціною, встановленою на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна, на підставі оцінки, проведеної суб'єктом оціночної діяльності/незалежним експертом на стадії оцінки майна під час проведення виконавчих дій. В частині позову про виселення відповідачів - відмовлено (а.с.14-16).

З адресної довідки Калуського РВ УДМС вбачається, що у квартирі за адресою АДРЕСА_1, зареєстровані ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 (а.с.23). Крім того, згідно довідки КП «ЖЕО №1» у спірній квартирі проживає ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.12).

Позивачем до матеріалів справи долучено лист від 22.10.2014 року про вимогу до відповідачів у 30-денний строк звільнити квартиру за адресою АДРЕСА_1 що є предметом іпотеки (а.с. 17). Дана вимога отримана відповідачами 14.01.2015 року (а.с. 17 зворот).

Судом правильно встановлено вищезазначені обставини.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд виходив з того, що до спірних правовідносин слід застосовувати Закон України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03.06.2014 р. за № 1304- VII, відповідно до якого на майно іпотекодавця ОСОБА_2 не може бути звернуто стягнення протягом дії цього Закону. Суд вважав, що оскільки виселення є похідним від звернення стягнення, то така позовна вимога не підлягає до задоволення. Крім того, суд виходив з того, що у квартирі, яка виступає предметом іпотеки, проживає малолітній ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, і виселенням відповідачів порушуються його законні права.

Однак колегія суддів не може погодитись з такими висновками суду, оскільки до таких суд дійшов внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Згідно ч.1 Закону України "Про іпотеку" звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом.

Відповідно до ч.3 ст.109 Житлового кодексу України звернення стягнення на передане в іпотеку жиле приміщення є підставою для виселення всіх громадян, що мешкають у ньому, за винятками, встановленими законом. Після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк. Якщо громадяни не звільняють жиле приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

Аналогічне положення передбачено ч.2 ст.40 Закону України "Про іпотеку", де зазначено, що після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.

У абзаці пункту 43 постанови №5 від 30.03.2012 року Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справи "Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин" дано роз'яснення вищевказаних правових норм та зазначено, що примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду тільки за певних умов: якщо мешканці добровільно не звільнили житловий будинок чи житлове приміщення, на яке звернуто стягнення як на предмет іпотеки, протягом одного місяця з дня отримання письмової вимоги іпотекодержателя або нового власника або в інший погоджений сторонами строк.

Із матеріалів справи апеляційним судом встановлено, що позивачем дотримано всіх вимог законодавства щодо застосування судом примусового виселення у даній справі, а саме: звернуто стягнення на предмет іпотеки, направлено повідомлення всім особам, що зареєстровані у квартирі, щодо звільнення ними квартири у добровільному порядку, які відповідачами залишено без задоволення. Отже, позивачем як іпотекодержателем виконано всі передбачені законодавством умови, за яких позов про виселення підлягає до задоволення.

Закон же України "Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті" від 03.06.2014 р. за № 1304- VII не підлягає до застосування до спірних правовідносин з огляду на таке.

По-перше, цей Закон регулює виключно правовідносини щодо тимчасового мораторію на задоволення вимог кредитора заставленим нерухомим майном, але не поширює свою дію на правовідносини щодо примусового виселення.

По-друге, вказаний Закон не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов'язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати) без згоди власника. Крім того, згідно з пунктом 4 Закону протягом його дії інші Закони України з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм. Оскільки вказаний Закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення виконання зобов'язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього Закону. Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії Закону не підлягає виконанню. Такою є правова позиція Верховного Суду України, висловлена у постанові від 27.05.2015 року у справі №6-57цс15.

Враховуючи викладене, зазначений Закон не підлягає застосуванню до правовідносин, які виникли між сторонами у даній справі, і не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про виселення, тому судом неправильно застосовано норми матеріального права. Разом з тим, на підставі зазначеного Закону, протягом його дії, відповідачі мають право на відстрочку виконання рішення суду про звернення стягнення і виселення з квартири, однак дане право реалізується на стадії виконання рішення.

Також колегія суддів вважає, що суд безпідставно послався на порушення прав малолітнього ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1, який проживає у квартирі, з огляду на таке.

Так, п.2.1.2. договору іпотеки передбачені гарантії іпотекодавця про те, що прав третіх осіб (за договором найму, оренди тощо) як в межах України, так і поза її межами, на предмет іпотеки немає. А п.3.4.3.- 3.4.5. договору іпотеки визначено обов'язок іпотекодавця протягом двох днів повідомити іпотекодержателя про будь-яку зміну, яка відбулась з предметом іпотеки, вживати заходів для захисту предмета іпотеки від посягань, вимог та претензій третіх осіб, не обтяжувати його зобов'язаннями з боку третіх осіб (зокрема, не передавати його в оренду, найм тощо) без отримання попередньої письмової згоди на це від іпотекодержателя.

Зазначені положення договору іпотеки узгоджуються із ст.9 Закону України "Про предмет іпотеки", якою передбачено, що іпотекодавець має право виключно на підставі згоди іпотекодержателя передавати предмет іпотеки в спільну діяльність, лізинг, оренду, користування.

Апеляційним судом встановлено, що всупереч наведеним положенням договору іпотеки та законодавства ОСОБА_2 без відома та згоди банку зареєструвала у квартирі інших осіб, в тому числі малолітнього ОСОБА_5, що суперечить умовам договору іпотеки, так як на момент укладення кредитного договору та договору іпотеки у заставленій квартирі не було зареєстрованих осіб (п.2.1.2. договору іпотеки).

Враховуючи наведене, у малолітньої дитини ОСОБА_5 відсутні законні підстави на користування (проживання) у вищезазначеній квартирі і посилання суду на нормативно-правові акти в частині захисту прав дітей, є безпідставними, оскільки норми цих актів застосуванню в даному випадку не підлягають.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачі ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 незаконно проживають у квартирі, що є предметом іпотеки та знаходиться в АДРЕСА_1, їхня відмова добровільно звільнити квартиру порушує права ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" на задоволення своїх законних вимог щодо звернення стягнення і наявність реєстрації неповнолітньої дитини ОСОБА_5 не позбавляє позивача права на примусову реалізацію предмету іпотеки.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Враховуючи викладене, позов ПАТ "Банк "Фінанси та Кредит" підлягає до задоволення шляхом виселення відповідачів із квартири, що виступає предметом іпотеки.

Вищезазначеного суд першої інстанції не врахував, неправильно застосувавши норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконного та необґрунтованого рішення, яке відповідно до ст.309 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст..88 ЦПК України з ОСОБА_2 (іпотекодавця) на користь позивача слід стягнути сплачений останнім судовий збір в розмірі 243 грн. 60 коп.

Керуючись ст.ст.307, 309, 313, 314, 316, 317 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси та Кредит" задовольнити.

Рішення Калуського міськрайонного суду від 14 квітня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа: служба у справах дітей Калуської міської ради, про примусове виселення мешканців із житла, що перебуває в іпотеці банку, задовольнити.

Виселити ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5 із квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» 243 грн. 60 коп. судового збору.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення, однак може бути оскаржене в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили.

Головуючий В.М. Соколовський

Судді: Г.П. Мелінишин

О.В. Пнівчук