Ухвала суду № 44768804, 09.06.2015, Апеляційний суд Житомирської області

УКРАЇНА

Апеляційний суд Житомирської області

Справа №296/8685/14-ц Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П.

Категорія 05 Доповідач Якухно О. М.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 червня 2015 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ апеляційного суду Житомирської області в складі:

головуючого судді Якухно О.М.

суддів Зарицької Г.В., Коломієць О.С.

з участю

секретаря судового засідання Добровольської Т.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 про визнання права власності та визнання недійсним договору дарування за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 07 квітня 2015 року, -

встановила:

У вересні 2014 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила визнати за нею та відповідачем ОСОБА_2 право спільної сумісної власності подружжя на квартиру АДРЕСА_1 та визнати за нею право власності на 1/2 частину вказаної квартири, визнати недійсним договір дарування зазначеної квартири, укладений 26.12.2009 року між ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4, Свої позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 1993 року по 2012 рік вона перебувала з відповідачем ОСОБА_2 у шлюбі, а у спірній квартирі проживає з 1991 року. Оскільки квартира набута під час шлюбу, то вона є спільною сумісною власністю подружжя і їй належить 1/2 її частини. Під час перебування у шлюбі відповідач подарував квартиру своїм синам без її дозволу, а тому договір є недійсним.

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 07 квітня 2015 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та задовольнити її позов. Вважає, що рішення в цій частині є незаконним та підлягає скасуванню, оскільки ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи. Вважає, що суд безпідставно послався на Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду».

Апелянт та її представник підтримали апеляційну скаргу і пояснили, що дійсно на час приватизації позивач була зареєстрована в іншому житловому приміщенні з колишнім чоловіком, однак проживала у спірній квартирі, а тому як дружина відповідача ОСОБА_2 має право на 1/2 частину майна набутого під час шлюбу.

Розглянувши справу в межах визначених ст. 303 ЦПК України, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Так, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб 28.07.1993 року, який розірваний рішенням Корольовського районного суду від 27.06.2012 року (а.с.3).

Розпорядженням органу приватизації від 08 грудня 1993 року квартира АДРЕСА_2 передана у власність ОСОБА_2 у порядку приватизації державного житлового фонду.

08 грудня 1993 року відділом приватизації державного житлового фонду на ім'я ОСОБА_2 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_2, який рішенням виконкому Житомирської міської ради № 212 від 24.04.1997 року змінено на «96» (а.с.39).

Згідно договору дарування від 26.12.2009 року ОСОБА_2 подарував належну йому квартиру ОСОБА_3 та ОСОБА_4 (а.с.35-36).

Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 21.06.2013 року по справі № 296/3143/12-ц, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Житомирської області від 12.09.2013 року, відмовлено ОСОБА_1 у задоволенні позову до цих же відповідачів, а також управління житлового господарства Житомирської міської ради про визнання недійсним розпорядження відділу приватизації державного житлового фонду Житомирської міської ради від 08.12.1993 року та скасування свідоцтва про право власності від 08.12.1993 року (а.с.23-25).

Суди дійшли висновку, що ОСОБА_1 з часу вселення у спірну квартиру й до реєстрації за вказаною адресою 28.01.1994 року зберігала право користування іншим житловим приміщенням, де й була зареєстрована, а тому права на приватизацію спірної квартири у грудні 1993 року не мала.

Відповідно до ч.3 ст.61 ЦПК України вказані обставини не потребують повторного доказування при розгляді цієї справи.

Відповідно до ст.22 КпШС України майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Частки у спільному сумісному майні є рівними (ст.28 КпШС України).

Аналогічні норми щодо права розпорядження та рівності часток, закріплено у ст.ст.63, 65, 70 СК України.

Окрім того, ч.2 ст.65 СК України передбачено, що дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.

Відповідно до ч.2 ст.8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача займаних квартир (будинків) здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають в даній квартирі (будинку), в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку).

Згідно із п.16 Положення «Про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству № 56 від 15.09.1992 року, передача квартир (будинків) у власність громадян з доплатою, безоплатно чи з компенсацією оформляється свідоцтвом про право на квартиру (будинок), яке реєструється в органах приватизації і не потребує нотаріального посвідчення.

Кожний громадянин, який приватизував займане ним житло безоплатно, з компенсацією чи з доплатою, вважається таким, що використав право на безоплатне одержання житла від держави (п.39 Положення).

За змістом даних норм виникнення права спільної сумісної власності у порядку приватизації можливе у членів сім'ї, які постійно мешкають у квартирі, про що зазначається у свідоцтві про право власності. Рішенням Корольовського районного суду м.Житомира від 21.06.2013 року, яке набрало законної сили, права на приватизацію спірної квартири у ОСОБА_1 не встановлено.

Отже, майно, набуте громадянами у порядку приватизації, є їх власністю і не може вважатися майном нажитим подружжям за час шлюбу у розумінні ст.22 КпШС України, оскільки не породжує виникнення права власності на це майно членів їх сім'ї, які не мали право на приватизацію цього житла.

За таких, обставин, суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку щодо відсутності підстав для визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя та необхідності отримання згоди на її відчуження від ОСОБА_1, а тому правильно відмовив у задоволенні позову.

Відповідно до ч.1 ст.308 ЦПК України суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Рішення суду першої інстанції відповідає вимогам закону і підстави для його зміни або скасування та задоволення апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст. ст.209, 303, 304, 308, 313, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 відхилити.

Рішення Корольовського районного суду м.Житомира від 07 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржено в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів.

Головуючий: Судді: