Ухвала суду № 44760538, 04.06.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/423/2015(м)

265/7173/14-ц

Головуючий у 1 інстанції Козлов Д.О.

Категорія 19 Доповідач Зайцева С.А. УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

„04 " червня 2015 року колегія суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Донецької області в складі

головуючого судді: Зайцевої С.А.

суддів: Мальцевої Є.Є., Супрун М.Ю.

при секретарі: Брежнєві Д.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 лютого 2015 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та позовом ОСОБА_4 , ОСОБА_2 до ОСОБА_1, ОСОБА_3,треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання договорів частково недійсними та визнання права власності ,-

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м.Маріуполя від 19 лютого 2015 року позов ОСОБА_1 задоволено частково :

Визнано об*єктами права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1 та автомобіль «Hyundai Accent RB», кузов № НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2.

Проведено поділ спільного майна подружжя ОСОБА_1 шляхом визнання за ОСОБА_1 та ОСОБА_3 права спільної часткової власності по 1/2 частці за кожним на: - квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа - 60,5 кв. м., житлова площа - 43,5 кв. м.) ; - автомобіль «Hyundai Accent RB», кузов № НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію 1/2 частки заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2013 року в сумі 12 641 грн. 31 коп.

В задоволенні решти вимог - відмовлено.

Позовні вимоги ОСОБА_4,ОСОБА_2 задоволено частково :

Визнано частково недійсними в частині покупця:

- договір від 04 червня 2008 року, укладений між ОСОБА_7, як продавцем, та ОСОБА_3, як покупцем, посвідчений нотаріусом Никоненко Т.В., реєстровий № 2754, купівлі-продажу гаражу НОМЕР_5 в гаражно-будівельному кооперативі «Восточний-авто-1» в м. Маріуполі (загальна площа 23,6 кв. м.);

- договір від 21 грудня 2011 року, укладений між ОСОБА_5,ОСОБА_9,ОСОБА_10, як продавцями, та ОСОБА_3 , як покупцем, посвідчений нотаріусом Скалун Р.В., реєстровий № 3810, купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 (загальна площа - 53,3 кв. м., житлова площа - 27,6 кв. м.);

- договір від 07 березня 2013 року, укладений між ОСОБА_12,ОСОБА_13, як продавцями, та ОСОБА_3, як покупцем, посвідчений нотаріусом Пожидаєвою В.О., реєстровий № 331, купівлі-продажу садового будинку (загальна площа - 31,9 кв. м.) та земельної ділянки площею 0,0507 га (кадастровий НОМЕР_6), розташованих за адресою: АДРЕСА_6 ,

Визнано покупцем за вказаними договорами купівлі-продажу -ОСОБА_4

Визнано за ОСОБА_4 право власності на гараж НОМЕР_5 в гаражно-будівельному кооперативі «Восточний-авто-1» в м. Маріуполі (загальна площа 23,6 кв. м.); право власності на квартиру АДРЕСА_3 (загальна площа - 53,3 кв. м., житлова площа - 27,6 кв. м.); право власності на садовий будинок (загальна площа - 31,9 кв. м.) та земельну ділянку площею 0,0507 га (кадастровий НОМЕР_6), які розташовані за адресою: АДРЕСА_6.

В задоволенні решти вимог ОСОБА_4,ОСОБА_2- відмовлено .

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1439,31 грн. Стягнуто в рівних частках з ОСОБА_3, ОСОБА_1 на користь ОСОБА_4 судові витрати у розмірі 2945,90 грн по 1472, 95 грн. з кожного .

В апеляційний скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати, ухвалити нове рішення по суті позовних вимог ОСОБА_1, позовні вимоги ОСОБА_4,ОСОБА_2 залишити без задоволення . Стягнути з ОСОБА_3, ОСОБА_4,ОСОБА_2 на його користь частину витрат по сплаті судового збору . В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, крім того не об*єктивно дана оцінка доказам .

В апеляційний скарзі ОСОБА_2 просить змінити рішення суду першої інстанції в частині визнання об*єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 квартири АДРЕСА_1 та в її поділі,вважаючи рішення суду у вказаній частині необґрунтованим . Визнати частково недійсним в частині покупця договір купівлі-продажу від 10 грудня 2002 року , укладений між ОСОБА_15,ОСОБА_16,ОСОБА_17,ОСОБА_18,ОСОБА_19,ОСОБА_20 як продавцями, та ОСОБА_3,ОСОБА_1 ,як покупців, посвідчений нотаріусом Ніконенко Т.В., реєстровий № 6135. Визнати покупцем за договором купівлі-продажу від 10 грудня 2002 року ОСОБА_4, та визнати за нею право власності на вказану кватиру,в іншій частині рішення суду залишити без змін.

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_22 підтримали доводи апеляційної скарги,просили апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити .

У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_3 та її представник ОСОБА_23,ОСОБА_4 та її представник ОСОБА_24 просили відхилити апеляційну скаргу ОСОБА_1,підтримали доводи апеляційної скарги ОСОБА_2

ОСОБА_2 та треті особи ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 у судове засідання не з*явилися, належним чином були повідомлені про час та місце розгляду справи (а.с.244,245,246,). ОСОБА_2 надав суду заяву про можливість розгляду справи у його відсутності (а.с.258 ).

Відповідно ч.2.ст.305 ЦПК України неявка сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи , не перешкоджає розглядові справи.

Заслухавши суддю - доповідача,пояснення учасників судового розгляду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарг, апеляційний суд вважає, що скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволенню не підлягають з наступних підстав.

У відповідності до вимог ч.1.ст.308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін,якщо визнає,що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст.213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, ухваленим на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

На думку апеляційного суду оскаржуване судове рішення відповідає вимогам процесуального і матеріального закону,тому підстав для його скасування немає.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 перебували у зареєстрованому шлюбі з 18 серпня 2001 року . Мають двох неповнолітніх дітей - сина ОСОБА_25 ІНФОРМАЦІЯ_1 та доньку ОСОБА_26 ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя від 13 листопада 2014 року шлюб розірвано. Вказаним рішенням суду встановлено ,що сторони припинили шлюбні відносини з жовтня 2013 року .

Згідно нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу від 10 грудня 2002 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 придбали 3-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 (загальна площа - 60,5 кв.м., житлова площа- 43,5 кв.м.) за 12 221 грн.

За ордером № 22 від 09 жовтня 2004 року гараж НОМЕР_7 ГК «Олімпійський-25» в м.Маріуполі зареєстрований на позивача ОСОБА_1

Відповідно до договору купівлі-продажу від 04 червня 2008 року ОСОБА_3 придбала гараж НОМЕР_5 в гаражно-будівельному кооперативі «Восточний-авто-1» в м. Маріуполі (загальною площею 23,6 кв. м.) за 10 454 грн.

На підставі договору купівлі-продажу від 21 грудня 2011 року ОСОБА_3 придбала 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_3 (загальна площа - 53,3 кв. м., житлова площа - 27,6 кв. м.) за 97 135 грн.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 17 грудня 2012 року ОСОБА_3 придбала у ТОВ «Алекс Схід» автомобіль «Hyundai Accent RB» за 148 800 грн.

Відповідно договору купівлі-продажу від 07 березня 2013 року ОСОБА_3 придбала садовий будинок (загальна площа - 31,9 кв. м.) та земельну ділянку площею 0,0507 га (кадастровий НОМЕР_6), які розташовані за адресою: АДРЕСА_6. Вартість садового будинку становить 60 000 грн., вартість земельної ділянки 37 000 грн.

Згідно договору від 28 березня 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії » ,останній отримав кредитні кошти у сумі 40 000 грн. на поточні потреби зі сплатою фіксованої процентної ставки за користування кредитом 31 % річних з кінцевим терміном повернення до 27 березня 2015 року .

Згідно договору від 01 листопада 2013 року, укладеного між ОСОБА_1 та ПАТ «Дочірній Банк Сбербанку Росії » ,останній отримав кредитні кошти у сумі 15 000 грн. на поточні потреби зі сплатою фіксованої процентної ставки за користування кредитом 31 % річних з кінцевим терміном повернення до 31 жовтня 2015 року .

За оцінкою спеціаліста від 15 грудня 2014 року вартість автомобіль «Hyundai Accent RB» державний номерний знак НОМЕР_2 складає 195 018 грн.

Згідно з дослідженням спеціаліста- оцінювача від 12 лютого 2015 року : - вартість квартири АДРЕСА_1 становить 425 000 грн.; - вартість квартири АДРЕСА_3 становить 357 000 грн. ; - вартість гаражу 378 в ГБК «Олімпійський-25» в м. Маріуполі становить 53 200 грн.; - вартість гаражу НОМЕР_5 в ГБК «Восточний-авто-1» в м. Маріуполі становить 190 000 грн.; - вартість дачного будинку із земельною ділянкою АДРЕСА_6 становить 410 000 грн.;- вартість автомобіля «Hyundai Accent» державний номерний знак НОМЕР_2 становить 246 218 грн., ринкова вартість вказаного автомобіля,згідно проведеної судової авто-товарознавчої експертизи від 11 лютого 2015 року становить 245 157,30 грн.

У відповідності з ст. ст. 22, 28 КпШС України, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен із подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. В разі поділу майна, яке є спільною сумісною власністю подружжя, їх частки визнаються рівними, що відповідає і вимогам ст. ст. 60, 70 СК України.

Відповідно до ст.71 СК України майно ,що є об*єктом права спільної сумісної власності подружжя,ділиться між ними в натурі,при цьому неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом.

Згідно роз'яснень, що містяться в п.п.22, 23, 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ майна подружжя» поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст.69-72 СК та ст.372 ЦК.

Крім того ,вирішуючи спори між подружжям про майно ,необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна ,наявного на час припинення спільного ведення господарства,з*ясувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя,що підлягає поділу (ст.ст.60,69 СК України,ч.3.ст.368 ЦК України ),відповідно до ч.ч.2,3 ст.325 ЦК України можуть бути будь-які види майна ,за винятком тих,які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту),незалежно від того,на ім*я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами,якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

До складу майна ,що підлягає поділу включається загальне майно подружжя,наявне у нього на час розгляду справи,та те,що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов*язаннями, що виникли в інтересах сім*ї (ч.4 ст.65 СК).

Відповідно до п.25 Постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст.365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

Відповідно до ст. ст. 10, 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Крім того, у ч. 4 ст. 60 ЦПК України визначено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя, суд першої інстанції виходив з того,що спірне майно подружжя ОСОБА_1 3-х кімнатна квартира АДРЕСА_1,автомобіль «Hyundai Accent RB», кузов № НОМЕР_1, державний номерний знак НОМЕР_2 є спільною сумісною власністю подружжя і підлягає поділу за правилами глави 8 СК України ,а також вважав ,що таким розподілом не порушуються майнові права сторін.

Суд керувався ст.ст.11,57,60 ЦПК України, і виходив з того,що суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб,в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб,які беруть участь у справі.

Суд відмовив у задоволені позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання об*єктами права спільної сумісної власності подружжя та поділу майна : - гаражу НОМЕР_5 в гаражно-будівельному кооперативі «Восточний-авто-1» в м. Маріуполі (загальна площа 23,6 кв. м.) за договором купівлі-продажу від 04 червня 2008 року ; - 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_3 (загальна площа - 53,3 кв. м., житлова площа - 27,6 кв. м.) за договором купівлі-продажу від 21 грудня 2011 року ;- садового будинку (загальна площа - 31,9 кв. м.) та земельної ділянки площею 0,0507 га (кадастровий НОМЕР_6), розташованих за адресою: АДРЕСА_6 за договором купівлі-продажу від 07 березня 2013 року за недоведеністю придбання спірних об*єктів нерухомості за спільні кошти подружжя .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині поділ гаражу НОМЕР_7 в ГК «Олімпійський-25 « в м.Маріуполі суд першої інстанції виходив з відсутності правовстановлюючих документів та відсутності доведення права власності на вказаний гараж. Так,з досліджених матеріалів справи вбачається,що відповідно до державного акту на право користування землею, виданого виконавчим комітетом Маріупольської міської ради на підставі рішення від 21 грудня 1988 року, автогаражний кооператив «Олімпійський-25» отримав у користування земельну ділянку площею 2,28 га в м. Маріуполі для будівництва гаражів-боксів та відкритої стоянки. На підставі довідки ГК «Олімпійський-25» земельна ділянка площею 24 кв. м. була виділена під будівництво гаражу НОМЕР_7 . За ордером № 22 від 9 жовтня 2004 року гараж НОМЕР_7 в ГК «Олімпійський-25» зареєстрований за ОСОБА_1

Позивачем ОСОБА_1 не надано суду доказів на підтвердження факту придбання сторонами під час шлюбу побутового майна ,зазначеного у його позовній заяві ,не надано його вартості та наявності майна на час припинення сімейних відносин з ОСОБА_3

Крім того , не надано доказів отримання станом на 01 січня 2015 року ОСОБА_3 прибутку за оренду 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_3 в розмірі 22 500 грн. , тому суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у вказаних частинах .

Встановивши фактичну належність 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_3 матері ОСОБА_3 ОСОБА_4, суд правомірно відмовив у задоволенні вимог в частині стягнення грошових коштів по сплаті комунальних платежів за квитанціями у розмірі 1960,66 грн. за період квітень-грудень 2014 року . Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в цій частині не є слушними .

Відповідно ч.3 ст.61 ЦПК України обставини,встановлені судовим рішенням у цивільній,господарській або адміністративній справі ,що набрало законної сили,не доказуються при розгляді інших справ,у яких беруть участь ті самі особи,щодо якої встановлено ці обставини.

Рішенням суду від НОМЕР_5 листопада 2014 року про розірвання шлюбу між ОСОБА_3 було встановлено ,що сторони припинили шлюбні стосунки з жовтня 2013 року .

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення грошової компенсації ? частини за кредитними договорами укладеними ОСОБА_1 із ПАТ « Дочірній Банк Сбербанку Росії» , суд першої інстанції виходив з того,що кредитний договір від 01 листопада 2013 року, за яким ОСОБА_1 було надано позику в розмірі 15 000 грн. строком до 31 жовтня 2015 року, був укладений після припинення між подружжям ОСОБА_3 фактичних шлюбних відносин. Суд зазначив,що незважаючи на те, що при отримані ОСОБА_1 кредиту за договором від 01 листопада 2013 року була надана згода ОСОБА_3, вказаний договір не можна вважати таким, що був укладений в інтересах сім'ї, оскільки на час його укладення подружжя у шлюбних відносинах не перебували. Докази дострокового повернення ОСОБА_1 коштів за вказаним кредитним договором не можуть свідчити про наявність таких боргових зобов'язань позивача, які повинні бути враховані при проведенні поділу майна подружжя сторін, оскільки є його особистими зобов'язаннями. Задовольняючи вимоги ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації ? частки заборгованості за кредитним договором від 28 березня 2013 року суд вважав доведеним факт укладення кредитного договору в інтересах сім*ї. Так,суд встановив , що за кредитним договором від 28 березня 2013 року, ОСОБА_1 отримав позику в розмірі 40 000 грн. зі сплатою відсотків за його використання строком повернення до 27 березня 2015 року, зі згоди ОСОБА_3 в інтересах подружжя та грошові кошти використані для задоволення потреб сім*ї . За інформацією ПАТ «Дочірній Банк Сбербанк Росії» ОСОБА_1 сплатив заборгованість по вказаному кредиту достроково 25 березня 2014 року в сумі 25 282,62 грн. шляхом перерахунку вказаних коштів зі свого поточного рахунку . Оскільки заборгованість по поверненню суми кредитних коштів існувала у позивача перед банком до припинення фактичних шлюбних відносин ,яку ОСОБА_1 сплатив самостійно після припинення шлюбних стосунків ,суд дійшов правильного висновку про повернення боргового зобов*язання за вказаним кредитним договором у розмірі 25 282,62 грн. сторонами в рівній мірі ,тому правомірно стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 ? частку грошової компенсації за вказаним кредитом у розмірі 12 641,31 грн. Суд правомірно не прийняв до уваги надану ОСОБА_1 розписку від 20 березня 2014 року про отримання ним у борг у своїх батьків 50 000 грн. на погашення існуючої заборгованості по кредитним договорам, оскільки вказана розписка була написана вже після припинення фактичних шлюбних відносин між ОСОБА_3, без письмової згоди ОСОБА_3 , за відсутності доказів перерахування отриманої ОСОБА_1 суми на рахунок погашення боргу за договорами кредиту. Доводи апеляційної скарги у вказаній частині необґрунтовані,у вказаній частині висновки суду не спростовують.

Колегія суддів вважає висновки суду правильними і погоджується з ними, оскільки суд дійшов їх з урахуванням наданих сторонами доказів, а апеляційний суд відповідно до ч. 2 ст. 303 ЦПК України досліджує докази, які судом першої інстанції були досліджені з порушенням встановленого порядку або в дослідженні яких було безпідставно відмовлено, а також нові докази, ненадання яких до суду першої інстанції було обумовлено поважними причинами.

Виходячи з вказаної норми закону, до компетенції суду апеляційної інстанції не входять повноваження щодо переоцінки доказів, досліджених судом першої інстанції з додержанням встановленого порядку.

За вказаних обставин доводи позивача ОСОБА_1 про не об*єктивну оцінку досліджених судом першої інстанції доказів не переконливі та спростовані чисельними письмовими доказами. Нових доказів, які б давали підстави для задоволення позовних вимог, у дослідженні яких судом першої інстанції було неправомірно відмовлено або їх неподання було зумовлено поважними причинами, ОСОБА_1 не надано.

Ухвалюючи рішення, про часткове задоволення позовних вимог батьків ОСОБА_3 ОСОБА_4,ОСОБА_2 суд першої інстанції дійшов висновку про те,що відповідно до вимог ст.235 ЦК України договіри : купівлі-продажу від 04 червня 2008 року гаражу НОМЕР_5 в гаражно-будівельному кооперативі «Восточний-авто-1» в місті Маріуполі ; купівлі-продажу від 21 грудня 2011 року 2-х кімнатної квартири АДРЕСА_3; купівлі-продажу від 07 березня 2013 року садового будинку та земельної ділянки , які розташовані за адресою: АДРЕСА_6 є удаваними в частині покупця ,оскільки реальне волевиявлення Адріяш було спрямоване на виникнення у них права власності на нерухоме майно .

Судом першої інстанції встановлено , що покупцем за вказаними договорами була ОСОБА_4,якою виконані обов*язки покупця за вказаними договорами купівлі-продажу,передано продавцям суми вартості придбаного за договорами майна ,сплативши з спільних коштів подружжя ОСОБА_19 їх покупну ціну. Зазначене нерухоме майно було придбано для ОСОБА_4 ,яка фактично розпоряджається спірним майном , а не для подружжя ОСОБА_3. Доказів про придбання вказаного майна за спільні кошти подружжя ОСОБА_3 надано не було. Дослідивши письмові докази, суд вважав доведеним, що обов'язки покупця за договорами купівлі-продажу зазначеного спірного майна від 04 червня 2008 року, від 21 грудня 2011 року та від 7 березня 2013 року були виконані ОСОБА_4, і вона ж скористувалася правами покупця, а її донька ОСОБА_28 лише формально вписана у вказані договори як покупець. До того ж ОСОБА_28 визнала спірні договори удаваними в частині покупця.

За положеннями ст. 203 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його ціну, а для другої сторони - право на отримання вартості предмета договору та обов'язок передати предмет договору новому власнику.

Також покупець може домовитись з іншою особою про придбання власності за її рахунок із наступним відшкодуванням цій особі витрат.

Отже презумується, що предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Разом із тим, відповідно до ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

При цьому удаваним може бути як весь правочин, так і його частина. Зокрема, в частині його учасників, якщо буде встановлено, що інший учасник за змістом договору домовлявся про істотні умови договору, про її ціну, сплатив за власні кошти вартість предмета договору, придбав майно для себе та наступні дії сторін свідчать про прийняття виконання договору іншою стороною.

Як убачається з позовної заяви, на обґрунтування позовних вимог ОСОБА_4,ОСОБА_2 посилалися на правові підстави, передбачені ст. 235 ЦК України, та просили визнати удаваним правочини в частині покупця.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Суд першої інстанції ,з висновками якого погоджується колегія суддів апеляційного суду, дослідивши докази у справі й давши їм належну оцінку в силу вимог ст.212 ЦПК України ,а також, врахувавши обставини справи,обґрунтовано виходив з того ,що позивачами ОСОБА_2 доведені позовні вимоги в частині визнання договорів : - купівлі-продажу від 04 червня 2008 року гаражу НОМЕР_5 в гаражно-будівельному кооперативі «Восточний-авто-1» в м. Маріуполі ; - від 21 грудня 2011 року, купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3; від 07 березня 2013 року, купівлі-продажу садового будинку та земельної ділянки площею 0,0507 га , розташованих за адресою: АДРЕСА_6, удаваними в частині покупця.

Не визнаючи спільним майном ОСОБА_28 вказані об*єкти нерухомості ,судом враховано ,що ОСОБА_1 не зміг вказати на можливе джерело отримання коштів на придбання спірного вищезазначеного майна, і нічим не спростував доводи ОСОБА_19 про надання таких коштів продавцям за вказаними договорами.

Відмовляючи в задоволені позову ОСОБА_4,ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу 3-х кімнатної квартири АДРЕСА_1 удаваним в частині покупця ,суд першої інстанції виходив з того,що доказів ,що покупцем вказаної квартири була ОСОБА_4 та квартира придбана за кошти подружжя ОСОБА_19 не надано.Судом встановлено,що за вказаним договором купівлі-продажу від 10 грудня 2002 року стороною договору покупцями були подружжя ОСОБА_1 ,які відповідно договору передали продавцям усю суму вартості вказаного нерухомого майна. ОСОБА_1 був безпосередньою стороною договору,який категорично заперечував факт придбання спірної квартири за рахунок ОСОБА_19 . На час придбання вказаної квартири іншого житла у ОСОБА_1 не було,при цьому обидва члени подружжя тривалий час були зареєстровані у вказаній квартирі, використовували квартиру для мешкання своєї сім*ї, де ОСОБА_1 провів благоустрій житла .

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 необґрунтовані і не спростовують висновків суду у вказаній частині.

Обговоривши доводи апеляційних скарг ,перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення ,колегія суддів вважає,що судом першої інстанції правильно встановлені правовідносини ,що склалися між сторонами і їм надана належна оцінка ,в судовому рішенні повно відображені обставини ,що мають значення для справи,висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними,відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні .

Усі доводи апеляційних скарг були предметом дослідження у суді ,на правильність висновків суду вони не впливають.

Доводи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального чи процесуального права, яке призвело або могло призвести до помилкового судового рішення .

Оскільки колегією суддів апеляційного суду не встановлено порушень судом першої інстанції при розгляді цієї справи вимог матеріального чи процесуального законів або неправильної оцінки досліджених по справі доказів ,то підстав для задоволення апеляційних скарг і скасування або зміни судового рішення немає.

Керуючись ст. ст. 307,308,313,315 ЦПК України , колегія суддів,

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та апеляційну скаргу ОСОБА_2 - відхилити.

Рішення Орджонікідзевського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 19 лютого 2015 залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення.

Касаційна скарга може бути подана безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили цією ухвалою.

Судді: