Ухвала суду № 44760483, 09.06.2015, Апеляційний суд Донецької області (м. Маріуполь)

22-ц/775/567/2015(м)

264/546/14-ц

Категорія 39

Головуючий у 1 інстанції Хараджа О.О.

Суддя-доповідач Принцевська В.П.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

9 червня 2015 року Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Донецької області в складі:

головуючого судді Принцевської В.П.

суддів Песоцької Л.І., Баркова В.М.

при секретарі Стрижак О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Маріуполі цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Довженко Валерія Івановича на рішення Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 14 квітня 2015 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним та визнання права на обов'язкову частку у спадщині,

В С Т А Н О В И В:

У січні 2014 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить визнати недійсним заповіт, виданий 15.02.2013 року її сином ОСОБА_5 на імя ОСОБА_4 В обґрунтування заяви зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її син ОСОБА_5, який 15.02.2013 року склав заповіт, за яким заповів усе належне йому майно, в тому числі і належну йому квартиру АДРЕСА_1, ОСОБА_4 Вважає, що її син - ОСОБА_5 на час складення та посвідчення заповіту за станом здоровя був не в змозі усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, погано себе почував, зловживав спиртним та проходив лікування у протитуберкульозному диспансері.

У ході судового розгляду позивачка збільшила позовні вимоги та просила визнати недійсним заповіт, виданий ним 15.02.2013 року на імя ОСОБА_4, а також визнати за нею право на обовязкову частку у спадщині, що відкрилась після смерті її сина ОСОБА_5, посилаючись на те, що вона на момент смерті сина була пенсіонеркою та особою похилого віку, у звязку з чим має право на обовязкову частку у спадщині незалежно від змісту заповіту. З цих підстав заповіт може бути визнаний недійсним.

Рішенням Іллічівського районного суду м.Маріуполя Донецької області від 14 квітня 2015 року в задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено. З даним рішенням непогодилася ОСОБА_2 та оскаржила його в апеляційному порядку. Вона посилається на те, що суд першої інстанції неповно з»ясував обставини справи, не звернув увагу на всі її доводи і докази та ухвалив рішення з порушенням вимог матеріального та процесуального закону. Просила апеляційний суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити її позовні вимоги в повному обсязі.

Апелянтка до суду не з»явилася, повідомлена про час і місце судового засідання судовою повісткою.

В судовому засіданні представникі апелянтки повністю підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.

ОСОБА_4 та її представник заперечували проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників апелянтки, пояснення ОСОБА_4 та її представника, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає необхідним відхилити апеляційну скаргу з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_5, про що Іллічівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Маріупольського міського управління юстиції в Донецькій області ІНФОРМАЦІЯ_1 зроблений актовий запис № 801 .

15 лютого 2013 року ОСОБА_5 склав заповіт, відповідно до якого, усе майно, де б воно не було та з чого б воно складалось і взагалі все те, що йому буде належати на день смерті, і на що він за законом матиме право, він заповідає ОСОБА_4. Текст заповіту прочитаний ним уголос та підписаний власноручно, про мається відповідний запис під текстом заповіту. Заповіт посвідчений державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_8 та зареєстрований в реєстрі за № 3-58. У звязку зі станом здоровя ОСОБА_5 заповіт посвідчено вдома за адресою: АДРЕСА_1.

27 серпня 2013 року ОСОБА_2 звернулася до Третьої маріупольської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті її сина ОСОБА_5, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме обовязкової її частки, на яку вона має право як непрацездатна за віком та станом здоровя.

Факт родинних відносин позивачки з померлим ОСОБА_5 підтверджується свідоцтвом про народження померлого.

10 грудня 2013 року до Третьої маріупольської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_2 звернулась і відповідачка ОСОБА_4, на ім»я якої померлий склав заповіт.

Судом правильно встановлено, що ОСОБА_5 хворів на туберкульоз, у звязку з чим перебував на обліку у протитуберкульозному диспансері з 2002 року. Проходив лікування у 2003 році, у 2006 році, проте через невиконання рекомендацій був знятий з обліку 04.11.2008 року. знову взятий на диспансерний облік 08.07.2013 року, до відділення №2 протитуберкульозного диспансеру доставлений швидкою допомогою 22.06.2013 року, помер ІНФОРМАЦІЯ_1 у тубстаціонарі, що підтверджується випискою з амбулаторної карти хворого на туберкульоз №591134 та оглянутими у судовому засіданні медичними картками стаціонарного хворого.

Похованням ОСОБА_5 займалась ОСОБА_4, що не оспорюється сторонами. Довідка про смерть №94 видавалась відповідачці, про що мається запис у виписці №200 з медичної картки стаціонарного хворого.

Позивачкою заявлена вимога про визнання заповіту недійсним з підстав, що під час складання заповіту він не розумів значення своїх дій та не міг керувати ними.

Частиною 1 ст. 225 ЦК України передбачено, що правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно ст. 203 ч. 3 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Відповідно до ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Згідно ст. 225 ч. 1 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.

Згідно пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК суд відповідно до статті 145 ЦПК за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.

Відповідно до ст. 57 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, їхніх представників, допитаних як свідків, показань свідків, письмових доказів, речових доказів, зокрема, звуко- і відеозаписів, висновків експертів.

Згідно з ч.1 ст. 58 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Частина 3 ст. 10, ч.1 ст. 60 ЦПК України передбачають, що кожна сторона зобовязана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу.

Згідно з ч.2 ст. 60 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Апеляційний суд перевірив доводи апелянта та дійшов висновку, що вони є безпідставними, оскільки суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи. Так, допитані під час розгляду судом першої інстанції даної справи свідки, як з боку позивача, так і з боку відповідача, не повідомили суду про те, що саме в момент вчинення заповіту 15 лютого 2013 року, ОСОБА_5 не усвідомлював значення своїх дій та (або) не міг керувати ними. Навпаки, з показань дільничного лікаря ОСОБА_7, як і з показань державного нотаріуса ОСОБА_8, які не є заінтересованими особами у даній справі, вбачається, що ОСОБА_5 певний час до смерті та на момент посвідчення заповіту, спілкуючись з відповідними свідками, усвідомлював значення своїх дій та міг керувати ними, сумнівів у його психічному здоровї не виникало.

Згідно акту судово-психіатричної експертизи № 1 від 08.01.2015 року вбачається, що на підставі вивчення матеріалів справи, медичної документації ОСОБА_5, експертна комісія прийшла до висновків, що ОСОБА_5 за життя та на момент складання та підпису заповіту від 15.02.2013 року будь-яким психічним розладом не страждав, за своїм психічним станом міг розуміти значення своїх дій та керувати ними.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що немає правових підстав для визнання заповіту, який складено 15 лютого 2013 року ОСОБА_5. та посвідченого державним нотаріусом Третьої маріупольської державної нотаріальної контори ОСОБА_8, недійсним.

27 серпня 2013 року позивачка звернулася до Третьої маріупольської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті її сина, померлого ІНФОРМАЦІЯ_1, а саме обовязкової її частки, на яку вона має право як непрацездатна за віком та станом здоровя.

Відповідно до ч.1 ст. 34, ч.2 ст. 48, ст.ст. 66-68 Закону України «Про нотаріат» обов'язок щодо встановлення спадкового майна, кола спадкоємців та видачі свідоцтв про право на спадщину покладено на органи нотаріату.

Згідно ч.1 ст. 1241 ЦК України малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, яка належала б кожному з них у разі спадкування за законом (обов'язкова частка).

Частиною першою статті 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов'язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно.

Як роз'яснено в п. 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30 травня 2008 року «Про судову практику у справах про спадкування» свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розглядові не підлягають.

У разі відмови нотаріуса в оформлення права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження.

Як вбачається з матеріалів справи після смерті ОСОБА_5 з заявами про прийняття спадщини звернулись як позивачка, так і відповідачка.

Щодо позовних вимог ОСОБА_2 про визнання за нею права на обовязкову частку у спадщині суд першої інстанції правильно встановив, що позивачкою не надано доказів того, що нотаріус їй відмовив у видачі свідоцтва про право на обов'язкову частку у спадщині.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що ОСОБА_5 передчасно звернулась до суду з даним позовом, оскільки в матеріалах справи відсутні докази того, що нотаріусом було відмовлено їй у видачі свідоцтва про право на обов'язкову частку у спадщині.

Статтею 308 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

З огляду на викладене, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому апеляційна скарга підлягає відхиленню, а рішення суду необхідно залишити без змін.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313, 315 ЦПК України, апеляційний суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Довженко Валерія Івановича відхилити.

Рішення Іллічівського районного суду міста Маріуполя Донецької області від 14 квітня 2015 року залишити без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання законної сили безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді