Постанова № 44750276, 08.06.2015, Рівненський апеляційний господарський суд

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

"08" червня 2015 р. Справа № 906/26/15

Рівненський апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючий суддя Петухов М.Г.

суддя Грязнов В.В. ,

суддя Маціщук А.В.

розглянувши апеляційну скаргу заступника прокурора Житомирської області на рішення господарського суду Житомирської області від 07.04.2015 р.

у справі № 906/26/15 (суддя Ляхевич А.А.)

за позовом Бердичівського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації

до відповідачів:

1) Бердичівської районної державної адміністрації;

2) Реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області;

3) Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1

про скасування розпорядження, визнання договору оренди недійсним, скасування запису про державну реєстрацію та про повернення земельної ділянки та об'єкту водного фонду

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідачів: не з'явилися;

від прокуратури - Лис Н.В.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Житомирської області від 07.04.2015 р. у справі №906/26/15 позов Бердичівського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Житомирської обласної державної адміністрації до Бердичівської районної державної адміністрації, Реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 про скасування розпорядження, визнання договору оренди недійсним, скасування запису про державну реєстрацію та про повернення земельної ділянки та об'єкту водного фонду задоволено частково, визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердичівської районної державної адміністрації №276 від 13.09.2013р.; визнано незаконним та скасовано розпорядження голови Бердичівської районної державної адміністрації №111 від 15.04.2013р.; визнано недійсним договір оренди водного об'єкта №22-14 від 19.02.2014 р., укладений між Бердичівською районною державною адміністрацією та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 щодо оренди води (водного простору) водного об'єкта, в тому числі рибогосподарської технологічної водойми, площею 42,3415 га та земельної ділянки під водним об'єктом площею 55,9013 га, кадастровий номер НОМЕР_1.; провадження у справі в частині вимог до Реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області (Житомирська обл., м. Бердичів) припинено; зобов'язано фізичну особу - підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку із земель водного фонду загальною площею 55,9013 га з кадастровим номером НОМЕР_1 та об'єкт водного фонду (водний простір) площею 42,3415 га до земель запасу Никонівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

При прийнятті вищевказаного рішення, суд першої інстанції виходив з того, що розпорядженням голови Бердичівської районної державної адміністрації №111 від 15.04.2013р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 55,9013 га із земель водного фонду Никонівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, за межами населеного пункту. На підставі прийнятого розпорядження №276 від 13.09.2013р., 19.02.2014 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Бердичівською районною державною адміністрацією укладено договір оренди водного об'єкту №22-14. Факт передачі земельної ділянки та водного об'єкту підтверджується актом приймання-передачі об'єкту оренди до договору оренди водного об'єкта від 19.02.2014р. №22-14.

При вирішенні спірних правовідносин, судом першої інстанції враховано відповідні положення Земельного та Цивільного кодексів України. Зокрема, суд зазначив, що діюча на час винесення розпорядження голови Бердичівської райдержадміністрації від 15.04.2013р. №111 редакція статті 51 Водного кодексу України в частині 6 передбачала, що розподіл повноважень щодо передачі водних об'єктів загальнодержавного значення визначається Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Кодексу та інших законів України.

В обґрунтування своїх висновків, суд першої інстанції вказав на те, що станом на час винесення розпорядження голови Бердичівської райдержадміністрації від 15.04.2013р. №111, перший відповідач перевищив наявні в нього повноваження щодо передачі в оренду підприємцю ОСОБА_1 земельної ділянки водного фонду за межами населеного пункту, з розташованою на ній рибогосподарською водоймою, для риборозведення.

Стосовно оскаржуваного у даній справі розпорядження голови Бердичівської районної державної адміністрації №276 від 13.09.2013р., суд першої інстанції зауважив, що на момент винесення розпорядження голови районної державної адміністрації від 13.09.2013р. №276 "Про передачу в оренду земельної ділянки та водного об'єкта ФОП ОСОБА_1", Бердичівська районна державна адміністрація не мала повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою з розташованим на ній водним об'єктом - рибогосподарською технологічною водоймою; встановленого законом порядку передачі водних об'єктів у користування за договором оренди земель водного фонду у комплексі із земельною ділянкою шляхом проведення земельних торгів не було дотримано.

За таких обставин, враховуючи встановлений факт невідповідності вимогам чинного законодавства розпоряджень голови Бердичівської районної державної адміністрації №111 від 15.04.2013р. "Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки водного фонду ПП ОСОБА_1" та №276 від 13.09.2013р. "Про передачу в оренду земельної ділянки та водного об'єкта ФОП ОСОБА_1", та порушення внаслідок прийняття незаконних розпоряджень інтересів позивача та держави, господарський суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог прокурора щодо визнання вказаних розпоряджень незаконними та їх скасування.

Щодо вимоги про визнання недійсним договору оренди водного об'єкту №22-14 від 19.02.2014р., укладеного між Бердичівською районною державною адміністрацією та фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1, суд першої інстанції враховуючи незаконність розпоряджень органу державної влади №111 від 15.04.2013р. та №276 від 13.09.2013р., на підставі яких укладено спірний договір оренди, дійшов висновку про наявність передбачених законом підстав для визнання договору оренди водного об'єкта №22-14 від 19.02.2014 р. недійсним.

Враховуючи, що за наслідками прийняття рішення про задоволення позову повинно відбуватися реальне поновлення та захист порушених прав, господарський суд першої інстанції визнав обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню, вимоги прокурора і в частині зобов'язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку із земель водного фонду загальною площею 55,9013 га з кадастровим номером НОМЕР_1 та об'єкт водного фонду (водний простір) площею 42,3415 га до земель запасу Никонівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

Стосовно позовної вимоги про скасування запису про державну реєстрацію, то суд першої інстанції з урахуванням правової позиції, наведеної у Постанові Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" №10 від 24.10.2011р., листа Верховного Суду України та Вищого господарського суду України від 20.07.1995р. №01-8/518а "Щодо визначення підвідомчості цивільних справ та господарських спорів", п. 1 ч. 1 ст. 80 ГПК України, а також, вказуючи на відсутність статусу юридичної особи в Реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області, дійшов висновку, що позов в цій частині вимог до Реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області є таким, що за суб'єктним складом не відповідає приписам статей 1, 21 ГПК України, а тому провадження у справі в цій частині підлягає припиненню.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду першої інстанції, прокурор Житомирської області звернувся з апеляційною скаргою до Рівненського апеляційного господарського суду, відповідно до якої просить рішення господарського суду Житомирської області від 07.04.2015 р. у справі №906/26/15 в частині припинення провадження до Реєстраційної служби Бердичівського МРУЮ про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ФОП ОСОБА_1 та прийняти в цій частині нове, яким задоволити позов, а в решті рішення залишити без змін.

Скаржник вважає, що рішення господарського суду в частині припинення провадження щодо позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ФОП ОСОБА_1 є незаконним та таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права.

На підтвердження своїх доводів, скаржник вказує, зокрема, наступне:

- згідно статей 15, 16 Закону «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам, яка проводиться на підставі заяви власника, іншого права набувача, сторони правочину, за яким виникло право, уповноваженої ними особи, разом із якою подаються оригінали документів, необхідних для державної реєстрації прав та їх обтяжень, їх копії, засвідчені в установленому порядку;

- у п. 2.6 Порядку прийняття і розгляду заяв про внесення змін до записів, внесення записів про скасування державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та скасування записів Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 12.12.2011 року № 3502/5, визначено, що для внесення записів про скасування державної реєстрації прав, скасування записів Державного реєстру прав заявник подає рішення суду про скасування рішення державного реєстратора, що набрало законної сили, та копії документів, визначених у пункті 2.3 цього розділу;

- Порядок ведення Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 26.10.2011р. № 1141, у пункті 41 закріпив, що державний реєстратор вносить записи до Державного реєстру прав про скасування державної реєстрації прав у разі скасування на підставі рішення суду рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень;

- лише Реєстраційна служба Бердичівського МРУЮ уповноважена на внесення відомостей до реєстру про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ФОП ОСОБА_1 від 04.04.2014 №20033012, а тому Бердичівським міжрайонним прокурором вірно було зазначено її в якості відповідача.

З огляду на викладені вище аргументи на підтвердження своєї правової позиції, скаржник вважає, що судом першої інстанції було припинено провадження у даній справі за відсутності на те визначених законом підстав, у зв'язку з чим рішення суду першої інстанції в цій частині слід скасувати та прийняти нове, яким позов задоволити.

Від відповідача - Бердичівської районної державної адміністрації надійшов відзив на апеляційну скаргу прокурора, відповідно до якого просить оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, а в задоволенні апеляційної скарги - відмовити.

На спростування доводів, викладених в апеляційній скарзі, вказує наступне.

Суд першої інстанції розглядає спір в межах позовних вимог. Відповідачем має бути організація, що має статус юридичної особи. Оскільки реєстраційна служба Бердичівського МРУЮ не є юридичною особою, то очевидним є невірне встановлення позивачем відповідача по справі та формулювання позовних вимог, які не були змінені в процесі розгляду справи по суті судом першої інстанції. Дані твердження обґрунтовуються нормами процесуального законодавства.

На підставі наведеного, вважає, що скаржником не доведено наявності підстав для задоволення апеляційної скарги.

Інші відповідачі по справі - Реєстраційна служба Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області та фізична особа-підприємець ОСОБА_1 не скористалися своїм правом подачі відзиву на апеляційну скаргу, що, у відповідності до ч. 2 ст. 96 ГПК України, не перешкоджає перегляду рішення місцевого господарського суду.

8 червня 2015 року в судовому засіданні Рівненського апеляційного господарського суду прокурор підтримав доводи, наведені в апеляційній скарзі, стверджує, що судом першої інстанції при винесенні оскаржуваного рішення було порушено норми матеріального та процесуального права. З огляду на вказане, вважає, що рішення господарського суду Житомирської області від 07.04.2015 р. у справі №906/26/15 в частині припинення провадження до Реєстраційної служби Бердичівського МРУЮ про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за ФОП ОСОБА_1 слід скасувати та прийняти в цій частині нове, яким задоволити позов, а в решті рішення залишити без змін.

Представники позивача та відповідачів в судове засідання не з'явилися.

Враховуючи приписи ст.ст. 101,102 ГПК України про межі та строки перегляду справ в апеляційній інстанції, той факт, що всі учасники судового процесу були належним чином та своєчасно повідомлені про дату, час та місце судового засідання, про що свідчать поштові повідомлення, направлені сторонам у справі (а.с. 225-230), а також те, що явка представників сторін в судове засідання обов'язковою не визнавалася, колегія суддів визнала за можливе здійснювати розгляд апеляційної скарги за відсутності представників позивача та відповідача.

Дослідивши матеріали справи, апеляційну скаргу, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування місцевим господарським судом при винесенні рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що в задоволенні апеляційної скарги слід відмовити, а оскаржуване рішення залишити без змін, виходячи з наступного.

Судом апеляційної інстанції встановлено та як підтверджується матеріалами справи, розпорядженням голови Бердичівської районної державної адміністрації №111 від 15.04.2013р. затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 55,9013 га із земель водного фонду Никонівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, за межами населеного пункту (а.с.18).

Розпорядженням голови Бердичівської районної державної адміністрації №276 від 13.09.2013р. передано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку водного фонду площею 55,9013 га із земель запасу Никонівської сільської ради за межами населеного пункту для рибогосподарських потреб терміном на 20 років із встановленням орендної плати в сумі 32267,52 грн. за всю площу в рік, що становить 4,5% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та водний об'єкт загальною площею 42,3415 га на території Никонівської сільської ради за межами населеного пункту для рибогосподарських потреб терміном на 20 років із встановленням орендної плати в сумі 12072,41 грн. за всю площу (а.с.14).

На підставі прийнятого розпорядження №276 від 13.09.2013р., 19.02.2014 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 та Бердичівською районною державною адміністрацією укладено договір оренди водного об'єкта №22-14 (далі по тексту - Договір, а.с.19-22).

За умовами пунктів 1, 2 договору оренди №22-14 від 19.02.2014р. об'єктом оренди є вода (водний простір) водного об'єкту, в тому числі рибогосподарської технологічної водойми, площею 42,3415 га та земельна ділянка під водним об'єктом площею 55,9013 га з кадастровим номером НОМЕР_1, на території Никонівської сільської ради за межами населеного пункту; водний об'єкт прийнято орендарем у строкове платне користування для риборозведення. Рибогосподарська технологічна водойма згідно з цим договором надається в оренду з урахуванням вимог Закону України "Про аквакультуру".

Згідно з п. 3 Договору у межах об'єкта оренди гідротехнічні споруди відсутні.

Відповідно до пункту 9 Договору оренди №22-14 від 19.02.2014р., із зазначенням коду плати за оренду водного простору, вбачається, що водний об'єкт, переданий в оренду згідно оспорюваного договору на підставі оскаржуваних розпоряджень райдержадміністрації, відноситься до ставків, які знаходяться в басейнах річок загальнодержавного значення.

Відповідно до п. 19 Договору передача об'єкта оренди орендарю здійснюється протягом 5 днів після державної реєстрації цього договору згідно з актом приймання - передачі.

У відповідності до п. 32 Договору, орендар , з поміж іншого, має право самостійно визначати напрями своєї господарської діяльності відповідно до цільового призначення земельної ділянки та умов договору; одержувати доходи від використання водного об'єкта.

В матеріалах справи наявний акт приймання-передачі об'єкту оренди до договору оренди водного об'єкта від 19.02.2014р. №22-14, за умовами п. 1 якого Бердичівська районна державна адміністрація в особі голови Бердичівської районної державної адміністрації Збаражського Володимира Андрійовича (орендодавець) передав, а ФОП ОСОБА_1 (орендар) прийняв у строкове платне користування об'єкт оренди за договором - водний об'єкт площею 42,3415 га та земельну ділянку під водним об'єктом площею 55,9013 га, що розташована за адресою: Житомирська область, Бердичівський район, Никонівська сільська рада, за межами населеного пункту (а.с. 23).

Згідно з витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права станом на 04.04.2014р. реєстраційною службою Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області на підставі оскаржуваного договору оренди №22-14 від 19.02.2014р. прийнято рішення про державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (а.с. 24).

Аналізуючи встановлені обставини у даній справі та переглядаючи спірні правовідносини на предмет наявності правових підстав для задоволення позовних вимог, суд апеляційної інстанції приймає до уваги наступні положення діючого законодавства з урахуванням фактичних даний у даній справі.

Предметом спору у даній справі є одна із вимог позивача щодо визнання незаконним та скасування розпорядження голови Бердичівської райдержадміністрації від 15.04.2013р. №111, яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 55,9013 га із земель водного фонду (ставок), на території Никонівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області.

Частиною 1 ст. 116 Земельного кодексу України (у діючій редакції) передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Статтею 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" передбачено, що до відання місцевих державних адміністрацій у межах і формах, визначених Конституцією і законами України, належить вирішення питань, зокрема, використання землі, природних ресурсів, охорони довкілля.

Відповідно до ч.3 ст.122 Земельного кодексу України (в редакції, що діяла на момент прийняття спірного розпорядження) районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об'єктів, пов'язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Частиною 5 зазначеної статті передбачено, що обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб.

За змістом постанови Верховної Ради України від 14.01.2000 № 1390 "Про Концепцію розвитку водного господарства України" водне господарство - галузь, завданням якої є забезпечення потреб населення і народного господарства у водних ресурсах, збереження, охорона та відтворення водного фонду, попередження шкідливої дії вод і ліквідація її наслідків.

Згідно зі ст.1 Закону України "Про рибне господарство, промислове рибальство та охорону водних біоресурсів" рибне господарство - галузь економіки, завданнями якої є вивчення, охорона, відтворення, вирощування, використання водних біоресурсів, їх вилучення (добування, вилов, збирання), реалізація та переробка з метою одержання харчової, технічної, кормової, медичної та іншої продукції, а також забезпечення безпеки мореплавства суден флоту рибної промисловості.

Частиною 1 ст. 51 Водного кодексу України передбачено, що у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Як свідчать матеріали справи, розпорядженням голови Бердичівської райдержадміністрації від 15.04.2013р. №111 вирішувалося питання щодо передачі земельної ділянки в оренду ФОП ОСОБА_1 для риборозведення.

При цьому, системний аналіз наведених вище норм діючого законодавства вказує на те, що до компетенції районної державної адміністрації входить розпорядження (передання в оренду) земельними ділянками державної власності, зокрема, для ведення водного господарства. Тоді як, діюче законодавство розмежовує поняття "водного господарства" та "рибного господарства".

Таким чином, поняття "водне господарство" та "рибне господарство" не є тотожними.

Аналогічної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 24.02.2015р. у справі № 913/1086/14 за позовом Заступника прокурора Луганської області до Троїцької районної державної адміністрації, Фермерського господарства "Східагротранс", третя особа - Луганська обласна державна адміністрація, провизнання недійсним розпорядження голови Троїцької районної державної адміністрації №104 від 26.03.2013, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки № 2/13 від 20.05.2013, зобов'язання повернути земельні ділянки.

Відтак, у відповідності до діючого законодавства, Бердичівська районна державна адміністрація не наділена повноваженнями щодо вирішення питання про подальше передання в оренду водного об'єкту та земельної ділянки під водним об'єктом площею 55,9013 га із земель водного фонду (ставок) на території Никонівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області саме для ведення рибного господарства, адже такі повноваження в силу дії ч.5 ст.122 Земельного кодексу України належать Житомирської обласній державній адміністрації.

Окрім того, враховуючи вищенаведені норми чинного законодавства, колегія суддів відзначає, що відносини щодо оренди земельної ділянки водного фонду та щодо оренди водного об'єкта є різними і такими, що регулюються окремими положеннями чинного законодавства.

Наведеної правової позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 24.04.2013р. у справі № 5017/3309/2012 за позовом Біляївського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Державної інспекції сільського господарства в Одеській області до Біляївської районної державної адміністрації Одеської області; фізичної особи - підприємця про визнання недійсним розпорядження та визнання недійсним договору.

Згідно з ч. 1 ст. 124 ЗК України (в редакції, чинній на момент прийняття спірного розпорядження), передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Пунктом 12 розділу Х "Перехідних положень" ЗК України у вищезазначеній редакції передбачено, що до розмежування земель державної та комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями (крім земель, переданих у приватну власність, та земель, зазначених в абзаці третьому цього пункту) в межах населених пунктів здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

До повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема, розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом (ч. 1 ст. 17 ЗК України).

Відповідно до п. 2 роз'яснень Президії Вищого арбітражного суду України "Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів" від 26.01.2000 №02-5/35 підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів констатує, що розпорядженням голови Бердичівської райдержадміністрації від 15.04.2013р. №111 видане поза межами його повноважень, тобто з порушенням встановленого для того законом порядку, а, відтак, позовні вимоги в цій частині підлягають до задоволення.

Стосовно позовних вимог в частині визнання незаконним та скасування розпорядження голови Бердичівської районної державної адміністрації №276 від 13.09.2013р., колегія суддів зважає на таке.

На момент прийняття вказаного вище розпорядження набрав чинності Закон України " Про аквакультуру", відповідно до ч. 1 ст. 1 якого аквакультура (рибництво) - сільськогосподарська діяльність із штучного розведення, утримання та вирощування об'єктів аквакультури у повністю або частково контрольованих умовах для одержання сільськогосподарської продукції (продукції аквакультури) та її реалізації, виробництва кормів, відтворення біоресурсів, ведення селекційно-племінної роботи, інтродукції, переселення, акліматизації та реакліматизації гідробіонтів, поповнення запасів водних біоресурсів, збереження їх біорізноманіття, а також надання рекреаційних послуг.

Статтею 14 наведеного Закону унормовано, що рибогосподарський водний об'єкт для цілей аквакультури надається в користування на умовах оренди юридичній чи фізичній особі відповідно до Водного кодексу України. Рибогосподарська технологічна водойма для цілей аквакультури надається юридичній чи фізичній особі органом, який здійснює розпорядження земельною ділянкою під водою (водним простором) відповідно до Земельного кодексу України, за договором оренди землі (земель водного фонду). Надання рибогосподарської технологічної водойми у користування на умовах оренди здійснюється за наявності паспорта рибогосподарської технологічної водойми та/або технічного проекту рибогосподарської технологічної водойми. Об'єктом користування на умовах оренди рибогосподарської технологічної водойми є земельна ділянка під водою, в межах якої здійснюється аквакультура, та вода (водний простір), які в комплексі одночасно надаються в користування одній і тій самій юридичній чи фізичній особі.

Статтею 51 Водного кодексу України (у редакції, діючій на момент винесення спірного розпорядження) визначено, що водні об'єкти надаються у користування за договором оренди земель водного фонду на земельних торгах у комплексі із земельною ділянкою. Водні об'єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Окрім того, частиною 1 ст. 134 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об'єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

З урахуванням наведеного вище, колегія суддів констатує той факт, що спірне розпорядження винесено неуповноваженим на те суб'єктом та з порушенням встановленої ст. 51 Водного кодексу України та ст. 134 Земельного кодексу України процедури в частині проведення земельних торгів.

За приписами ч. 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

За наведених обставин, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов мотивованого висновку про невідповідність спірного розпорядження, яким передано фізичній особі-підприємцю ОСОБА_1 в оренду земельну ділянку водного фонду площею 55,9013 га із земель запасу Никонівської сільської ради та водний об'єкт загальною площею 42,3415 га на території Никонівської сільської ради за межами населеного пункту для рибогосподарських потреб, нормам законодавства, діючого на час його прийняття, а тому позов у цій частині підлягає до задоволення.

Відповідно до приписів статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають як права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.

Пунктами 1, 2, 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" № 9 від 06.11.2009 року роз'яснено про те, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до статей 1, 8 ЦК України. Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

На підставі встановлених обставин у даній справі та наявних в матеріалах справи доказів на підтвердження останніх, з урахуванням наведених вище положень діючого законодавства, колегія суддів суду апеляційної інстанції констатує той факт, що Бердичівська районна державна адміністрація при винесенні оскаржуваних розпоряджень допустила порушення вимог чинного законодавства, що як наслідок є підставою для визнання останніх незаконними. За таких обставин, визнання незаконним розпорядження, що передувало та виступало підставою для укладення оспорюваного договору оренди водного об'єкта №22-14 від 19.02.2014р. в силу дії ст.ст. 203, 215 ЦК України, є підставою для визнання вказаного догвору оренди недійсними в судовому порядку.

З огляду на наведене, суд першої інстанції підставно дійшов висновку про наявність визначених законом підстав для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що позовні вимоги прокурора, в частині зобов'язання фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 повернути земельну ділянку із земель водного фонду загальною площею 55,9013 га з кадастровим номером НОМЕР_1 та об'єкт водного фонду (водний простір) площею 42,3415 га до земель запасу Никонівської сільської ради Бердичівського району Житомирської області, є цілком обгрунтованими з огляду на усунення в судовому порядку обставини (визнання недійсним договору оренди), в силу дії якої спірний об'єкт нерухомості був переданий фізичній особі - підприємцю у користування. Відтак, позовні вимоги в цій частині також підлягають до задоволення.

Розглядаючи позовні вимоги в частині скасування рішення реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області про державну реєстрацію права оренди за фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 за №20033012 від 04.04.2014 р., колегія суддів враховує наступне.

Як убачається з матеріалів справи, позовну вимогу в цій частині адресовано Реєстраційній службі Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області.

За правилами, визначеними ст. 21 ГПК України встановлено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути підприємства та організації, зазначені у статті 1 цього Кодексу, тобто підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності та у випадках, передбачених законодавчими актами України - державні та інші органи, фізичні особи, що не є суб'єктами підприємницької діяльності (корпоративні спори).

Як убачається із Спеціального витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за електронним запитом суду, в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців відсутні записи щодо державної реєстрації Реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області (Житомирська обл., м.Бердичів) як юридичної особи. Відповідно до Положення про реєстраційну службу Бердичівського міськрайонного управління юстиції (а.с.130-135), Реєстраційна служба Бердичівського МРУЮ діє у складі Бердичівського міськрайонного управління юстиції та є його структурним підрозділом, що забезпечує реалізацію повноважень Державної реєстраційної служби.

Згідно з пункту 1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд припиняє провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в господарських судах України.

В пункті 14 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання підвідомчості і підсудності справ господарським судам" №10 від 24.10.2011р. роз'яснено: якщо в законодавчому акті підвідомчість спорів визначена альтернативно: суду чи господарському суду, або зазначено, що спір вирішується в судовому порядку, господарському суду слід виходити з суб'єктного складу учасників спору та характеру спірних правовідносин. Необхідно мати на увазі, що ГПК не передбачено можливості об'єднання в одне провадження вимог, що підлягають розгляду за правилами різних видів судочинства. Тому в разі подання позову, в якому такі вимоги об'єднано, господарський суд приймає позовну заяву в частині вимог, що підлягають розглядові господарськими судами, а в іншій частині з посиланням на пункт 1 частини першої статті 62 ГПК - відмовляє у прийнятті позовної заяви. Якщо у розгляді справи буде встановлено, що провадження у відповідній частині порушено помилково, господарський суд припиняє провадження у справі в цій частині згідно з пунктом 1 частини першої статті 80 ГПК.

За таких обставин, з огляду на відсутність у відповідача, якому адресовано позовну вимогу в цій частині, статусу юридичної особи - суб'єкта господарювання, та правову природу позовної вимоги, що зводиться до вчинення уповноваженим на те суб'єктом дії в межах визначених законом повноважень щодо скасування запису про державну реєстрацію, яка не входить до предмету доказуванняу порядку господарського судочинства, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції стосовно припинення провадження в цій частині як таким, що узгоджується із нормами закону.

За наведених обставин, суд апеляційної інстанції вважає висновок суду першої інстанції щодо встановлення правових підстав для задоволення позовних вимог та припинення провадження у справі в частині вимог до Реєстраційної служби Бердичівського міськрайонного управління юстиції Житомирської області (Житомирська обл., м.Бердичів), як таким, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та не суперечить вимогам чинного законодавства.

Відповідно до ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно із ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Відповідно до ст. 33 вказаного Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини справи, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст. ст. 32, 33, 34 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.

Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами та суперечать положенням чинного законодавства, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.

Отже, судовою колегією не встановлено порушень або неправильного застосування норм процесуального чи матеріального права судом першої інстанції, які можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення в порядку статті 104 ГПК України.

Враховуючи вищевикладене, рішення господарського суду Житомирської області від 07.04.2015 р. у справі №906/26/15 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Житомирської області - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Рівненський апеляційний господарський суд,-

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Житомирської області від 07.04.2015 р. у справі №906/26/15 залишити без змін, а апеляційну скаргу прокурора Житомирської області - без задоволення.

2. Справу №906/26/15 повернути в господарський суд Житомирської області.

Головуючий суддя Петухов М.Г.

Суддя Грязнов В.В.

Суддя Маціщук А.В.