Рішення № 44748336, 02.06.2015, Господарський суд Сумської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

02.06.2015 Справа № 920/617/15

За позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Суми;

до відповідача: Сумської міської ради, м. Суми;

про визнання недійсними рішень Сумської міської ради

Суддя КОВАЛЕНКО О.В.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_2, довіреність від 14.04.2015 р.;

Від відповідача: не з'явився;

При секретарі судового засідання Саленко Н.М.

Суть спору: позивач просить суд визнати недійсним рішення Сумської міської ради від 19.12.2012 р. №1943-МР «Про затвердження містобудівної документації «Проект внесення змін до генерального плану міста Суми» та внесення змін до генерального плану міста Суми, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 16.10.2002 р. №139-МР» в частині віднесення земельної ділянки площею 0,2599 га по АДРЕСА_2 до території зелених насаджень; визнати недійсним рішення Сумської міської ради від 06.03.2013 р. №2180-МР «Про затвердження містобудівної документації «План зонування території міста Суми» в частині віднесення земельної ділянки площею 0,2599 га по АДРЕСА_2 до території зелених насаджень; стягнути з відповідача судові витрати по справі.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Відповідач в письмовому відзиві №188-15/05-01Г проти задоволення позовних вимог заперечував, зазначив, що ніяким чином не порушував права позивача та не позбавляв його можливості використовувати спірну земельну ділянку за призначенням, а лише повідомив про необхідність винести предпроектну пропозицію щодо забудови даної земельної ділянки. Представник позивача просить суд здійснювати розгляд справи за його відсутності у зв'язку з участю в іншому судовому засіданні.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, тому відповідно до вимог ст. 75 ГПК України справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та дослідивши докази по справі, суд встановив:

15 лютого 2006 р. між Сумською міською радою і ФОП ОСОБА_1 був укладений договір оренди земельної ділянки (далі за текстом - «Договір»), відповідно до умов якого відповідач на підставі рішення Сумської міської ради від 28.09.2005 р. №1384-МР «Про вилучення, надання в оренду, зміну цільового призначення, продовження терміну оренди земельних ділянок підприємствам, установам, організаціям і підприємцям та внесення змін до рішень Сумської міської ради» надав, а позивач прийняв в оренду земельну ділянку (об'єкт оренди), яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 0,2599 га, з категорії земель житлової та громадської забудови, для розміщення оздоровчого комплексу - землі комерційного використання.

Земельна ділянка передається в оренду за актом прийому-передачі, який оформляється в строк не пізніше семи днів з моменту набуття чинності цим договором /п.2.3. Договору/.

Вказана земельна ділянка була передана позивачу на підставі акту прийому-передачі, підписаного сторонами /а.с. 16/.

Згідно п. 2.2. Договору він укладений терміном до 28 вересня 2015 р.

Договір зареєстрований Сумським міським реєстраційним відділенням регіональної філії Державного підприємства «Центр Державного земельного кадастру при Державному комітеті України по земельних ресурсах», про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 30.05.2006 р. №040661201084.

Позивач мотивує свої вимоги тим, що належним чином виконував умови Договору, проте відповідач рішенням Сумської міської ради від 19.12.2012 р. №1943-МР «Про затвердження містобудівної документації «Проект внесення змін до генерального плану міста Суми» та внесення змін до генерального плану міста Суми, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 16.10.2002 р. №139-МР та рішенням від 06.03.2013 р. №2180-МР «Про затвердження містобудівної документації «План зонування території міста Суми» в частині віднесення земельної ділянки площею 0,2599 га за адресою: АДРЕСА_2 до території зелених насаджень, незаконно змінив функціональне та цільове призначення земельної ділянки, яка надана в оренду позивачу. Вказані рішення були прийняті під час дії умов договору оренди спірної земельної ділянки, чим порушено його права як орендаря земельної ділянки.

З матеріалів справи вбачається, що 09.12.2014 року Управлінням державної архітектурно-будівельної інспекції у Сумській області була зареєстрована декларація № СМ 03143430798 про початок виконання підготовчих робіт. Замовником зазначено ФОП ОСОБА_1 (а.с.20).

В подальшому, у 2015 році, на замовлення позивача ДП ПАТ «Сумбуд» Проектно-технологічне підприємство «Сумбудпроект» виготовив містобудівний розрахунок на будівництво оздоровчого комплексу «Горлиця» по вул. Героїв Сталінграду м. Суми.

Частиною 4 ст. 26 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» передбачено, що право на забудову земельної ділянки реалізується її власником або користувачем за умови використання земельної ділянки відповідно до вимог містобудівної документації.

17.12.2014 р. позивач звернувся до Департаменту містобудування та земельних відносин Сумської міської ради (далі за текстом - «Департамент») для отримання інформації стосовно відповідності орендованої земельної ділянки вимогам містобудівної документації, а саме: «Проекту внесення змін до генерального плану міста Суми», затвердженого рішенням Сумської міської ради від 19.12.2012 року №1943-МР, та «Плану зонування території міста Суми», затвердженого рішенням Сумської міської ради від 06.03.2013 року №2180-МР.

В свою чергу, листом від 31.12.2014 р. №1707/22.01-24 Департамент повідомив позивача про те, що відповідно до проекту внесення змін до генерального плану міста Суми, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 19.12.2012 року №1943-МР, спірна земельна ділянка відноситься до території зелених насаджень загального користування. Крім того, повідомлено позивача про те, що згідно Плану зонування території міста Суми, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 06.03.2013 року №2180-МР, вказана земельна ділянка розташована в рекреаційній зоні озеленених територій загального користування.

На початку 2015 р. позивач знову звернувся до Департаменту стосовно надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки для будівництва оздоровчого комплексу «Горлиця» по вул. Героїв Сталінграду в м. Суми, проте у листі №7/08.04-15 від 10.02.2015 р. Департамент повідомив позивача про те, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу на території зони регулювання забудови в рекреаційній зоні озеленених територій загального користування. Також, враховуючи дефіцит зелених насаджень загального користування та перспективний розвиток міста, проектом внесення змін до генерального плану міста Сум передбачено збільшення територій зелених насаджень, тому запропонований в містобудівному розрахунку спосіб використання земельної ділянки не відповідає окресленим в генеральному плані завданням. Розміщення оздоровчого комплексу на вищезазначеній території не передбачено.

Згідно ч.2 ст.77 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» спори про поновлення порушених прав юридичних і фізичних осіб, що виникають в результаті рішень, дій чи бездіяльності органів або посадових осіб місцевого самоврядування, вирішуються в судовому порядку.

Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються в т.ч. шляхом визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів (ст.20 ГК України).

Згідно ч. 1 ст. 256 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Зі змісту ст. 415 Цивільного кодексу України вбачається, що землекористувач має право користуватися земельною ділянкою в обсязі, встановленому договором. Землекористувач зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до її цільового призначення.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Згідно ч. 1 ст. 95 Земельного кодексу України землекористувачі, якщо інше не передбачено законом або договором, мають право самостійно господарювати на землі споруджувати жилі будинки, виробничі та інші будівлі і споруди.

Статтею 24 Закону України «Про оренду землі» передбачено, що орендодавець зобов'язаний не вчиняти дій, які б перешкоджали орендареві користуватися орендованою земельною ділянкою.

Пунктом 4.1. Договору встановлено, що відповідач зобов'язаний не втручатись у господарську діяльність орендаря і не створювати йому будь-яких перешкод при виконанні умов цього договору.

Згідно п. 4.2. Договору позивач має право використовувати орендовану земельну ділянку на власний розсуд відповідно до призначення земельної ділянки та умов договору, одержувати продукцію і доходи, використовувати орендовану земельну ділянку відповідно до мети, визначеної у п. 2.1. цього договору, дотримуючись при цьому вимог чинного законодавства, державних і місцевих стандартів, норм і правил щодо раціонального використання та охорони землі, вимог екологічної безпеки при використанні землі.

Відповідно до вимог ст. 19 Земельного кодексу України, землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; г) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; є) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Відповідно до вимог ст. 20 Земельного кодексу України віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Зміна цільового призначення земельних ділянок державної або комунальної власності провадиться Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу цих ділянок у власність або надання у користування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

Згідно ст. 38 Земельного кодексу України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об'єктів загального користування.

Згідно статті 1 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» генеральний план населеного пункту - містобудівна документація, що визначає принципові вирішення розвитку, планування, забудови та іншого використання території населеного пункту.

Відповідно до вимог ст. 16 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» планування територій на місцевому рівні здійснюється шляхом розроблення та затвердження генеральних планів населених пунктів, планів зонування територій і детальних планів території, їх оновлення та внесення змін до них. Містобудівна документація на місцевому рівні розробляється з урахуванням даних державного земельного кадастру на актуалізованій картографічній основі в цифровій формі як просторово орієнтована інформація в державній системі координат на паперових і електронних носіях.

Генеральний план населеного пункту розробляється та затверджується в інтересах відповідної територіальної громади з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів (ч. 2 ст. 17 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Разом з тим, план зонування території повинен розроблятися на основі генерального плану населеного пункту (у його складі або як окремий документ) з метою визначення умов та обмежень використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон. План зонування території встановлює функціональне призначення, вимоги до забудови окремих територій (функціональних зон) населеного пункту, їх ландшафтної організації. Зонування території здійснюється з дотриманням вимог щодо урахування попередніх рішень стосовно планування і забудови територій, відображення існуючої забудови та інше (ст.18 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»).

Як свідчать матеріали справи, на підставі рішення Сумської міської ради від 28.09.2005 р. №1384-МР «Про вилучення, надання в оренду, зміну цільового призначення, продовження терміну оренди земельних ділянок підприємствам, установам, організаціям і підприємцям та внесення змін до рішень Сумської міської ради» відповідач надав позивачу в оренду земельну ділянку під розміщення оздоровчого комплексу - землі комерційного використання.

Пунктом 2.1 Договору також передбачено цільове призначення спірної земельної ділянки - під розміщення оздоровчого комплексу, землі комерційного використання.

Відповідно до проекту внесення змін до генерального плану міста Суми, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 19.12.2012 року № 1943-МР та згідно плану зонування території міста Суми, затвердженого рішенням Сумської міської ради № 2180-МР від 06.03.2013р., спірна земельна ділянка знаходиться в межах історичного ареалу на території зони регулювання забудови в рекреаційній зоні озеленених територій загального користування (Р-3).

Отже, при прийнятті оскаржуваних рішень відповідач змінив генеральний план міста та змінив вид цільового призначення спірної земельної ділянки, а саме з земель громадської та житлової забудови на землі рекреаційного призначення.

Відповідно до ч. 2 ст. 95 Земельного кодексу України порушені права землекористувачів підлягають відновленню в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування (ч.3 цієї ж статті).

Відповідно до п. 1 ст. 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно п.2 роз'яснення Вищого арбітражного суду України від 26.01.2000 року №02-5/35 «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням недійсними актів державних чи інших органів» підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Зі змісту ст. 19 Конституції України вбачається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 5 рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року в справі № 1-9/2009 органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами (стаття 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні») і не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень - виникли правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб'єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Це є «гарантією стабільності суспільних відносин» між органами місцевого самоврядування і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього рішення, що узгоджується з правовою позицією, викладеною в абзаці другому пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 13 травня 1997року N 1-зп.

Крім того, відповідно до п. 1.3. Порядку надання містобудівних умов та обмежень забудови земельної ділянки, їх склад та зміст, затвердженого Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №109 від 07.07.2011, містобудівні умови та обмеження є чинними до завершення будівництва об'єкта.

Відповідно до п. 1.4. зазначеного порядку чинність наданих містобудівних умов та обмежень не може бути зупинена у зв'язку з початком розроблення, внесення змін або оновлення містобудівної документації на місцевому рівні.

Таким чином, оскаржувані рішення Сумської міської ради, в частині зміни виду цільового призначення спірної земельної ділянки, не відповідають закону та порушують права землекористувача, передбачені статтею 415 ЦК України.

З урахуванням викладеного, суд дійшов до висновку про те, що рішення Сумської міської ради № 1943-МР від 19.12.2012 р. та № 2180-МР від 06.03.2013 р. змінюють генеральний план міста та встановлюють нове цільове призначення спірної земельної ділянки, що порушує право позивача на будівництво оздоровчого комплексу «Горлиця», набуте на підставі договору оренди землі та поданої декларації про початок виконання підготовчих робіт, а отже позовні вимоги є правомірними, обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до Закону України «Про судовий збір» і вимог ст. ст. 44, 49 ГПК України судові витрати по справі підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Тому, керуючись статтями 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним рішення Сумської міської ради від 19.12.2012 р. №1943-МР «Про затвердження містобудівної документації «Проект внесення змін до генерального плану міста Суми» та внесення змін до генерального плану міста Суми, затвердженого рішенням Сумської міської ради від 16.10.2002 р. №139-МР» в частині віднесення земельної ділянки площею 0,2599 га по АДРЕСА_2, яка знаходиться в оренді у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, до території зелених насаджень.

3. Визнати недійсним рішення Сумської міської ради від 06.03.2013 р. №2180-МР «Про затвердження містобудівної документації «План зонування території міста Суми» в частині віднесення земельної ділянки площею 0,2599 га по АДРЕСА_2, яка знаходиться в оренді у Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, до території зелених насаджень.

4. Стягнути з Сумської міської ради (40030, м. Суми, пл. Незалежності, 2, код 23636315) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (40000, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) 2 436 грн. 00 коп. судового збору.

5. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Повний текст рішення підписано 10.06.2015 року.

Суддя О.В. Коваленко