Ухвала суду № 44747150, 02.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"02" червня 2015 р. м. Київ К/800/67284/14

Вищий адміністративний суд України у складі колегії суддів:

головуючого судді: Вербицької О.В.

суддів: Веденяпіна О.А.

Муравйова О.В.

за участю секретаря: Іванова Д.О.

представників:

позивача: Дубина Н.В.

відповідача: Сперкач С.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу Дочірнього підприємства «АТЛ Україна»

на постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 року

у справі № 826/8985/14

за позовомДочірнього підприємства «АТЛ Україна» доДержавної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві провизнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

Дочірнє підприємство «АТЛ Україна» (далі по тексту - позивач, ДП «АТЛ Україна») звернулось з позовом до Державної податкової інспекції у Печерському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві (далі по тексту - відповідач, ДПІ) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2014 року адміністративний позов задоволено.

Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 року скасовано постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2014 року. Прийнято нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Позивач, не погоджуючись з вищевказаним рішенням суду апеляційної інстанції, оскаржив його у касаційному порядку, просить скасувати з мотивів порушення норм матеріального та процесуального права та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку щодо наступного.

Відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 220 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому рішенні, та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, але при цьому може встановлювати порушення норм матеріального чи процесуального права, на які не було посилання в касаційній скарзі.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ДПІ проведено документальну позапланову виїзну перевірку ДП «АТЛ Україна» з питань повноти нарахування та своєчасності сплати податків при взаємовідносинах з ТОВ «Експерт консалт груп», ТОВ «Транс Ліберо», ПП «БВФ» та ПП «Агат Сервіс Груп» за період діяльності з 01.09.2010 року по 30.06.2013 року, за результатами якої складено акт від 26.09.2013 року №433/26-55-22-08/32248838.

В акті перевірки зазначено, що позивачем порушено ст. 134, пп. 138.1.1. п. 138.1, п. 138.2, ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, а саме: занижено податок на прибуток в сумі 272 540,00 грн., п. 185.1 ст. 185, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, занижено податок на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет на загальну суму 249 047,00 грн.

На підставі висновків, що викладені в акті перевірки, ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.10.2013 року №67426552208, яким ДП «АТЛ Україна» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем на 249 047,00 грн., та за штрафними санкціями - 62 265,00 грн., №67526552208, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток за основним платежем на 272 540,00 грн., та за штрафними санкціями - 61 813,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вищевказані податкові повідомлення - рішення податковими органами залишено без змін, а скарги позивача без задоволення.

Суд першої інстанції визнав не обґрунтованими такі висновки ДПІ, з чим погоджується суд касаційної інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до вимог пп. 138.1.1 п. 138.1 ст. 138 Податкового кодексу України (далі - ПК України) (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) витрати операційної діяльності включають: собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та інші витрати беруться для визначення об'єкта оподаткування з урахуванням пунктів 138.2, 138.11 цієї статті, пунктів 140.2 - 140.5 статті 140, статей 142 і 143 та інших статей цього Кодексу, які прямо визначають особливості формування витрат платника податку; витрати банківських установ.

Згідно п. 138.2 ст. 138 ПК України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

У разі якщо платник податку здійснює виробництво товарів, виконання робіт, надання послуг з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва за умови, що договорами, укладеними на виробництво таких товарів, виконання робіт, надання послуг, не передбачено поетапної їх здачі, до витрат звітного податкового періоду включаються витрати, пов'язані з виробництвом таких товарів, виконанням робіт, наданням послуг у цьому періоді.

Підпунктом 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Відповідно до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2. ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) передбачено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно п. 198.3 ст. 198 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень про донарахування позивачу сум податку на прибуток та податку на додану вартість став висновок ДПІ, щодо безпідставного віднесення позивачем до складу валових витрат та податкового кредиту сум ПДВ по операціям з ТОВ «Експерт консалт груп» та ПП «БВФ», оскільки правочини, укладені позивачем з контрагентами, укладено без мети настання реальних наслідків.

Судом першої інстанції встановлено, що між ДП «АТЛ Україна» та ТОВ «Експерт консалт груп», ПП «БВФ» було здійснено господарські операції щодо придбання послуг за договорами від 01.12.2011 року №011211, №011211/2, №011211/3, від 27.11.2011 року №271111.

Фактичне виконання умов вищевказаних договорів підтверджується матеріалами справи, зокрема - податковими накладними, рахунками - фактури, актами здачі-прийняття робіт (надання послуг), товарно-транспортними накладними, тощо.

Оплата позивачем придбаних послуг підтверджується наявними в матеріалах справи банківськими виписками.

Вищевказані документи оформлені відповідно до вимог чинного законодавства, Закону України № 996 «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», є документами первинного обліку.

Використання ДП «АТЛ Україна» придбаних послуг у власній господарській діяльності підтверджується матеріалами справи.

Отже, з огляду на вищевказані обставини справи, колегія суду погоджується з висновками суду першої інстанції щодо реальності господарських операцій, укладених між позивачем та вищевказаними контрагентами.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що ТОВ «Експерт консалт груп», ПП «БВФ» на час спірних відносин були зареєстровані як платники податку (відповідно до вимог чинного законодавства).

Також, суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги висновки ДПІ щодо нікчемності правочинів, з урахуванням всіх обставин справи та вимог чинного законодавства.

Крім того, слід зазначити, як вбачається з матеріалів справи, згідно рішень господарського суду міста Києва у справах №910/1296/14 від 24.02.2014 року, №910/1298/14 від 24.02.2014 року, №910/1297/14 від 20.03.2014 року, №910/1295/14 від 31.03.2014 року ДП «АТЛ Україна» відмовлено у задоволенні позовів про визнання недійсними договорів від 01.12.2011 року №011211 про надання послуг по веденню бухгалтерського обліку, №011211/2 про надання юридичних послуг, №011211/3 про надання консалтингових послуг, укладених з ТОВ «Експерт консалт груп», а також договору №271111 про перевезення вантажів автомобільним транспортом від 27.11.2011 року, укладеного з ПП «БВФ», з підстав відсутності у представників контрагентів необхідного обсягу повноважень на укладення спірних договорів.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що саме за вищевказаних обставин справи, суд першої інстанції вірно застосував норми матеріального права, отже, прийняті податковим органом спірні рішення є неправомірними.

За таких обставин, постанова Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 року підлягає скасуванню, а постанова Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2014 року має бути залишена в силі, як така, що помилково скасована.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 210, 214-215, 220, 221, 223, 226, 230 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Дочірнього підприємства «АТЛ Україна» задовольнити.

Постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 11.12.2014 року - скасувати.

Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 31.07.2014 року - залишити в силі.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав і в порядку, установленому статтями 237, 238, 239-1 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя О.В. Вербицька Судді О.А. Веденяпін О.В. Муравйов