Ухвала суду № 44747148, 03.06.2015, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 року м. Київ К/800/54693/14

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Бухтіярової І.О., Костенка М.І., Приходько І.В.,за участю секретаря судового засідання Бовкуна В.В.,

представника позивача Олейника О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш ім. Артема»

на постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 року

та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 року

у справі № 804/13843/13-а

за позовом публічного акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш ім. Артема» (далі - позивач, ПАТ «Дніпроважпапірмаш ім. Артема»)

до Державної податкової інспекції в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська Головного управління Міндоходів у Дніпропетровській області (ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

ВСТАНОВИЛА:

ПАТ «Дніпроважпапірмаш ім. Артема» звернулось у жовтні 2013 року до суду з адміністративним позовом до ДПІ в Амур-Нижньодніпровському районі м. Дніпропетровська про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 13.06.2013 року № 0002501540.

Постановою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 року, у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів попередніх інстанцій, позивач подав касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. Посилається на порушення судами норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заперечення на касаційну скаргу не надходили, що не перешкоджає її розгляду по суті.

Відповідно до частини першої статті 220 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі і не може досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в судовому засіданні та вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши та обговоривши доводи касаційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідачем проведено документальну невиїзну перевірку позивача з питань достовірності, повноти нарахування та своєчасності сплати орендної плати за землю за період з липня 2011 року по березень 2013 року, за результатами якої складено акт від 21.05.2013 року № 1339/15-4/00218911, яким встановлено порушення позивачем вимог ст. 21 Закону України «Про оренду землі» від 06.10.1998 року № 161-ХІV (далі - Закон № 161-ХІV), пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 Податкового кодексу України (далі - ПК України), в результаті чого позивачем занижено розмір податкового зобов'язання по орендній платні за землю на загальну суму 5 929 287,46 гривень.

Як свідчать матеріали акту перевірки, висновки про встановлені порушення позивачем вимог податкового законодавства ґрунтуються на твердженні відповідача, що товариство починаючи з 05 липня 2011 року по березень 2013 року декларувало та сплачувало орендну плату за землі комунальної власності у меншому розмірі ніж визначено умовами договору оренди землі від 29.01.2003 року, з урахуванням рішення господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2010 року № 7/105-10 (30/234-09), яке залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2011 року.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 13.06.2013 року № 0002501540, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з орендної плати за землю з юридичних осіб за основним платежем у розмірі 5 929 287,46 гривень та за штрафними (фінансовими) санкціями в розмірі 1 482 321,87 гривня.

За результатами адміністративного оскарження вказане податкове повідомлення-рішення залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, з висновками яких погоджується колегія суддів касаційної інстанції, виходили з наступних мотивів.

Відповідно до ст. 2 Закону України «Про плату за землю» № 2535-ХІІ (чинного на час укладення договору оренди) (далі - Закон № 2535-ХІІ) використання землі в Україні є платним. Плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель. За земельні ділянки, надані в оренду, справляється орендна плата.

Положеннями ст. 13 Закону № 2535-ХІІ встановлено, що підставою нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру, а орендної плати за земельну ділянку, яка перебуває у державній або комунальній власності, - договір оренди такої земельної ділянки.

Граничний розмір орендної плати за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, встановлено Законом № 161-ХІV та є обов'язковим при укладанні відповідних договорів.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 Закону № 161-ХІV орендна плата - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Частиною 4 ст. 21 Закону № 161-ХІV визначено, що річна орендна плата за земельні ділянки, які перебувають у державній або комунальній власності, надходить до відповідних бюджетів. Розподіляється і використовується відповідно до закону і не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю»; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю».

Положеннями п. 276.3 ст. 276, п. 281.1 ст. 281 та пп. 288.5.1 п. 288.5 ст. 288 ПК України встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки; розмір орендної плати для інших категорій земель не може бути меншим трикратного розміру земельного податку.

У відповідності до ст. 111-11 Господарського процесуального кодексу України постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Згідно з ч. 5 ст. 188 Господарського кодексу України, якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Як встановлено судами попередніх інстанцій та підтверджується матеріалами справи, 29.01.2003 року між позивачем та Дніпропетровською міською радою укладено договір оренди земельної ділянки площею 22,5118 га., за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Білостоцького, 98 для фактичного розміщення заводу.

В подальшому сторонами підписано додаткову угоду від 16.03.2005 року до договору оренди земельної ділянки від 29.01.2003 року, якою встановлено, що річна орендна плата становить 1 відсоток від нормативної грошової оцінки земельної ділянки та дорівнює розміру земельного податку.

Крім того, у ході судового розгляду встановлено, що рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2010 року по справі № 7/105-10 (30/234-09), яке залишено в силі постановою Вищого господарського суду України від 05.07.2011 року, внесено зміни до пункту 3.1 договору оренди земельної ділянки від 29.01.2003 року, укладеного між Дніпропетровською міською радою та позивачем, з урахуванням додаткової угоди від 16.03.2005 року, шляхом викладення його у наступній редакції: «Орендна плата за користування земельною ділянкою встановлюється відповідно до Закону України «Про оренду землі» та не може бути меншою трикратного розміру земельного податку, що встановлюється Законом України «Про плату за землю» та відповідно до рішення Дніпропетровської міської ради від 06.08.2008 року № 39/35 у розмірі мінімальної ставки орендної плати встановленої Законом України «Про оренду землі».

Так, судами попередніх інстанцій обґрунтовано відхилено доводи позивача щодо необхідності укладення між позивачем та Дніпропетровською міською радою додаткової угоди на виконання вказаного рішення господарського суду Дніпропетровської області та її реєстрації, оскільки з моменту набрання законної сили рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 17.08.2010 року по справі №7/105-10 (30/234-09) договір оренди земельної ділянки від 29.01.2003 року є зміненим і діє у редакції визначеній судовим рішенням.

При цьому, суди попередніх інстанцій дійшли вірного висновку, що з моменту набрання законної сили вказаного рішення позивач повинен подавати декларації із орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності з урахуванням змін внесених до договору оренди вказаним вище судовим рішенням.

З аналізу наведених вище норм та встановлених обставин справи суд касаційної інстанції вважає, що судами попередніх інстанцій у повній мірі визначено обґрунтованість нарахування позивачу грошового зобов'язання з орендної плати, з урахуванням внесених змін до договору оренди земельної ділянки, за вказаний період виходячи із розміру орендної плати у трикратному розміру земельного податку та застосування штрафних санкцій, а тому правомірно відмовлено у задоволенні позовних вимог.

Отже, доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 224 Кодексу адміністративного судочинства України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили порушень норм матеріального та процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

За наведених обставин та з урахуванням викладеного, колегія суддів Вищого адміністративного суду України не знаходить підстав, які б могли б призвести до скасування оскаржуваних рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220-231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Касаційну скаргу публічного акціонерного товариства «Дніпроважпапірмаш ім. Артема» - залишити без задоволення.

Постанову Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 19.12.2013 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 30.09.2014 року у справі № 804/13843/13-а - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя: (підпис) І.О. БухтіяроваСудді: (підпис) М.І. Костенко (підпис) І.В. Приходько