Постанова № 44746440, 03.06.2015, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2015 р.м.ОдесаСправа № 814/3740/14

Категорія: 8.3.3 Головуючий в 1 інстанції: Марич Є. В.

Колегія суддів Одеського апеляційного адміністративного суду

у складі: судді доповідача - головуючого - Шляхтицького О.І.,

суддів: Джабурія О.В., Крусяна А.В.,

при секретарі - Ханділян Г.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Николаевский тепловозоремонтный завод" на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року та на окрему ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Николаевский тепловозоремонтный завод" до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 18.11.2014 р. № 0001012200, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2014 року ТОВ "Николаевский тепловозоремонтный завод" звернулось з вищевказаним адміністративним позовом.

В обґрунтування позовних вимог зазначалось, що висновки актів перевірки, на підставі яких прийняті оспорювані податкові повідомлення-рішення, не відповідають нормам діючого законодавства, є непідтвердженими, податкові повідомлення-рішення прийняті з порушенням норм діючого законодавства.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року у задоволенні адміністративного позову було відмовлено.

Ухвалою Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року постановлено окремо ухвалу, яку направлено до Оперативного управління Головного управління ДФС в Миколаївській області для ознайомлення та вжиття відповідних заходів щодо виявлених ознак порушення закону.

Не погоджуючись з даними судовими рішеннями ТОВ "Николаевский тепловозоремонтный завод" подало апеляційні скарги.

В апеляційній скарзі на постанову суду зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити.

В апеляційній скарзі на окрему ухвалу суду зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим просить його скасувати.

Розглянувши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для їх задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що у період з 03.10.2014 року по 09.10.2014 року контролюючим органом було проведено документальну позапланову перевірку ТОВ «НТРЗ» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам із платниками податків ТОВ «Диссар», ТОВ «Авесбуд», ТОВ «Левиском» за грудень 2013 року, за результатами якої було складено акт перевірки №849/14-05-22-00/37386052 від 16.10.2014 року.

На підставі акту перевірки посадовими особами відповідача винесено податкове повідомлення-рішення №0001012200 від 18.11.2014 року, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 1194480,00 грн., з яких за основним платежем в сумі 1194480, за штрафними санкціями в сумі 597240 грн. Перевіркою встановлено порушення п. 198.1, 198.2, 19.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України.

Вказані обставини сторонами не заперечуються, підтверджуються матеріалами справи, а отже є встановленими.

Вирішуючи спірне питання, суд першої інстанції виходів із того , що у перевіряємий період позивач перебував у фінансово-господарських відносинах з ТОВ «Диссар» (договір № 030613 від 03.06.2013 року на поставку товару, ТОВ «Авесбуд» (договір купівлі-продажу №010613 від 01.06.2013 року) та ТОВ «Левіском» (договір на поставку товару від 03.06.2013 року).

В ході судового розгляду позивачем на підтвердження реальності здійснення господарської діяльності з контрагентами у перевіряємий період надано податкові накладні, видаткові накладні, рахунки на сплату та товарно-транспортні накладні.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що здійснення господарських операцій між позивачем та ТОВ «Диссар», ТОВ «Авесбуд», ТОВ «Левиском» відбувалось без мети настання правових наслідків.

Проте з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на наступне.

Так, за встановлених судом обставин, фактичним предметом спору у справі, що розглядається є правомірність рішень податкового органу з приводу реалізації права позивачем на віднесення сум до податкового кредиту внаслідок укладення та виконання спірних угод з ТОВ «Диссар» (договір № 030613 від 03.06.2013 року на поставку товару, ТОВ «Авесбуд» (договір купівлі-продажу №010613 від 01.06.2013 року) та ТОВ «Левиском» (договір на поставку товару від 03.06.2013 року).

Претензії перевіряючих полягали у тому, що позивач надав до перевірки первинні документи, які не підтверджують реальне перевезення товару.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Водночас статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі

підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Вимога щодо реальних змін майнового стану платника податків як обов'язкова ознака господарської операції кореспондує з нормами Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість судам належить з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції, встановлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

При цьому в обов'язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо.

Для з'ясування зазначених обставин необхідно ретельно перевіряти доводи податкових органів, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами. При цьому згідно з частиною п'ятою статті 11 КАС України суд повинен запропонувати особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

Натомість відповідні відносини у сфері оподаткування регулюються підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України. Указана норма встановлює презумпцію правомірності рішень платника податку в тому, що в разі якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків.

Зазначена норма поширюється також і на кваліфікацію господарських операцій з метою формування платником податків витрат для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток та/або податкового кредиту з податку на додану вартість. За змістом указаної норми відповідні витрати і податковий кредит вважаються сформованими платником податків правомірно, однак контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам.

При цьому з урахуванням норм статей 61 та 44 Податкового кодексу України саме на контролюючі органи покладається обов'язок контролювати правильність формування даних податкового обліку платників податків, у тому числі щодо правильності складення та достовірності первинних документів.

Оцінюватися при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як вбачається з установлених судом обставин справи, податковий кредит в оспорюваній сумі був сформований позивачем за наслідками виконання договорів з ТОВ Диссар» (договір № 030613 від 03.06.2013 року на поставку товару, ТОВ «Авесбуд» (договір купівлі-продажу №010613 від 01.06.2013 року) та ТОВ «Левиском» (договір на поставку товару від 03.06.2013 року) ( а.с. 83-85,т.1; а.с.171-172,т.1; а.с.5-8, т.2).

Згідно вказаних правочинів позивач придбавав у своїх контрагентів продукцію та запчастини, ціна одиниці товару та загальна вартість партії товару зазначені в рахунках фактури та видатковій накладній. Оплата товару здійснюється позивачем на підставі виставленого постачальником розрахунку-фактури шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок чи внесення грошових коштів в касу підприємства.

Поставка товару здійснюється самовивозом автотранспортом позивача.

На підтвердження виконання пунктів цих договорів позивачем надано податкові декларації, реєстри виданих та отриманих податкових накладних, видаткові накладні, виписки по рахункам, рахунки на оплату, реєстр документів по рахункам та розрахунки, акти прийому товару, товарно-транспортні накладні ( а.с.55-82, 86- 171, 173-252 т.1; а.с. 1-4, 9-110, т.2).

Так, зокрема, позивачем віднесено до складу валових витрат та сформований податковий кредит операції згідно наступних документів:

- податкових накладних, виданих контрагентом - ТОВ «Диссар» від 01.11.2013 року №23; від 04.11.2013 року № 88; від 05.11.2013 року № 118; від 06.11.2013 року № 150; від 02.12.2013 року № 39; від 03.12.2013 року № 61; від 04.12.2013 року № 91; від 05.12.2013 року № 133; від 06.12.2013 року № 162 ; від 09.12.2013 року № 274; від 10.12.2013 року № 275; від 12.12.2013 року № 342; від 13.12.2013 року № 377; від 17.12.2013 року № 467; від 18.12.2013 року № 503; від 19.12.2013 року № 538; від 20.12.2013 року № 576 ; від 23.12.2013 року № 677; від 23.12.2013 року № 654; від 26.12.2013 року № 717;

податкових накладних, виданих контрагентом ТОВ «Авесбуд» від 05.11.2013 року № 637; від 06.11.2013 року № 86; від 07.11.2013 року № 119 ; від 11.11.2013 року №212; від 03.12.2013 року № 46; від 04.12.2013 року № 77 від 05.12.2013 року № 116; від 09.12.2013 року № 193; від 10.12.2013 року № 228; від 12.12.2013 року № 302 ; від 13.12.2013 року № 335; від 16.12.2013 року № 385 ; від 17.12.2013 року № 413; від 18.12.2013 року № 454 ; від 19.12.2013 року № 488; від 23.12.2013 року №566 ; від 24.12.2013 року від 25.12.2013 року № 641; від 27.12.2013 року № 707.

податкові накладних, виданих контрагентом ТОВ «Левіском» від 01.11.2013 року № 100; від 04.11.2013 року № 101 ; від 05.11.2013 року № 102 ; від 06.11.2013 року № 103; від 02.12.2013 року № 12; від 03.12.2013 року № 34; від 04.12.2013 року № 68 ; від 05.12.2013 року № 103 № від 06.12.2013 року № 139; від 09.122013 року № 189; від 10.12.2013 року № 212; від 11.12.2013 року № 247; від 12.12.2013 року № 279 ; від 13.12.2013 року №318; від 16.12.2013 року; від 17.12.2013 року № 384 ; від 18.12.2013 року № 419; від 19.12.2013 року № 454; від 20.12.2013 року № 486; від 23.12.2013 року № 515; від 24.12.2013 року № 544; від 25.12.2013 року № 569; від 26.11.2013 року № 580; від 27.12.2013 року № 593; від 30.12.2013 року № 620;

- видаткових накладних, рахунків на оплату, товарно-транспортних накладних.

Вказані первинні документи містять усі обов'язкові реквізити та необхідну інформацію про зміст, обсяг, вартість спірних операцій та їх учасників.

Реальність виконання спірних угод підтверджено також показаннями свідків: ОСОБА_2 - водія, який безпосередньо здійснював перевезення придбаного товару та бухгалтера ОСОБА_3.

В матеріалах справи містяться копії платіжних доручень (а.с.262-273,т.2), що підтверджують факт сплати грошових коштів в повному обсязі.

Зазначені копії платіжних документів засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань по оплаті вартості товарів за переліченими вище правочинами шляхом перерахування безготівкових грошових коштів. З огляду на приписи Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" та Закону України "Про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом" операції суб'єктів права з перерахування саме безготівкових грошових коштів є прозорими для контролю з боку Держави, так як здійснюються виключно у встановлений самою ж Державою спосіб - через банківські установи. Наявні у справі документи засвідчують, що безготівкові кошти були списані з рахунків позивача, тобто вибули з його власності. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та контрагента позивача спільного інтересу щодо їх отримання (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб) в матеріалах справи немає.

При цьому досліджуючи товарно-транспортні накладні позивача, колегія суддів зазначає, що придбаний позивачем товар перевозився наступними транспортними засобами: автомобіль НОМЕР_2; автомобіль Фольксваген № НОМЕР_3, автомобіль Мерседес № НОМЕР_4.

Вказані транспортні засоби використовувались позивачем у спірний період на підставі договорів оренди транспортних засобів, зокрема договору оренди транспортного засобу автомобіля Мерседес № НОМЕР_4 від 11.07.2012 року (зареєстрованого у реєстрі № 774), завіреного приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сіряковою О.В.; договору оренди транспортного засобу автомобіля НОМЕР_2 від 11.07.2012 року (зареєстрованого у реєстрі № 782), завіреного приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сіряковою О.В; договору оренди транспортного засобу автомобіля Фольксваген № НОМЕР_3 від 11.07.2012 року (зареєстрованого у реєстрі № 788), завіреного приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Миколаївської області Сіряковою О.В. ( а.с. 12,15,17,т.1).

Вищенаведені докази свідчать про реальність спірних господарських операцій.

Відхиляючи доводи податкового органу, з якими погодився суд першої інстанції, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

За змістом п. 85.2 ст. 85 ПК України, платник податків зобов'язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов'язані з предметом перевірки. Такий обов'язок виникає у платника податків після початку перевірки.

На підставі п. 44.6 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності. Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

За правилами 44.7 ст. 44 ПК України зазначено, У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який призначив проведення перевірки, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом п'яти робочих днів з дня отримання акта перевірки платник податків має право надати до контролюючого органу, що призначив перевірку, документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності. У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу. У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Водночас положення статей 11, 71, 86 КАС України зобов'язують суд вжити заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, запропонувати сторонам подати докази на підтвердження своєї правової позиції, у разі необхідності витребувати докази з власної ініціативи, всебічно, повно та об'єктивно оцінити наявні у справі докази тощо.

При цьому суд не може обмежити право платника довести у судовому процесі обставини, на яких ґрунтуються його вимоги, поданням виключно тих доказів, що надавались ним під час проведення податкової перевірки.

Право надавати заперечення щодо висновків податкового органу та долучати до матеріалів справи докази на підтвердження таких заперечень надається платнику як на усіх стадіях податкового контролю, так і на стадіях судового процесу, на яких допускається подання учасником процесу нових доказів.

Таку правову позицію висловив Вищий адміністративний суд України у справі № 2а/1570/3255/2011, номер судового рішення в ЄДРСРУ 43602075.

За таких обставин, колегія суддів не може погодись із висновком суду першої інстанції, що ненадання представлених документів на перевірку є підставою для відмови в задоволенні позову, у зв'язку з чим, вважає за необхідне прийняти вказані позивачем документи до уваги та надати їм належну правову оцінку.

Так, як зазначив суд першої інстанції відповідно до акту перевірки та пояснень відповідача для перевірки взаємовідносин між позивачем та його контрагентом ТОВ «Диссар» за грудень 2013 року підприємством не було надано в повному обсязі товарно-транспортні накладні. В товарно-транспортних накладних наданих відповідачу при перевірці зазначено, що вказані товари перевозилися з м. Одеса до м. Миколаїв водієм, ОСОБА_4 на автомобілі Hyundai, д/н НОМЕР_8. Також, по взаємовідносинам позивача та ТОВ «Авесбуд» перевіркою встановлено та відображено в Акті перевірки, що в товарно-транспортних накладних зазначено, що товари перевозилися з м. Одеса в м. Миколаїв водієм ОСОБА_5 на автомобілі Hyundai, д/н НОМЕР_8.

Відповідно до акту перевірки з товарно-транспортних накладних наданих позивачем при перевірці по контрагенту ТОВ «Левиском» вбачається, що товари перевозилися з м. Одеса до м. Миколаїв водієм ОСОБА_6 на автомобілі ГАЗ 331040, д/н НОМЕР_5. В ході опрацювання даних АІС «Автомобіль» ДАІ МВС України, встановлено, що автомобіль НОМЕР_5, зареєстрований на фізичну особу ОСОБА_7.

Податковим органом в ході судового розгляду було надано лист-відповідь №4210/7/14-03-07-02 від 21.10.2014 року на запит щодо використання вищезазначеного автомобіля у господарських взаємовідносинах між позивачем та його контрагентом ТОВ «Дессар».

Згідно даного листа, співробітниками оперативного управління було здійснено виїзд до м. Южний в Одеській області та оперативним шляхом встановлено, що підприємство ПП «Трансвелл» яке згідно договорів оренди використовувало у своїй господарській діяльності транспортний засіб Hyundai, д/н НОМЕР_8, який зареєстрований на фізичну особу ОСОБА_8 та автомобіль НОМЕР_6. Так, згідно пояснень керівника ПП «Трансвелл» ОСОБА_9 отримано пояснення щодо використання вищезазначених автомобілів в своїй господарській діяльності згідно договору оренди №01-11/12 від 01.11.2012 року виключно для сіті магазинів Німецьких будівельних матеріалів «ОВІ».

Оцінивши наведені обставини суд першої інстанції дійшов висновку, що за одним і тим самим відрізком часу на тому самому автомобілі, здійснювало поставки товарів підприємство ТОВ «Авесбуд» та ТОВ «Дессар», де водієм транспортного засобу в товарно-транспортній накладній ТОВ «Диссар» зазначений ОСОБА_5, а в товарно-транспортній накладній ТОВ «Авембуд» водієм зазначений ОСОБА_4. В ході опрацьованих даних АШС «Автомобіль» ДАІ МВС України, контролюючим органом встановлено, що автомобіль Hyundai, д/н НОМЕР_8, зареєстрований на фізичну особу ОСОБА_8.

Таким чином, на думку суду першої інстанції, очевидним є висновок, що факт здійснення транспортними засобами Hyundai, д/н НОМЕР_8 та ГАЗ 331040 д/н НОМЕР_7, що зазначені у товарно-транспортних накладних наданих позивачем до перевірки підприємствами ТОВ «Диссар», ТОВ «Левиском», ТОВ «Авесбуд» на адресу позивача у грудні 2013 року не підтверджено.

Оцінюючи такі висновки суду першої інстанції та пов'язаність первинних документів, колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається із правової позиції відповідача позивач зазначив у первинних документах факт перевезення отриманого товару автомобілями Hyundai, д/н НОМЕР_8 та ГАЗ 331040 д/н НОМЕР_7, які знаходились у володінні та користуванні ПП «Трансвелл, керівник якого заперечував надання послуг ТОВ "Николаевский тепловозоремонтный завод" (а.с.152,т.2).

Проте про відсутність факту надання вищенаведених транспортних послуг заперечував і сам позивач, про що він одразу зазначив у запереченнях до акту перевірки (а.с 159,т.1).

Як вбачається із розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів форма № 5 (операції з придбання з податком на додану вартість, які надають право формування податкового кредиту ) - ПП «Трансвелл», у якості контрагента позивача, який за правовою позицією податкового органу з відповідним посиланням на первинні документи, надавав транспортні послуги взагалі не зазначений (а.с.59-60, 63-81, т.1).

Доводи суду першої інстанції щодо надання позивачем первинних документів щодо транспортування придбаного товару автомобілями Hyundai, д/н НОМЕР_8 та ГАЗ 331040 д/н НОМЕР_7 ґрунтуються лише на висновках акта перевірки та поясненнях представника відповідача у судовому засіданні.

За змістом частин 4, 5, 6 статті 71 КАС суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі. У разі невиконання цього обов'язку суд витребовує названі документи та матеріали. Суд може збирати докази з власної ініціативи. Якщо особа, яка бере участь у справі, без поважних причинне надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які вона посилається, суд вирішує справу на основі наявних доказів.

При цьому суд, керуючись приписами ст.11, ч.1 ст.161 КАС України, ухвалою від 07.05.2015 року запропонував податковому органу надати первинні документи (копії ТТН), на які відповідач послався в акті перевірки (а.с.210, т.2).

Натомість представник відповідача у судовому засіданні пояснив, що такі докази відсутні.

За таких обставин апеляційний суд вирішував справу на основі наявних у справі доказів, які підлягають дослідженню в судовому засіданні з дотриманням вимог про їх належність і допустимість та мають бути оцінені судом відповідно до вимог статті 86 КАС України.

При цьому оцінюючи пояснення представника податкового органу, суд враховує, що відповідно до приписів ст. 76 КАС України пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі. Сторони, треті особи або їхні представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що пояснення представника податкового органу у судовому засіданні з приводу надання позивачем первинних документів щодо транспортування товару автомобілями Hyundai, д/н НОМЕР_8 та ГАЗ 331040 д/н НОМЕР_7 нічим об'єктивно не підтверджене.

Також, мотивуючи своє рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що для перевірки наявності на складському приміщенні товару, що був відвантажений на складське приміщення позивача від його контрагентів податковим органом було здійснено вихід на податкову адресу позивача, але керівником підприємства було відмовлено в обстежені складських приміщень та в ознайомленні з журналами реєстрації в'їзду та виїзду транспортних засобів на територію ТОВ «НТРЗ». Отже, на думку суду першої інстанції, реальність відвантаження на склад позивача є сумнівним.

Дане твердження не може бути прийняте до уваги з огляду на наступне.

Приписами ст.81 ПК України визначені умови та порядок допуску посадових осіб органів державної податкової служби до проведення документальних виїзних та фактичних перевірок.

Так, зокрема, відповідно до п.81.1 зазначеної норми Закону посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника контролюючого органу або його заступника, що скріплений печаткою контролюючого органу;копії наказу про проведення перевірки; службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

Непред'явлення або не надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.

Як вбачається із вступної частини акту перевірки №849/14-05-22-00/37386052 від 16.10.2014 року відносно позивача була проведена документальна позапланова виїзна перевірка. В якості особи, яка уповноважена у відповідності до приписів п.79.2 ст.79 ПК України провести перевірку зазначено - головний державний ревізор інспектор відділу податкового аудиту ДПІ у Корабельному районі м.Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївської області Назар С.І. (а.с.20,т.1).

Натомість перевірка (відпрацювання ТОВ "Николаевский тепловозоремонтный завод") з метою обстеження складських приміщень та ознайомлення з журналами реєстрації в'їзду та виїзду транспортних засобів на територію ТОВ «НТРЗ» проведена оперативним управлінням ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївської області ( а.с.151,т.2) .

В матеріалах справи відсутні будь-які докази легітимності проведення перевірки позивача посадовими особами оперативним управлінням ДПІ у Центральному районі м. Миколаєва ГУ Міндоходів у Миколаївської області.

Окрім того, відповідно до п.78.3 ст.78 ПК України працівникам податкової міліції забороняється брати участь у проведенні планових та позапланових виїзних перевірок платників податків, що проводяться контролюючими органами, якщо такі перевірки не пов'язані з веденням оперативно-розшукових справ або здійсненням кримінального провадження стосовно таких платників податків (посадових осіб платників податків), що знаходяться в їх провадженні. Перевірки платників податків податковою міліцією проводяться у межах повноважень, визначених законом, та в порядку, передбаченому Законом України "Про оперативно-розшукову діяльність", Кримінальним процесуальним кодексом України та іншими законами України.

За таких обставин, суд вважає що такий лист не може бути використаний як податкова інформація у розумінні приписів ст. 83 ПК України.

При цьому суд вважає за необхідне зазначити, що податковий орган не позбавлений права отримати таку інформацію від платника податку у порядку ст.85 ПК України, а у разі відмови платника податку надати такі відомості, скласти відповідний Акт відмови ( п.86.6 ст.85 ПК України).

Проте такі докази у справі відсутні.

Статтею 69 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Докази суду надають особи, які беруть участь у справі.

Аналіз вищенаведених доказів у їх сукупності безумовно свідчить що податковим органом не доведено факту надання позивачем певних документів, на підставі яких було сформовано спірний податковий кредит.

Таким чином, доводи відповідача стосовно порушення позивачем приписів п.198.1-198.3,198.3 статті 198 Податкового кодексу України та неможливість встановити реальність виконання господарської операції (зв'язок між отриманим товаром позивача та його фінансово-господарською діяльністю) є безпідставним та необґрунтованим.

А відтак, висновок суду першої інстанції про непідтвердженість спірного податкового кредиту не можна визнати об'єктивним, у зв'язку з чим колегія суддів вважає за необхідне скасувати постанову суду першої інстанції та задовольнити позов.

Розглянувши апеляційну скаргу ТОВ "Николаевский тепловозоремонтный завод" на окрему ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року колегія суддів виходить із наступного.

За змістом ст. 166 КАС України суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу і направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону. Про вжиті заходи суд повідомляється не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

Постановляючи окрему ухвалу суд першої інстанції виходив із того, що в ході судового розгляду представником податкового органу, головним державним ревізором-інспектором відділу податкового аудиту Назаром С.І., який безпосередньо проводив перевірку товариства з обмеженою відповідальністю "Николаевский тепловозоремонтный завод" було зазначено, що первинні документи надані до суду не відповідають документам наданим при проведенні перевірки підприємства. На що свідок, головний бухгалтер підприємства ОСОБА_3 зауважила, що нею до перевірки співробітникам контролюючого органу були надані всі первинні документи і це ті ж самі первинні документи, які були надані до суду і долучені до матеріалів справи.

Відповідно до ч.1 ст.76 КАС України пояснення сторін, третіх осіб, їхніх представників про відомі їм обставини, що мають значення для справи, оцінюються поряд з іншими доказами у справі. Сторони, треті особи або їхні представники, які дають пояснення про відомі їм обставини, що мають значення для справи, можуть бути за їхньою згодою допитані як свідки.

Проте суд не вжив заходів щодо забезпечення доказів шляхом допиту представника відповідача в якості свідка, а правова позиція представника відповідача, яка висловлена у судовому засіданні та не підтверджена доказами, не є підставою для постановлення окремої ухвали, оскільки не є безумовним підтвердженням порушення закону.

Відповідно до ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи відповідач не довів суду ті обставини, на які він посилався в обґрунтування прийняття спірного рішення.

Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при вирішенні справи, неправильно застосовані норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а також висновки суду не відповідають обставинам справи, тому, керуючись п. 3, 4 ч.1 ст. 202 КАС України, постанова суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нової постанови, якою адміністративний позов слід задовольнити. Ухвала суду першої інстанції за вищенаведених підстав також підлягає скасуванню.

Керуючись ст. ст. 195, 196, п. 3 ч. 1 ст. 198, ст. 202, ч. 2 ст. 205, ст. 207, ч. 5 ст. 254 КАС України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційні скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Николаевский тепловозоремонтный завод" задовольнити.

Постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року та окрему ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2015 року у справі № 814/3740/14 - скасувати.

Ухвалити у справі нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Корабельному районі м. Миколаєва Головного управління Міндоходів у Миколаївській області від 18.11.2014 р. № 0001012200.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складення судового рішення у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Дата складення у повному обсязі і підписання рішення суду - 08 червня 2015 року.

Головуючий: О.І. Шляхтицький

Суддя: О.В. Джабурія

Суддя: А.В. Крусян