Постанова № 44746176, 26.05.2015, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 травня 2015 року Справа № 876/4638/13

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді - Качмара В.Я.,

суддів - Гінди О.М., Курильця А.Р.,

за участі секретаря - Ратушної М.І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року у справі за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (правонаступник Луцька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління ДФС у Волинській області) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

30.11.2012 (здано на пошту) фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - ФОП) звернувся до суду з позовом до Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби (далі - ОДПІ) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень (далі - ППР) від 29.05.2012 №№0000441701, 0000451701.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірні ППР прийняті з порушенням норм законодавства, оскільки право позивача на формування валових витрат та податкового кредиту підтверджується усіма необхідними первинними документами, а висновки відповідача стосовно нікчемності (нереальності, безтоварності) господарських операцій позивача з контрагентом-продавцем Товариством з обмеженою відповідальністю «Медео-Захід» (далі - ТОВ) у зв'язку із не підтвердженням (фіктивністю) господарської діяльності останнього, є необґрунтованими та не підтвердженими доказами. На підтвердження розміру понесених позивачем витрат під час проведення перевірки були надані всі первинні документи, які відповідачем належним чином не були взяті до уваги.

Постановою Волинського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року у справі №2а/0370/3934/12 в задоволенні позову відмовлено повністю.

Не погодившись із ухваленим рішенням, його оскаржив позивач, який покликаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити. В апеляційній скарзі покликається на обставини викладені в позовній заяві, яким суд не дав належної правової оцінки.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, перевіривши матеріали справи, апеляційну скаргу, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що апеляційну скаргу належить задовольнити з таких міркувань.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що право позивача на формування валових витрат та податковий кредит не підтверджене всіма необхідними та достатніми первинними документами, які б стверджували реальність та товарність його господарських операцій із вказаним контрагентом, що не дає можливості встановити фактичного здійснення таких операцій з останнім. Позивачем не надано товаросупровідних документів на підтвердження транспортування товару, його отримання та подальше зберігання. Не надано доказів понесення позивачем транспортних витрат у перевіряємий період. Придбані у ТОВ та реалізовані Приватному підприємству «Торговий дім «Салют» (далі - ПП) товари, по датах та асортименту не збігаються. Придбаваючи продукцію, яка швидко псується (овочі, фрукти тощо), позивач повинен був забезпечити можливість її належного зберігання. Сам факт проведення відповідачем невиїзної перевірки замість виїзної, не може бути самостійною підставою для визнання такої протиправною.

Повністю погодитися з такими висновками суду першої інстанції не можна, оскільки вони не відповідають фактичним обставинам справи і зроблені з порушенням норм матеріального та процесуального права.

У п.4 постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2012 №7 «Про судове рішення в адміністративній справі» цей суд роз'яснив, що за змістом ст.159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства, що регулює спірні правовідносини, подібні правовідносини (аналогія закону), або за відсутності такого закону - на підставі конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права), принципів верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені під час судового розгляду справи (у судовому засіданні, у порядку скороченого чи письмового провадження) з урахуванням вимог ст.70 КАС України щодо належності та допустимості доказів або обставин, які не підлягають доказуванню, та висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними.

Цим вимогам оскаржене судове рішення не відповідає.

ОСОБА_1.14.09.2004 зареєстрований як фізична особа-підприємець виконавчим комітетом Луцької міської ради, з 14.09.2004 перебуває на податковому обліку у відповідача, а 09.03.2010 йому видано свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість (скасовано 26.08.2011 за ініціативою платника; далі - ПДВ). Основним видом його діяльності є оптова торгівля фруктами та овочами (а.с.25 т.1).

На підставі акта від 11.05.2012 №1144/17-2/3019000716 документальної позапланової перевірки дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства ФОП за період з 01.01.2010 по 31.12.2010 (далі - Акт) податковим органом було встановлено порушення позивачем вимог:

- ч.1 ст.201, частин 1-6 ст.203, статей 215, 216, 228, 662, 655, 656, 628, 638, 664 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) в частині недодержання в момент вчинення правочину вимог, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП при придбанні товарів, відповідно до частин 1,5 ст.203, частин 1, 2 ст.215, ст.228 ЦК, зазначені правочини мають ознаки нікчемності та є нікчемними в силу Закону;

- п.1.4 ст.1, пп.7.2.6 п.7.2, пп.7.4.1, пп.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» (далі - Закон №168/97-ВР), в результаті чого донараховано ПДВ в сумі 80998грн, в т.ч. за квітень-грудень 2010 року в сумі 7543грн, 6639грн, 6138грн, 8800грн, 9725грн, 10230грн, 5786грн, 11492грн та 14645грн відповідно;

- пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 «Про оподаткування прибутку підприємств» (далі - Закон №334/94-ВР) та ст.13 Розділу IV Декрету Кабінету Міністрів України «Про прибутковий податок з громадян», в результаті чого донараховано податок з доходів фізичних осіб за 2010 рік в сумі 61133,40грн (а.с.24-40 т.1).

Під час перевірки відповідач надав оцінку взаємовідносинам позивача з його вказаним вище контрагентом - ТОВ, використавши при цьому акти перевірок останнього, отримані від інших органів державної податкової служби, та зробивши висновки про фіктивність (безтоварність, нереальність) господарських операцій між ними.

29.05.2012 відповідачем на підставі вказаного Акта прийнято ППР:

№0000441701, яким збільшено грошове зобов'язання з ПДВ в розмірі 101247,50грн (основний платіж 80998грн, штрафні (фінансові) санкції (штрафи) 20249,50грн);

№0000451701, яким збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб в розмірі 61133,40грн (основний платіж 61133,40грн) (а.с.48-49 т.1).

Стаття 67 Конституції України передбачає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом. Згідно зі ст.92 Основного Закону виключно законами України встановлюються система оподаткування, податки і збори.

Відповідно до п.5.1 ст.5 Закону №334/94-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з пп.5.2.1 п.5.2 цієї ж статті до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

За змістом пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 цього ж Закону не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Пунктом 1.7 ст.1 Закону №168/97-ВР (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) визначено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

За змістом пп.7.4.1 п.7.4 ст.7 цього ж Закону податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.6.1 ст.6 та ст.8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до змісту пп.7.4.5 п.7.4 вказаної вище статті не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пп.7.2.6 цього пункту).

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Згідно з пп.7.2.6 п.7.2 ст.7 вказаного Закону податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

З наведеного випливає, що право платника на зменшення оподатковуваного доходу на суму понесених витрат надається добросовісним платникам для компенсації реально понесених ними витрат, пов'язаних з отриманням прибутку, у зв'язку з чим обумовлюється необхідністю підтвердження належними документами факту понесення таких витрат.

Судова практика вирішення податкових спорів виходить з презумпції добросовісності платника, яка презюмує економічну виправданість його дій, що мають своїм наслідком отримання податкової вигоди, та достовірність відомостей у бухгалтерській та податковій звітності такого.

Доводи ж податкового органу про отримання платником необґрунтованої податкової вигоди мають ґрунтуватись на сукупності доказів, що безспірно підтверджують існування обставин, які виключають його право, зокрема, на формування валових витрат та податкового кредиту.

Таким чином, право платника на формування податкового кредиту залежить від дотримання ним наступних вимог, а саме - реальне придбання товарів (робіт, послуг) з господарською метою та наявність податкової накладної, оформленої з дотриманням вимог пп.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168/97-ВР. При цьому наведені вимоги законодавства передбачають не лише наявність усіх обов'язкових реквізитів, але й достовірність відомостей, що містяться у них.

На правильність наведеного вказує і правовий висновок сформульований Верховним Судом України у постанові від 27 березня 2012 року №21-737во10 про те, що надання податковому органу належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковий орган не встановив та не довів, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Визначальною ознакою віднесення понесених валових витрат до складу таких є їх безпосереднє використання у господарській діяльності, а саме у підготовці, організації, веденні виробництва, продажу продукції (робіт, послуг) та охороні праці.

При цьому в постанові від 28 лютого 2011 року №21-13а11 цей же Суд прийшов до висновку, що навіть збитковість господарської діяльності не може бути підставою для визначення такої діяльності, як негосподарської. Неотримання підприємством доходу від окремої господарської операції не свідчить про те, що така операція не пов'язана з господарською діяльністю підприємства, оскільки при здійсненні господарських операцій існує звичайний комерційний ризик не отримати дохід від конкретної операції.

Реальність, товарність господарських операцій між позивачем та його контрагентом-продавцем підтверджена договором поставки від 12.03.2010 (далі - Договір), видатковими та податковими накладними на кожну партію отриманого товару, платіжними дорученнями про здійснену оплату за такі товари, платіжними дорученнями про часткову оплату за придбаний товар (а.с.51-247 т.1).

Вказані первинні документи не були належними чином проаналізовані судом першої інстанції та їм не надана відповідна оцінка у взаємозв'язку із зазначеним основним видом діяльності позивача, у зв'язку з чим цей суд прийшов до передчасних та протилежних висновків, щодо не підтвердження реальності здійснення господарських операцій між ФОП та ТОВ.

Такі об'єктивно розцінюються апеляційним судом як належне документальне підтвердження реального характеру спірних операцій між позивачем та його вказаним контрагентом.

Пунктами 4.4, 4.5 Договору визначено, що здача-приймання товару за кількістю та якістю здійснюється покупцем в момент отримання товару від постачальника, шляхом підписання представниками сторін накладних. Поставка товару здійснюється власними силами та за рахунок покупця зі складу постачальника.

У період здійснення спірних господарських операцій ТОВ орендувало у Товариства з обмеженою відповідальністю «Юван» складські приміщення площею 981,7кв.м. в с.Зміїнець вул.Луцька 52а Луцького району Волинської області (а.с.91-92 т.2).

На підставі договору позички від 03.03.2010 у користуванні позивача перебував автомобіль Рено F, р.н. НОМЕР_3 (типу фургон), для використання у господарській діяльності (а.с.59-60, 87 т.2), а також ним представлено акти списання паливно-мастильних матеріалів за відповідні періоди (а.с.88-90 т.2).

Наведеним спростовуються передчасні твердження суду першої інстанції про ненадання позивачем документів на транспортування товару та його отримання.

Сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки (неточності) у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом першої інстанції також належним чином не враховано ту обставину, що придбані позивачем у ТОВ товари використані ним у своїй господарській діяльності - реалізовані ПП, що підтверджено належними первинними документами (а.с.248-251 т.1, а.с.61-69 т.2).

Вказані вище письмові докази свідчать про використання позивачем в оподатковуваних операціях у межах своєї господарської діяльності товарів придбаних у ТОВ, та спростовують твердження відповідача, з якими помилково погодився суд першої інстанції, про фіктивність (безтоварність) господарських операцій із таким контрагентом.

Цим судом встановлено та визнається сторонами, що у перевіряємий період позивач фактично здійснював посередницьку діяльність між ТОВ та ПП, придбаваючи товари у першого та реалізуючи другому в день придбання (близько 900 господарських операцій).

Позивач в апеляційній інстанції пояснив і таке є загальновідомим, що при транспортуванні деякі овочі та фрукти могли втратити товарний вигляд, а тому не приймалися ПП, або певні товари приймалися із кількаденною різницею, в наслідок чого виникали незначні розбіжності в асортименті по первинних документах.

При цьому, в переважній більшості асортимент таких товарів збігається.

За наведених обставин, з урахуванням ваги та асортименту придбаного та в подальшому реалізованого товару, вчинення таких операцій протягом короткого терміну, можливості короткострокового зберігання товару в транспортному засобі, не вбачається необхідності залучення складських засобів зберігання такого товару (наявності неабияких складських приміщень).

ТОВ на час укладення Договору з позивачем та його виконання було належним чином зареєстрованою юридичною особою та платником ПДВ і мало право на випуск податкових накладних (а.с.37 т.1).

Здійснені останнім господарські операції відповідали одному із основних видів його діяльності - оптова торгівля іншими продуктами харчування (а.с.6 т.2).

Таким чином, добросовісність та обачність позивача по згаданих господарських операціях підтверджується тим, що ним була зібрана оприлюднена інформація, яка б вказувала на недобросовісність його контрагента.

Як вбачається із висновків Акта відповідачем надавався аналіз реальності здійснення господарської діяльності позивача у співвідношенні з господарською діяльності ТОВ із його постачальниками, які ґрунтувалися на висновках Актів перевірок останнього від 20.01.2012 №339/23-3/35594018 (далі - Акт-1), 14.03.2012 №46/23-3/35594018 (далі - Акт-2) та 18.04.2012 №753/23-3/35594018 (далі - Акт-3), складених ОДПІ, де зроблено висновки, що господарські операції ТОВ є нереальні(фіктивні) (а.с.6-52 т.2).

ТОВ належним чином задекларовано податкові зобов'язання з ПДВ по господарських операціях з позивачем, а відповідні розбіжності в інформаційних базах органу державної податкової служби виникли у зв'язку з відображенням результатів вказаних перевірок ТОВ.

Також, податковим органом не представлено доказів участі ФОП разом із ТОВ та його постачальниками у схемі транзитного руху коштів.

Між тим, відповідні висновки Акта-1, Акта-2 та Акта-3 були в основному виключно сформульовані у зв'язку із тим, що ТОВ не представлено до перевірок жодних первинних документів, щодо здійснення господарських операцій за відповідні періоди, в т.ч і по взаємовідносинах із позивачем. Водночас, відповідні первинні документи є в наявності в останнього, представлені ним до перевірки та подані в суді першої інстанції.

Крім того, слід зазначити, що постановою Волинського окружного адміністративного суду від 29 травня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 22 серпня 2013 року, у справі №2а/0370/942/12 за позовом ТОВ до ОДПІ про визнання протиправним та скасування ППР, визнано протиправним та скасовано ППР від 03.02.2012 №0000632302.

Додатково, постановою Волинського окружного адміністративного суду від 08 червня 2012 року, залишеною без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 14 березня 2013 року, у справі №2а/0370/1303/12 за позовом ТОВ до ОДПІ про визнання протиправним та скасування ППР, визнано протиправним та скасовано ППР від 29.03.2012 №0002452301.

Як вбачається із змісту цих судових рішень, скасовані ППР щодо зменшення суми грошового зобов'язання з ПДВ, були прийняті на підставі Акта-1 та Акта-2.

Зокрема ці акти, якраз і використовувалися ОДПІ при проведенні перевірки позивача і в основному на їх підставі, у відповідній частині, зроблено висновок про безтоварність господарських операцій позивача з цим контрагентом.

Відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів (робіт, послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом.

Верховний Суд України у постанові від 31 січня 2011 року №21-47а10 прийшов до висновку, що чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання, зокрема, тим, який не був постачальником товарів(робіт, послуг), на вартість яких нарахований ПДВ, що включений платником податку до податкового кредиту.

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Практика Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22 січня 2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява №3991/03) цей Суд зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності. Платник ПДВ не має нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальником, якщо він не знав про такі зловживання і не міг про них знати. «Обачний» платник податку може принаймні, але не тільки надати докази перевірки свого контрагента на предмет податкової «добросовісності» за доступними базами даних, як і навести докази на підтвердження обґрунтованості вибору контрагента.

Також у п.38 рішення від 09 січня 2007 року по справі «Iнтерсплав проти України» (заява №803/02) ЄСПЛ нагадав, що держави мають широкі межі самостійної оцінки у визначенні того, у чому полягає публічний інтерес, оскільки національний законодавчий орган, реалізуючи соціальну та економічну політику, має широке коло повноважень. Однак такі межі оцінювання не є абсолютними, і їх застосування підлягає перегляду органами Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. На думку Суду, коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування ПДВ, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Цей Суд, однак, не прийняв зауваження Уряду України щодо загальної практики з відшкодування ПДВ за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Відтак, суд першої інстанції в порушення приписів ч.2 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову, фактично неправомірно переклав тягар доказування протиправності оскаржуваних ППР на позивача.

Такий підхід також узгоджується з практикою ЄСПЛ. Так, у п.110 рішення від 23 липня 2002 року в справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» Суд визначив, що адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління.

Наведені обставини є безсумнівною підставою для скасування постанови суду першої інстанції та прийняття нової постанови про задоволення позову, з наведених вище підстав.

Згідно з пунктами 3, 4 ч.1 ст.202 КАС підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Керуючись статтями 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Волинського окружного адміністративного суду від 15 січня 2013 року скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Луцької об'єднаної державної податкової інспекції Волинської області Державної податкової служби від 29 травня 2012 року №№0000441701, 0000451701.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили.

Головуючий суддя В.Я. Качмар

Суддя О.М. Гінда

Суддя А.Р. Курилець

Повний текст виготовлений 29 травня 2015 року.