КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
"02" червня 2015 р. Справа№ 910/29503/14-г
Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Зубець Л.П.
суддів: Мартюк А.І.
ОСОБА_1
секретар: Горбунова М.Є.
за участю представників:
позивача: ОСОБА_2;
відповідача: ОСОБА_3;
розглядаючи у відкритому судовому засіданні
апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та
газифікації "Черкасигаз"
на рішення Господарського суду міста Києва
від 10.03.2015р.
у справі №910/29503/14-г (суддя Смирнова Ю.М.)
за позовом Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та
газифікації "Черкасигаз"
до Публічного акціонерного товариства "Національна
акціонерна компанія "Нафтогаз України"
про стягнення 1 902 430,32 грн.
ВСТАНОВИВ:
Публічне акціонерне товариство "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (далі - відповідач) 1 902 430,32 грн. (з них: 668 256,16 грн. - пеня, 213 247,08 грн. - 3% річних, 1 020 927,08 грн. - інфляційні втрати), нараховані за неналежне виконання відповідачем умов договору на розподіл природного газу №14/1001/13 від 23.01.2013р. в частині повного і своєчасного здійснення розрахунків за надані позивачем послуги.
Відповідач письмового відзиву на позов (пояснень по суті спору) не надав, в усних поясненнях, наданих суду, проти позову заперечував та просив зменшити розмір штрафних санкцій до 01,00 грн., посилаючись на відсутність його вини у простроченні виконання грошових зобов'язань перед позивачем.
Рішенням Господарського суду міста Києва у справі №910/29503/14-г від 10.03.2015р. позов було задоволено частково, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача пеню у розмірі 66 215,13 грн., 3% річних у розмірі 210 986,40 грн., інфляційні втрати у розмірі 1 010 469,87 грн. та судовий збір у розмірі 38 048,61 грн. В іншій частині позову було відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, позивач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/29503/14-г від 10.03.2015р. в частині відмови у стягненні з відповідача 602041,03 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в повному обсязі.
Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, позивач наголошував на наступному:
- місцевим господарським судом було безпідставно застосовано ст. 83 Господарського процесуального кодексу України, оскільки в даному випадку відсутні виняткові обставини, з якими законодавство пов'язує можливість зменшення заявлених до стягнення штрафних санкцій;
- при зменшенні пені, судом не було враховано інтереси позивача.
Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.04.2015р. (з урахуванням ухвали про виправлення описки від 24.04.2015р.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 02.06.2015р.
В судовому засіданні 02.06.2015р. представник позивача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва у справі №910/29503/14-г від 10.03.2015р. в частині відмови у стягненні з відповідача 602041,03 грн. пені та прийняти в цій частині нове рішення , відповідно до якого задовольнити позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача пені в повному обсязі.
В судовому засіданні 02.06.2015р. представник відповідача заперечував проти апеляційної скарги позивача, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
В судовому засіданні 02.06.2015р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.
23.01.2013р. між позивачем, як газорозподільним підприємством, та відповідачем, як замовником, було укладено договір на розподіл природного газу №14/1001/13 (далі - Договір) (том справи - 1, аркуші справи - 14-21).
За умовами Договору (розділ 2) газорозподільне підприємство зобов'язується у 2013 році надати замовнику послугу з транспортування природного газу газорозподільними мережами до межі балансової належності об'єктів замовника або його споживачів відповідно до актів розмежування балансової належності газопроводів та експлуатаційної відповідальності сторін. Замовник зобов'язується сплатити газорозподільному підприємству вартість послуги з транспортування природного газу ГРМ у розмірі, строки та порядку, передбаченими умовами Договору.
Тариф та порядок розрахунків погоджені сторонами в розділі V Договору, згідно з п.п.5.1, 5.3-5.5 якого розрахунки за послуги з транспортування природного газу ГРМ здійснюються за тарифом на транспортування природного газу розподільними трубопроводами за 1000 куб. м (далі - тариф), встановленим для газорозподільного підприємства Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики України. На момент укладення договору тариф визначений постановою НКРЕ від 19.04.2012р. №462 «Про внесення змін до постанови НКРЕ від 28.12.2011р. №172» становить 107,10 грн., крім того, ПДВ - 21,42 грн.), всього - 128,52 грн. Розрахунковий період за Договором становить один місяць з контактної години першого дня місяця до контактної години першого дня наступного місяця включно. Місячна вартість послуг з транспортування природного газу ГРМ визначається як добуток тарифу на загальний обсяг протранспортного природного газу, розрахованого на умовах, визначених в розділі ІV Договору, та податку на додану вартість. Загальна сума Договору складається з місячних сум вартості планових обсягів транспортування природного газу газорозподільним підприємством замовнику. Розрахунки за надані послуги здійснюються замовником у безготівковій формі шляхом перерахування відповідних сум на розрахунковий рахунок газорозподільного підприємства на підставі акту наданих послуг, зазначеного в п.3.6 Договору. Остаточний розрахунок за фактично надані послуги здійснюється до 20 числа місяця, наступного за місяцем надання послуг.
Відповідно до п.п.7.1, 7.2.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України. У разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом V Договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Згідно з п.11.1 Договору останній набирає чинності з дня його підписання та скріплення підписів уповноважених представників сторін печатками та розповсюджує свою дію на відносини сторін, що склалися з 01.01.2013р. і діє в частині надання послуг до 31.12.2013р., а в частині проведення розрахунків за надані газорозподільним підприємством послуги - до повного виконання замовником своїх зобов'язань за цим Договором.
На виконання умов Договору позивач протягом 2013 року надав відповідачу послуги з транспортування природного газу, загальна вартість яких становила 27 504 785,83 грн. Відповідач розрахувався з позивачем, але з порушенням обумовлених в Договорі строків, внаслідок чого у позивача виникло право на нарахування штрафних санкцій (пені), інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу.
За розрахунком позивача з відповідача підлягає стягненню 668 256,16 грн. пені, 1 020 927,08 грн. інфляційних втрат та 213 247,08 грн. 3% річних.
Місцевий господарський суд позов задовольнив частково, визнавши обґрунтованими, нормативно та документально підтвердженими вимоги в частині стягнення з відповідача 66 215,13 грн. пені, 210 986,40 грн. 3% річних та 1 010 469,87 грн. інфляційних втрат. В задоволенні решти позовних вимог було відмовлено.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх такими, що відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором (ст. ст. 901, 903 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України).
В процесі судового розгляду було встановлено, що протягом 2013 року позивач надав, а відповідач прийняв послуги з транспортування природного газу вартістю 27 504 785,83 грн., про що свідчать наявні в матеріалах справи акти наданих послуг, підписані позивачем і відповідачем (том справи - 1, аркуші справи - 23-46). Зауважень (претензій) щодо якості чи обсягу наданих позивачем послуг від відповідача не надходило.
Відповідач розрахувався з позивачем, але з порушенням строків, передбачених в п.5.5 Договору. Так, відповідач направив позивачу заяву №1674/10 від 26.04.2013р. про припинення зобов'язань на суму 7 192 117,98 грн. заліком зустрічної однорідної вимоги (том справи - 1, аркуш справи - 47), а також у період з 07.06.2013р. по 10.06.2014р. відповідач перерахував позивачу грошові кошти у розмірі 20 312 667,85 грн. Вказані обставини не заперечуються відповідачем.
Доказів на підтвердження здійснення своєчасного розрахунку за надані позивачем послуги ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції не надано.
В ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
В ст. 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Як уже зазначалось вище, відповідно до п.7.2.1 Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за Договором сторони несуть відповідальність згідно з Договором і чинним законодавством України. У разі порушення замовником строків оплати, передбачених розділом V Договору, із замовника стягується пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу.
Окрім того, в ч.2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Оскільки в процесі судового розгляду було встановлено факт прострочення виконання відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем, нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є правомірним.
За розрахунками позивача, з відповідача підлягає стягненню пеня у загальній сумі 668 256,16 грн., яка була нарахована ним за надані послуги у серпні, вересні, жовтні, листопаді та грудні 2013 року, а також 3% річних у розмірі 213 247,08 грн. та інфляційні втрати у розмірі 1 020 927,08 грн., нарахованих за прострочення виконання зобов'язання з оплати послуг, наданих за період з січня по грудень 2013 року.
Однак, як вірно зазначив місцевий господарський суд у своєму рішенні, при здійсненні розрахунку пені, 3% річних та інфляційних втрат у визначений позивачем період нарахування було включено періоди, які включають день здійснення відповідачем сплати заборгованості (часткових проплат), що суперечить вимогам законодавства, оскільки день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені (аналогічна правова позиція наведена в п.1.9 постанови пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").
За розрахунком колегії суддів, який співпадає з розрахунком місцевого господарського суду, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 662 151,37 грн. пені, 1 010 469,87 грн. інфляційних втрат та 210 986,40 грн. 3% річних.
Відповідач звертався до суду з клопотанням про зменшення заявленого позивачем до стягнення розміру пені до 01,00 грн., посилаючись на скрутне фінансове становище, зумовлене недоотриманням коштів від споживачів та несвоєчасним проведенням розрахунків за спожитий газ.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з ч.3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В п.3 ч.1 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.
З вищенаведених правових норм випливає, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (аналогічна правова позиція викладена в п.3.17.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").
Згідно зі ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності.
У відповідності до ст. 614 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.
Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом в тому, що вирішуючи питання про можливість зменшення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, необхідно враховувати, що прострочення виконання грошового зобов'язання виникло внаслідок несвоєчасної оплати споживачами природного газу (населення, підприємства промисловості) природного газу, який відповідач передає їм на підставі укладених договорів купівлі-продажу природного газу. До того ж, відповідач належить до державного сектору економіки та є об'єктом, який має стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Для безперервного постачання газу споживачам відповідач повинен постійно проводити розрахунки за отриманий газ з іноземними постачальниками природного газу.
Окрім того, відповідачем надано до матеріалів справи копію звіту про фінансові результати за 9 місяців 2014 року (том справи - 1, аркуші справи - 119-120), з якого вбачається, що чистий збиток відповідача становить 62 474 671 000 грн.
Зважаючи на викладені обставини, колегія суддів вважає обґрунтованим зменшення місцевим господарським судом розміру заявленої позивачем до стягнення пені у 10 разів, тобто з 662 151,37 грн. до 66 215,13 грн.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на безпідставне застосування місцевим господарським судом ст. 83 Господарського процесуального кодексу України спростовується зібраними у справі матеріалами. До того ж, застосування положень вищевказаної статті є виключно правом суду, яке він реалізує в залежності від обставин кожної конкретної справи.
Доводи позивача в апеляційній скарзі про те, що при зменшенні пені, судом не було враховано інтереси позивача, є безпідставними. Як уже зазначалося вище, відповідач просив суд зменшити пеню з 662 151,37 грн. до 01,00 грн. Натомість, врахувавши майновий стан обох сторін та зваживши на інтереси як позивача, так і відповідача, суд частково задовольнив клопотання відповідача про зменшення штрафних санкцій (пені).
Таким чином, позовні вимоги підлягають задоволенню лише в частині стягнення з відповідача на користь позивача 66 215,13 грн. пені, 1 010 469,87 грн. інфляційних втрат та 210 986,40 грн. 3% річних. В решті вимог позов задоволенню не підлягає.
Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.
З вищенаведеного слідує, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки. Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами, в тому числі подавати докази на підтвердження обставин, на які вони посилаються.
Доказів, які б спростовували висновки місцевого господарського суду, не надано.
Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких грунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час розгляду даної справи.
Натомість місцевим господарським судом було надано належну оцінку поданим доказам, у повному обсязі з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також вірно застосовано норми матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим підстави для зміни чи скасування рішення відсутні і апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Зважаючи на відмову в задоволенні апеляційної скарги, ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання покладаються на позивача (апелянта).
Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 83, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -
ПОСТАНОВИВ:
1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "По газопостачанню та газифікації "Черкасигаз" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 10.03.2015р. у справі №910/29503/14-г - без змін.
2. Матеріали справи №910/29503/14-г повернути до Господарського суду міста Києва.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому законом порядку та строки.
Головуючий суддя Л.П. Зубець
Судді А.І. Мартюк
ОСОБА_1
Судове рішення № 44732677, Київський апеляційний господарський суд було прийнято 02.06.2015. Форма судочинства - Господарське, форма рішення - Постанова. На цій сторінці ви зможете знайти корисні дані про це судове рішення. Ми пропонуємо зручний та швидкий доступ до поточних судових рішень, щоб ви могли бути в курсі недавніх судових прецедентів. Наша база даних включає повний спектр необхідної інформації, дозволяючи вам легко знаходити корисні дані.
Це рішення відноситься до справи № 910/29503/14-г. Юридичні особи, які зазначені в тексті цього судового документа: