Постанова № 44678911, 17.06.2014, Чернівецький окружний адміністративний суд

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

17 червня 2014 р. м. Чернівці Справа № 824/2141/14-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лелюка О.П.,

за участю секретаря судового засідання Кіщук О.І.,

представника позивача Тесліцького А.М. та представника відповідача Бучачого В.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом фермерського господарства «Каплівчанка» до Хотинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення,

В С Т А Н О В И В :

Фермерське господарство «Каплівчанка» звернулось до суду з позовом до Хотинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000191500 від 24 березня 2014 року, яким накладено штрафні санкції у розмірі 7911,50 грн, застосовані за порушення граничного строку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення є протиправним, оскільки податковим законодавством не передбачено застосування штрафних санкцій за несвоєчасне перерахування сільськогосподарським підприємством - платником спеціального режиму оподаткування сум податку на додану вартість на спеціальний рахунок в установі банку. На думку позивача, податок на додану вартість не може вважатися грошовим зобов'язанням у розумінні п.п.14.1.39 п.14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, а тому навіть у випадку несвоєчасного перерахування коштів на спец рахунок підприємства, штрафні санкції, зазначені в п.126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, не можуть бути застосовані до фермерського господарства «Каплівчанка», яке знаходиться на спеціальному режимі оподаткування у сфері сільського господарства.

Відповідач надав суду заперечення проти позову у письмовій формі, в яких, посилаючись на правомірність своїх дій та обґрунтованість оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, просив суд в задоволенні позову відмовити повністю. Зазначає, зокрема, про те, що спеціальний режим сплати сільськогосподарськими підприємствами податку на додану вартість не змінює правову природу даного податку, а, отже, і обов'язків для платника податків-суб'єкта господарювання, який, будучи зареєстрованим платником податку на додану вартість, зобов'язаний своєчасно нараховувати, сплачувати такий податок та нести відповідальність за порушення податкового законодавства. Вказує, що на який би спеціальний рахунок сільськогосподарське підприємство не сплачувало податок на додану вартість, даний податок залишається податковим зобов'язанням, порядок і строки сплати якого чітко регламентовані нормами Податкового кодексу України.

В судовому засіданні представник позивача надав суду пояснення аналогічні тим, що містяться у позовній заяві. Просив суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні просив суд у задоволенні позову відмовити повністю з підстав, викладених у запереченнях на позовну заяву.

Заслухавши пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, дослідивши наявні матеріали, всебічно та повно з'ясувавши всі обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що посадовими особами Хотинської об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області було проведено невиїзну камеральну перевірку декларації з податку на додану вартість за вересень 2012 року №9268 від 17 жовтня 2012 року платника податку на додану вартість фермерського господарства «Каплівчанка», про що складено відповідний Акт №000015/1500/35605946 від 24 березня 2014 року.

В ході перевірки встановлено, що фермерським господарством «Каплівчанка» в порушення вимог пункту 57.1 статті 57, пункту 203.2 статті 203, пункту 209.2 статті 209 Податкового кодексу України несвоєчасно сплачувалось узгоджене податкове зобов'язання з податку на додану вартість по декларації з указаного податку за вересень 2012 року, а саме: встановлено факт несвоєчасної сплати податку на додану вартість в сумі 79115,00 грн із затримкою на 1 календарний день.

У зв'язку з цим Хотинською об'єднаною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області винесено податкове повідомлення-рішення №0000191500 від 24 березня 2014 року, яким за порушення граничного строку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) позивача зобов'язано сплатити штраф у розмірі 10%, що складає 7911,50 грн.

Не погоджуючись із вказаним податковим повідомленням-рішенням, фермерське господарство «Каплівчанка» зверталось зі скаргами до Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області та Міністерства доходів і зборів України.

Рішенням Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області від 16 квітня 2014 року та рішенням Міністерства доходів і зборів України від 15 травня 2014 року скарги фермерського господарства «Каплівчанка» залишено без задоволення, а податкове повідомлення-рішення №0000191500 від 24 березня 2014 року - без змін.

Вважаючи зазначене податкове повідомлення-рішення протиправним, фермерське господарство «Каплівчанка» звернулось до суду з даним позовом.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулює та визначає Податковий кодекс України від 02 грудня 2010 року № 2755 - VI.

Статтею 9 Податкового кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на час винесення оскаржуваного рішення) податок на додану вартість визначено як загальнодержавний податок, а підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України передбачено, що податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.

Згідно підпункту 14.1.39 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до підпункту 14.1.156. пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податкове зобов'язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету як податок або збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством (у тому числі сума коштів, визначена платником податків у податковому векселі та не сплачена в установлений законом строк).

Згідно пункту 203.1 статті 203 Податкового кодексу України податкова декларація подається за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю, протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Пунктом 203.2 статті 203 Податкового кодексу України передбачено, що платник податку зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого пунктом 203.1 цієї статті для подання податкової декларації.

Відповідно до пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Пунктом 209.2 статті 209 Податкового кодексу України, яка встановлює спеціальний режим оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства, а також рибальства, визначеного, що згідно із спеціальним режимом оподаткування сума податку на додану вартість, нарахована сільськогосподарським підприємством на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг, не підлягає сплаті до бюджету та повністю залишається в розпорядженні такого сільськогосподарського підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої (нарахованої) постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

Зазначені суми податку на додану вартість акумулюються сільськогосподарськими підприємствами на спеціальних рахунках, відкритих в установах банків та/або в органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів у порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.

Вирішуючи даний спір, суд не погоджується з доводами позивача про те, що оскільки сума податку на додану вартість нарахована сільськогосподарським підприємством із спеціальним режимом оподаткування на вартість поставлених ним сільськогосподарських товарів/послуг не підлягає сплаті до держбюджету, то така не є податковим зобов'язанням.

Механізм акумулювання сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, що не підлягають сплаті до бюджету і нараховуються сільськогосподарськими підприємствами-суб'єктами спеціального режиму оподаткування діяльності у сфері сільського та лісового господарства і рибальства (далі - сільськогосподарські підприємства) на вартість поставлених ними сільськогосподарських товарів (послуг) визначає Порядок акумулювання сільськогосподарськими підприємствами сум податку на додану вартість на спеціальних рахунках, відкритих у банках та/або органах, які здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2011 року №11 (далі - Порядок).

Пунктом 2 вказаного Порядку визначено, що сільськогосподарське підприємство у разі обрання спеціального режиму оподаткування відкриває протягом одного звітного (податкового) періоду спеціальний рахунок (поточний рахунок із спеціальним режимом використання) відповідно до законодавства за умови подання засвідченої органом державної податкової служби копії свідоцтва про реєстрацію сільськогосподарського підприємства як суб'єкта спеціального режиму оподаткування.

Якщо таке свідоцтво анульовано відповідно до пункту 209.12 статті 209 Податкового кодексу України (далі - Кодекс), сільськогосподарське підприємство зобов'язане в місячний строк закрити спеціальний рахунок.

Пунктом же 209.13 статті 209 Податкового кодексу України передбачено, що сільськогосподарське підприємство - суб'єкт спеціального режиму оподаткування подає податкову декларацію у строки та в порядку, що встановлені для інших платників податку. Форма податкової декларації, яка подається сільськогосподарським підприємством - суб'єктом спеціального режиму оподаткування, затверджується відповідно до пункту 201.15 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 3 Порядку на підставі даних бухгалтерського та податкового обліку сільськогосподарське підприємство веде реєстри виданих та отриманих податкових накладних в електронному вигляді, складає податкову декларацію і в строки, встановлені статтею 203 Кодексу, подає її разом з копіями записів у зазначених реєстрах за відповідний період в електронному вигляді до органу державної податкової служби.

Сума податку на додану вартість, що підлягає сплаті (перерахуванню) сільськогосподарським підприємством відповідно до податкової декларації за операціями з постачання вироблених (наданих) ним сільськогосподарських товарів (послуг) на власних або орендованих основних фондах, а також на давальницьких умовах (крім підакцизних товарів, за винятком виноматеріалів за кодами згідно з УКТЗЕД 2204 29 і 2204 30, які поставляються підприємствами первинного виноробства), тобто різниця між сумою податкового зобов'язання за звітний (податковий) період та сумою податкового кредиту за такий період перераховується сільськогосподарським підприємством з поточного рахунка на спеціальний рахунок у строки, встановлені статтею 203 Кодексу для перерахування суми податку на додану вартість до державного бюджету.

Сільськогосподарське підприємство подає за місцем своєї реєстрації не пізніше останнього календарного дня місяця, що настає за звітним (податковим) періодом, органові державної податкової служби копії платіжних доручень про фактично зараховані на спеціальний рахунок суми податку на додану вартість за кожний звітний (податковий) період.

Відповідно до пункту 4 Порядку сума податку на додану вартість, що акумулюється на спеціальному рахунку, не підлягає вилученню до державного бюджету і використовується сільськогосподарським підприємством відповідно до пункту 209.2 статті 209 Кодексу, а починаючи з 1 січня 2018 р. перераховується на поточний рахунок сільськогосподарського підприємства.

У разі нецільового використання суми податку на додану вартість сільськогосподарське підприємство несе відповідальність відповідно до законодавства.

Отже, зазначений вище Порядок покладає на сільськогосподарське підприємство обов'язок дотримуватись строків сплати/перерахування податкових зобов'язань, які визначені статтею 203 Податкового кодексу України та зобов'язує податкові органи здійснювати контроль за їх дотриманням.

Виходячи із системного аналізу наведених норм, суд приходить до висновку про те, що пункт 209.2 статті 209 Податкового кодексу України передбачає лише пільгу для сільськогосподарських підприємств із спеціальним режимом оподаткування щодо залишення сум податку на додану вартість у розпорядженні підприємства для відшкодування суми податку, сплаченої/нарахованої постачальнику на вартість виробничих факторів, за рахунок яких сформовано податковий кредит, а за наявності залишку такої суми податку - для інших виробничих цілей.

При цьому ні ця норма, ні податкове законодавство в цілому не звільняє такі підприємства від обов'язку дотримуватись під час перерахування коштів на спец рахунок граничних строків сплати податкових зобов'язань, визначених пунктом 203.2 статті 203 Податкового кодексу України, а також від відповідальності, яка передбачена пунктом 126.1 статті 126 Податкового кодексу України у вигляді штрафу за їх порушення.

Відтак, помилковим є твердження позивача про те, що сплата сільськогосподарським підприємством податку на додану вартість на спеціальний рахунок, а не до державного бюджету, виключає можливість застосування положень пункту 126.1 статті 126 Податкового кодексу України.

Відповідно до частини першої та другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

В ході розгляду справи відповідач - суб'єкт владних повноважень довів правомірність оскаржуваного рішення.

З огляду на викладене, суд вважає правомірним податкове повідомлення-рішення №0000191500 від 24 березня 2014 року, яким на позивача накладено штрафні санкції у розмірі 7911,50 грн, застосовані за порушення граничного строку сплати грошового зобов'язання з податку на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, позовні вимоги фермерського господарства «Каплівчанка» є безпідставними та задоволенню не підлягають.

Оскільки частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI передбачено, що під час подання адміністративного позову майнового характеру сплачується 10 відсотків розміру ставки судового збору, позивачем при поданні позовної заяви було сплачено 182,70 грн, що підтверджується платіжним дорученням №523 від 28 травня 2014 року.

Поряд з цим частиною третьою статті 4 Закону України «Про судовий збір» також визначено, що решта суми судового збору стягується з позивача або відповідача пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимоги.

Зважаючи на те, що позивачу відмовлено у задоволенні позовних вимог повністю, останній повинен сплатити до Державного бюджету України недоплату судового збору за подання даного позову, яка становить 1644,30 грн (1827,00 грн - 182,70 грн).

Керуючись статтями 160 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,

П О С Т А Н О В И В :

В задоволенні позову відмовити повністю.

Стягнути з фермерського господарства «Каплівчанка» до Державного бюджету України судовий збір у розмірі 1644 (одна тисяча шістсот сорок чотири) грн 30 коп.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається до Вінницького апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя О.П. Лелюк

Постанова у повному обсязі складена 18 червня 2014 року.