Постанова № 44677283, 04.06.2015, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" червня 2015 р. Справа № 917/2000/14

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Ільїн О.В., суддя Шепітько І.І.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Антоненко В.О. (довіреність від 16.01.2015 року),

відповідач - Холодій М.Ю.( довіреність №009 від 14 квітня 2015 року),

третя особа-не з'явились ;

розглянувши апеляційну скаргу відповідача (вх. № 2148П/1-38) на рішення господарського суду Полтавської області від 25 грудня 2014 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Татнєфть-АЗС-Україна", м.Полтава

до Державного підприємства "Центр державного Земельного Кадастру" в особі Полтавської регіональної філії Центру ДЗК, м. Полтава

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Управління Державної казначейської служби України у м. Полтаві, м.Полтава

про стягнення 16252,38 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

У вересні 2014 р. ТОВ "Татнєфть-АЗС-Україна" звернулось до господарського суду Полтавської області з позовом про стягнення 16252,38 грн., в т.ч. 11742,00 грн. основного боргу по договору про закупівлю палива рідинного та газу, олив мастильних за державні кошти № 1922-кт-Пл/т від 27.08.2013 р., 2160,53 грн. пені, 1350,33 грн. індексу інфляції, 177,58 грн. 3% річних, 821,94 грн. 7% штрафу.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 25.12.2014 р. у справі № 917/2000/14 (суддя Солодюк О.В.) позов задоволено частково, стягнуто з Державного підприємства "Центр державного Земельного Кадастру" в особі Полтавської регіональної філії Центру ДЗК на користь ТОВ "Татнєфть -АЗС -Україна" 11742,00 грн. основного боргу, 1350,33 грн. інфляційних втрат, 177,58 грн. 3% річних.

Відповідач із вказаним рішенням місцевого господарського суду не погодився, звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить вказане рішення скасувати та прийняти нове, яким в позові відмовити.

Третя особа в судове засідання 04.06.2015 року не з'явилась, про причини неявки суд не повідомила, хоча належним чином повідомлялась про час та місце судового засідання, про що свідчить повідомлення про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що третя особа належним чином повідомлена про час та місце судового засідання, колегія суддів вважає можливим розглядати справу за її відсутності за наявними в ній матеріалами, відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників позивача та відповідача, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила наступне.

27.08.2013 року між Державним підприємством "Центр державного земельного кадастру" в особі Полтавської регіональної філії Державного підприємства "Центр ДЗК" (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Татнєфть - АЗС - Україна" (постачальник) укладено договір про закупівлю палива рідинного та газу, олив мастильних за державні кошти № 1922-кт-Пл/т (далі-договір) (а.с.7).

Відповідно до п. 1.1 договору постачальник зобов'язується у 2013 році поставити замовникові паливо рідинне та газ, оливи мастильні (далі-товар) згідно специфікації, яка є невід'ємною частиною договору (Додаток 1), а замовник - прийняти і оплатити такі товари.

Згідно п. 1.2 договору найменування товару: бензин А - 95; кількість товару: 3000 літрів.

В п. 1.3 договору сторони узгодили, що обсяги закупівлі товарів можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків.

Поставка товару здійснюється за одноразовими відомостям (талонам) встановленого постачальником зразка (п.1.4 договору).

Відповідно до п. 3.1 договору ціна цього договору становить 32 040,00 грн.

Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін (п.3.2 договору).

Пунктом 4.1 договору сторони встановили, що ціна і кількість товару визначається згідно акцептованої цінової пропозиції, а саме: бензин А-95- 3000 літрів по 10,68 грн. за літр. Ціна за одиницю товару відпускається по діючій ціні на день відпуску товару, але не вище акцептованої цінової пропозиції.

Строк (термін) поставки (передачі) товарів-протягом 2013 року (п.5.1 договору).

В п.5.3 договору зазначено, що товар вважається поставлений постачальником і прийнятим замовником з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Відповідно до п.4.2 договору, замовник зобов'язаний провести розрахунок за поставлений товар відповідно до ст.49 Бюджетного кодексу України та на підставі рахунку-фактури та видаткової накладної, виписаних постачальником у відповідності до узгодженого сторонами асортименту, кількості, ціни та вартості товару.

Згідно п.4.3 договору, оплату замовник проводить шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 20 днів з дати підписання видаткової накладної.

Датою розрахунку є дата надходження грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника (п.4.4 договору).

В п.4.5 договору встановлено, що у разі перевищення діючої ціни товару на день відпуску до акцептованої ціни, ціна за одиницю товару може змінитись не більш як на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної у договорі.

На виконання умов договору, позивач поставив відповідачу товар на загальну суму 19538,40 грн., що підтверджується видатковими накладними: № ТН000008482 від 02.10.2013р. на суму 7796,40 грн., №ТН000009683 від 11.11.2013р. на суму 3204 грн., № ТН000010148 від 27.11.2013р. на суму 1068 грн., №ТН000010283 від 02.12.2013р. на суму 5340 грн., № ТН000010661 від 13.12.2013р. на суму 2130 грн. (а.с.10,14,16,18,20).

Як зазначає позивач, відповідач вартість поставленого товару сплатив частково, а саме лише за видатковою накладною № ТН000008482 від 02.10.2013р. на суму 7796,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №U1715480 (а.с.12), в результаті чого за відповідачем утворилась заборгованість в розмірі 11742 грн.

Позивач направив відповідачу претензію від 18.08.2014 року з вимогою сплатити до 27.08.2014 року заборгованість в сумі 11742 грн. (а.с.22).

Листом №04-01/1987 від 26.08.2014 року відповідач надав позивачу відповідь на претензію, в якій із сумою заборгованості в розмірі 11742 грн. погодився та зобов'язався у випадку непогашення заборгованості до 31.12.2014 року за рахунок бюджетних коштів, погасити заборгованість за рахунок коштів Філії згідно графіку, протягом січня - червня 2015 року (а.с.23).

Як зазначає позивач, відповідач суму боргу не сплатив, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовом про стягнення з відповідача 11742 грн. основного боргу, 2160,53 грн. пені, 1350,33 грн. індексу інфляції, 177,58 грн. 3% річних, 821,94 грн. 7% штрафу.

Судова колегія приймає до уваги наступне.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України).

Відповідно до п.5.3 договору товар вважається поставлений постачальником і прийнятим замовником з моменту підписання сторонами видаткової накладної.

Пунктом 5.5 договору визначено, що місце поставки товару є АЗС постачальника.

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору, "Татнєфть-АЗС-Україна", здійснила поставку товару відповідачу на загальну суму на 19538,40 грн., що підтверджується видатковими накладними, які містяться в матеріалах справи та підписані сторонами договору.

Відповідно до п.6.1.1 договору замовник зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлені товари.

В п.6.1.2 договору вказано, що замовник зобов'язаний приймати поставлені товари згідно з видатковою накладною.

Згідно п.4.2 договору, замовник зобов'язаний провести розрахунок за поставлений товар відповідно до ст.49 Бюджетного кодексу України та на підставі рахунку-фактури та видаткової накладної, виписаних постачальником у відповідності до узгодженого сторонами асортименту, кількості, ціни та вартості товару.

Оплату замовник проводить шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника протягом 20 днів з дати підписання видаткової накладної (п.4.3 договору).

Таким чином, позивач має право вимагати у відповідача належного виконання умов договору №1922-кт-Пл/т, в тому числі оплатити поставлений відповідачу товар в повному обсязі, згідно підписаних сторонами договору накладних.

Як свідчать матеріали справи, відповідач оплатив поставлений товар частково, в сумі 7796,40 грн., що підтверджується платіжним дорученням №U1715480 (а.с.12).

Сума боргу відповідача підтверджується наданим позивачем матеріалами (договором, видатковими накладними, розрахунками ціни позову).

Відповідач наявність заборгованості не заперечує, в добровільному порядку суму основного боргу не сплатив, не представив суду доказів погашення боргу.

Враховуючи непогашення відповідачем суми основного боргу, вказаної позивачем, колегія суддів погоджується з висновком господарського суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову в частині стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 11742 грн.

Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.4.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань", сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, за наявності встановленого факту прострочення відповідачем грошового зобов'язання, судом першої інстанції правомірно задоволено позовні вимоги в частині стягнення з відповідача інфляційних втрат за період з 01.03.2014 року по 31.08.2014 року в сумі 1 350,33 грн. та 3 % річних за період з 01.03.20 14 року по 31.08.2014 року в розмірі 177,58 грн.

Крім того, позивач, звертаючись до суду з позовом, просив стягнути з відповідача 2160,53 грн. пені та 7% штрафу в сумі 821,94 грн.

Колегія суддів враховує наступне.

Одним із видів господарських санкцій згідно з ч. 2 ст. 217 ГК України є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню.

Разом з цим, пунктом 2 ч. 2 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо порушено господарське зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є суб'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах: за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Зі змісту наведеної норми випливає, що зазначені штрафні санкції можуть бути застосовані за наявності таких умов:

-якщо інший розмір певного виду штрафних санкцій не передбачений договором або законом;

-якщо скоєно господарське правопорушення у відносинах, в яких хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту;

-якщо було допущено прострочення виконання не грошового зобов'язання, пов'язаного з обігом (поставкою) товарів, виконанням робіт, наданням послуг, з вартості яких і вираховується у відсотковому відношенні розмір штрафу чи пені.

Тому, для застосування до спірних правовідносин ч. 2 ст. 231 ГК України, господарський суд повинен встановити наявність усіх обставин, з якими законодавець пов'язує можливість стягнення зазначеного виду штрафних санкцій (аналогічна правова думка міститься в Інформаційному листі Вищого господарського суду України від 15.03.2011 року №01-06/249 «Про постанови Верховного Суду України, прийняті за результатами перегляду судових рішень господарських судів»).

Аналізуючи положення глави 47 ЦК України, можна зробити висновок, що грошовим зобов'язанням є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті), тобто будь-яке зобов'язання зі сплати коштів.

Відтак, грошове зобов'язання - це таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Виходячи з викладеного, грошовим слід вважати будь-яке зобов'язання, що складається, у тому числі, із правовідношення, в якому праву кредитора вимагати від боржника виконання певних дій відповідає кореспондуючий обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора.

Таким чином, правовідношення, в якому замовник зобов'язаний оплатити надану послугу грошима, а виконавець має право вимагати від замовника відповідної оплати, є грошовим зобов'язанням (аналогічна правова думка міститься в постанові Верховного Суду України від 4 лютого 2014 р. у справі N 3-1гс14).

Отже, враховуючи, що виконання зобов'язання за договором №1922-кт-Пл/т фінансується за рахунок Державного бюджету України, невиконане відповідачем договірне зобов'язання має саме грошовий характер, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для стягнення заявленого позивачем штрафу та пені на підставі ч. 2. ст. 231 ГПК України.

В апеляційній скарзі відповідач не заперечує наявність заборгованості за договором №1922-кт-Пл/т в сумі 11742 грн. та зазначає, що дана заборгованість зареєстрована в повній мірі в установленому законодавством порядку в УДКСУ у м.Полтаві, про що свідчать відмітки на рахунках-фактурах. Апелянт посилається на листи УДКСУ в м.Полтаві №04-02/19 від 09.01.2014 року та №04-11/357 від 06.02.2014 року, в яких зазначено, що у зв'язку із зменшенням обсягу видатків УДКСУ в м.Полтава прийнято рішення про першочергову оплату захищених видатків, однак видатки за бюджетною програмою по коду 2803030 «Проведення земельної реформи», відповідно до Бюджетного кодексу України, не визначаються захищеними, у зв'язку з чим філія УДКСУ в м.Полтава діє відповідно до законодавства.

Колегія суддів враховує наступне.

Частиною 2 статті 218 Господарського кодексу України встановлено,що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

За загальним правилом, закріпленим у ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання через відсутність у нього необхідних коштів, оскільки згадане правило обумовлене замінністю грошей як їх юридичною властивістю. Тому у випадках порушення грошового зобов'язання суди не повинні приймати доводи боржника з посилання на неможливість виконання грошового зобов'язання через відсутність необхідних коштів або на відсутність вини (п.1.10 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013 року).

Таким чином, відсутність у відповідача необхідних коштів, в тому числі у зв'язку з відсутністю бюджетних коштів, не є надзвичайними чи невідворотними обставинами та не звільняють відповідача від відповідальності у відповідності до частини 2 статті 617 Цивільного кодексу України та частини 2 статті 218 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків господарського суду Полтавської області.

Приймаючи до уваги всі наведені обставини в їх сукупності, судова колегія дійшла висновку, що під час розгляду справи господарським судом першої інстанції фактичні обставини справи встановлені на основі всебічного, повного і об'єктивного дослідження поданих доказів, висновки суду відповідають обставинам справи та їм надана правильна юридична оцінка, прийняте рішення відповідає нормам чинного законодавства та підстав для його скасування не вбачається.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 99, 101, п.1 ст.103, 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 25.12.2014 року у справі №917/2000/14 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її підписання і може бути оскаржена протягом 20 днів до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови у справі № 917/2000/14 підписано 08.06.2015 року

Головуючий суддя Медуниця О.Є.

Суддя Ільїн О.В.

Суддя Шепітько І.І.