Рішення № 44676295, 26.05.2015, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.05.2015 р. Справа№ 914/1057/15

Господарський суд Львівської області у складі судді Р.Матвіїва при секретарі судового засідання О.Сало розглянув матеріали справи

за позовом: Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Банк Національний кредит", м. Київ;

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Панченко Світлани Степанівни, с. Старе Село, Дрогобицький район, Львівська область;

про: стягнення 395 384 грн. 54 коп.

У судовому засіданні взяли участь представники:

позивача: не з`явився;

відповідача: не з'явився.

Обставини розгляду справи. Ухвалою суду від 03.04.2015 року прийнято позовну заяву до розгляду та порушено провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Банк Національний кредит" до Фізичної особи-підприємця Панченко Світлани Степанівни про стягнення 395 384 грн. 54 коп. Розгляд справи призначено на 28.04.2015 року.

У судовому засіданні 28.04.2015 року представник позивача позовні вимоги підтримав, на виконання вимог ухвали суду про порушення провадження у справі подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи та заяву про виправлення технічної помилки в позовній заяві. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином. Судом відкладено розгляд справи на 12.05.2015 року.

У судовому засіданні 12.05.2015 року представник позивача не з`явився, через канцелярію суду подав клопотання про розгляд справи без участі представника та клопотання про долучення документів до матеріалів справи. Представник відповідача у судове засідання не з'явився, причини неявки не повідомив, вимог попередніх ухвал суду не виконав. Розгляд справи відкладено на 26.05.2015 року.

У судове засідання 26.05.2015 року сторони явки представників не забезпечили, заяв, клопотань не подавали.

Відповідно до п. 3.9.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року N 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, якщо відзив на позовну заяву і витребувані господарським судом документи не подано, справу може бути розглянуто за наявними в ній матеріалами.

Представнику сторони, що брав участь в судовому засіданні, роз'яснено зміст ст. ст. 20, 22 Господарського процесуального кодексу України щодо його прав та обов'язків, зокрема про право заявляти відводи судді.

Клопотань щодо технічної фіксації судового процесу сторони не заявляли.

У судовому засіданні 26.05.2015 року судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Суть спору. Спір між сторонами виник у зв'язку із невиконанням відповідачем договірних зобов'язань. Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "Банк Національний кредит" (надалі по тексту рішення - позивач, банк згідно з договором) звернулось до суду із позовом до Фізичної особи-підприємця Панченко Світлани Степанівни (надалі по тексту рішення - відповідач, позичальник згідно з договором) про стягнення 395 384 грн. 54 коп., з яких 192 400 грн. 00 коп. заборгованість за кредитом, 37 966 грн. 88 коп. нараховані несплачені відсотки, 31 305 грн. 85 коп. пеня за несвоєчасну сплату кредитної заборгованості, 4 473 грн. 83 коп. пеня за несвоєчасну сплату відсотків за кредитом, 594 грн. 20 коп. 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків, 6 111 грн. 46 коп. 3% річних за несвоєчасну сплату кредитної заборгованості, 5 582 грн. 12 коп. інфляційні втрати за час прострочки процентів, 56 950 грн. 20 коп. інфляційні втрати за час прострочки кредиту, 60 000 грн. штраф.

Між сторонами було укладено генеральний договір про здійснення кредитування, в рамках якого було укладено договір про надання відновлювальної кредитної лінії в межах максимального ліміту заборгованості 200 000 грн. Позичальник зобов'язався повертати грошові кошти згідно з графіком з остаточним кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 05.11.2014 року. Однак, відповідачем було порушено строки погашення траншів кредиту за кредитним договором, що стало підставою для звернення позивача із позовом до суду.

Відповідач явки представника у судове засідання не забезпечив, відзиву на позовну заяву не подав, про час і місце розгляду справи повідомлений належним чином у відповідності до вимог частини першої статті 64 та статті 87 Господарського процесуального кодексу України.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне. 06.11.2013 року між Публічним акціонерним товариством «Банк Національний кредит» та Фізичною особою - підприємцем Панченко Світланою Степанівною укладено Генеральний договір про здійснення кредитування № 05.1.-191ю/2013/2-1, в рамках якого 06.11.2013 року укладено договір про надання відновлюваної кредитної лінії №05.1-192ю/2013/2-1 (надалі по тексту рішення -кредитний договір).

Згідно з п 1.1.1. кредитного договору сторони визначили, що надання кредиту буде здійснюватись окремими частинами, надалі за текстом кожна частина окремо - «Транш», а у сукупності -«Транші», зі сплатою 24 % (двадцяти чотирьох) процентів річних з переглядом процентної ставки через кожні три місяці користування кредитом, та комісій, в розмірі та в порядку, визначеному Тарифами на послуги по наданню кредитів, які містяться в Додатку 1 до цього договору, що є невід'ємною складовою частиною цього договору, в межах максимального ліміту заборгованості до 200 000,00 (двісті тисяч) гривень з графіком, визначеним кредитним договором (до 15.01.2014 року - 6 100 грн., до 15.02.2014 року - 6 100 грн., до 15.03.2014 року - 6 100 грн., до 15.04.2014 року - 6 100 грн., до 15.05.2014 року - 6 100 грн., до 15.06.2014 року - 6 100 грн., до 15.07.2014 року - 6 100 грн., до 15.08.2014 року - 6 100 грн., до 15.09.2014 року - 6 100 грн., в кінці строку - 145 100 грн.), та кінцевим терміном погашення всіх траншів кредиту до 05.11.2014 року на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п. 2.1. кредитного договору, видача траншів кредиту на цілі, визначені в п. 1.2. договору, проводиться шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника з позичкового рахунку №2062.8.087484.001 в ПАТ «Банк Національний кредит» в межах траншів, визначених пп. 1.1.1.

Як підтверджено заявками позичальника від 13.11.2013 року, 19.11.2013 року, 16.12.2013 року, копії яких долучено до позовної заяви, відповідач звертався до банку для здійснення перерахунку відповідно до кредитного договору з позичкового рахунку на поточний рахунок (проплата платіжних доручень та зняття коштів по чеку на закупівлю товарів). Згідно з випискою по особовому рахунку за період з 06.11.2013 року по 25.03.2015 року, позивачем надано позичальнику кредит по кредитному договору №05.1-192ю/2013/2-1 в розмірі 88 737, 51 грн., 64 381,16 грн., 46 881, 33 грн., тобто на загальну суму 200 000 грн.

21.10.2014 року позичальнику було направлено вимогу № 05.1-05/3304 від 17.10.2014 року, відповідно до якої станом на 17.10.2014 року у позичальника виникла заборгованість зі сплати суми основної суми кредиту та зі сплати процентів у розмірі 47 300 грн., яку протягом одного дня позичальнику необхідно погасити. Копія вимоги та повідомлення про її відправлення і отримання адресатом знаходяться в матеріалах справи.

Станом на 26.03.2015 року банком складено акт звірки взаємних розрахунків (загальна заборгованість 395 384 грн. 54 коп.), копія якого з доказами надіслання позичальнику долучені до матеріалів справи. Підписаного акта звірки чи заперечень щодо такого відповідачем не представлено.

Підставою надання банком овердрафту є подання позичальником в банк розрахункових документів на суму, що перевищує залишок коштів на його поточному рахунку. Датою надання овердрафту вважається дата виникнення на поточному рахунку позичальника дебетового сальдо (проведення платежів понад залишок коштів на його поточному рахунку) (п. п. 2.8, 2.9 договору).

Як вбачається з виписок по рахунку позичальника за період з 06.11.2013 року по 25.03.2015 року, відповідач періодично здійснював погашення кредиту, однак, 28.02.2014 року було здійснено останній платіж на суму 1 500 грн. і з 05.03.2014 року заборгованість вважається простроченою. Згідно з виписками по рахунку позичальника за період з 26.03.2015 року по 23.04.2015 року відповідачем платежів на повернення кредиту також не здійснювалось і залишок на рахунку становить 192 400 грн.

Дані факти матеріалами справи підтверджуються, сторонами не заперечувались та документарно не спростовувались.

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представника позивача, суд вважає позовні вимоги підставними, обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення частково з огляду на наступне.

Пункт 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачає, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Як встановлено судом вище, підставою виникнення правовідносин між сторонами є договір про надання відновлюваної кредитної лінії.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Як підтверджено матеріалами справи та не спростовано відповідачем, відповідач отримав кредит у розмірі 200 000 грн. Суд зазначає, що наявні у матеріалах справи виписки по рахунку відповідача є належними доказами в підтвердження факту надання кредитних коштів з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3 ст. 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та міжнародних стандартів фінансової звітності.

Згідно зі ст. 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. У фінансових звітах кожного банку відображаються результати його діяльності за звітний період.

Відповідно до п. п. 1.10., 4.1. - 4.3. Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 254 від 18.06.2003 року, операційна діяльність банку - це сукупність технологічних процесів, пов'язаних з документуванням інформації за операціями банку (далі - операції), проведенням їх реєстрації у відповідних регістрах, перевірянням, вивірянням та здійсненням контролю за операційними ризиками. Операції, які здійснюють банки, мають бути належним чином задокументовані. Підставою для відображення операцій за балансовими та/або позабалансовими рахунками бухгалтерського обліку є первинні документи. Первинні документи мають бути складені під час здійснення операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення в паперовій та/або в електронній формі.

Відповідно до п. п. 5.1.-5.5. Положення про організацію операційної діяльності в банках України інформація, що міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Регістри синтетичного та аналітичного обліку ведуться на паперових носіях або в електронній формі. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа (паперового або електронного). Регістри бухгалтерського обліку повинні містити назву, період реєстрації операції, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні. Банки обов'язково мають складати на паперових та/або електронних носіях такі регістри, зокрема, як особові рахунки та виписки з них. У разі складання регістрів бухгалтерського обліку на електронних носіях інформації банки зобов'язані зробити їх копії на паперових носіях на вимогу учасників операції, а також органів контролю та правоохоронних органів відповідно до вимог законодавства України. Особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня. Форма особових рахунків затверджується банком самостійно залежно від можливостей програмного забезпечення. Особові рахунки та виписки з них мають містити такі обов'язкові реквізити: номер особового рахунку; дату здійснення останньої (попередньої) операції; дату здійснення поточної операції; код банку, у якому відкрито рахунок; код валюти; суму вхідного залишку за рахунком; код банку-кореспондента; номер рахунку кореспондента; номер документа; суму операції (відповідно за дебетом або кредитом); суму оборотів за дебетом та кредитом рахунку; суму вихідного залишку. Долучені до матеріалів справи виписки по особовому рахунку позичальника відповідають зазначеним вимогам та містять усі необхідні реквізити.

Згідно з п. п. 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.

Одним із обов'язків позичальника (п. 3.3.6. кредитного договору) є повернення позивачу в повному обсязі транші кредиту в строки, визначені п. 1.1.1, 2.4 цього договору.

Відповідно до п. 1.1.1. кредитного договору позичальник повинен був до 15.02.2014 року здійснити чергове погашення траншу по кредиту в розмірі 6 100 грн. Однак, згідно з даними виписки по рахунку 15.01.2014 року позичальник повернув 6100 грн., а 28.02.2014 року - 1 500 грн., тобто у лютому 2014 року відповідачем з пропущенням строку сплачено лише частину необхідної суми.

Відповідно до п. 4.4. кредитного договору, у разі невиконання позичальником зобов'язань, визначених пп. 3.3.2. - 3.3.18. цього договору, порушення позичальником або третьою особою, з якою укладений договір забезпечення виконання зобов'язань за кредитом, умов договорів, визначених п. 1.3. цього договору, протягом більше 15 (п'ятнадцяти) днів, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився, та, відповідно, позичальник зобов'язаний не пізніше наступного робочого дня, погасити кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, комісії та нараховані штрафні санкції. Після повного погашення заборгованості позичальника за цим договором дія договору припиняється.

Відтак, до 04.03.2014 року позичальник зобов'язаний був повернути заборгованість за кредитним договором в повному обсязі. Як вбачається з виписок по рахунку позичальника та не спростовано відповідачем, останній не виконав зобов'язання та не повернув до 04.03.2014 року заборгованість в повному обсязі за кредитним договором, а тому згідно з умовами договору з 05.03.2014 року вся сума заборгованості за кредитом та відсотками вважається простроченою.

Відповідно до п. 7.4. кредитного договору у разі настання обставин, визначених, п. п. 2.14.3, 3.2.4, 4.4, 5.4. цього договору, термін надання кредиту вважається таким, що закінчився і, відповідно, позичальник зобов'язаний повернути кредит, сплатити проценти за фактичний час використання кредиту, комісії, нараховані штрафні санкції у розмірах, передбачених цим договором та Тарифами.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно із ст. 525 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Матеріалами справи підтверджено невчасне та неповне виконання позичальником умов договору по поверненню траншів згідно з графіком, визначеним п. 1.1.1 договору, що є підставою для стягнення залишку суми боргу в розмірі 192 400 грн.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Кредитним договором сторони погодили порядок надання кредиту та сплати процентів за користування кредитом.

Відповідно до п. 2.5 кредитного договору нарахування процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно в останній робочий день поточного місяця за період з останнього робочого дня попереднього місяця по день, що передує останньому робочому дню поточного місяця, а також в день повернення заборгованості за кредитом у повній сумі.

Відповідно до п. 2.6. кредитного договору, сплата процентів за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту щомісячно до 15 (п'ятнадцятого) числа місяця, наступного за місяцем за який нараховані проценти. Нарахування та сплата процентів за користування кредитом здійснюється за фактичну кількість днів користування кредитом в періоді (28-29-30-31/360), при розрахунку процентів враховується день надання та не враховується день погашення кредиту (п. 2.7 кредитного договору).

Відповідно до ст. 1056-1 Цивільного кодексу України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Згідно з п. 1.1.1 кредитного договору розмір процентної ставки - 24% річних. Згідно з виписками по рахунку позичальника з 06.11.2013 року по 25.03.2015 року та по 26.03.2015 року періодично позичальник сплачував проценти за користування кредитом, загалом на суму 24 952 грн. 97 коп., що правильно зазначено в розрахунку позивача.

Здійснивши перерахунок процентів, нарахованих позивачем за період користування кредитом, які також відображені в виписках по особовому рахунку позичальника, враховуючи частково сплачені суми згідно з виписками по особовому рахунку позичальника, суд приходить до висновку про правомірність стягнення 37 966 грн. 88 коп. заборгованості по процентах.

У статті 610 Цивільного кодексу України зазначено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Пунктом 3 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до п. 4.2 договору у разі прострочення позичальником строків сплати процентів та комісій, визначених цим договором та додатком № 1, а також прострочення строків повернення кредиту, визначених пп. 1.1.1, 2.4, 2.14.3, 3.2.4, 4.4 цього договору, позичальник сплачує кредитору пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України на суму заборгованості, що діяла у період невиконання зобов'язань за цим договором.

Однак, суд зазначає, що до пені за порушення грошових зобов'язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов'язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (п. 2.5 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Як вбачається з розрахунку, здійсненого позивачем, період нарахування пені позивач визначив з 25.09.2014 року по 25.03.2015 року, зазначивши при цьому у позовній заяві, що прострочення настало 05.03.2014 року.

З огляду на вимоги частини першої статті 4-7 і статті 43 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв'язку з порушенням грошового зобов'язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013 № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Відтак, враховуючи момент прострочення 05.03.2014 року, у відповідності із вказаними вище вимогами, пеня могла б нараховуватись за період з 05.03.2014 року по 05.09.2014 року (протягом шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане). Однак, позивачем змінено такий період, що суперечить наведеному вище та не дає підстав вважати стягнення пені за обраний період обґрунтованим. Зважаючи на відсутність у суду права виходити за межі визначеного позивачем періоду часу, позовні вимоги в частині стягнення пені не підлягають задоволенню.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України, - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання. Застосування іншого виду неустойки - штрафу до грошового зобов'язання законом не передбачено, що, втім, не виключає можливості його встановлення в укладеному сторонами договорі (наприклад, за необґрунтовану відмову від переказу коштів за розрахунковими документами отримувача коштів), притому і як самостійний захід відповідальності, і як такий, що застосовується поряд з пенею. В останньому випадку не йдеться про притягнення до відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення двічі, тому що відповідальність настає лише один раз - у вигляді сплати неустойки, яка включає у себе і пеню, і штраф як лише форми її сплати (п. 2.1 постанови Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).

Згідно з п. 4.3 договору сторони визначили, що у випадку порушення позичальником вимог пп. 3.3.2-3.3.16 цього договору позичальник повинен сплатити кредитору штраф у розмірі 5 % від суми максимального ліміту кредиту, визначеного п. 1.1.1 цього договору, за кожний випадок. Матеріалами справи підтверджено, відповідачем не спростовано порушення ним умов п. 1.1.1 договору по погашенню траншу згідно з графіком, що є підставою для застосування відповідальності згідно з п. 4.3 договору, зокрема, стягнення штрафу.

Згідно з п. 3.3.5 договору позичальник зобов'язаний сплачувати кредитору проценти та комісії, передбачені п. 1.1.1 цього договору, в порядку, визначеному п. п. 2.6, 2.8, 2.9, 2.13 договору та додатком № 1. Згідно з п. 2.6 договору проценти сплачуються до 15 числа місяця. Як вбачається з виписок по рахунку, чергової (до 15 числа) та у відповідному розмірі сплати процентів у березні 2014 року, як і в наступні місяці, позичальником не здійснено (сплата відбувалася 27.06, 21.07, 27.08, 30.09, 15.10, 31.10, 11.11, 01.12, 25.12.2014 року, 02.02.2015 року), тобто відбулося порушення п. 2.6 договору, що є підставою для застосування відповідальності у вигляді стягнення штрафу. Відтак, не виходячи за межі періоду нарахування штрафу, визначеного позивачем (жовтень 2014 року-березень 2015 року), враховуючи максимальний розмір кредиту, визначений п. 1.1.1 договору, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення штрафу в розмірі 60 000 грн.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Беручи до уваги вказану норму, позивач також заявив до стягнення 594 грн. 20 коп. 3% річних за несвоєчасну сплату відсотків, 6 111 грн. 46 коп. 3% річних за несвоєчасну сплату кредитної заборгованості, 5 582 грн. 12 коп. інфляційні втрати за час прострочки процентів, 56 950 грн. 20 коп. інфляційні втрати за час прострочки кредиту.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Здійснивши перерахунок 3% річних, суд погоджується зі здійсненим позивачем розрахунком та вважає вказані вимоги підставними і такими, що підлягають задоволенню. Стосовно стягнення інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Здійснивши перерахунок заявлених інфляційних втрат, суд отримав більшу суму, ніж вказано позивачем, однак, не виходячи за межі заявлених позивачем сум, стягнення інфляційних втрат у визначеному позивачем розмірі є правомірним та обґрунтованим.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Враховуючи належне виконання банком своїх обов'язків по виконанню договору про надання відновлювальної кредитної лінії, відсутність доказів належного, вчасного та повного виконання зобов'язань та спростування наявності заборгованості позичальником, суд приходить до висновку про порушення договірних зобов'язань відповідачем, що є підставою для захисту порушеного права позивача шляхом задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судові витрати покладаються на відповідача пропорційно задоволеним вимогам.

Керуючись ст. ст. 33, 34, 43, 49, 75, 82-84, 116 Господарського процесуального кодексу України, суд

в и р і ш и в :

Позов задоволити частково.

Стягнути з Фізичної особи-підприємця Панченко Світлани Степанівни (82154, Львівська обл., Дрогобицький район, село Старе Село, вул. Дрогобицька, будинок 5, ідент. код 2378413326) на користь Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "Банк Національний кредит" (04053, м. Київ, вул. Тургенєвська, будинок 52/58, код ЄДР 20057663) 192 400 грн. 00 коп. заборгованості за кредитом, 37 966 грн. 88 коп. відсотків, 6 705 грн. 66 коп. 3% річних, 62 532 грн. 32 коп. інфляційних втрат, 60 000 грн. штрафу та 7 196 грн. 00 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

У задоволенні позовних вимог в частині стягнення пені в розмірі 35 779 грн. 68 коп. відмовити.

Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили, в порядку статті 116 Господарського процесуального кодексу України.

Рішення набирає законної сили відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України, може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст. ст. 91- 93 Господарського процесуального кодексу України.

Повне рішення складене 02.06.2015 року.

Суддя Матвіїв Р.І.