Рішення № 44676084, 21.05.2015, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.05.2015Справа №910/14869/14

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройэнергоснаб»

До Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк»

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача

Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторний комплекс «Саки»

Про розірвання договорів

Суддя Сівакова В.В.

Представники сторін

від позивача не з'явився

від відповідача Разумов М.А. - по дов. № 349/11.5.2 від 02.07.2014

від третьої особи не з'явився

Суть спору :

На розгляд Господарського суду міста Києва передані вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Стройэнергоснаб» до Публічного акціонерного товариства «ВТБ Банк» про розірвання, укладених між сторонами іпотечного договору від 19.08.2008 та договору поруки № 11КБ/2008/П-1 від 25.07.2008 на підставі ст. 652 Цивільного кодексу України.

Позовні вимоги мотивовані тим, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Санаторний комплекс «Саки» є позичальником за кредитним договором № 11КБ/2008 від 25.07.2008, укладеного з відповідачем. В забезпечення кредитного договору між позивачем та відповідачем були укладені іпотечний договір від 19.08.2008 та договір поруки № 11КБ/2008/П-1 від 25.07.2008. 27.03.20014 на адресу позивача надійшов лист третьої особи, в якому останній повідомляв, що у зв'язку з ситуацією, що склалась на території Криму він зупинив свою діяльність по незалежним від підприємства обставинам. З огляду на викладене позивач вважає, що обставини якими він керувався при укладенні спірних договорів істотно змінились настільки, що якби позивач міг їх передбачити він би ці договори не уклав, а тому договори підлягають розірванню.

Рішенням Господарського суду міста Києва № 910/14869/14 від 13.10.2014 позовні вимоги задоволено повністю.

Постановою Київського апеляційного господарського суду № 910/14869/14 від 03.12.2014 рішення Господарського суду міста Києва № 910/14869/14 від 13.10.2014 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України № 910/14869/14 від 23.03.2015 рішення Господарського суду міста Києва від 13.10.2014 та постанову Київського апеляційного господарського суду від 03.12.2014 у справі № 910/14869/14 скасовано, справу передано до Господарського суду міста Києва на новий розгляд.

Матеріали справи № 910/14869/14 були отримані Господарським судом міста Києва 01.04.2014 та згідно автоматизованої системи документообігу суду передані на новий розгляд судді Сіваковій В.В.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/14869/14 від 02.04.2015 розгляд справи призначено на 21.04.2015.

Ухвалою Господарського суду міста Києва № 910/14869/14 від 21.04.2015, у зв'язку з неявкою в судове засідання представників відповідача та третьої особи в засідання суду та невиконання сторонами вимог ухвали від 02.04.2015, розгляд справи був відкладений на 14.05.2015.

Відповідач у поданих 14.05.2015 до відділу діловодства суду поясненнях проти задоволення позовних вимог заперечує повністю та просить в задоволенні позовних вимог відмовити.

Позивачем в судовому засіданні 14.05.2015 заявлено усне клопотання про оголошення в засідання суду перерви.

В судовому засіданні 14.05.2015 на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 21.05.2015.

Позивач в судове засідання 21.05.2015 не з'явився, вимог ухвал від 02.04.2015 та від 21.04.2015 не виконав.

Відповідач в судовому засіданні 21.05.2015 проти задоволення позовних вимог заперечував повністю.

В судовому засіданні 21.05.2015, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи та заслухавши пояснення представників сторін, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

25.07.2008 між Публічним акціонерним товариством «ВТБ Банк» (Банк, відповідач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Санаторний комплекс «Саки» (Позичальник, третя особа) було укладено кредитний договір № 11КБ/2008 (далі - кредитний договір).

Відповідно до умов кредитного договору Банк надає Позичальнику кредит у вигляді не відновлювальної кредитної лінії в межах ліміту кредитування, що складає 287 931 345,88 рос рублів, а Позичальник зобов'язався погасити боргові зобов'язання, а також сплатити проценти та інші нарахування.

Для забезпечення виконання кредитного договору 19.08.2008 між Банком та Товариством з обмеженою відповідальністю «Стройэнергоснаб» (Іпотекодавець, позивач) було укладено іпотечний договір № б/н (далі -договір іпотеки).

Відповідно до умов п. 2.1.1. договору іпотеки позивач передає Банку в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежитлову будівлю магазину літ. «А-2», що знаходиться за адресою: м. Миколаїв, пр. Леніна 53, а відповідач приймає його в іпотеку на умовах, визначених у цьому договорі.

В подальшому між сторонами було укладено низку договорів про внесення змін до іпотечного договору.

Також для забезпечення виконання кредитного договору 25.07.2008 між Банком та позивачем було укладено договір поруки № 11КБ/2008/П-1 (далі - договір поруки), відповідно до якого позивач поручився перед Банком за виконання/належне виконання Позичальником зобов'язань, що виникли на підставі кредитного договору.

За умовами п. 1.4. договору поруки у разі порушення Позичальником основного зобов'язання, визначеного кредитним договором, Поручитель і Позичальник несуть солідарну відповідальність перед Банком за виконання таких зобов'язань Позичальника в повному обсязі.

Листом № 21/03-09 від 21.03.2014 третя особа повідомила позивача про призупинення своєї діяльності на невизначений термін з незалежних від нього причин, у зв'язку з подіями, які відбуваються на території АРК.

Позивач зазначає суду про те, що враховуючи ту обставину, що Позичальник вів свою діяльність на території Автономної Республіки Крим, та ситуацію, яка склалась на території АР Крим, обставини, якими позивач керувався при укладенні іпотечного договору та договору поруки, істотно змінились настільки, що якби останній міг це передбачити, він не уклав би зазначені договори.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Згідно ст. 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статей 3 та 627 Цивільного кодексу України одним із загальних принципів цивільного законодавства є принцип свободи договору. Свобода договору включає й вільне визначення сторонами його умов, де фіксуються взаємні права та обов'язки учасників.

Цивільне законодавство базується на принципі обов'язкового виконання сторонами зобов'язань за договором. За загальним правилом, закріпленим у ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України, зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 652 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Розірвання договору з цієї підстави на вимогу заінтересованої сторони в судовому порядку можливе за наявності умов, вказаних у частині другій статті 652 Цивільного кодексу України, а саме:

в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Закон пов'язує можливість розірвання договору безпосередньо не лише з наявністю істотної зміни обставин, а з одночасною наявністю чотирьох умов, визначених ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України, при істотній зміні обставин.

Як встановлено судом позивач є юридичною особою створеною за законодавством України з місцезнаходженням у м. Миколаїв. Предмет іпотеки переданий позивачем відповідачу в іпотеку відповідно до умов іпотечного договору також знаходиться в м. Миколаїв.

Отже, фактичне здійснення господарської діяльності Позичальником за кредитним договором на окупованій території АР Крим не впливає безпосередньо на права та обов'язки сторін іпотечного договору.

Відповідно до ст. 572 Цивільного кодексу України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов'язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).

Згідно з ст. 1 Закону України «Про іпотеку» іпотека - іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Статтею 3 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотекою може бути забезпечене виконання дійсного зобов'язання або задоволення вимоги, яка може виникнути в майбутньому на підставі договору, що набрав чинності. Іпотека має похідний характер від основного зобов'язання і є дійсною до припинення основного зобов'язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

У разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.

Згідно із ч. 1 ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.

Відповідно до ст. 554 Цивільного кодексу України у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

Отже, не може вважатись істотною зміною обставин, в даному випадку, невиконання зобов'язань (неплатоспроможність) Позичальником за кредитним договором (ризик такого невиконання), оскільки із суті договорів іпотеки і поруки, а також законодавства, яким регулюються правовідносини іпотеки та поруки, ризик невиконання основного зобов'язання покладається саме на іпотекодавця, поручителя незалежно від причин такого невиконання.

Позивач, укладаючи спірні договори, шляхом вільного волевиявлення прийняв на себе ризик невиконання Позичальником умов кредитного договору та передав Банку в іпотеку відповідне нерухоме майно та поручився за Позичальника саме з метою забезпечення виконання Позичальником зобов'язань перед Банком, що виникають з кредитного договору.

Ситуація, що склалася на території АР Крим, в даному випадку, не впливає безпосередньо на позивача та на його можливість виконувати умови іпотечного договору та договору поруки, а відтак і не може вважатись істотною зміною обставин для сторін даних договорів в розумінні ст. 652 Цивільного кодексу України.

Позивачем не підтверджено порушення співвідношення майнових інтересів сторін спірних договорів внаслідок анексії Російською Федерацію АР Крим та не наведено обставин на підтвердження того, що у зв'язку з анексією території АР Крим виконання спірних договорів сторонами позбавить позивача того, на що він розраховував при укладанні оспорюваних договорів, оскільки з їх змісту випливає обов'язок позивача а тому числі за рахунок переданого у іпотеку майна виконати зобов'язання боржника незалежно він причин неплатоспроможності.

З огляду на викладене, відсутні підстави для застосування ч. 2 ст. 652 Цивільного кодексу України при розірванні спірних договорів.

Відповідно до ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів.

Обов'язок доказування та подання доказів відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами виходячи з того, хто посилається на певні юридичні факти, які обґрунтовують його вимоги та заперечення.

Це стосується позивача, який мав довести наявність тих обставин, на підставі яких він звернувся з позовними вимогами про розірвання договору та стягнення сплачених коштів.

З урахуванням викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими нормативно та документально не підтвердженими, а отже такими, що задоволенню не підлягають повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.

Враховуючи наведене та керуючись ст. 49, ст.ст. 82-85 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити повністю.

Повне рішення складено 28.05.2015.

Суддя В.В.Сівакова